Божественна літургія: Шлях усіх святих The Divine Liturgy: The Path of All the Saints

 

Відразу після проповіді, священик повертається до Престолу. У цей момент, священик або диякон починає інтонувати прохання Потрійної Єктенії. Поки співається єктенія, священик починає розгортати ілитон, відкриваючи його по одно́му згину, по одному згину для кожного прохання. Символічною мовою Божественної літургії, ця процедура має нагадувати нам про дії ворогів Господа Ісуса, коли вони складають свої плани та задумують свої змови, щоб здійснити смерть Господа. Усередині складеного ілитону знаходиться губка, яка використовується для очищення дискосу перед причастям. Коли священик розгортає ілитон, ця губка поступово розкривається, і, коли полотно повністю розгорнуте, губка залишається лежати в центрі ілитону. Священик піднімає її, робить хресний знак з нею над ілитоном і відкладає. Ця дія нагадує нам про помазання у Віфанії, останнє любляче заспокоєння Господа перед вступом у Його страждання.

Immediately after the homily, the priest returns to the Holy Table. At that point, the priest or deacon begins to intone the petitions of the Triple Ektenia. As the ektenia is being sung, the priest begins to unfold the eiliton, opening it one fold at a time, one fold for each petition. In the symbolic language of the Divine Liturgy, this procedure is meant to remind us of the actions of the enemies of the Lord Jesus, as they lay their plans and hatch their plots to bring about the Lord's death. Inside the folded eiliton is a sponge, used in the purification of the diskos before communion. As the priest is unfolding the eiliton, this sponge is gradually revealed, and, when the cloth is entirely unfolded, the sponge is left lying in the center of the eiliton. The priest picks it up, makes the sign of the cross with it over the eiliton and sets it aside. This action reminds us of the anointing at Bethany, the Lord's last loving solace before entering into His suffering.

Після ритуального відкриття ілитону найпомітнішим елементом обряду Божественної літургії перед Великим входом є довга молитва, мовчазно промовлена священиком, простягнувши руки до Неба, а потім кадження всієї церкви. Руки, простягнуті до Неба під час тихої молитви, нагадують нам про те, що ми повинні стати конформованими до Христа, слухняні Отцю. Таким чином, ми повністю віддаємось Волі Божій, готові витримати у Христі, а разом із Христом навіть страждання і смерть, якщо Отець в Його добрій волі цього бажає. Цей акт віддачі Отцю з боку Його Сина та нас, які перебуваємо в Його Сині, досягає кульмінації кадженням, яке наповнює всю церкву. Подібно до того, як на початку Літургії вся церква була ка́дженою, щоб нагадувати нам про Створення світу у всій його доброті, так і тепер вся церква каджена, щоб означати, що Всесвіт перероблений через страждання та смерть Христа . Загальний завіт відновлено.

After the ritual opening of the eiliton, the most conspicuous element of the rite of the Divine Liturgy before the Great Entrance is a long prayer said silently by the priest with his hands extended towards Heaven, followed by an incensation of the entire church. The hands extended to Heaven during silent prayer remind us that we must be conformed to Christ in obedience to the Father. Thus, we stand in total surrender to the Will of God, willing to endure in Christ and with Christ even suffering and death if the Father in His goodness so wills. This act of surrender to the Father on the part of His Son and us, who are in His Son, culminates in the incensation that fills the whole church. Just as, at the beginning of the Liturgy, the whole church was incensed to remind us of the Creation of the world in all its goodness, so now the whole church is incensed to signify that the universe is remade through the suffering and death of Christ. The universal covenant is restored.

Чому кадження має бути нагадуванням про добро створення і знову створення? Ладан, прописаний Богом у Книзі Левіт, зроблений із смол садових дерев. Аромат цих смол піднімає наш розум до Раю, який Бог приготував для наших предків спочатку, а також до Раю, який Він відновить нам наприкінці цього світу. Фундамент цього нового раю закладений життєдайними стражданнями та смертю Господа Ісуса. Це причина, через яку ми знову кадимо всю церкву, як і раніше, на початку. Страждання та смерть Христа - це новий початок. Завіт поновлюється.

Why should the burning of incense be a reminder of the goodness of creation and re-creation? The incense prescribed by God in the Book of Leviticus is made from the resins of garden trees. The fragrance of these resins raises our minds to the Paradise that God prepared for our ancestors in the beginning, as well as the Paradise that He will restore to us at the end of this world. The foundation of that new Paradise is laid by the Lord Jesus' life-giving suffering and death. This is the reason we incense the whole church again, just as before, at the beginning. The suffering and death of Christ is a new beginning. The covenant is renewed. 

Це неділя Всіх Святих, і святі - це ті, хто стали конформованими до Христа в Його стражданнях і смерті, щоб вони також могли брати участь у Його воскресінні та славі. Все це, що показує нам Літургія, дає нам можливість приєднати наші розуми та серця до життя Христа, перетворюючись всередині цим приєднанням. Це той самий шлях, яким ішли всі святі. Іншого немає. Подібно до того, як Господь Ісус сказав нам: "Ніхто не приходить до Отця, крім через Мене", тобто через відповідність Йому. Кульмінацією цієї відповідності в Божественній Літургії є споживання Тіла та Крові Господньої, як каже нам святий Кирило Єрусалимський, "щоб ми стали з Ним співтілесними і однокровними".

This is the Sunday of All Saints, and the saints are those who became conformed to Christ in His suffering and death, so that they could share too in His resurrection and glory. All of these things that the Liturgy shows us give us an opportunity to join our minds and hearts to the life of Christ, being transformed within by that joining. This is the same path followed by all the saints. There is no other. Just as the Lord Jesus told us, "No one comes to the Father but by Me," that is, by conformity to Him. The culmination of that conformity in the Divine Liturgy is eating the Body and Blood of the Lord, as Saint Cyril of Jerusalem tells us, "so that we become co-bodied and co-blooded with Him."

Божественна Літургія, що вірно показує нам життя Христа, записане в Євангеліях, дає нам саме те, до чого нам потрібно приєднати наші розуми та серця, щоб пристосуватись до Христа і зростати в Його святості. По-перше, нам потрібно повністю відда́тися волі Отця, ніби простягаючи до Нього руки у впевненій, наполегливій молитві, як діти, які прагнуть, щоб їх взяв батько. Ця впевнена віддача Його волі перемагає, незважаючи на змову демонів та обставини, які протистоять нам у цьому світі.

The Divine Liturgy, faithfully showing us the life of Christ recorded in the Gospels, gives us the very things to which we need to join our minds and hearts, in order to be conformed to Christ and grow in His holiness. First, we need to completely surrender to the will of the Father, as if stretching out our hands to Him in confident, persevering prayer, like children longing to be picked up by their parent. This confident surrender to His will prevails despite the conspiracy of demons and circumstances that is arrayed against us in this world.

По-друге, нам потрібно дякувати Богові в стражданнях і випро́буваннях, благословляючи Бога у всьому, бо витривалість страждання необхідна, щоб пристосувати нас до страждаючої Жертви, котра досконало досягла нашого спасіння на Хресті. Ми об’єднуємо свої волі з Його через чесноти віри та любові. Побачивши, як ці речі відбуваються у Божественній Літургії, об’єднайте з ними свій розум та своє серце, приносячи Йому свої страждання та свою власну істоту в єдності з Його жертвою. Завдяки цьому союзу ми беремо участь у роботі Христа. Христос відкриває нове сотворіння через свої страждання та смерть, і, приєднуючи наші страждання до Його, ми входимо разом із Ним у це нове сотворіння. Ми стаємо святими, ділимося Його святістю, конформованими до Його образу через будь-які обставини. Завдяки праці Христа всі наші можливі обставини стали корисними.

Second, we need to give thanks to God in suffering and trial, blessing God in all things, because the endurance of suffering is necessary to conform us to the suffering Victim, Who perfectly achieved our salvation on the Cross. We are uniting our wills to His through the virtues of faith and love. When you see these things happening in the Divine Liturgy, unite your mind and your heart to them, offering your sufferings and your very self to Him, in union with His sacrifice. Through this union, we are participating in the work of Christ. Christ is inaugurating a new creation through his suffering and death, and joining our sufferings to His, we are entering that new creation with Him. We are becoming saints, sharing in His holiness, conformed to His image through whatever our circumstances happen to be. Through the work of Christ, all our possible circumstances have become advantageous.