«Християнин — як хліб на столі» “A Christian is like bread on the table”

 

На початку сьогоднішнього євангельського читання нам сказано, що Господь Бог вийшов з човна і одразу побачив великий натовп. Це просте речення нагадує нам про наш досвід та орієнтацію у світі навколо нас. Ми часто переживаємо наше життя в цьому світі як місце величезного неспокою та плутанини, які тиснуть на нас і змушують жити реактивно. Відсутність миру навколо нас спокушає нас відмовитися від миру всередині нас. У цьому аспекті нашого життя, як і в усіх інших, Господь Ісус дає нам приклад для наслідування. Замість того, щоб втратити Свій внутрішній мир при вигляді великого натовпу, Він дивиться на них з любов’ю, зі співчуттям, і Він зцілює хворих. Великий натовп за своєю природою є дуже невпорядкованою річчю, але Господь Ісус упорядковує те, що невпорядковане, завдяки Своєму люблячому наміру. Аналогічним чином, коли ми можемо зустріти виклик хаосу та безладу навколо нас у світі зі спокоєм та люблячим настроєм, наш власний внутрішній мир зростатиме та поширюватиметься на тих, хто нас оточує. Так само, як Господь Ісус звертає Свою увагу на навчання людей про Царство Небесне, так і наша мирна присутність навчає тих, хто нас оточує, що існує інший спосіб буття. Мир Царства Небесного може існувати у метушні світу. Як каже святий Іван Богослов: «Світло засяяло у темряві, і темрява не поглинула Його».

At the beginning of today’s gospel reading, we are told that the Lord God out of the boat and immediately saw a great crowd. By this simple sentence, we are reminded concerning our experience and orientation to the world around us. We often experience our life in this world as a place of enormous unrest and confusion that presses upon us and forces us to live in a reactive way. The lack of peace around us tempts us to abandon the peace within us. In this aspect of our lives, as in all others, the Lord Jesus gives us an example to follow. Rather than losing His interior peace at the sight of the great crowd, He looks upon them lovingly, with pity, and He heals those who are sick. A large crowd is by nature a very disordered thing, but the Lord Jesus puts in order that which is disordered by means of His loving intention. In an analogous way, when we can meet the challenge of chaos and disorder around us in the world with serenity and a loving disposition, our own interior peace will grow and extend to those around us. Just as the Lord Jesus turns His attention to teaching the people concerning the Kingdom of Heaven, so too does our peaceful presence teach those around us that there is a different way of being. The peace of the Kingdom of Heaven can exist in the tumult of the world. As St. John the Theologian says, “the Light shined in the darkness and the darkness did not overcome It.”

Євангельське читання продовжується в тому ж ключі. Так само, як Господь Ісус навів порядок у хаосі великого натовпу (у версії Марка про цю ж подію Він навіть організовує їх у групи по п'ятдесят і сотні), Він діє з тим самим миром і спокоєм, щоб задовольнити інші їхні потреби. Його учні приходять до Нього зі скаргою: «це пустельне місце», а також з наполегливим проханням, щоб Господь відпустив людей, щоб їхній тривалий піст не призвів до трагічного результату. Так само ми часто сприймаємо життя в цьому світі як місце злиднів, де наші потреби часто незадоволені. Але в Бога є план для існування Свого народу. Це той самий Бог, Який годував народ Ізраїлю манною та перепілками і давав їм воду зі скелі, яка йшла за ними через пустелю.

The gospel reading continues in the same vein. In the same way that the Lord Jesus brought order out of the chaos of the large crowd (In the Marcan version of this same event, He even organizes them into groups of fifties and hundreds.), He takes action in the same peace and serenity to satisfy their other needs. His disciples come to Him with the complaint, “this is a deserted place,” along with the urgent request that the Lord dismiss the people, so that their prolonged fasting does not lead to a tragic outcome. In the same way, we often experience life in this world as a place of want, where our needs are often unsatisfied. But God has a plan for the sustenance of His people. This is the same God Who fed the people of Israel with manna and quail and gave them water from a rock that followed them through the desert.

Звичайно, нам неможливо читати євангельські розповіді про чудесне насичення тисяч людей і не думати про Таїнство Євхаристії. Дійсно, Євхаристія є джерелом безкінечної духовної підтримки, як свідчать молитви Церкви на Божественній Літургії: «Роздроблюється і розділються Агнець Божий, роздроблюваний і нероздільний, що Його завжди їдять, і ніколи не з’їдають, але причасників Він освячує». Але метою Тіла Христового в Євхаристії є створення Церкви та її підтримка. Ми не можемо забувати, що Церква – це Містичне Тіло Христове. Створені та підтримані Євхаристією, ми, Церква, є живим Хлібом, що зійшов з Небес і дає життя світові. Менш ніж через століття після Вознесіння Господа Ісуса на Небо святий Ігнатій Антіохійський свідчить саме про цей факт: «Я – пшениця Божа. Мене повинні змолоти зуби диких звірів, щоб стати чистим хлібом Христовим». Подібним чином, у 19 столітті святий Альберт Хмєловський каже нам: «Християнин — це як хліб на столі. Кожен повинен мати змогу простягнути руку та відламати шматочок. Хліб існує для голодних».

Of course, it is impossible for us to read the gospel accounts of the miraculous feeding of thousands of people and not think of the Mystery of the Eucharist. Indeed, the Eucharist is a source of infinite spiritual sustenance, as the prayers of the Church in the Divine Liturgy testify, “Broken and distributed is the Lamb of God, broken and not divided, always eaten, yet never consumed, but sanctifying those who partake.” But the purpose of the Body of Christ in the Eucharist is to bring the Church into being and sustain it. We cannot forget that the Church is the Mystical Body of Christ. Created and sustained by the Eucharist, we, the Church, are the living Bread come down from Heaven that gives life to the world. Less than a century after the Lord Jesus’ Ascension into Heaven, St. Ignatius of Antioch bears witness to this very fact: “I am the wheat of God. I must be ground by the teeth of wild beasts, so that I may become the pure bread of Christ.” In a similar way, in the 19^th century, St. Albert Chmielowsky tells us: “A Christian is like bread on the table. Anyone should be able to reach out and break off a piece. Bread exists for the hungry.”

З цієї точки зору, значення цього євангельського читання для нашого християнського життя стає зрозумілим. Церква – це хліб, яким Бог бажає нагодувати цей голодний світ. Як члени Тіла Христового, ми можемо спокушатися, щоб скаржитися на свою недостатність, але Бог має намір нас розмножити та збільшити. Божий план буде здійснено. Щодо нас самих, як окремих християн, ми повинні співпрацювати з Божим планом, вирішивши жити своїм життям для інших, а не для себе. Як зазначає святий Альберт, хліб, який не буде розламаний і з'їдений, пліснявіє. Його потрібно викинути. Він ні на що не придатний. Це буде наша доля, якщо ми боїмося жити для інших, бо це може применшити нас. Господь Ісус попереджає нас: «Хто хоче душу свою зберегти, той погубить її». Якщо ж ми дозволимо, щоб нас розламали та з'їли, якщо ми пожертвуємо собою Богові та голодним цього світу, Господь Ісус відкриє, що ми справді є членами Його Тіла, «завжди їдять, і ніколи не з’їдають, але причасників Він освячує».

Looked at from this perspective, the meaning of this gospel reading for our Christian life becomes clear.  The Church is the bread by which God desires to feed this hungry world. As members of the Body of Christ, we may be tempted to complain of our insufficiency, but God intends to multiply and increase us. God’s plan will be realized. In respect to ourselves, as individual Christians, we need to cooperate with the plan of God by deciding to live our lives for others rather than for ourselves. As St. Albert points out, bread that will not be broken and eaten becomes moldy. It must be thrown out. It is good for nothing. This will be our fate if we fear living for others, because it may diminish us. The Lord Jesus warns us, “He who seeks to save his life will lose it.” If, on the other hand, we allow ourselves to be broken and eaten, if we sacrifice ourselves to God and the hungry of this world, the Lord Jesus will reveal that we are indeed members of His Body “always eaten, yet never consumed, sanctifying those who partake.”

Почнимо жити для інших там, де можемо: у нашому житті молитви. Давайте справді тяжко працювати для інших у молитві, самовіддано. Це шлях до того, щоб стати «хлібом на столі», який завжди відкритий для нас.

Let’s start living for others where we can: in our lives of prayer. Let’s really labor for others in prayer, in a self-sacrificing way. This is an avenue to becoming “bread on the table,” which is always open to us.