Заклик любові до взаємності Love’s call for reciprocity

Євангельське читання, призначене на сьогодні, стосується милосердя. У ньому Бог зображений як цар, який зводить рахунки зі своїми слугами. За справедливістю, боржник царя заслуговує на те, щоб усе його майно було продано, щоб погасити його величезний борг. Однак, через благання чоловіка, цар вирішує не карати боржника за заслугами, а дати йому благо, якого він не заслуговує. Це і є милосердя.

The gospel reading appointed for today is about mercy. In it, God is depicted as a king, who settles accounts with his servants. In justice, the king’s debtor deserves to have all his property liquidated, in order to satisfy his huge debt. Nevertheless, because of the man’s entreaties, the king decides not to visit on the debtor what he deserves, but to give him a good that he does not deserve. This is mercy.  

Пон́яття милосердя протиставляється поняттю справедливості. Визначення справедливості полягає в тому, щоб «дати кожному те, що йому належить». Милосердя ж – це чеснота співчуття до страждань інших, яка спонукає нас допомагати їм. У багатьох випадках нашого людського життя чесноти справедливості та милосердя збігаються за своїм ступенем, оскільки часто ми повинні полегшити страждання згідно зі справедливістю. Якби, наприклад, ми дізналися про людину, яка помирає від голоду поблизу нас, ми були б зобов'язані її нагодувати. Не робити цього було б несправедливо. Тим не менш, є випадки, коли справедливість і милосердя, здається, протиставляються. Це трапляється з особами, які ско́їли зло́чини. Хоча покарання, яке держава виносить особі, яка скоїла злочин, вимагається чеснотою справедливості, людські суспільства часто пом'якшують ці покарання як вираз чесноти милосердя. Іншими словами, те, чого заслуговує злочинець, відкладається, і йому дається якесь добро, на яке він не заслуговує.

The concept of mercy stands in contradistinction to the concept of justice. The definition of justice is “to give to each what is his or her due.” Mercy, on the other hand, is the virtue of compassion for the misery of others, which leads us to help them. In many cases in our human lives, the virtues of justice and mercy coincide in their extent, because often we owe relief to the suffering in strict justice. If, for example, we became aware of a person dying of starvation in our vicinity, we would be required to feed him. Not to do so would be an injustice. Nevertheless, there are cases in which justice and mercy seem to be opposed. This arises with persons who have committed crimes. Although the sentence that is imposed by the state on a person who has committed a crime, is required by the virtue of justice, human societies often mitigate those sentences as an expression of the virtue of mercy. In other words, what the criminal deserves is laid aside, and he is given something good that is not deserved.

Важливо зазначити, що Боже милосердя завжди незаслужене. Справедливість ніколи не вимагає, щоб Бог виявляв до нас співчуття. Ні, насправді справедливість вимагає в нашому випадку прямо протилежного. Оскільки всі люди відкинули Бога через гріх, справедливість вимагає нашого покарання. Але Боже милосердя настільки велике, що Він Сам прийшов з рятівно́ю місією, щоб врятувати Свої грішні створіння від стану їхнього відокремлення від Нього. Як невпинно говорять нам писання Нового Завіту: «Він прийшов, щоб знищити справи диявола». У той час як члени роду Адама були всі засуджені по справедливості, Господь Ісус, як Новий Адам, прийшов, щоб заснувати новий рід, який виправданий перед Богом незаслуженою милістю.

God’s mercy, it is important to point out, is always undeserved. It is never required by the virtue of justice that God show us pity. No, in fact, justice requires the exact opposite in our case. Since all humans beings have rejected God through committing sin, justice requires our punishment. But God’s mercy is so great that He Himself came on a rescue mission to save His fallen creatures from their state of separation from Him. As the writings of the New Testament ceaselessly tell us, “He came to undo the works of the devil.” Whereas the members of the race of Adam were all condemned in justice, the Lord Jesus, as the New Adam, came to found a new race that is set aright with God by undeserved mercy.

Отже, діяння Христа серед нас зробило всіх нас оде́ржувачами цієї безмежної, незаслуженої милості. Міра Божого милосердя до нас призводить до потреби у взаємності. Ця взаємність, любов, що дається в обмін на любов, має бути спрямована на образ Божий, бо Сам Бог невидимий. Як каже нам святий апостол Іван Богослов: «Ми не можемо любити Бога, Якого не бачимо, якщо не любимо інших, яких бачили». Давайте поміркуємо над цим на хвилинку. Безумовно, любов, чеснота милосердя, ніколи не допускає середини. Ми не можемо любити забагато. Подумайте про різні стосунки в нашому житті, з друзями, членами родини, подружжям. Ніколи не буває часу, щоб сказати: «Я любив достатньо. Тепер немає потреби в більшій любові». Говорити такі речі про любов смішно, і такі почуття викривають людину, яка їх висловлює, як ту, яка насправді не любить. Любов, чеснота милосердя, за своєю природою безмежна, нескінченна, бо вона має таємничий зв'язок із самою сутністю Бога.

Therefore, the work of Christ among us has made all of us the recipients of this boundless, undeserved mercy. The extent of God’s mercy towards us leads to a need for reciprocity. This reciprocity, love given in exchange for love, must be directed to God’s image, because God Himself is invisible. As the Holy Apostle John the Theologian tells us, “We cannot love God Whom we have not seen, if we do not love others, whom we have seen.” Let’s ponder that for a moment. It is certainly the case that love, the virtue of charity, does not ever admit of a mean. We can’t love too much. Think of the various relationships in our lives, with friends, family members, spouses. There is never a time that we can say, “I have loved enough. There is now no need for an increase.” To say such things of love is ridiculous, and such sentiments expose the person who utters them as one, who does not truly love in the first place. Love, the virtue of charity, is by nature boundless, infinite, because it has a mysterious relationship with the very essence of God.

Бог дав нам майже незліченну кількість прикладів того, як жити в єдності з цією любов’ю, яка справді від Бога. Іван, єпископ Олександрії IV століття, настільки втілив цю досконалу любов до Бога та ближнього, що його зазвичай називають «Милосердним». Він постійно піклувався про бідних, служачи їм так, ніби вони були його начальниками та господарями. Наприкінці свого життя святий Іван Милосердний сказав: «Я знайшов скарбниці Олександрійської Церкви повними, а залишив їх порожніми. Я завжди намагався віддавати Богові те, що належить Богові». Це ж почуття має бути правилом і для нас. Нам потрібно навчитися з досвіду, що звернення до інших з любов’ю не зменшує наших сил; воно зміцнює нас, бо наближає нас до Бога.

God has provided us with almost innumerable examples of how to live in communion with this love that is truly of God. John, the fourth-century bishop of Alexandria, so exemplified this perfect love of God and neighbor that he is usually surnamed “the Compassionate.” He was constantly caring for the poor, serving them as if they were his superiors and masters. At the end of his life, St. John the Compassionate is remembered to have said, “I found the treasuries of the Church of Alexandria full, and I left them empty. I have always tried to render to God the things that are God’s.” This same sentiment has to be the rule for us. We need to learn from experience that reaching out to others in love doesn’t diminish our energies; it strengthens us, because it draws us closer to God.