Пріоритет Христа — шукати та спасати Christ’s priority is to seek and save

 

Я пам'ятаю, як багато років тому я був у складі групи, яка піднімалася на гору Вашингтон у Нью-Гемпширі. Цього року ми піднімалися стежкою Хантінгтонського яру, складнішою стежкою, де верхня стіна набагато крутіша. Була пізня весна, і сніг та лід все ще можна було побачити місцями вздовж нашого маршруту. Коли ми досягли верхню стіну, ми побачили крихітні фігури альпіністів, які піднімалися попереду нас. Що особливо привернуло нашу увагу, а потім і тривогу, так це група з шести чи семи дітей, які гралися в снігу. З їхньої позиції вони думали, що граються в області снігу та льоду, що все ще залишилися після весняного розпаду. Але з нашої позиції нижче них ми могли бачити, що лід утворив вузький виступ, місток між двома виступами скель. Цей крижаний виступ був покритий липким снігом, але під ним нічого не було. Головним пріоритетом і місією моєї групи одразу стало витягнути цих дітей з цього виступу. Після численних криків до їхніх батьків та подальшої координації з ними, нам вдалося врятувати дітей з небезпечної ситуації.

I recall years ago that I was part of a group that climbed Mount Washington in New Hampshire.  This particular year, we were climbing via the Huntington Ravine Trail, a more difficult trail, where the headwall is much steeper. It was late spring and snow and ice could still be seen here and there along our route. As we reached the headwall, we could see the tiny shapes of climbers, who were ascending ahead of us. What particularly attracted our interest and then alarm was a group of six or seven children playing in the snow. From their vantage point, they thought they were playing in an area of snow and ice still remaining from the spring breakup. But, from our vantage point below them, we could see that the ice had formed a narrow ledge, a bridge between two outcroppings of rock. This ledge of ice was covered with sticky snow, but there was nothing underneath it. Immediately, it became the overarching priority and mission of my group to get those children off that ledge. After a great deal of shouting to their parents and then coordination with them, we were able to rescue the kids from the dangerous situation.

Через співчуття, яке люди відчувають одне до одного, ми завжди прагнемо прийти на допомогу тим, кого бачимо в небезпеці. Часто ми не шкодуємо зусиль у цьому, і також досить часто люди ризикують власним життям, щоб врятувати інших, навіть незнайомців. Цей аспект нашого життя ми можемо оцінити як частину образу Божого. Життя Господа Ісуса сповнене епізодів, у яких ми бачимо, як Він рятує людей у ​​небезпеці. Але є різниця. Коли ми бачимо людей у ​​небезпеці, ми реагуємо. З іншого боку, Господь Ісус знає про небезпеку здалеку завдяки божественному знанню і йде безпосередньо до того, хто в небезпеці, щоб врятувати. Таким чином, знову і знову ми бачимо таємничі та загадкові деталі в Його житті. Ікона цього тижня, свято Переполовинення, зображує саме такий епізод. Господь Ісус під час паломництва до Єрусалиму, коли Йому було дванадцять років, зникає, лише щоб через три дні його знайшли в Храмі батьки. Коли Йому ставлять природне запитання («Де ви були?»), Він відповідає їм: «Хіба ви не знали, що Я маю бути в домі Мого Отця та в справах Мого Отця?» Але потім терміновість одразу зникає, і Він йде з ними до Назарета, де завершує Своє виховання. Ми не маємо чіткого пояснення, але нам залишається тільки думати: «Чи був один із тих учителів та законників, з якими Він розмовляв, у великій духовній небезпеці, небезпеці втратити віру?» Подібно до цього, в якийсь момент галілейського служіння Господь Ісус без пояснень пропонує Своїм учням відплисти на протилежний берег моря, хоча той берег був територією язичників. Ця пропозиція, мабуть, здавалася нісенітницею. Проте, коли вони прибули, стало зрозуміло, що метою подорожі було врятувати чоловіка, одержимого Легіоном.

Because of the empathy that human beings have for one another, we always desire to come to the rescue of those whom we see in danger. Often we spare no effort in this, and also, fairly often, people have put their own lives in danger to save others, even strangers. This aspect of our life we can appreciate as part of the image of God. The life of the Lord Jesus is full of episodes, in which we see Him rescuing people in danger. But, there is a difference. When we see people in danger, we react. On the other hand, the Lord Jesus knows of the danger from far away by divine knowledge, and He goes directly to the one in danger, in order to save. Thus, again and again, we see mysterious and puzzling details in His life. The icon for this week, the Feast of Mid-Pentecost, depicts just such an episode. The Lord Jesus, during a pilgrimage to Jerusalem when He is twelve years old, disappears, only to be found in the Temple by His parents three days later. When asked the natural question (“Where have you been?”), He replies to them, “Didn’t you know I had to be in my Father’s house and about my Father’s business?” But, then, immediately, the urgency is gone and He goes down Nazareth with them, where He completes His upbringing. We have no explicit explanation, but we are left wondering, “Was one of those teachers and doctors of the Law with whom He was dialoging in great spiritual danger, danger of losing faith?” Similarly, at one point in the Galilean ministry, the Lord Jesus, without explanation, proposes to His disciples that they sail to the opposite shore of the sea, even though that shore was Gentile territory. The proposition must have seemed like nonsense. Nevertheless, when they arrived it became clear that the purpose of the trip was to rescue the man possessed by the Legion.

Сьогоднішнє євангельське читання також є саме таким епізодом. Господь Ісус зазвичай перебував зі Своїми учнями в місті, купуючи продукти. Але Він вирішує залишитися біля криниці під час денної спеки, бо знає, що Йому потрібно бути там, щоб врятувати самарянку. Її Він запрошує дати Йому води. Він дає їй благодать, яка створює в ній зовсім нове життя.

Today’s Gospel reading is also just such an episode. The Lord Jesus would normally be with His disciples in the town purchasing provisions. But, He decides to remain at the well during the heat of the day, because He knows He needs to be there to rescue the Samaritan Woman. She is invited to give Him water. He gives her grace, which creates in her an entirely new life.

Христос завжди однаковий стосовно нас. Його головний пріоритет і місія — спасти нас. У цьому полягає сенс Втілення, як каже нам святий Павло в Посланні до євреїв. Нам потрібно мати впевненість у Його бажанні спасти нас, врятувати нас від зла, яке насувається на нас. Бог не такий, як ми. Він не бажає того, чого не може виконати. Ні, Він хоче врятувати нас. Єдине, що може перешкодити нам бути врятованими, — це наше бажання залишатися в небезпеці.

Christ is always exactly the same in relation to us. It is His overarching priority and mission to save us. This is the very meaning of the Incarnation as St. Paul tells us in the Letter to the Hebrews. We need to have confidence in His desire to save us, to rescue us, from the evils that are arrayed against us. God is not like us. He does not desire things that He cannot accomplish. No, He wants to rescue us. The only thing that can prevent us from being rescued is our will to remain in danger.

Як сказав Господь Ісус під час Свого візиту до дому Закхея, збирача податків, Його місія — шукати і спасати загублених. У цьому, як і в усьому іншому, ми повинні бути подібними до Нього. Ми повинні дозволити Йому шукати і спасати загублених через нас. Свята Тереза ​​Калькуттська часто нагадувала своїм сестрам і помічницям: «У світі після Вознесіння Христос не має інших рук, окрім ваших, жодного іншого язика, окрім вашого».

As the Lord Jesus said on the occasion of His visit to the house of Zacchaeus, the tax collector, His mission is to seek and save the lost. In this, as in all other ways, we have to be like Him. We have to allow Him to seek and save the lost through us. St. Teresa of Calcutta often reminded her sisters and helpers, “In the world after the Ascension, Christ has no other hands than yours, no other tongue than yours.”