МУДРІСТЬ СВЯТОГО ЙОСИФА: СПАСІННЯ ЧЕРЕЗ ЧЛЕНСТВО ЦЕРКВИ THE PRUDENCE OF SAINT JOSEPH: SALVATION THROUGH MEMBERSHIP IN THE CHURCH

Святий Йосиф є моделлю чесноти мудрости. Мудрість є чеснотою, яка допомагає нам, щоб вирішити відповідальну дію у специфічних випадках. Святий Йосиф шукав керування Бога у молитві, і Бог відповідав йому, говорячи з ним часто у сні так, як Бог також підтримав Йосифа Старого Завіту, сина Якова, який став моделлю мудрости у його служіннi Фараонові, цареві єгипетському.

Matthew 2:11-23 St. Joseph is a model of the virtue of prudence. Prudence is the virtue that helps us determine the appropriate action in particular circumstances. St. Joseph was one who sought the guidance of God in prayer, and God answered him by speaking to him often in dreams, just as God had also dealt with his namesake, the Old Testament Joseph, the son of Jacob, who had become such a model of prudence in his service to Pharaoh, the king of Egypt.

Книга Приповідок нам каже-- "початок мудрости є страхом Божим." Це означає, що мудрість є народженою з нами, коли ми цілком залежні від Бога, і ми маємо повне довір'я того, що Його діла у нашому житті є на добро. Звичайна тема цілої книги Псалмів є цим довір'ям Бога, що є причиною того, що ця книга має дуже великий сплив на церковне життя. Псалтир є книгою у Біблії, яку ми найбільше вживаємо дня на день, тому що вона навчає нам про фундаментальну спорідненість, яку ми повинні мати з Богом, Який є Всезнаний і Вселюблячий і чинить все згідно його співчуття.  Ми не повинні думати, що ми будемо завжди розуміти все, що Він робить у нашому житті. З цієї причини, фундамент нашої мудрости є довір'ям або вірою, і очікуванням, яке ми маємо, коли ми будемо приймати Його обіцянки, що їх ми називаємо надією.

The book of Proverbs tells us that "the beginning of prudence is the fear of the Lord." This means that prudence is born in us through a complete reliance on God, a total trust that His actions in our lives are for the best. The common theme of the entire Psalter is this trust in God, and this is the reason why the Book of Psalms plays such a prominent role in the life of the Church.  The Psalter is the book in the Bible, which is used the most often from day to day by us, because it teaches us the fundamental relationship that we should have with God, Who is all-knowing and all-loving, and Who orders everything towards his compassionate purposes. We should not expect to understand everything that He is doing in our lives. For this reason, the basis of our prudence is called TRUST or FAITH, and the expectation we have of receiving from God that which He promises is called HOPE.

Практично, як ми живемо згідно чесноти мудрости? 1) Ми приносимо все у нашому житті перед Богом у молитві. 2) Ми слухаємо уважно Його поради у духовному читанні, у Церкві і у внутрішніх надхненнях, які Він нам посилає під час нашого роздумування і нашої молитви.  3) Ми робимо приниженим і смиренним шляхом, який показує нашу залежність від Бога.

 

In practical terms, how do we live our lives according to the virtue of prudence? 1) We take everything in our lives before God in prayer. 2) We listen attentively to His counsel in spiritual reading, in the Church and in interior inspirations, which are sent to us at the time of our meditation and prayer.  3) we act in a modest, meek and humble way that shows our reliance on God.

Щоб бути мудрими згідно прикладу Святого Йосифа (і також Йосифа Старого Завіту), ми мусимо мати правдиві пріоритети, і ми мусимо направити нашу енергію до того, що є дійсно найважливішим. Що є найважливішим? Спасіння. Як приймати спасіння? Будучи у Христі; будучи частиною Тіла Христового; Будучи членом Святої Церкви. Ми є частиною Тіла Христового аж до кінця, поки ми беремо участь у церковному житті. Перший і найвідоміший шлях, яким ми беремо участь у церковному житті, є тим, щоб брати участь у її таїнствах і богослужінні. Проте, нам не треба бути фізично у храмі, щоб бути з'єднаними з Церквою. Ми можемо входити в спілкування з Церквою різними шляхами-- молячись псалми вдома вранці та увечері, щоденно читаючи духовну літературу, молячись іншими молитвами і богослужіннями, які Церква виставляла, молячись Ісусовою Молитвою протягом цілого дня, і роблячи добросердечні діла в імені Церкви і для добра Церкви. Ми не можемо бути дійсно залежними від Бога без того, щоб бути живими членами Його Тіла.

 In order to be truly prudent, after the example of Joseph (and his namesake), we have to make sure that our priorities are correct, and that our energies are directed towards what is truly the most important thing. What is the most important thing? Salvation. How is salvation achieved? By being in Christ; by being a part of the Body of Christ; by being a member of the Church. We are part of the Body of Christ to the extent that we take part in the life of the Church. The first and most obvious way to take part in the life of the Church is to participate in her sacraments and services. However, we do not need to be physically in the Church in order to join ourselves to the Church. We can enter into communion with the Church by various means: praying the Psalms at home at morning and evening, doing our daily spiritual reading, making use of other prayers and devotions approved by the Church, praying the Jesus Prayer throughout the day, and doing acts of kindness in the name of the Church and for the good of the Church. We cannot really rely on God without being a living, breathing member of His Body.

Роздумування над Псалмами: впевненість, благоговійний трепет і містичне проникнення Meditating on the Psalms: Confidence, Reverential Awe and Mystical Insight

Чільне місце в списку предків Господа Ісуса займає ім'я царя і пророка Давида. Саме походження Господа Ісуса від царя Давида робить Його «Месією», Помазанцем, Якому було пророковано, що він успадкує трон Давида і вічно царюватиме. Цар Давид важливий для нас через ці пророцтва, а також через його внесок у Святу Біблію. Книга Святого Письма, яку він написав, Псалтир або Книга Псалмів – це збірка пісень, які мають для нас особливе значення, оскільки вони виділяються серед інших Святих Писань особливим значенням. Вони розкривають не лише Божу волю (як це роблять інші книги Святого Письма), але й показують нам, як Бог хоче, щоб ми спілкувалися з Ним. Як нам молитися Богу? Як цар Давид молився Богу. В основному є три аспекти цієї молитви, про які ми повинні пам’ятати: псалми сповнені довіри до Бога; псалми дитячі; і псалми наповнені містичним значенням, що робить їх застосовними до будь-яких обставин життя.

Prominent in the list of the Lord Jesus' ancestors is the name of the King and Prophet David. It is the Lord Jesus' descent from King David that makes Him "the Messiah," the Anointed One, Who was prophesied to inherit the throne of David and reign as king forever. King David is important for us, because of these prophecies and also because of his contribution to the Holy Bible. The book of the Holy Bible that he wrote, the Psalter or Book of Psalms is a collection of songs that have special significance to us because they stand out among the other Scriptures with special meaning. They reveal not only God's will (as the other Scriptures do), but they also show us how God wishes us to communicate with Him. How should we pray to God? In the ways that King David prayed to God. Basically, there are three aspects of this prayer that we should keep in mind: the psalms are full of trust in God; the psalms are childlike; and, the psalms are filled with mystical meaning that makes them applicable to every circumstance of life.

Перш за все, псалми сповнені довірою до Бога. Знову і знову, незважаючи на найскладніші обставини, ми бачимо, як цар Давид висловлює найзворушливішу довіру до Провидіння Божого. Він вірить, що Бог постійно веде його і спрямовує все навколо на його благо. Ця впевненість часто виражається найдивовижнішими та яскравішими способами. Псалом 45, наприклад, говорить нам, що «Бог для нас притулок і сила», і далі сказано, що через нашу впевненість у цьому притулку і силі, «ми не будемо боятися, навіть якщо земля затрясається так сильно що гори впадають у море». Цілком зрозуміло, що впевненість Давида в Богові, виражена тут, є абсолютною впевненістю.

First of all, the psalms are filled with trust in God. Again and again, regardless of the most trying circumstances, we find the King David expressing the most touching confidence in the Providence of God. He trusts that God is constantly leading him and directing everything around him for his benefit. This confidence is often expressed in the most amazing and stark ways. Psalm 45, for example tells us that "God is for us a refuge and strength," and it goes on to say that, because of our confidence in that refuge and strength, "we shall not fear even if the earth shook quake so violently that the mountains collapse into the sea." It is pretty clear that David's confidence in God as expressed here is an absolute confidence.

Наш другий пункт пов’язаний із цією великою довірою. Псалми теж дитячі. У якому розумінні Господь Ісус хвалить дитинство? Хіба Він не знає, що діти здатні на неймовірний егоїзм? Звичайно, Він робить. Те, що Господь Ісус хвалить у дітях, — це їхнє любляче довір’я до своїх батьків і, більше того, їхнє благоговіння перед присутністю Бога та всіма чудесами, які Він створив. Псалми сповнені такого роду благоговіння.

Our second point goes along with this great trust. The Psalms are also childlike. In what sense does the Lord Jesus praise childhood? Doesn't He know that children are capable of incredible selfishness? Of course, He does. What the Lord Jesus praises in children is their loving confidence in their parents, and more, their awe in the presence of God and all the wonders that He has created. The Psalms are filled with this kind of reverential awe.

По-третє, псалми наповнені містичним змістом. Це означає, що хоча кожен має своє буквальне значення, свою ситуацію в обставинах життя, в якому він був складений, він також має потрійне духовне значення. Це духовне значення відповідає душі в людині. Подібно до того, як людина складається з душі та тіла, Святе Письмо також має буквальне та духовне значення. Духовний зміст Святого Письма, особливо Псалмів, має бути досягнутий через медитацію, дитячі роздуми над Словом Божим.

The third point is that the Psalms are filled with mystical meaning. This means that, although each has its literal meaning, its situation in the circumstances of the life in which it was composed, it also has the threefold spiritual meaning. This spiritual meaning corresponds to the soul in the human being. Just as a human being is composed of soul and body, so too are the Holy Scriptures composed of a literal and a spiritual meaning. The spiritual meaning of the Scriptures, especially the Psalms, has to be arrived at through meditation, childlike pondering on the Word of God.

Бог кличе нас до близькості з Ним, щоб ми стали святими, які вічно живуть у Його присутності, сповнені Його життям і світлом. Щоб досягти такої близькості, ми повинні стати експертами в молитві, наслідуючи Господнього предка царя Давида в його дитячій впевненості, благоговійному трепеті та містичному проникненні. Поставте перед собою скромну мету молитися один псалом на день. З цього псалма оберіть один вірш або частину вірша для роздумування. З часом ви пригадаєте псалми та частини псалмів напам’ять і зможете розмірковувати над вибраним віршем псалма ТА його зв’язком з іншими віршами, які вам знайомі. Боже Слово поступово стане основою для вашого розуміння світу. Довіра до Бога, благоговійний трепет перед Його присутністю та містичне розуміння почнуть пронизувати все ваше життя.

God is calling us to intimacy with Him, to become saints, who live forever in His presence, filled with His life and light. In order to arrive at that intimacy, we must become experts in prayer, following the Lord's ancestor King David in his childlike confidence, reverential awe and mystical insight. Set for yourselves the modest goal of praying one psalm a day. From that psalm, choose one verse or part of a verse to meditate on, that is, to ponder. In time, you will recall psalms and parts of psalms by heart, and you will be able to meditate on your chosen psalm verse AND its connections with other verses that are familiar to you. God's Word will slowly become the basis for your understanding of the meaning of the world. Confidence in God, reverential awe in His presence and mystical insight will begin to permeate your whole life.

 

Пророк Даниїл та його друзі: приклади мужності The Prophet Daniel and His Friends: Examples of the Virtue of Fortitude

У неділю праотців згадуються всі святі, праотці Христові, які жили до того часу, коли на горі Синай був даний Закон Мойсею та Ізраїлю. Чільне місце серед цієї групи займають патріархи: Авраам, Ісаaк і Яків разом із його дванадцятьма синами, прабатьками дванадцяти колін Ізраїля. Водночас, однак, сьогодні припадає свято святого пророка Даниїла і трьох юнаків: Азарії, Ананії та Мисаїла, які були вкинені вавилонським царем у вогненну піч. Юнаки були чудесним чином врятовані силою Божою, та їх історія записана в Книзі пророка Даниїла. Сам пророк Даниїл є таємничою і чудотворною особою. Бог піднімав його у Вавилоні так, як Бог піднімав перед тим пророка Йосифа Всеблагого в землі Єгипетській. У багатьох відношеннях Даниїл перевершив Йосифа своєю мудрістю та великими діяннями, показавши, що Божа любов до Його народу в його полоненому стані не зменшилася, але що Він врятує їх із неволі та поверне на їхню землю. Там, де Йосиф тлумачив сни, точно передвіщаючи майбутнє силою Божою, Даниїл тлумачив сни, які сновидець навіть не наважувався описати вголос. Даниїл теж зазнав шалених переслідувань. Через те, що він не бажав поклонятися фальшивим богам, його двічі кидали до лігва левів (які відмовилися його з’їсти) під час правління Навуходоносора Вавилонського, а потім знову під час правління Кіра, царя Персії.

The Sunday of the Forefathers commemorates all the saints, the ancestors of Christ who lived before the time, when the Law was given to Moses and Israel on Mount Sinai. Prominent among this group are the patriarchs: Abraham, Isaac and Jacob, along with his twelve sons, the progenitors of the twelve tribes of Israel. At the same time, however, today happens to be the feast of the Holy Prophet Daniel and the Three Youths: Azarias, Ananias and Mishael, who were thrown into a fiery furnace by the King of Babylon. The youths were miraculously saved by the power of God and their story is recorded in the Book of the Prophet Daniel. The Prophet Daniel himself is a mysterious and miraculous figure. God raised him up in Babylon, just as God had previously raised up the Prophet Joseph the All-Comely in the land of Egypt. In many ways, Daniel surpassed Joseph in his wisdom and great works, showing that God's love for His people in their captive state was not diminished, but that He would save them from their captivity and bring them back to their land. Where Joseph interpreted dreams, accurately foretelling the future by the power of God, Daniel interpreted dreams that the dreamer had not even dared to describe aloud. It was Daniel too, who endured strident persecution. Because of his unwillingness to worship false gods, he was twice thrown into a den of lions (who refused to eat him), in the reigns of Nebuchadnezzar of Babylon and then, again, in the reign of Cyrus, King of Persia.

Переслідувані святі, пророк Даниїл і троє його друзів, Азарія, Ананія та Мисаїл, є для нас прикладом чесноти мужності. Цей поминальний день є гарною нагодою для нас справді помолитися і подумати про велику потребу нашого світу в такій мужності.

The persecuted saints, the Prophet Daniel and his three friends, Azarias, Ananias and Mishael, stand out to us as examples of the virtue of fortitude. This commemoration is a good opportunity for us to really pray and think about the great need that our world has for this kind of fortitude.

Тому дуже часто в наших сучасних обставинах мужність зводиться до простого поняття відваги. Хоча це правда, що ми повинні бути сміливими, щоб відстоювати те, що є правильним, що ми повинні протистояти злу та несправедливості всюди, де ми їх зустрічаємо, справжні виміри мужності є набагато більшими, ніж це. Мужність означає не лише те, що ми відважні перед обличчям зла. Це також означає, що ми не гніваємося перед обличчям цього зла. Наші пристрасті залишаються під контролем нашого розуму.

So very often in our contemporary circumstances, fortitude is reduced to the mere concept of courage. While it is true that we must be courageous to stand up for what is right, that we must oppose evil and injustice everywhere that we find it, the true dimensions of fortitude are far greater than that. Fortitude not only means that we are courageous in the face of evil. It also means that we do not become angry in the face of that evil. Our passions remain under the control of our reason.

Справжня мужність — це те, чого найбільше потребує наш світ у цей час. Святий Яків у своєму соборному посланні є свідком того, що гнів є найбільш руйнівною силою у Всесвіті. Апостол порівнює це з лісовою пожежею, яка швидко знищує мільйони гектарів старих і благородних дерев. Подібним чином гнів, що виникає в нас, дуже швидко руйнує будь-яке добро, яке ми зробили раніше, залишаючи нас у духовній темряві та злиднях.

True fortitude is what our world is most in need of at this present time. St. James, in his catholic epistle, is a witness to the fact that anger is the most destructive force in the universe. The Apostle compares it to a forest fire that quickly destroys millions of acres of old and noble trees. In the same way, anger arising within us very quickly destroys any good that we have previously done, leaving us in spiritual darkness and destitution.

Якщо ми поглянемо на світ навколо себе, то побачимо різноманітні проблеми, які є повсюдними. Скільки з цих проблем пов’язано, зрештою, з гнівом та його двоюрідними братами, іншими запальними пристрастями. Наприклад, у нашому суспільстві клінічна депресія досягла рівня епідемії. Депресія виникає після гніву. Ми намагаємося використовувати гнів, щоб відвести від нашого життя те, що сприймаємо як зло. Коли зло присутнє повною мірою і будь-яка надія прогнати його згасає, настає депресія. Подібним чином ми бачимо широко поширену залежність як від наркотиків, так і від алкоголю. Скільки з цих наркоманів намагаються лікувати свій гнів чи депресію? Так само розлучення є епідемією в нашому суспільстві. Хтось чув про якийсь випадок розлучення без злості, гіркоти і образи?

If we look around us in the world, we see various problems that are pervasive. How many of these problems are traceable, ultimately, to anger and its cousins, the other irascible passions. For example, clinical depression is at epidemic levels in our society. Depression arises in the aftermath of anger. We try to use anger to ward off from our lives something that we perceive as evil. When the evil is fully present and any hope of driving it away is extinguished, depression ensues. Similarly, we see widespread addictions to both drugs and alcohol. How many of those addicts are trying to medicate their anger or depression? Similarly, divorce is epidemic in our society as well. Has anyone heard of any case of divorce without anger, bitterness and resentment?

У цьому світі, яким править гнів і пристрасть, натхненний демонами, наш обов’язок як справжніх послідовників Христа – досягати прогресу в духовному житті, наслідуючи Його. Прогрес у духовному житті означає знищення пристрастей і зростання в чеснотах. Ми не можемо досягти жодного прогресу, якщо не ухвалимо конкретних рішень у контексті молитви. Базуючись на нашому досвіді, ми повинні на початку дня запитати себе про те, в яких чеснотах нам потрібно розвиватися. Благаючи Божої допомоги, ми повинні прийняти конкретні рішення практикувати ці чесноти в обставинах, в яких ми зазнали невдачі в минулому. Тоді, зрештою, ми повинні екзаменувати себе на ці резолюції. Це єдиний відомий спосіб прогресу в духовному житті. Без цього ми будемо продовжувати здійснювати ті самі гріхи знову і знову, і наша прихильність до цих гріхів буде зростати все більше і більше.

In this world that is ruled by demon-inspired anger and passion generally, it is our obligation as true followers of Christ to make progress in the spiritual life by imitating Him. Progress in the spiritual life means the destruction of the passions and growth in the virtues. We are not able to make any progress at all without making specific resolutions in the context of prayer. Based on our experience, we should ask ourselves at the beginning of the day concerning what virtues we need to grow in. Imploring God's help, we should make specific resolutions to practice those virtues in the circumstances, in which we have failed in the past. Then, at the end of the day, we should examine ourselves on those resolutions. This is the only known way to make progress in the spiritual life. Without it, we will continue to commit the same sins, over and over again and our attachment to those sins will grow greater and greater. 

Патріархи, пророк Даниїл і троє юнаків у вогненній печі є для нас великими прикладами чесноти мужності. Ми повинні попросити їх допомогти нам зростати в цій великій чесноті та почати приймати конкретні рішення щодо зростання мужності та її дочірніх чеснот: незворушності, терпеливості, наполегливості та умертвіння.

The patriarchs, the Prophet Daniel and the three youths in the fiery furnace are all great examples to us of the virtue of fortitude. We should ask them to help us grow in this great virtue and begin to make specific resolutions to grow in fortitude and its daughter virtues: equanimity, patience, perseverance and mortification.

  

The Concept of Culture and Its Purpose (An Allocution to the Legion of Mary)

Today's reading from the handbook gives us an opportunity to look at the concept of culture. It is this concept that is at the basis of what the handbook is talking about today. The Oxford English Dictionary defines culture as "the arts, social institutions and achievements of a given people." While I agree with this definition as far as it goes, I would define this very important concept somewhat differently. Culture is first and foremost "shared experience." Shared experience has various different consequences like common outlook and cultural memory. All of these together, because they come from shared experience, are organs of culture.

A lot of times, European and other world cultures look kind of silly to Americans, because they seem to require a high degree of conformity. Everybody dresses up in the same costumes and does the same dances. On the other hand, Europeans and others will often say that Americans don't have a culture, because American culture (again, shared experience) is more subtle and more difficult to detect. Rooted as it is in rugged individualism, and therefore lacking the uniformity and conformity so often seen in other cultures, its backbone is an idea, an ideal and a spirit. Nevertheless, in all the cases in which culture is operative, what are we witnessing going on between the group and the individual member? It is formation. The group is forming its members into good members of its society, thus propagating itself as a culture.

It is, of course, not just national groups and tribes that have culture and seek to propagate that culture, in order to strengthen the cohesion of the group. The Church also has culture, and there are various cultures within the Church. I think for example of the culture of Benedictinism that has played such an important role in the history of the Church, of Europe and of the world. One of the great ideals of Benedictine culture is stability. Stability in the monastic sense means that the monk joins a specific monastery and remains in that same house until his death. The monk, in other words, places himself in a position to be formed by the culture of his particular monastic community to the exclusion of all other influences.

In the same way, the Legion of Mary has a particular culture in which its members have to be formed, in order for those members to become good members of the Legion's society. For obvious reasons, a Benedictine monastery is much more immersive an experience than the Legion is able to require of her individual members. No, the means by which the culture of the Legion of Mary is passed to its members is through the meeting. It is the meeting that forms members of the Legion of Mary into good members.

In a sense, the culture of the Legion is similar in many ways to Benedictinism, because of its intensely local focus. While it is true that individual members are formed as members of the extended, worldwide body of the Legion, they are also formed as members of the particular, local praesidium through the culture of that praesidium, which is, of course, largely the same as its neighbors, but has a different cultural memory, containing, for example, anecdotes about a former member riding his bike up the state prison to visit the prisoners.

The purpose of culture is to form, but the members of a culture have to make themselves available to be formed. Otherwise, culture cannot do its work. This is the point that the handbook is at pains to stress when it continually reminds about the importance of attendance at the meetings.

We must constantly turn our eyes to the One Who is enthroned at the center of every Christian culture, God's Messiah truly, substantially present among us: Body, Blood, Soul and Divinity. Our formation is to more than a group. It is to Him, Who became like us in our sufferings and will make us like Him in His glory.

Як усе виглядає з точки зору Небесного Царства? How Do Things Look From the Vantage of the Heavenly Kingdom?

Бог створив нас згідно зі Своїм планом. Він подивився на все, що Він створив, і проголосив, що це дуже добре. Ці факти, які ми дізнаємося від Самого Бога через слова, які Він Сам відкрив, є основою всього нашого саморозуміння. Бог створив нас для Себе, і Він хоче бути з нами. Він хоче, щоб ми вільно любили Його і ділилися Його життям. На жаль, наша людська природа дуже часто не хоче стосунків з Богом, і тому ми віддаляємося від Нього. Але ми, як це парадоксально, далекі від Бога, але Бог все одно близько до нас.

God created us according to His plan. He looked at everything that He had made and proclaimed that it was very good. These facts that we learn from God Himself, through the words that He Himself revealed, is the basis of our entire self-understanding. God made us for Himself, and He wants to be with us. He wants us to love Him freely and share His life. Sadly, our human nature very often doesn't want a relationship with God, and so, we distance ourselves from Him. Still, paradoxically, we are far from God, but God is still close to us.

Притча про велику вечерю, як ми почули її сьогодні в читанні Євангелія, нагадує нам про постійні пошуки Бога щодо нас, про Його неодноразові та наполегливі спроби дружби та спілкування. Проте ми бачимо в притчі нашу постійну відмову від цих спроб і нашу перевагу минущим матеріальним речам.

The parable of the great supper, as we heard it today in the gospel reading, reminds us of God's constant quest for us, his repeated and assiduous overtures of friendship and fellowship. Yet, we see in the parable our continuous refusals of those overtures and our preference for passing, material things.

Ця перевага минущим і матеріальним речам, яку ми дуже чітко бачимо в читанні Євангелія, є вершиною дурості: ми прив’язуємося до речей, які є меншими за нас, а не прив’язуємося до нашого Творця, Який покликав нас із небуття, і Хто любить нас вічною любов’ю. Ця найвища дурість корениться в нашому короткозорому сприйнятті світу.

This preference for passing and material things that we see very clearly in the gospel reading is the height of foolishness: for us to be attached to things that are less than us, rather than to have an attachment to our Creator, Who called us from nothingness into being and Who loves us with everlasting love. This supreme folly is rooted in our shortsighted perception of the world.

Правильне і правдиве сприйняття світу враховує той факт, що ніщо в цьому світі не виглядає так само, як тільки дивиться на нього з точки зору Царства Небесного. Ми повинні пам’ятати, що Небесне Царство – це інше Творіння. Він розмірно відрізняється від світу, в якому ми живемо.

The proper and true perception of the world takes into account the fact that nothing in this world looks the same when it is viewed from the vantage point of the Heavenly Kingdom. We must keep in mind that the Heavenly Kingdom is a different Creation. It is dimensionally different from the world in which we live.

За аналогією розглянемо ідеї сучасної математики. Ми знаємо, що, живучи в цьому світі, ми обмежені трьома просторовими вимірами та одним часовим виміром (який тече лише в одному напрямку, як річка). Чи знали ми, однак, що математики здатні маніпулювати формами до дванадцяти вимірів, обчислюючи їхні розміри та площі та концептуально переміщуючи їх, щоб комбінувати їх у все більш складні форми? Подібно до того, як квадрат у двох вимірах стає кубом у трьох вимірах, так і куб стає тессерактом у чотирьох вимірах. Природно, математики не в змозі уявити появу цих форм, так само як ми не змогли б уявити поняття вгору і вниз, якби ми були обмежені двома просторовими вимірами замість трьох. Так само ми не можемо уявити собі вигляд речей таким, яким вони виглядають у Царстві Небесному. Певні натяки відкриваються нам у Біблії та в писаннях святих, але ці речі залишаються здебільшого немислимими, поки ми живемо в цьому світі.

By way of analogy, let us consider the insights of modern mathematics. We know that, as we live in this world, we are confined to three spatial dimensions and one temporal dimension (which flows in only one direction, like a river). Did we know, however, that mathematicians are able to manipulate shapes in up to twelve dimensions, calculating their sizes and areas and conceptually moving them about, so as to combine them into more and more complex shapes. Just as a square in two dimensions becomes a cube in three dimensions, so too does the cube become a tesseract in four dimensions. Naturally, mathematicians are not able to imagine the appearance of these shapes, just as we would not be able to imagine the concepts of up and down if we were confined to two spatial dimensions instead of three. In just the same way, we are not able to imagine the appearance of things as they appear in the Heavenly Kingdom. Certain hints are revealed to us in the Bible and in the writings of the saints, but these things remain largely unimaginable as long as we live in this world.

Через те, що нам важко уявити світ, який розмірно відрізняється від власного світу, ми повинні дуже чітко дотримуватися того, що відкрив Бог. Він багато разів показував нам, що речі цього світу виглядають зовсім інакше з точки зору Царства. Наприклад, часто гріх виглядає нешкідливим і непоказним у цьому світі. Тільки з точки зору Царства можна повністю зрозуміти його справжній жах і шкоду. Так само й таїнства Христові (Хрещення, Євхаристія тощо) виглядають у цьому світі дуже непоказними й слабкими, але з точки зору Царства Небесного вони навіть у Божих ангелів викликають страх і жах до демонів. Подібним чином ми знаємо зі свідчень самих демонів, змушених говорити правду в контексті екзорцизму, що щось таке просте, як вервиця (яка здається нікчемною в цьому світі) є грізною зброєю з точки зору Небесного Царства.

Because of our fundamental difficulty in imagining a world that is dimensionally different than our own, we must adhere very closely to what God has revealed. He has shown us many times that the things of this world appear very different from the vantage point of the Kingdom. For example, oftentimes sin looks harmless and unimpressive in this world. Only from the vantage point of the Kingdom can its true horror and harm be fully perceived. In the same way, the mysteries of Christ (Baptism, the Eucharist, etc.) look very unimpressive and weak in this world, but from the vantage point of the Kingdom of Heaven they are awe-inspiring even in God's angels and fearsome and dreadful to demons. In a similar way, we know from the testimony of demons themselves, forced tell the truth in the context of exorcisms, that something as simple as a rosary (which appears paltry in this world) is a formidable weapon from the vantage point of the Kingdom of Heaven.

Коротше кажучи, обмежені нашими трьома просторовими вимірами та одним часовим виміром, ми бачимо лише приповідну «верхівку айсберга», тому що виміри, які знаходяться над нами, здебільшого неуявні для нас. Як каже святий Павло: «Не бачило око й не чуло вухо, і на серце людині не входило те, що Бог приготував для тих, хто любить Його».

In short, confined as we are to our three spatial dimensions and one temporal dimension, we see only the proverbial "tip of the iceberg," because the dimensions that are above us are largely unimaginable to us. As St. Paul puts it, "Eye has not seen nor ear heard, nor has it so much as entered into the heart of man, what God has prepared for those who love Him."

У таїнстві Різдва Христового, яке ми незабаром будемо святкувати, ми бачимо, що через дивовижну поблажливість до нашого стану Сам Бог прийняв нашу людську природу і добровільно замкнув Себе в ті самі рамки, в яких ми замкнені. Він увійшов у наш світ трьох просторових вимірів, але у Своїм воскресінні та вознесінні Він вийшов за межі нашого світу В НАШІЙ ЛЮДСЬКІЙ ПРИРОДІ, показавши нам шлях до досягнення такої ж трансцендентності в Ньому.

In the mystery of the Nativity of Christ, which we will shortly celebrate, we see that, by an amazing condescension to our condition, God Himself took on our human nature and willingly confined Himself within the same confines, in which we are confined. He entered our world of three spatial dimensions, but in His resurrection and ascension He transcended our world IN OUR HUMAN NATURE, showing the way for us to attain the same transcendence in Him.

Тому, оскільки Він хоче бути з нами, нехай хочемо бути з Ним. Відвернімося від прихильності до легковажних речей і занять і замінимо їх на прихильність до Живого Бога, Який приготував нам Царство.

Therefore, since He wants to be with us, let us want to be with Him. Let's turn away from our attachments to frivolous things and pursuits and exchange them for an attachment to the Living God, Who has prepared a Kingdom for us.

 

Love Systematized (An Allocution to the Legion of Mary)

The talk about systemization in the handbook today gives us an opportunity to meditate on this theme in the context of our everyday lives. It is interesting to note in our day to day experience what seems to be systematized and what tends not to be. As a general rule, it seems that aspects of our life that conduce to bodily health and function are highly systematized, while matters that pertain to our personal and interior life tend reject and distrust systematization. Perhaps examples would be helpful. Rules for when to replace air filters in cars and houses abound in the daily life of most individuals. Along with this, morning routines tend to be highly systematized, along with all the minutiae that are usually associated with them, like the schedule upon which the toothbrush is changed. On the other hand, most individuals do not have rules for when they pray, how they pray or for how long they pray, just as most individuals do not have rules governing how much time they spend with loved ones or how often visits are to be made to loved ones who are at a distance. Yet, in most of these cases, some level of systematization would be beneficial, but its presence would not be tolerated.

We human beings generally seem to be uncomfortable with any attempt to systematize virtue, and especially charity. A systematized love just doesn't feel like love to us any longer. This, I think, is precisely the reason why the general concept of the "religious order" in the handbook is the necessary paradigm for the lay apostolate. Monastic life could be defined as "love systematized." First, it challenges the notion we have that love cannot be systematized, because God is personal (in fact superpersonal, because He is tri-personal). If monastic life does not seek the love of God then it is not monastic life. Second, it illustrates the way in which multitudes of people can share the same love precisely because of the system that is established in order to sustain it.

On the other hand, the identity of monastic life as "love systematized" suggests to us why it has had to be reformed so often during the course of the history of the Church. The reforms become necessary for two opposite reasons. First, everyday living leads eventually to a neglect of the system. Thus, the system is weakened, the group becomes lax and lazy, and love grows cold. Or, second, zeal to observe all the details of the system leads to neglect of the reason the system exists in the first place: the love of God. The system collapses into an empty formalism, in which everybody may obey the rules, but no one really remembers why the rules are the rules. All societies in the Church have had to walk a tightrope throughout history trying to navigate between these contrary and opposite vices. 

Using the experience of the Church over the past twenty centuries, in which monastic life has played a major role, we can identify several rules that I think guide us to the level and extent that love can be and should be systematized in our own circumstances. First, we should always remember that the goal of the rules is our salvation. Just as with the Church at large, the salvation of souls is the supreme law. Everything else has to be considered subservient to that. Naturally, within that law, the salvation of our own souls is paramount. Second, the rules are means to an end. They are not the end. We cannot afford to become so obsessed with observance of the rules that we forget the destination to which they are intended. It would be like someone driving their car and forgetting where they are going, because they have become obsessed with the details of driving (gripping and turning the wheel, pressing the peddles, checking the mirrors, etc.). Third, because of rule #2, when the rules become a hinderance rather than a help they need to be adapted and changed. The observance of lifeless rule systems for their own sake is precisely the Lord's objection to the religion of the Pharisees. 

СВІТ БУДЕ ДОРІКАТИ НАМ, КОЛИ МИ РОБИМО ДОБРО THE WORLD WILL BLAME US, WHEN WE DO GOOD

Брати й сестри у Христі—

Одного разу, у старішого чоловіка померла жінка, і він пробував довгий час продовжувати його життя нормально, але мав дуже великий жаль від загублених задоволень і перебував у великій депресії. Накінець, він найняв прибиральницю, щоб прибрати його квартиру, бо під час його депресії він дозволив майно́ві, щоб стати безладним. Нова прибиральниця була дуже молодою жінкою, яка мала добре серце і бажала допомогти старшому чоловікові не заради грошей, але заради щирої любови до ближніх.  Отже, дуже серйозно, вона почала́ приводити справи старшого чоловіка до ладу́ свідомо і уважно. Його письмовий стіл був дуже великим викликом до її здатности, бо вона не відкидала нічого, а тільки уважно класифікувала все у категорії, які були б помічни́ми старшому чоловікові. Проте, незважаючи на її тяжку працю, коли старий чоловік побачив лад, який вона створила, то був дуже сердитим. Він образив її, називаючи її «дурно́ю жінкою,» і навіть проклинав її, осоромлюючи її заради всього добра, яке вона зробила.

Once upon a time, an old man lost his wife, and he tried for a long time to continue his life as normal, but he had a very great sorrow, which took away the pleasure that he had in his interests and left him in a deep depression. In the end, he had to hire a maid to clean his apartment, since during the time of his depression, he had allowed his property to become disorderly. The new maid was a very young woman, who had a good heart and desired to help the elderly man not account of money, but on account of a sincere love of neighbour. Therefore, very seriously, she began to put the old man’s things in order, both conscientiously and carefully. His desk was a very great challenge to her abilities, since she discarded nothing, but carefully sorted everything in the categories, which would be helpful to the old man. Nevertheless, despite her hard work, when the old man saw the order that she had created, he was very angry. He insulted her, calling her “a stupid woman,” and even cursed her, making her feel ashamed on account of all the good that she had done.

У англійській мові, ми маємо при́повідку: «Кожне діло добросердечности, надане добровільно, завжди буде покараним.» Статечно, дуже часто, це правдиве. Сьогодні, у Євангелії, ми знайдемо подібну нагоду. Господь наш Ісус Христос робить дуже чудове діло добросердечности божественною Його владою, але, коли він робить те, раптом правитель синагоги дорікає Йому, тому що, правитель каже, Господь Ісус не доде́ржує закону Мойсея, бо Він зцілив жінку в суботу. 

In the English language, we have the proverb: “No unsolicited act of kindness will ever go unpunished.” Sadly, very often, this is true. Today, in the Gospel, we find a similar situation.  Our Lord Jesus Christ works a very marvelous deed of kindness by His Divine power, but, when He does this deed, immediately the ruler of the synagogue blames Him, because, the ruler claims, the Lord Jesus is not observing the Law of Moses, because he cured the woman on the Sabbath.

Знову і знову, під час Його цілого життя між нами, люди дорікали Господу нашому, бо Він завжди робив найкращі, моральні діла, але затьмарене людське сумління не пізнало їх, як добрі діла. Затьмарене сумління називає добро злом, а зло, добром.  Це затьмарене сумління навіть називало добрі Божі діла ділами Велзевуля, царя демонів, так, як ми бачимо у Євангелії від Святого Матея, в якому Господь каже: «Досить для учня, коли стане, як його вчитель, а слуга—як його пан. Коли господаря назвали Велзевулом, то скільки більше—його домашніх.» І подібним способом, Господь учням каже у Євангелії від Святого Йоана: «Ненавидить вас світ—то знайте: мене він ще перед вами зненавидів. Були б ви від світу, то світ би своє любив. А що ви не від світу, бо я вибрав вас від світу, ось тому й ненавидить вас світ. Згадайте слово, що його був я вам вирік: Слуга не більший від пана свого. Переслідували мене—переслідуватимуть і вас.»

Again and again, during His entire life among us, people blamed our Lord, since He always did the best and most moral works, but the darkened human conscience did not recognize them as good works. The darkened conscience calls good, evil, and evil, good. This darkened conscience even called the works of God, the works of Beelzebul, the king of demons, just as we see in the Gospel According to St. Matthew, in which the Lord says: “It is enough for the disciple to be like his teacher, and the servant like his master. If they called the master of the house Beelzebul, then how much more his servants.” In a similar way, the Lord says to the disciples in the Gospel According to St. John: “If the world hates you, know that it has hated me before it has hated you. If you were of the world, then the world would love you as its own, but since you are not of the world, but I have chosen you out of the world, therefore the world hates you. Remember the word that I have spoken to you: The servant is not greater than his master. If they persecuted me, they will also persecute you.”

Це пророцтво про наше церковне життя, бо світ завжди ненавидів Церкву, і світ називає добрі церковні діла—злими, бо те ж і саме затьмарене сумління продовжує робити між людьми навіть до цього дня.  Наприклад, ми знаємо про африканську суперечку про презервативи. Світ (тобто, Обєднані Нації та Організація Світового Здоров’я) продовжує заохочувати уживання презерватів, хоча весь доказ показує те, що вони є неефективними, щоб зупинити епідемію СПІДу. Проте, незважаючи на нездоланний доказ, світ настійно вимагає те, що церковна віра є злою, тому що ми віримо у те, що уживання презерватів є неетичним. Подібним способом, світ називає церковну віру—злою і нетерпеливою, коли ми сповідуємо те, що гомосексуалізм є по-суті розладнаним. Проте, найвище добро для Святої Церкви не є терпеливістю, а любов’ю. Щоб бути терпеливими небезпечної поведінки між іншими людьми,-- це не є любов’ю. Ні, замість цього, любов потребує те, що ми навчаємо правди навіть тих, котрі не хочуть чути її.

This is a prophecy about our life as a Church, since the world always has hated the Church, and the world calls the Church’s good works, evil, because the very same darkened conscience continues to work among human beings even to this day.  For example, we know about the African controversy surrounding the use of condoms. The world (namely, the United Nations and the World Health Organization) continues to encourage the use of condoms, although all the evidence shows that they are ineffective in stopping the epidemic of AIDS. Nevertheless, despite the overwhelming evidence, the world insists that the Church’s faith is evil, because we believe that the use of condoms is unethical. In the same way, the world calls the Church’s faith evil and intolerant, when we profess that homosexuality is intrinsically disordered. Nevertheless, the highest good for the Holy Church is not tolerance, but love. Being tolerant of the harmful behaviour of others is not loving. No, rather, love requires that we teach the truth even to those, who do not want to hear it.

Так, як це правдиве про Церкву, це також правдиве про кожного з нас. Якщо ми є вірними Господу Христу, багато разів світ буде дорікати нам, називаючи наші добрі діла –злими. Хоча наша мета є тим, щоб приносити всесвіт і всіх людей до Бога Отця через Ісуса Христа, проте, ми повинні пізнати те, що багато людей не будуть чути записку Святого Євангелія задля сердечної твердости. Нам треба бути наполегливими у молитві й добрих ділах, настійно вимагаючи правди, тому що тільки Бог може зцілити сердечну твердість, відповідаючи на наші молитви, через співпрацю Його божественної благодаті з нашою людською, свобідною волею. 

Just as this is true concerning the Church, so it is also true about each of us. If we are faithful to the Lord Christ, many times the world will blame us, calling our good works, evil. Although our goal is to bring the entire universe and all people to God the Father through Jesus Christ, nevertheless, we should recognize that a lot of people will not hear the message of the Gospel on account of hardness of heart. We need to be persevering in prayer and good works, insisting on the truth, because only God can heal hardness of heart, in answer to our prayers, through the correspondence of His divine grace with our human free will.