Наша гідність у втіленні Господа нашого: Ми—Божі діти Our dignity in the Incarnation of our Lord: We are children of God

 

Брати й сестри у Христі—

В наступну середу буде святом Різдва Пресвятої Богородиці, і це таїнство творить гарну гармонію з євангельським читанням, яке приписується для цієї п’ятнадцятої неділі по П’ятдесятниці, бо остання частина каже про воплочення Христа—таїнство, від якого наша ціла віра залежить. Пресвята Богородиця є посудиною воплочення, Богом вибраною, щоб бути матір’ю Христа. Воплочення Господа нашого Ісуса Христа є центральною нагодою цілої людської історії так, як нам показує наш календар. Господь Ісус запитує фарисеїв: «Що ви думаєте про Христа? Чий він син?» Фарисеї відповідають тим, що було знанням всіх: «Давидів,» бо цей факт був добре встановленим в пророцтві. Євангеліє від Святого Матея показує родовід Господа Ісуса від Царя Давида, і також Євангеліє від Святого Луки. Багато разів в чотирьох євангеліях, Він називається «Сином Давида.» Але, Господь Ісус запитує інше питання фарисеїв: «Коли, отже, Давид його Господом називає, то як він може бути його сином?» Фарисеї є неосвіченими про таїнство воплочення, хоча Божі пророки пророкували про це через п’ять тисячів років.  Цар Давид називає його Сина «Господа,» тому що Він, Який є Сином Давидів згідно Його людської природи, є Богом згідно Його божественної природи.

Next Wednesday will be the feast of the Nativity of the Most Holy Mother of God, and this mystery creates a beautiful harmony with the Gospel reading, which is appointed for this fifteenth Sunday after Pentecost. The last part speaks concerning the incarnation of Christ—the mystery upon which our whole faith depends. The Most Holy Mother of God is the vessel of the incarnation, chosen by God to be the Mother of Christ.  The incarnation of our Lord Jesus Christ is the central event in the whole of human history, just as our calendar clearly shows. The Lord Jesus asks the Pharisees: “What do you think about the Christ? Whose son is he?” The Pharisees reply with what everybody knows: “David’s,” since this fact was well established in prophecy. The Gospel of St. Matthew shows the descent of the Lord Jesus from King David, just as does the Gospel of St. Luke. Many times in the four Gospels, He is called “Son of David.” But, the Lord Jesus asks another question of the Pharisees: “If David calls Him Lord, then how can he be his Son?” The Pharisees are ignorant about the mystery of the incarnation, although God’s prophets prophesied about it over the course of five thousand years.  King David calls his Son “Lord,” because He, Who is the Son of David according to His human nature, is God according to His Divine Nature. 

Воплочення Божого Сина є чудовим таїнством, тому що воно подає людині дуже велику гідність. Як Бог створив людину, вона є Божим образом, так у воплоченні Господа нашого Ісуса Христа, Бог нам дає здатність «стати Божими дітьми.» Він свобідно нам дає Його образ, і також дає нам можливість вдосконалювати подобу цього образу у Ньому. Тут є глибше значення притчі талантів. Багато людей не будуть використовувати те, що дав їм Бог; вони не будуть співпрацювати з Ним у вдосконаленні божественного образу, бо ми всі мають вибір, щоб слідувати цим шляхом, або ні. Свобідний вибір є страшною річчю, і ми повинні бути дуже дбайливими про спосіб, яким ми використовуємо його, і не тільки як це відноситься до нас, а також до інших. Ми всі бачили дуже страшні картини жахливих діл, які Ісламський Штат чинить у Месопотамії і Сирії, бо ми бачимо те, що ці вбивці керують дуже великими групами людей в канави і забивають їх вогнем з кулемета, і вони також обезголовюють багатьох людей навіть дітей. Знищення образу Божого є дуже великою обра́зою проти Бога, бо Він запрошує кожну людину, щоб стати Його досконалою подобою. Горе їм, які забирають свободу людської істоти і знищують її, бо їм буде тієї самою долею зрадника, який видав Господа Ісуса, тому що кожна людина можливо бере участь у благодаті воплочення. «Горе тому чоловікові, що зрадить Сина Чоловічого! Ліпше було б тому чоловікові не народитись!»

As God created man to be the image of God, so in the incarnation of our Lord Jesus Christ, God gives us the ability “to become children of God.” He freely gives us His image, and He also gives us the potency to perfect the likeness of that image in Him.  Here we see the deeper meaning of the parable of the talents.  Many people will not use what God has given to them; they will not cooperate with Him in the perfection of the Divine Image, since we all have a choice to follow that path, or not.  Free choice is a terrifying thing, and we should be very careful about how we use it, not only in regards to ourselves, but also to others.  We all have seen the terrible pictures of the cruel acts, which Islamic fundamentalism has committed throughout the world. We see that these murderers lead very large groups of people into ditches and kill them with machine gun fire, and they also behead many people, even children.  The destruction of the image of God is a very great affront against God, for He invites each human being to become His perfect image. Woe to those, who snatch away the freedom of the human being and destroy him, since they will have the same fate as the traitor, who betrayed the Lord Jesus, because every human being potentially shares in the grace of the incarnation. “Woe to that man by whom the Son of Man is betrayed. It would have been better for him, if he had not been born.”

Тим самим способом, ліпше було б нам не народитись, якщо не маємо дуже глибокої честі Божому образові у братах і сестрах наших, інших людях, і так, навіть наших ворогах, бо людина, яка відмовляє участь Божого життя іншій людині, втрачає участь того самого життя.  Так, як Святий Апостол Йоан каже: «Коли хтось каже: «я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець.» Ми приходимо тут до Святої Церкви, шукаючи поділитися у втіленні Сина Божого—стати спів-втіленими і спів-кровними з Господом Ісусом через Святу Євхаристію. Отже, наша поведінка має бути тією самою з Христом. Так, як Святий Апостол Петро нам каже: «Христос був злославлений, але сам, навпаки, не злословив, хто страждав, та не погрожував, а здався на того, який судить справедливо.» І Святий Апостол Павло дає нам ці подібні слова, які далі пояснюють нашу відносну поведінку: «Плекайте ті самі думки в собі, які були й у Христі Ісусі: Він, існуючи в Божій природі, не вважав за здобич свою рівність із Богом, а применшив себе самого, прийнявши вигляд слуги, ставши подібним до людини. Подобою явившися як людина, він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти ж – хресної.» Це модель для нашої поведінки, коли ми бажаємо єднання з Богом через втілення Христа.  Це поведінка, яка ми бачимо у Божественній Літургії. Немає гніву, або заздрости, або марности, або хтивости, але тільки мир і честь до Бога та інших людей. Тут ми поклоняємося Богові, і ми почитаємо Божий образ коли ми поклоняємося перед одне одним всякий раз, коли ми благословляємо один одного.

In the same way, it would be better for us not to have been born, if we do not have a very great reverence for the image of God in our brothers and sisters, other human beings, and yes, even our enemies, for a person, who denies a share of God’s life to another person, forfeits his share in that same life. It is just as the Holy Apostle John tells us: “If anyone says, ‘I love God,’ but hates his brother, he is a liar.” We come to the Holy Church, seeking to share in the Incarnation of the Son of God—to become co-bodied and co-blooded with the Lord Jesus through the Holy Eucharist. Therefore, our behaviour has to be the same as Christ’s.  Just as the Holy Apostle Peter tells us: “When they hurled insults at Christ, He did not retaliate; when He suffered, He made no threats. Instead, He entrusted Himself to Him who judges justly.” The Holy Apostle Paul gives to us these similar words, which further explain our appropriate behaviour: “Your attitude should be the same as that of Christ Jesus: Who, being in very nature God, did not consider equality with God something to be grasped, but made himself nothing, taking the very nature of a servant, being made in human likeness. And being found in appearance as a man, he humbled himself and became obedient to death—even death on a cross!” This is the model for our behaviour, if we desire union with God through the Incarnation of Christ.  This is the conduct, which we see in the Divine Liturgy.  There is no anger, or jealousy, or vanity, or lust, but only peace and honour for God and others. Here we worship God, and we honour the image of God when we bow before one another each time we bless one another.