Церква є єдність віри: Чи маємо ми віру Церкви? The Church is a unity of faith: Do we have the faith of the Church?

 

Сьогоднішнє читання Євангелія розповідає про зцілення десяти прокажених, чудо, яке Господь Ісус учинив наприкінці Свого публічного служіння в прикордонних регіонах між Самарією та Галілеєю. Цей уривок з Євангелія від святого Луки нагадує нам, що історія Христа — це щось більше, ніж проста, буквальна історія. Воно сповнене містичного значення, добре зрозумілого ранній Церкві, а через Отців, добре зрозумілого й нам.

Today’s gospel reading narrates the cure of the ten lepers, a miracle worked by the Lord Jesus late in His public ministry in the border regions between Samaria and Galilee. This passage from the Gospel According to Saint Luke reminds us that the story of Christ is more than a bland, literal history. It is full of mystical meaning well understood by the early Church, and through the Fathers, well understood by us as well.

Христу протистоять десять прокажених, десять чоловіків із шкірн́ою хворобою, якої найбільше боялися в культурах стародавнього світу. Усі цивілізовані суспільства постанов́или, що такі люди повинні бути виключені з повсякденного життя громади. Вони змушені були жити на околицях населених пунктів і не мати нічого спільного зі здоровими людьми. Ці правила ретельно оберігали від зарази, добре відомої з досвіду. Ці чоловіки, які протистоять Господу Ісусу на околиці села, всі прокажені, але цікаво те, що вони десять прокажених. Їх стан - страшна хвороба, але їх кількість - символ повноти здоров'я. Отці кажуть нам, що це символічне зображення тих, хто має хибні переконання щодо Бога, Церкви та морального життя. Люди з хибними переконаннями шкодять єдності віри і відокремлюються від Церкви. Вони змушені жити окремо, на перифер́ії християнського життя, відокремлені від Тіла Христового через свій хворобл́ивий стан. Вони відділені від Тіла з особливою метою: щоб вони кликали Христа про зцілення. У сьогоднішньому читанні Євангелія Христос чує їхні благання і відповідає, не зціляючи їх, а кажучи їм «показатися священикам». Послухавшись наказу, вони йдуть, і в дорозі зц́ілюються. Це, у свою чергу, є символічним відображенням того, як люди з різними хибними переконаннями примирюються з Христом через Церкву, відновлену до єдності Тіла завдяки служінню священиків. Проте саме самарянин розуміє, що сталося. Це він і тільки він усвідомлює реальність Царства Небесного. Саме він повертається, дякуючи Істинному Священику. Таким чином, самарянин, згідно з тлумаченням Отців, представляє єдність віри Церкви. Дев'ять вимагає додавання одиниці, щоб отримати певну єдність. Один, з іншого боку, не має потреби в дев'ятьох, щоб зберегти свою єдність у собі. Отже, Христос доречно запитує: «Де інші дев’ять?» Як зазначає св. Беда Преподобний: «Для Бога знати означає вибирати. Не знати – значить в́ідкинути». Коли в іншому місці Христос каже нерозумним дівам, які запізнилися на весілля: «Я вас не знаю», це означає, що Він відќинув їх від єдності Свого Тіла.

Christ is confronted by ten lepers, ten men who have the skin disease that was feared the most across cultures in the ancient world. All civilized societies decreed that such persons had to be excluded from the everyday life of the community. They had to live on the outskirts of settlements and have nothing in common with healthy people. These rules carefully guarded against a contagion that was well known from experience. These men who confront the Lord Jesus on the outskirts of the village are all lepers, but the interesting thing is that they are ten lepers. Their condition is frightful disease, but their number is a symbol of the fullness of health. The Fathers tell us that this is a symbolic representation of those who hold false beliefs about God, the Church and the moral life. People with false beliefs harm the unity of faith and separate themselves from the Church. They have to live apart, on the periphery of the Christian life, separated from the Body of Christ on account of their diseased state. They are set apart from the Body for a very particular purpose: so that they will call out to Christ for healing. In the gospel reading today, Christ hears their pleas and responds, not by healing them, but by telling them to “show themselves to the priests.” Obedient to the command, they go, and they are healed on the way. This in turn is the symbolic representation of the way that those with disparate false beliefs are reconciled to Christ through the Church, restored to the unity of the Body by the ministry of the priests. Yet, it is the Samaritan who realizes what has happened. It is he and he alone, who becomes aware of the reality of the Kingdom of Heaven. He it is that returns giving thanks to the True Priest. Thus, the Samaritan according to the Fathers’ interpretation represents the Church’s unity of faith. Nine requires the addition of one, in order to arrive at a certain unity. One, on the other hand, has no need of nine to maintain its unity in itself. Thus, Christ fittingly asks, “where are the other nine?” As St. Bede the Venerable points out: “For God, to know is to choose. Not to know is to reject.” When, in another place, Christ says to the unwise virgins, who have arrived late for the wedding feast, “I do not know you,” it means that He has rejected them from the unity of His Body.

Всі ми повинні звернути пильну увагу на урок, який Отці Церкви бачать у цьому євангельському читанні. Церква є єдність віри. Вона Єдина і цілком достатня сама по собі. Церква прагне, щоб усі були залучені до сопричастя Тіла Христового, щоб стали спадкоємцями Царства Небесного, але Церква не потребує зцілення різних розколів і навернення різних дисидентів, щоб зберегти чи відновити свою єдність. Ні, навпаки, ми всі потребуємо сопричастя Церкви. Кожному з нас необхідно перевірити себе, щоб визначити, чи володіємо ми вірою Церкви. Адже віра Церкви єдина і неподільна. Це не кафетерій, де ми можемо вибрати те чи інше, що нам подобається. Ми повинні прийняти всю віру Церкви, визнаючи її стандартом, за яким нас судять у вірі та на практиці.

All of us should pay close attention to the lesson that the Fathers of the Church see in this gospel reading. The Church is a unity of faith. She is One and completely sufficient in herself. The Church desires that everyone be drawn into the communion of the Body of Christ, to become inheritors in the Heavenly Kingdom, but the Church doesn’t need the healing of various schisms and the conversion of various dissidents, in order to maintain or restore its unity. No, on the contrary, we, all of us, need the communion of the Church. Each of us needs to examine him or herself to determine whether we possess the Church’s faith. The Church’s faith, after all, is one and indivisible. It’s not a cafeteria where we can choose this or that that pleases us. We must take the whole of the Church’s faith, recognizing it as the standard against which we are judged in belief and in practice.

Що нам робити, якщо ми виявляємо в собі проказу хибної віри? Ми повинні молитися про віру і підкорятися Церкві. Бог завжди добрий і співчутливий до тих, хто визнає свої сумніви і вчинить акт віри, як батько одержимого демоном хлопчика: «Господи, я вірю. Допоможи моєму невірству».

What should we do if we uncover the leprosy of false belief within ourselves? We should pray for faith, and submit ourselves to the Church. God is always kind and compassionate towards those who confess their doubts and make an act of faith like the father of the demon-possessed boy: “Lord, I do believe. Help my unbelief.”