Пояс і риза Божої Матері: духовність візантійського обряду The cincture and robe of the Mother of God: A spirituality of the Byzantine Rite

 

Сьогодні, окрім святкування неділі, за нашим звичаєм, ми також відзначаємо останнє свято Богородиці протягом літургійного року. Сьогодні свято, що вшановує покладання дорогоцінного пояса Пресвятої Богородиці в церкві, присвяченій їй, в районі Халкопратія в Константинополі. Якщо назва та тема цього свята здаються знайомими, то це тому, що менше двох місяців т́ому ми відзначали подібне свято, що вшановувало покладання ризи Богородиці в церкві всередині Влахернського палацу. Хоча ці свята досить близькі в році, події, які вони вшановують, дещо віддалені одна від одної. Покладання ризи Богоматері у Влахернський палац відбулося в 465 році, тоді як покладання пояса Богоматері в Халкопратію відбулося лише в 942 році.

Today, in addition to the observance of Sunday, according to our custom, we are also observing the last feast of the Mother of God in the course of the liturgical year. Today is the feast day commemorating the placement of the precious cincture of the Most Holy Mother of God in the church dedicated to her in the Chalcoprateia district in Constantinople. If the name and theme of this feast seem familiar, it is because, less than two months ago, we commemorated the similar feast commemorating the placement of the robe of the Mother of God in the church inside the Vlachernae Palace. Although these feasts are fairly close in the year, the events they commemorate are somewhat more distant from one another. The placement of Our Lady’s robe in the Vlachernae Palace happened in 465, while the placement of Our Lady’s belt in Chalcoprateia didn’t happen until 942.

Певним чином, через ці свята Церква показує нам піклування, яке Мати Божа має про нас, незалежно від наших життєвих обставин. Розміщення ризи Богоматері у Влахернському палаці можна розглядати як вираз Її піклування про правителів та вельмож міста, але сьогоднішнє свято вшановує не менш цінну реліквію, розміщену в церкві в дуже робітничому, навіть бідному, районі столиці. Цей вияв з боку Церкви великого співчуття Матері Божої до всіх нас дає нам гарну нагоду особливим чином поміркувати над певними загадками нашого літургійного року.

In a way, by means of these feasts, the Church shows to us the care that the Mother of God has for us regardless of our life circumstances. The placement of Our Lady’s robe in the Vlachernae Palace can be seen as expressing her concern for the rulers and great ones of the city, but today’s feast commemorates an equally precious relic being placed in a church in a very working-class, even poor, neighborhood of the capital. This expression, on the part of the Church, of the Mother of God’s great compassion toward all of us gives us a good opportunity to meditate in a special way on certain enigmas in our liturgical year.

Наш літургійний рік сповнений таких святкувань, свят мощей, святкування прибуття певних мощей до столиці імперії, Константинополя. Чому рік такий насичений такими святкуваннями? Тому що столиця була зовсім новим містом. На відміну від Риму, наприклад, вона не мала пам'яті про своїх власних мучеників, убитих за Христа під час великих гонінь. Ні, натомість нова столиця привезла останки святих людей та святі мощі з інших місць і з почестями поховала їх у місті. З самого початку імператор Костянтин Великий задумав місто як християнське місто, в якому храми давніх римських богів не терпілися. Натомість усе місто часто використовувалося як літургійний простір за допомогою складних стаціонарних літургій, під час яких служба починалася в одній церкві, а потім процесія йшла до другої церкви, де служба продовжувалася. Прибуття таких святих мощей до столиці було прикладом саме такої «загальномісної» літургії. У таких випадках все населення міста спускалося до гавані, щоб зустріти корабель, що перевозив святі мощі. Потім духовенство та мешканці столиці процесією перенесли мощі до церкви, яка мала стати місцем їхнього спочинку.

Our liturgical year is littered with commemorations like these, relic feasts, commemorations of the arrival of certain relics to the imperial capital, Constantinople. Why is the year so full of these kinds of celebrations? Because the capital was an entirely new city. Unlike Rome, for example, it didn’t have a memory of its own martyrs, killed for Christ during the great persecutions. No, instead, the new capital brought the remains of holy people and holy relics from other places and enshrined them with honor within the city. From the first, the Emperor Constantine the Great had designed the city to be a Christian city, in which temples to the old Roman gods were not tolerated. Instead, the entire city was often used as liturgical space by means of elaborate stational liturgies, in which a service would begin in one church, and then a procession would go to a second church, where the service would continue. The arrival of such holy relics in the capital was an example just this kind of “city-wide” liturgy. On such occasions, the whole populace of the city would go down to the harbor to greet the ship bearing the holy relics. Then, the clergy and people of the capital would take the relics in procession to the church, which was to be their resting place.

Місто Константинополь було гамірною, густонаселеною столицею величезної імперії, до якої протягом багатьох століть стікалися багатства народів. Хоча це правда, ми часто забуваємо, що столиця дуже часто перебувала під загрозою. Життя міста залежало від підтримки його оборони, особливо масивних феодосієвих стін. У гімнографії Церкви чітко видно, що візантійський обряд має особливу духовність, яка вимагає від кожного з нас вважати себе містом, оселею Бога. У нашій відданості Богові, нашій вірності Його завіту, ми також повинні турбуватися про підтримку нашої оборони. Заступництво Пресвятої Богородиці є важливим для нашої духовної оборони. У ці свята Церква показує нам, перш за все, що Божа Матір хоче одягнути нас у свою ризу. А що ж таке її риза? Божественна благодать, яка проявляється в нас у житті чеснот: три богословські чесноти (віра, надія та любов), а також чотири головні чесноти, які керують нашим життям у цьому світі (розсудливість, справедливість, мужність та поміркованість). Проте, Свята Божа Матір також хоче підперезати нас своїм поясом. Пояс – це біблійний образ сили. Коли священик одягає пояс перед Божественною Літургією, він молиться словами псалма: Благословенний Бог, що перепоясує мене силою, ...і що ставить мої ноги на висотах. Отже, що це за сила? Це пильність у молитві. Кожен з нас отримує божественну благодать, життя Самого Бога, у Хрещенні та інших таїнствах Церкви, але ми повинні пильнувати за тим, що ми отримали через молитву, щоб воно зростало та процвітало. Кожен з нас одягнений у цей одяг життя, але ми також повинні бути підперезані силою, щоб пильнувати за нападами, які загрожують позбавити нас цього життя.

The city of Constantinople was a bustling, populous capital of an enormous empire, into which the wealth of nations poured over the space of many centuries. Even though this is true, we often forget that the capital was very frequently under threat. The city’s life depended on the maintenance of its defenses, especially the massive Theodosian Land Walls. In the hymnography of the Church, it is clear that there is a particular spirituality to the Byzantine Rite that requires each and every one of us to regard ourselves as the city, as the dwelling place of God. In our dedication to God, our faithfulness to His covenant, we too have to be concerned about the maintenance of our defenses. The intercession of the Most Holy Mother of God is essential to our spiritual defenses. In these feasts, the Church shows us, first of all, that the Mother of God wants to cloth us in her robe. And what is her robe? Divine grace that manifests itself in us in a life of virtue: the three theological virtues (faith, hope and charity), but also the four cardinal virtues that guide our life in this world (prudence, justice, fortitude and temperance). Nevertheless, God’s Holy Mother also wants to gird us with her own belt. The belt is a biblical image of strength. When the priest puts on the cincture before the Divine Liturgy, he prays the words of the psalm: Blessed be God, Who girds me with strength, Who makes my feet firm on the heights. So, what is this strength? It is watchfulness in prayer. Each of us receives divine grace, the life of God Himself, in Baptism and the other mysteries of the Church, but we have to watch over what we have received through prayer, in order for it to grow and flourish. Each of us is clothed in that robe of life, but we must also be girded with the strength to keep watch for attacks, which threaten to deprive us of that life.