Мертвий для гріха, живий для Бога Dead to Sin, Alive for God

 

Євангеліє дає нам найяскравішу вказівку на центральний при́нцип християнської етики: участь. Завдяки відродженню в таїнстві Хрещення ми поділяємо ідентичність Христа, і таким чином, як каже святий Павло, ми померли з Христом для гріха, щоб ми могли жити для Бога. Це твердження настільки революційне, що навіть ми, які віримо в Христа, часто помиляємось у його значенні та важливості. Смерть для гріха і життя для Бога - це умови, за яких наше спілкування у Втіленні Слова проявляється у нашому житті. Хоча ми багато говоримо про чесноту у зв’язку з християнською етикою, наша орієнтація на чесноту зовсім інша, ніж у тих, хто прагне зростати у природній чесноті власними зусиллями.

The gospel gives us the clearest indication of the central principle of Christian ethics: participation. Through our regeneration in the mystery of Baptism, we share the identity of Christ, and thus, as Saint Paul puts it, we have died with Christ to sin, so that we can live for God. This statement is so revolutionary that even we, who believe in Christ, often mistake its meaning and import. Death to sin and life to God are the conditions by which our association in the Incarnation of the Word become manifest in our lives. Although we do a lot of talking about virtue in connection with Christian ethics, our orientation towards virtue is entirely different than those who seek to grow in natural virtue by their own effort.

Ми всі погодимось, що померла людина смішно покладається на власну силу руху для досягнення будь -якої мети. Навпаки, мертве тіло не збирається рухатися, якщо його не перемістить інший, хтось із живих. Так само і ми, як мертві до гріха, не покладаємось на себе для здобуття чеснот. Ми покладаємось на Христа, Який хоч і помер, але воскрес до нетлінного життя. Як каже нам святий Павло, "Він був вбитим у тілесному існуванні, але Йому було дано життя в царстві Духа".

We would all agree that it is ridiculous for a dead person to rely on his own power of movement for progress towards any goal. On the contrary, a dead body is not going to move unless it is moved by an another, someone who is alive. In the same way, we, as dead to sin, rely not on ourselves for the acquisition of virtue. We rely on Christ, Who, although He died, yet rose again to imperishable life. As Saint Paul tells us, "He was put to death in so far as fleshly existence goes, but He was given life in the realm of the Spirit."

Таким чином, перед нами стоїть перший парадоксальний крок у процесі нашого освячення. Ми повинні повністю довіряти Христу, дозволяючи Йому діяти в нас, постійно нагадуючи собі, що ми мертві для рабства почуттів і пристрастей, які від нього залежать. Чому ми повинні постійно нагадувати собі? Тому що буде постійна спокуса дозволити собі знову потрапити під це рабство. Буде безперервна спокуса оживити те, що має бути мертвим.

Thus, we are faced with the first paradoxical step in the process of our sanctification. We must put all our confidence in Christ, allowing Him to act in us, continuously reminding ourselves that we are dead to the slavery of the senses and the passions that depend on it. Why must we continuously remind ourselves? Because there will be constant temptation to allow ourselves to be placed under that slavery once again. There will be continuous temptation to enliven that which should be dead. 

Тим не менш, поки наша впевненість у Христі, а не в нас самих, доки ми справді вважаємо себе мертвими, наша боротьба за здобуття чеснот не буде такою важкою справою, як це стародавнім людям, коли вони намагалися здобути природні чесноти. Натомість це буде природний прогрес, що дозволить Христу діяти в нас. Ось що має на увазі святий Павло, коли каже: «Вже не я живу, а Христос живе в мені».

Nevertheless, as long as our confidence is in Christ and not in ourselves, as long as we truly consider ourselves dead, our struggle to acquire the virtues will not be a drudgery as it was for the ancients when they struggled to acquire natural virtue. Instead, it will be the natural progression of allowing Christ to act in us. This is what Saint Paul is referring to when he says: "It is no longer I who live, but Christ lives in me."

Запрошення взяти наш хрест і йти за Христом - це запрошення по -справжньому зрозуміти це почуття участі. Ми повинні вважати, що наша участь у Христовому пасхальному таїнстві не означає, що ми повинні зазнати страждань, смерті та воскресіння окремо від Христа. Швидше, це означає, що ми вже зазнали страждань, смерті та воскресіння Христа у своєму хрещенні. Ми вільні терпіти страждання цього світу зі святою нечутливістю, тому що перемога над смертю та гріхом уже відкрита. Ось що Павло має на увазі, коли вигукує: "О смерте, де твоя перемога? Смерте, де твоє жало?" Ми можемо імітувати нечутливість мертвих людей у стражданнях нашого життя, тому що ми померли щодо цього світу у своєму хрещенні, щоб жити для Бога.

The invitation to take up our cross and follow Christ is an invitation to truly understand this sense of participation. We should consider that our participation in Christ's paschal mystery doesn't mean that we must undergo the sufferings, death and resurrection alone and separately from Christ. Rather, it means that we have already undergone the suffering, death and resurrection of Christ in our baptism. We are free to endure the sufferings of this world with a holy insensibility, because the victory over death and sin has already been revealed. This is what Paul means when he exclaims: "Oh death, where is your victory? Death, where is your sting?" We can have the insensibility of dead men to the sufferings of our lives, because we have died to this world in our baptism, in order to live for God.

На цьому етапі, розглядаючи страждання Христа та нашу участь у них, особливо це стосується життя тих, хто, здавалося б, потрапив у пастку звичного гріха, ми повинні звернути свою увагу на те, що викликає велику хвилю сучасності. Я говорю про залежність. Це правда, що в нашій культурі та суспільстві, що оточує нас, існує багато різноманітних програм залежності. Більшість із них зосереджується на навмисному та інтенсивному здобутті чеснот, подібних до того, що ви́знали стародавні. Тим не менш, справжнє вирішення різноманітних залежностей цієї культури - це участь, тобто участь у смерті Христа. Мертві нічим не залежні. Вони вільні. Справжня реактивація і усвідомлення благодаті нашого хрещення робить те саме для нас. Ми померли в Христі. Ми вільні. Це не означає, що немає страждань при розлученні із заповітними звичками та залежностями. Ні, навпаки, в цих речах можуть бути великі страждання, але, незважаючи на страждання, ми померли з Христом. Страждання не можуть нам зашкодити, ані завадити. Нам потрібно непохитно вірити і пам’ятати, що ми померли з Христом у своєму хрещенні. Так, мертвий для гріха, живий для Бога.

At this point in considering the sufferings of Christ and our participation in them, especially as it relates to the life of those who are seemingly trapped in habitual sin, we should turn our attention to something that is of great contemporary concern. I speak of addiction. It is true that there are many and various addiction programs in our culture and society around us. Most of them focus upon the deliberate and intense acquisition of virtue in a similar way to that which the ancients would have recognized. Yet, the true solution to this culture's manifold addictions is sharing, that is participating, in the death of Christ. The dead are addicted to nothing. They are free. Truly reactivating and being aware of the grace of our baptism does the same thing for us. We have died in Christ. We are free. That is not to say that there is no suffering in parting from cherished habits and addictions. No, on the contrary, there can be great suffering in these things, but, despite the suffering, we have died with Christ. Suffering cannot harm us nor hinder us. We need to steadfastly believe and remember that we are dead with Christ in our baptism. Yes, dead to sin, alive for God.

Нарешті, зверніть увагу на обіцянку Господа Ісуса у євангельському читанні: «той, хто врятує своє життя, втратить його, але той, хто втратить своє життя заради Мене і євангелії, знайде його». Господь Ісус не говорить про якусь далеку точку в майбутньому. Він говорить про нас, які віримо в Нього, тут і зараз. Він говорить про людину, яка стає сполученою з Ним через хрещення у Його стражданні, смерті та воскресінні.

Lastly, notice the Lord Jesus' promise in the gospel reading: "the one who saves his life will lose it, but the one who loses his life for My sake and the gospel's will find it." The Lord Jesus is not talking about some distant point in the future. He is talking about us, who believe in Him, in the here and now. He is talking about the person, who becomes associated with Him through baptism into His suffering death and resurrection.