Дві найважливіші речі для нас у цьому житті: любов і покаяння Two Essential Things for Us in this Life: Love and Repentance

Сьогодні ми маємо нагоду роздумувати над євангельською притчею про блудного сина, а також продовжуємо роздуми над таїнством Стрітення Господнього у Храмі.

Today, we have the opportunity to meditate on the gospel parable about the Prodigal Son, while we continue to our meditation on the mystery of the Lord's presentation in the Temple.

Стрітення Господа у Храмі є таїнством, яке пов’язане з чеснотою послуху. Коротше кажучи, Господь Ісус і Його Пресвята Мати були слухняні Закону Мойсея, хоча фактичні приписи Закону до них не стосувалися. Закон наказує, щоб кожен чоловічої статі, «який розкриває утробу», був представлений Господу на сороковий день після свого народження. Та все ж Господь Ісус не «розкрив утробу» Пресвятої Богородиці. Ні, радше, Пресвята Богородиця після Його народження залишилася дівою, як і раніше. Подібним чином Закон також приписує очищення матері дитини чоловічої статі на сороковий день після його народження. Це також не стосувалося Пресвятої Богородиці, бо чудесне народження Сина Божого не осквернило Її.

The Lord's presentation in the Temple is a mystery that is all about the virtue of obedience. In short, the Lord Jesus and His Most Holy Mother were obedient to the Law of Moses, even though the actual prescriptions of the Law did not apply to them. The Law prescribes that every male "who opens the womb" must be presented to the Lord on the fortieth day after his birth. Nevertheless, the Lord Jesus did not "open the womb" of the Most Holy Mother of God. No, rather, the Most Holy Mother of God remained a virgin after His birth, just as she was before. In a similar way, the Law also prescribes a purification for the mother of a male child on the fortieth day after his birth. This too did not apply to the Most Holy Mother of God, because the miraculous birth of the Son of God did not defile her.

Проте, незважаючи на те, що приписи Закону не зовсім стосувалися Господа Ісуса та Його Пресвятої Матері, вони підкорялися духу Закону, показуючи святість Закону, освячуючи досвід усіх інших людей, які виконали закон від необхідності і, що ще важливіше, надання Закону нового значення на всі часи. Внаслідок послуху Сина Божого та Його Пресвятої Матері кожен із нас, хто перебуває у Христі, представлений Господу в нашому Хрещенні та очищений від усякої плями гріха, щоб ми могли жити в досконалій слухняності волі Отця. Ця Свята Воля відтепер відкривається нам у Новому Законі, який є Особою Самого Христа. Ось що має на увазі пророк Ісая, коли каже: «Від Сіону вийде Тора і хвала зі серця Єрусалиму». Походження Закону Мойсея не має нічого спільного з Єрусалимом, оскільки він прийшов з гори Синай, але в ці останні часи нова Тора вийшла з Єрусалиму, де Господь Ісус воскрес із мертвих і дав Своїм апостолам настанови: «Ідіть по всьому світу та проповідуйте Євангеліє».

Nevertheless, despite the fact that the precepts of the Law did not exactly apply to the Lord Jesus and His Most Holy Mother, they obeyed the spirit of the Law, showing the Law's holiness, sanctifying the experience of all other people, who had fulfilled the Law from necessity and, even more importantly, giving the Law new meaning for all time to come. As a result of the obedience of the Son of God and His Most Holy Mother, each one of us, who is in Christ, is presented to the Lord in our Baptism and purified from every stain of sin, so that we can live in perfect obedience to the will of the Father. That Holy Will is henceforth revealed to us in the New Law, which is the Person of Christ Himself. This is what the Prophet Isaiah means when he says: "From Zion will go forth Torah and praise from the heart of Jerusalem." The origin of the Law of Moses has nothing to do Jerusalem, for it came from Mount Sinai, but in these latter times, a new Torah has gone forth from Jerusalem, where the Lord Jesus rose from the dead and gave His Apostles the instruction: "Go into the whole world and preach the Gospel."

Євангельська притча про блудного сина, навпаки, є розповіддю про непослух, милостиво прощений Отцем. Вирішальним для цієї історії про прощення є покаяння, усвідомлення того, що ми повинні відвернутися від своїх гріхів і повернутися до Бога. Покаяння є абсолютно критичним для Нового Закону. Наше життя у Христі починається і підтримується покаянням. На початку, коли ми обираємо йти за Христом, ми залишаємо свої гріхи. Проте кожного дня ми повинні відновлювати дух покаяння в наших серцях, відвернутися від спокус дня і привернутися до Бога. Саме це мав на увазі Господь Ісус, коли сказав: «Лихо дня дневі достатнє».

The Gospel parable about the Prodigal Son, on the other hand, is a story about disobedience graciously forgiven by the Father. Critical to that story of forgiveness is repentance, the realization that we should turn from our sins and return to God. Repentance is absolutely critical to the New Law. Our life in Christ begins and is sustained by repentance. At the beginning, when we choose to follow Christ, we forsake our sins. Nevertheless, every day, we must renew that spirit of repentance in our hearts, turn away from the temptations of the day and adhere to God. This is what the Lord Jesus meant when He said, "the evil of the day is sufficient for it."

Щодня ми починаємо наші ранкові молитви з виразів покаяння. У написаній Василієм Великим молитві, яка міститься в більшості варіантів ранкових молитов нашої Церкви, читаємо: «Прокинувшись від сну, дякую Тобі, Пресвята Тройце, бо через велику доброту і терпіння Ти був не розгнівався на мене, ледаря і грішника, і не погубив мене в моїх гріхах, але виявив до мене звичайну любов». У цьому одному реченні ми знаходимо стислий вираз духу покаяння: ми відвертаємося від наших гріхів і повертаємося до Бога. Починаючи з ранкової молитви, нам потрібно продовжувати діяти в тому самому дусі. Це справді головний виклик нашого християнського життя: постійно усвідомлювати Бога, розмовляючи з Ним, Який бажав, щоб ми розділяли ідентичність Його Сина.

Every day, we begin our morning prayers with expressions of repentance. In the prayer written by Basil the Great that is included in most versions of the morning prayers of our Church, we read: "As I rise from sleep, I thank You, Holy Trinity, for because of your great goodness and patience, You were not angry with me, an idler and sinner, nor have you destroyed me in my sins, but have shown your usual love for me." In this one sentence we find a succinct expression of the spirit of repentance: we turn from our sins and return to God. From the time of our morning prayers, we need to continue in that same spirit. That is really the central challenge of our Christian life: to retain the awareness of God at all times, conversing with Him, Who willed that we share the identity of His Son.

У певному сенсі всередині нас відбуваються дві речі одночасно. З одного боку, ми, за словами святого Василія Великого, ледари і грішники. З іншого боку, ми уподібнюємось до Христа, Сина Божого, у нашому Хрещенні. Ми поділяємо Його ідентичність. Коли Отець дивиться з Небес і бачить незгладимий характер хрещення, відбитий у наших душах, Він каже: «Це Син Мій Улюблений, Якого Я вподобав». Тим не менш, у цьому світі ми залишаємось підвладними немочі зламаної та пошкодженої людської природи зі схильністю до гріха.

There are, in a sense, two things going on within us at the same time. On the one hand, we are, according to the words of Saint Basil the Great, idlers and sinners. On the other hand, we are conformed to Christ, the Son of God, in our Baptism. We share His identity. When the Father looks down from Heaven and sees the indelible baptismal character imprinted on our souls, He says, "This is my beloved Son, in Whom I am well-pleased." Nevertheless, in this world we remain subject to the infirmity of a broken and damaged human nature, a human nature with the propensity to sin.

Найголовніше для нас у цьому світі – любов і покаяння. Важливо, щоб ми любили Бога і ненавиділи гріх. Для того, щоб досягти цього, ми маємо постійно і за звичкою відвертатися від гріха та повертатися до Бога. Щоразу, коли протягом дня ми усвідомлюємо, що якась спокуса підкрадається до наших сердець, нам потрібно відвернутися від цього і зробити вчинок любові до Бога.

The most important things for us in this world are love and repentance. It is important that we love God and hate sin. In order to accomplish this, we have to turn away from sin continually and habitually and return to God. Whenever, in the course of the day, we become aware of some temptation creeping up in our hearts, we need to turn away from that thing and make an act of love for God.