Бажання бути з Христом: якомога краще використовувати явлені та приховані речі Desiring to be with Christ: Making the most of revealed and hidden things

Чудова річ у Літургії у Візантійському обряді полягає в тому, що вона дає нам містичні знаки та зображення, до яких ми можемо підносити свої розуми та серця. Це наближає нас до Бога, і ця драбина містичних знаків досягає кульмінації у нашому власному прийнятті Святого Причастя. Іншими словами, Літургія – це Святе Письмо в дії, Біблія, перекладена на вчинки, які звертаються до розуму та серця через портали всіх наших почуттів. Бог хоче, щоб ми любили Його, і так само, як Він приваблює нас через природний світ навколо нас, Він також приваблює нас Своєю справою відкуплення. У Літургії ми постійно є Його почесними гостями, кожен з нас – Його єдина любов, яку Він невпинно закликає підніматися вище до дедалі більш привілейованого місця з Ним. Так само, як ми завжди хочемо бути уважними до чудових речей, які Він дає нам у Природі (як у нашій власній людській природі, так і в природному світі навколо нас), так само ми хочемо бути уважними до історії любові, яку Він розповідає нам у Літургії. Ми хочемо бути впевненими, що підносимо свої серця та розум до знаків, які Він відкриває.

The wonderful thing about the Liturgy in the Byzantine Rite is that it gives us mystical signs and representations to which we can raise our minds and hearts. This brings us closer to God, and this ladder of mystical signs culminates in our own reception of Holy Communion. In other words, the Liturgy is Holy Scripture in action, the Bible translated into deeds that appeal to mind and heart through the portals of all our senses. God wants us to love Him, and just as He draws and attracts us through the natural world around us, He also draws and attracts us with His work of redemption. In the Liturgy, we are constantly His honored guests, each of us His only love, Whom He ceaselessly calls to come up higher towards an ever more privileged place with Him. Just as we always want to be attentive to the wonderful things that He gives us in Nature (both our own human nature and the natural world around us), so we also want to be attentive to the love story He is telling us in the Liturgy. We want to be certain that we are raising our hearts and minds to the signs that He is revealing.

У люблячих стосунках завжди є речі, які відкриваються, і речі, які приховані. Звичайно, чоловіки та дружини не повинні приховувати таємниці одне від одного, або батьки від дітей тощо, бо це не було б любов'ю. Проте, такі стосунки потребують прихованих речей так само сильно, як і тих, які відкриваються. Речі, які відкриваються, посилюють любов через вдячність, але приховані речі ще більше посилюють любов, тому що вони створюють передчуття, прагнення до того, щоб невідоме стало відомим. З цієї причини в культурах усього світу подарунки ретельно загортають; їх приховують. Часто радість коханої людини від загорнутого подарунка навіть більша, ніж та, яка проявляється, коли подарунок повністю відомий.

In a loving relationship, there are always things that are revealed and things that are hidden. It is not the case, of course, that husbands and wives should keep secrets from one another, or parents from children, etc., for such would not be loving. Nevertheless, such relationships need the hidden things as much as those that are revealed. Things that are revealed increase love, because of gratitude, but hidden things increase of love all the more, because they create anticipation, longing for the unknown to become known. For this reason, in cultures the world over, gifts are carefully wrapped; they are hidden. Often, the delight of a loved one in the wrapped gift is even greater than that, which is manifest when the gift is fully known.

З цієї точки зору, Євангеліє відкриває нам справді несподівані та приємні значення. Що ми бачимо знову і знову на сторінках Святого Євангелія від Матeя? Людей, подібних до нас, яких тягне бути ближче до Господа Ісуса будь-якою ціною. Наприклад, у євангельському читанні минулого четверга ми чули розповідь про синів Зеведеєвих, Якова та Івана, які прийшли до Господа Ісуса, щоб попросити привілейованих місць у Царстві Небесному. Чому Яків та Іван просять про цю ласку? Чи тому, що вони пихаті? Ні, це тому, що вони хочуть мати впевненість у тому, що будуть вічно близькі до Господа Ісуса в Його Царстві. Чим вони готові пожертвувати, щоб бути поруч із Ним? Усім. Вони готові випити чашу страждань до дна. Подібним чином, у сьогоднішньому євангельському читанні, чи бажає святий апостол Петро ходити по воді, бо вважає, що ходьба по воді буде унікальним і захопливим досвідом? Ні, його бажання — бути з Господом Ісусом. Ходити по воді — це просто те, що він повинен зробити, щоб досягти цієї близькості.

From this standpoint, the gospel opens up some truly unexpected and delightful meanings to us. What do we see again and again in the pages of the Holy Gospel According to Saint Matthew? People like us who are drawn to be close to the Lord Jesus at any cost. For example, in the gospel reading from last Thursday, we had the account of the sons of Zebedee, James and John, coming to the Lord Jesus to ask for the privileged places in the Kingdom of Heaven. Why are James and John asking for this favor? Is it because they are vainglorious? No, it is because they want the assurance of being close to the Lord Jesus forever in His Kingdom. What are they willing to sacrifice to be near Him? Everything. They are willing to drink the cup of suffering right down to its dregs. In a similar way, in today’s gospel reading, does the Holy Apostle Peter desire to walk on the water, because he thinks that walking on water would be a unique and thrilling experience? No, his desire is to be with the Lord Jesus. Walking on water is merely what he has to do, in order to achieve that nearness.

Кожен з нас повинен мати таке саме бажання. Ми повинні молитися за нього та плекати його. Зрештою, Бог — наш Творець. Наше найвище значення та здійснення можуть бути лише в Ньому. Ми повинні бути уважними до того, що Бог відкриває нам. Ми повинні бути вдячними за це. Ми також повинні бути уважними до того, що Бог приховує від нас, щоб ми могли рухатися в правильному напрямку.

Each of us should have the same desire. We should pray for it and nourish it. After all, God is our Creator. Our ultimate meaning and fulfillment can only be in Him. We should be attentive to the things that God reveals to us. We should be grateful for those things. We should also be attentive to the things that God keeps hidden from us, in order to keep us moving in the right direction.

Протягом кількох сотень років тисячі європейських чоловіків «прийняли Хрест», тобто зобов’язалися боротися на Святій Землі, щоб зберегти цю землю доступною для християнського паломництва. Існував популярний епітафій, написаний на незліченних могилах тих, хто загинув у битві чи від хвороби дорогою до Святої Землі. У 1993 році мій настоятель у монастирі навчив мене та моїх товаришів-послушників використовувати цей епітафій як молитву після Літургії. Ця молитва виражає почуття, які ми повинні мати в житті, особливо на Літургії, коли ми навчаємося з об’явленого і наближаємося до Бога через приховане, бажаючи бути з Христом, як святий апостол Петро в сьогоднішньому євангельському читанні: (Nihil sum. Nihil habeo. Nihil quaero, sed esse Tecum in Hierosolymam.) «Я ніщо. Я нічого не маю. Я нічого не хочу, окрім того, щоб бути з Тобою в Єрусалимі».

Over the course of a couple hundred years, thousands of European men “took the Cross,” that is, made the commitment to fight in the Holy Land to keep that land accessible to Christian pilgrimage. There was a popular epitaph, written on countless tombs of those who died in battle or from disease, on their way to the Holy Land. In 1993, my superior in the monastery taught me and my fellow novices this epitaph to use as a prayer after the Liturgy. This prayer expresses the sentiments we should have in life, especially in the Liturgy, as we learn from the revealed things and are drawn closer to God by the hidden things, desiring to be with Christ like the Holy Apostle Peter in the gospel reading today: (Nihil sum. Nihil habeo. Nihil quaero, sed esse Tecum in Hierosolymam.)“I am nothing. I have nothing. I want nothing, except to be with You in Jerusalem.”