Преподобний Симеон Столпник: Відокремлення від світу заради любові до світу St. Symeon the Stylite: Withdrawing from the world for love of the world

 

Сьогодні Церква відзначає початок нового року за календарем міста Константинополя. Першого вересня 315 року імператор Костянтин Великий освятив нове місто, назвавши його «Новим Римом». Відт́оді церкви́, які використовують візантійський обряд, вважають вересень першим місяцем року. У цей же день Церква вшановує пам'ять преподобного отця нашого Симеона Столпника, ченця IV століття, який тридцять шість р́оків прожив на вершині стародавнього стовпа в північно-західній Сирії. Цей святий був настільки неординарною особою, що його шанували як святого ще під час його життя. Навіть коли він жив, на місці його стовпа були побудовані спору́ди, щоб дати притулок тисячам пал́омників, які йшли туди, щоб просити його молитов і шукати його духовної поради. Три імператори, Феодосій Великий, Лев I і Феодосій III, усі здійснили паломництво, щоб порадитися зі святим.

Today the Church celebrates the beginning of a new year according to the calendar of the city of Constantinople. It was on the first of September in 315 that the Emperor Constantine the Great dedicated the new city, naming it “New Rome.” Ever since that time, the churches that use the Byzantine Rite reckon September as the first month of the year. On this same day, the Church commemorates our venerable father Symeon the Stylite, a monk of the fourth century, who lived for thirty-six years on top of an ancient pillar in northwest Syria. This saint was such an extraordinary character that he was revered as a saint even during his own lifetime. Even while he lived, structures were built at the site of his pillar to shelter the thousands of pilgrims who went there to ask for his prayers and to seek his spiritual counsel. Three emperors, Theodosius the Great, Leo I and Theodosius III all made pilgrimage to consult the saint.

Сьогодні в Євангельському читанні ми чули, як Господь Ісус розповідає дві великі заповіді: любити Бога всім, що є в нас, і любити ближнього, як самого себе. Давайте поміркуємо над тим, як життя святого Симеона відображає ці великі заповіді. Щоб завершити це роздумування, ми повинні роз’яснити загальне непорозуміння. Іноді ми можемо спокуситися, щоб подумати, що великі святі чернечого життя покинули світ, тому що вони ненавиділи світ і суспільство інших людей. Насправді ці великі святі мали прямо протилежну мотивацію. Так само, як Господь Ісус, їхній взірець, вони так полюбили світ, що віддали за нього своє життя. Все своє життя святий Симеон присвятив молитві, виявляючи свою любов до Бога, а його посв́ята була саме заступництву, виявляючи любов до ближніх. Для того, щоб бути ефективним заступником, він мав бути піднятим над своїми товаришами, створюючи простір для зосередження в молитві. Ми бачимо, як ця сама картина повторюється знову і знову в життях святих. Вони відходять від світу з любові до Бога і з любові до світу в Бозі. Зосереджуючись на молитві, вони вдосконалюються в спілкуванні з Богом.

Today in the Gospel reading, we heard the Lord Jesus recount the two great commandments: to love God with everything in us and to love our neighbor as ourselves. Let’s reflect on how the life of Saint Symeon reflects these great commandments. In order to accomplish this reflection, we must clear up a common misunderstanding. Sometimes we may be tempted to think that the great saints of the monastic life left the world, because they hated the world and the society of other human beings. In reality, these great saints had exactly the opposite motivation. Just like the Lord Jesus, their model, they loved the world so much that they laid down their lives for it. Saint Symeon dedicated his whole life to prayer, showing his love for God, and his dedication was specifically to intercession, showing his love for his neighbors. In order to be an effective intercessor, he had to be raised up above his fellows, creating space for concentration in prayer. We see this same pattern play out over and over again in the lives of the saints. They withdraw from the world for love of God and for love of the world in God. With concentration in prayer, they become perfected in communion with God. 

Кожен із нас має однакову потребу в тиші заради зосередження в молитві. Св. Симеон та інші чернечі святі є дуже яскравими, драматичними прикладами, але вони ілюструють те, що всім нам потрібно в належній мірі. Кожному з нас щодня потрібен період тиші та спокою, щоб побути наодинці з Богом. Без цього ми не зможемо стати досконалими в любові. Без цієї дисципліни навіть сама молитва заражається суєто́ю, яку ми бачимо навколо нас у світі; молитва стає завданням, яке ми повинні виконати, а не нашим підживленням і підтримкою. Зрештою ми приносимо всі наші тривоги та занепокоєння в молитву, а потім знову забираємо їх геть, тому що ми не доклали зусиль, щоб заспокоїти наші серця заздалегідь. У Божественній Літургії Херувикон нагадує нам «всяку нині житейську відкласти печаль», коли ми готуємося до відправи Тайни Євхаристії, коли ми готуємося побачити, як Господь містичним чином сходить у страждання і смерть і знову воскресає у Своєму славному воскресінні. Кожен з нас потребує цього самого заклику « всяку нині житейську відкладіть печаль», коли ми починаємо свій власний час молитви. Іншими словами, ми повинні не лише фізично відійти від шуму світу; ми також повинні заглушити шум всередині нас.

Each of us has the same need for silence for the sake of concentration in prayer. St. Symeon and the other monastic saints are very stark, dramatic examples, but they are illustrating something that all of us needs in due proportion. Each of us needs a period of silence and stillness every day to be alone with God. Without this, there is no way that we can become perfected in love. Without this discipline, even prayer itself becomes infected with the busyness that we see all around us in the world; prayer becomes a task we must fulfill, rather than our sustenance and support. We end up bringing all our anxieties and disquietude into prayer and carrying all of them away afterwards, because we have not made the effort to quiet our hearts beforehand. In the Divine Liturgy, the Cherubicon reminds us to “lay aside all the cares of life,” as we prepare to celebrate the Mystery of the Eucharist, as we prepare to see the Lord mystically go down into suffering and death and rises again in His glorious resurrection. Each of us needs this same exhortation “lay aside all cares of life” when we enter upon our own time of prayer. In other words, we must not only withdraw physically from the noise of the world; we must also silence the noise within us.