Бог повертає навіть наші гріхи та недоліки на наше благо God turns even our sins and failings to our good

 

Брати і сестри у Христі –

Читаючи сьогодні родовід Господа Ісуса згідно зі Святим Євангелієм від Матея, ми повинні звернути увагу на присутність жінок у списку святого Матея. Нам слід задуматися над цими іменами і усвідомити, що всі ці жінки, крім однієї, увійшли в генеалогію Господа через скандальні повороти подій. Тамар завагітніла двома своїми синами-близнюками після того, як видавала себе за повію та мала стосунки зі своїм свекром, патріархом Юдою, сином Якова. Подібним чином Рахав була повією в Єрихоні, яка захищала ізраїльських шпигунів, коли вони таємно приходили розвідувати землю. Крім того, найкричущішим з усіх є те, що Вірсавія була дружиною хеттеянина Урії, якого цар Давид убив, щоб одружитися з нею. З групи жінок, згаданих у генеалогії, лише Рут була бездоганною у своїй поведінці, але вона була язичницею, іноземкою, яку прийняли до ізраїльської громади лише через її шлюб з Воозом.

Brothers and sisters in Christ—

As we read today the genealogy of the Lord Jesus according to the Holy Gospel According to Saint Matthew, we should notice the presence of the women in St. Matthew’s list. We should reflect on these names and realize that all of these women, except one, entered into the Lord’s genealogy because of scandalous turns of events. Tamar became pregnant with her two twin sons after posing as a prostitute and having relations with her father-in-law, the Patriarch Judah, son of Jacob. In a similar way, Rahab was a prostitute in Jericho, who protected the Israelite spies when they came secretly to reconnoiter the land. Then, most egregious of all, Bathsheba was the wife of Uriah the Hittite, whom King David murdered, so that he could marry her. Of the group of women mention in the genealogy, only Ruth was blameless in her conduct, but she was a Gentile, a foreigner, who was only accepted into the community of Israel because of her marriage to Boaz.

Приклади цих чотирьох жінок є гарним нагадуванням нам про те, що навіть темні, грішні, навіть скандальні аспекти нашого минулого використовуються Богом як засіб нашого спасіння. Насправді все, що з нами відбувається або сталося, є або проявом позитивної волі Бога, або Його дозволеної волі. Хоча ця відмінність є корисною щодо Бога, оскільки Він ніколи не бажає зла, нам не потрібно думати про цю відмінність стосовно нас, оскільки Бог не такий, як ми. Ми дозволяємо те, чого не можемо запобігти. Для Бога немає такого обмеження. Бог міг запобігти будь-чому. Ні, те, що Він дозволяє, має намір співчуття та любові. Він робить їх частиною Свого плану. Він перетворює навіть зло з нашого минулого на плідні джер́ела чесноти через дію Своєї благодаті. Ці самі зла стають корисними частинами нашої особистої історії спасіння, коли ми звертаємося до Бога в наверненні, дозволяючи виливу Його благодаті змінити нас всередині. З цього моменту Він направляє нас на шлях, який веде до Нього, а не на окружний шлях, який нікуди не веде, але губиться у світі. З цього моменту також пам’ять про наші гріхи та помилки може стати корисною для інших, тому що, ґрунтуючись на досвіді, ми можемо бути в змозі провести їх через подібні небезпеки, які присутні на їхньому шляху.

The examples of these four women are a good reminder to us that even the dark, sinful, even scandalous aspects of our pasts are used by God as a means to our salvation. In fact, everything that happens or has happened to us is either a manifestation of God’s positive will or His permissive will. Although the distinction is useful in relation to God, because He never positively wills evil, we do not need to think about that distinction in relation to us, because God is not like us. We permit things that we cannot prevent. There is no such limitation on God. God could prevent anything. No, the things that He permits are intended by Him for compassionate and loving reasons. He makes them part of His plan. He turns even the evils from our past into fruitful sources of virtue through the action of His grace. Those very evils become useful parts of our personal history of salvation when we turn to God in conversion, allowing the outpouring of His grace to change us within. From that point, He sets us on the path that leads to Him, rather than the circuitous path that leads nowhere, but gets lost in the world. From that point too, the memory of our sins and failings may become useful to others, because, based on experience, we may be able to guide them through similar perils that are present along their paths.

З іншого боку, пам’ять про наші гріхи та помилки є важливою частиною нашої особистої історії. Кожного дня і навіть кожної миті вони дають нам щось, за що ми повинні покаятися. Ми завжди можемо побачити, ким ми були колись і ким ми є зараз. Ми можемо побачити, ким ми були, крім Божої благодаті, і порівняти це з тим, що Бог зробив з нами. Усе це дає нам дорогоцінну нагоду повністю відчути й усвідомити нашу повну залежність від Бога та Його благодаті. Саме це роздумування породжує в нас ту саму надію, ту саму довіру до Бога, про яку ми маємо стільки доказів у Святій Біблії. Якщо Бог може виправдати Патріархів і врятувати дітей Ізраїлю, незважаючи на всі їхні численні злочини, то Він може врятувати і нас. Насправді, Він хоче. У нього є гаряче бажання.

In another deeper way, the memory of our sins and failings is an important part of our personal history. Every day, and even at every moment, they give us something for which to repent. We can always see what we once were and what we are now. We can see what we were apart from God’s grace and contrast that with what God has done with us. All of this gives us a precious opportunity to feel fully and acknowledge certainly our total dependence on God and His grace. This very reflection produces in us the same hope, the same trust in God that we have so much evidence for in the Holy Bible. If God can justify the Patriarchs and save the children of Israel despite all their many transgressions, then He can save us too. In fact, He wants to. He has a burning desire to.

Добрий спосіб для нас краще усвідомлювати Божу роботу в нашому житті, у нашій особистій історії – це виробити звичку приділяти трохи часу наприкінці кожного дня, щоб обміркувати все, що сталося цього дня. Таким чином, ми починаємо дивитися на все, що з нами відбувається, як на роботу Бога, Який любить нас. Початком такої практики є акт віри в те, що все, що з нами сталося, є проявом Божого плану любові щодо нас. Так треба розуміти навіть те, що здається невигідним і нещасним. Чому Бог хотів би ці речі, які є невигідними та нещасливими? Можливо, Він знає, що ми повинні зростати в якійсь чесноті, якої навчить саме ця подія. Ніщо не буде втрачено даремно, якщо ми приймаємо наші обставини з лагідністю та покірністю. Далі ми визнаємо свої гріхи перед Ним і висловлюємо свій сум за ними. Потім ми повинні усамітнитися на ніч зі знанням і впевненістю, що так само, як Бог скерував і захистив цього дня, Він також зробить це наступного дня, доки ми не будемо в безпеці в Його Небесному Царстві.

A good way for us to begin to become more aware of God’s working in our lives, in our personal histories, is to get into the habit of taking a small amount of time at the end of each day to reflect on everything that happened that day. Thus, we begin to look upon all that happens to us as the work of a God Who loves us. The beginning of such a practice is an act of faith that everything that has happened to us is a manifestation of God’s loving plan for us. Even things that seem disadvantageous and unfortunate must be understood in this way. Why would God will these things that are disadvantageous and unfortunate? Perhaps He knows that we must grow in some virtue, which precisely that event will teach. Nothing is wasted as long as we accept our circumstances with meekness and docility. Next, we acknowledge our sins before Him and express our sorrow for them. Then, we should retire for the night with the knowledge and confidence that, just as God has guided and protected this day, He will also do so in the next day, until we are safe in His Heavenly Kingdom.