All for Christ and Only for Christ

 

In the Epistle reading today from the Letter of the Holy Apostle to the Hebrews, we have a description of the conduct of the saints during their earthly lives, their sufferings and their heroic efforts to conform themselves to the Christ, Who had not even yet come into the world. Their loving endurance of all kinds of sufferings and adversities had led them to a place in the glory of that Christ, Whom they never saw, but only discerned indistinctly and from afar.

As we have been saying, the Divine Liturgy shows to us the Life of Christ from the beginning of the world to the consummation of all things. In this symbolic world, we see and experience Christ living and acting in His Church, especially in the saints, those who lived before His birth in Bethlehem of Judea, but also all those who have been conformed to Him through His Body, the Church, in the ages since His ascension into Heaven. Indeed, in the Divine Liturgy, the whole Church is always assembled together in its journey to ever greater participation in the Kingdom of Heaven. At the very beginning of the Liturgy, we proclaim our common destination: "Blessed be the Kingdom of the Father, the Son and the Holy Spirit."

If we turn our eyes to the heart of the Liturgy, we can see most clearly what is asked of us, in order to inherit that Heavenly Kingdom. It is true for our Ukrainian Greek-Catholic Church, as it is for most Churches of Byzantine heritage, that, even if people don't know anything else about the meaning and significance of the Divine Liturgy, they know that the Great Entrance represents the burial procession of the Lord. The burial procession of the Lord is the centerpiece of the Divine Liturgy, because by it we are led to the Lord's life-giving tomb to share in His resurrection through communion in His Body and Blood.

Thus, in the Great Entrance of the Liturgy the prepared gifts of bread and wine are an icon, a sacred image, of the dead body of Christ. This same image will become in truth the risen Body of Christ in the consecration of the sacred gifts.

Yet, the Great Entrance is a good opportunity to reflect on the path of the Lord into suffering and death, because this is the path of all the saints. It must be our path as well, because there is no path but Christ. The Great Entrance is a commitment moment. There is the image of the Lord being carried to the tomb. Are we ready? Do we love the Lord Jesus enough to follow Him to suffering and death? Are we ready to show the same heroic endurance that Paul describes in the epistle reading, pertaining to those saints who had gone before him?

If we reflect further, we will quickly realize that these very salient questions were all the more apparent in the first ages of Christianity, for then, in the Early Church, every Christian was called to take his or her life in hand. Every attendance at the Divine Liturgy was a life and death decision, because being a Christian was a capital crime. Every person who attended the Holy Liturgy was ready to literally lay down his or her life in witness to Christ. Because all the attendants at the Liturgy were under the same threat of death, many of them were closer, more intimate with one another than with the members of their own natural families. Many thousands of them did indeed lay down their lives in witness to Christ.

Those same martyrs and many more since then are attendants at every Divine Liturgy since, along with the angels and the great prophets and saints that Saint Paul mentions in the epistle reading today. They are here among us to help us in making the selfsame commitment to Christ: All for Christ and only for Christ.

It is a serious commitment to be sure, but the yoke is easy and the burden is light. If we commit to follow the Lord Jesus to suffering and death, then it is a certainty that we will see the glory of the Resurrection, both in the Divine and Holy Liturgy, wherein we will be strengthened and nourished with it, but also in the fullness of the Heavenly Kingdom when this world passes away.

The key is our mind and our heart. If we raise our minds and our hearts to the things that we experience here, our minds and hearts will remain attached to those same eternal things there, in the Kingdom's fullness. It is a simple thing to continually renew our attention, to bring back our concentration to the contemplation of the Life of Christ, to "lay aside all earthly cares" as the Liturgy admonishes us to do.

Божественна літургія: Шлях усіх святих The Divine Liturgy: The Path of All the Saints

 

Відразу після проповіді, священик повертається до Престолу. У цей момент, священик або диякон починає інтонувати прохання Потрійної Єктенії. Поки співається єктенія, священик починає розгортати ілитон, відкриваючи його по одно́му згину, по одному згину для кожного прохання. Символічною мовою Божественної літургії, ця процедура має нагадувати нам про дії ворогів Господа Ісуса, коли вони складають свої плани та задумують свої змови, щоб здійснити смерть Господа. Усередині складеного ілитону знаходиться губка, яка використовується для очищення дискосу перед причастям. Коли священик розгортає ілитон, ця губка поступово розкривається, і, коли полотно повністю розгорнуте, губка залишається лежати в центрі ілитону. Священик піднімає її, робить хресний знак з нею над ілитоном і відкладає. Ця дія нагадує нам про помазання у Віфанії, останнє любляче заспокоєння Господа перед вступом у Його страждання.

Immediately after the homily, the priest returns to the Holy Table. At that point, the priest or deacon begins to intone the petitions of the Triple Ektenia. As the ektenia is being sung, the priest begins to unfold the eiliton, opening it one fold at a time, one fold for each petition. In the symbolic language of the Divine Liturgy, this procedure is meant to remind us of the actions of the enemies of the Lord Jesus, as they lay their plans and hatch their plots to bring about the Lord's death. Inside the folded eiliton is a sponge, used in the purification of the diskos before communion. As the priest is unfolding the eiliton, this sponge is gradually revealed, and, when the cloth is entirely unfolded, the sponge is left lying in the center of the eiliton. The priest picks it up, makes the sign of the cross with it over the eiliton and sets it aside. This action reminds us of the anointing at Bethany, the Lord's last loving solace before entering into His suffering.

Після ритуального відкриття ілитону найпомітнішим елементом обряду Божественної літургії перед Великим входом є довга молитва, мовчазно промовлена священиком, простягнувши руки до Неба, а потім кадження всієї церкви. Руки, простягнуті до Неба під час тихої молитви, нагадують нам про те, що ми повинні стати конформованими до Христа, слухняні Отцю. Таким чином, ми повністю віддаємось Волі Божій, готові витримати у Христі, а разом із Христом навіть страждання і смерть, якщо Отець в Його добрій волі цього бажає. Цей акт віддачі Отцю з боку Його Сина та нас, які перебуваємо в Його Сині, досягає кульмінації кадженням, яке наповнює всю церкву. Подібно до того, як на початку Літургії вся церква була ка́дженою, щоб нагадувати нам про Створення світу у всій його доброті, так і тепер вся церква каджена, щоб означати, що Всесвіт перероблений через страждання та смерть Христа . Загальний завіт відновлено.

After the ritual opening of the eiliton, the most conspicuous element of the rite of the Divine Liturgy before the Great Entrance is a long prayer said silently by the priest with his hands extended towards Heaven, followed by an incensation of the entire church. The hands extended to Heaven during silent prayer remind us that we must be conformed to Christ in obedience to the Father. Thus, we stand in total surrender to the Will of God, willing to endure in Christ and with Christ even suffering and death if the Father in His goodness so wills. This act of surrender to the Father on the part of His Son and us, who are in His Son, culminates in the incensation that fills the whole church. Just as, at the beginning of the Liturgy, the whole church was incensed to remind us of the Creation of the world in all its goodness, so now the whole church is incensed to signify that the universe is remade through the suffering and death of Christ. The universal covenant is restored.

Чому кадження має бути нагадуванням про добро створення і знову створення? Ладан, прописаний Богом у Книзі Левіт, зроблений із смол садових дерев. Аромат цих смол піднімає наш розум до Раю, який Бог приготував для наших предків спочатку, а також до Раю, який Він відновить нам наприкінці цього світу. Фундамент цього нового раю закладений життєдайними стражданнями та смертю Господа Ісуса. Це причина, через яку ми знову кадимо всю церкву, як і раніше, на початку. Страждання та смерть Христа - це новий початок. Завіт поновлюється.

Why should the burning of incense be a reminder of the goodness of creation and re-creation? The incense prescribed by God in the Book of Leviticus is made from the resins of garden trees. The fragrance of these resins raises our minds to the Paradise that God prepared for our ancestors in the beginning, as well as the Paradise that He will restore to us at the end of this world. The foundation of that new Paradise is laid by the Lord Jesus' life-giving suffering and death. This is the reason we incense the whole church again, just as before, at the beginning. The suffering and death of Christ is a new beginning. The covenant is renewed. 

Це неділя Всіх Святих, і святі - це ті, хто стали конформованими до Христа в Його стражданнях і смерті, щоб вони також могли брати участь у Його воскресінні та славі. Все це, що показує нам Літургія, дає нам можливість приєднати наші розуми та серця до життя Христа, перетворюючись всередині цим приєднанням. Це той самий шлях, яким ішли всі святі. Іншого немає. Подібно до того, як Господь Ісус сказав нам: "Ніхто не приходить до Отця, крім через Мене", тобто через відповідність Йому. Кульмінацією цієї відповідності в Божественній Літургії є споживання Тіла та Крові Господньої, як каже нам святий Кирило Єрусалимський, "щоб ми стали з Ним співтілесними і однокровними".

This is the Sunday of All Saints, and the saints are those who became conformed to Christ in His suffering and death, so that they could share too in His resurrection and glory. All of these things that the Liturgy shows us give us an opportunity to join our minds and hearts to the life of Christ, being transformed within by that joining. This is the same path followed by all the saints. There is no other. Just as the Lord Jesus told us, "No one comes to the Father but by Me," that is, by conformity to Him. The culmination of that conformity in the Divine Liturgy is eating the Body and Blood of the Lord, as Saint Cyril of Jerusalem tells us, "so that we become co-bodied and co-blooded with Him."

Божественна Літургія, що вірно показує нам життя Христа, записане в Євангеліях, дає нам саме те, до чого нам потрібно приєднати наші розуми та серця, щоб пристосуватись до Христа і зростати в Його святості. По-перше, нам потрібно повністю відда́тися волі Отця, ніби простягаючи до Нього руки у впевненій, наполегливій молитві, як діти, які прагнуть, щоб їх взяв батько. Ця впевнена віддача Його волі перемагає, незважаючи на змову демонів та обставини, які протистоять нам у цьому світі.

The Divine Liturgy, faithfully showing us the life of Christ recorded in the Gospels, gives us the very things to which we need to join our minds and hearts, in order to be conformed to Christ and grow in His holiness. First, we need to completely surrender to the will of the Father, as if stretching out our hands to Him in confident, persevering prayer, like children longing to be picked up by their parent. This confident surrender to His will prevails despite the conspiracy of demons and circumstances that is arrayed against us in this world.

По-друге, нам потрібно дякувати Богові в стражданнях і випро́буваннях, благословляючи Бога у всьому, бо витривалість страждання необхідна, щоб пристосувати нас до страждаючої Жертви, котра досконало досягла нашого спасіння на Хресті. Ми об’єднуємо свої волі з Його через чесноти віри та любові. Побачивши, як ці речі відбуваються у Божественній Літургії, об’єднайте з ними свій розум та своє серце, приносячи Йому свої страждання та свою власну істоту в єдності з Його жертвою. Завдяки цьому союзу ми беремо участь у роботі Христа. Христос відкриває нове сотворіння через свої страждання та смерть, і, приєднуючи наші страждання до Його, ми входимо разом із Ним у це нове сотворіння. Ми стаємо святими, ділимося Його святістю, конформованими до Його образу через будь-які обставини. Завдяки праці Христа всі наші можливі обставини стали корисними.

Second, we need to give thanks to God in suffering and trial, blessing God in all things, because the endurance of suffering is necessary to conform us to the suffering Victim, Who perfectly achieved our salvation on the Cross. We are uniting our wills to His through the virtues of faith and love. When you see these things happening in the Divine Liturgy, unite your mind and your heart to them, offering your sufferings and your very self to Him, in union with His sacrifice. Through this union, we are participating in the work of Christ. Christ is inaugurating a new creation through his suffering and death, and joining our sufferings to His, we are entering that new creation with Him. We are becoming saints, sharing in His holiness, conformed to His image through whatever our circumstances happen to be. Through the work of Christ, all our possible circumstances have become advantageous.

  

Віра без життя краща за життя без віри Faith Without Life is Better Than Life Without Faith

 

Заохочуймо інших повертатися до дому Господнього

Let's Encourage Others To Return To the House of the Lord

 

Ще раз, епізод у сьогоднішньому читанні Євангелія, наголошує на необхідності віри, щоб пізнати, любити і служити Богу. Наприкінці цього читання члени ради докоряють Никодиму: "Шукай у Писаннях! Немає пророка, який би походив із Галилеї". Ця приказка відображає проблему прихованого походження Месії. З контексту видно, що члени ради абсолютно не знають про те, що Господь Ісус має якийсь зв'язок з Вифлеємом. Інші коментарі Його ворогів у контексті того самого Євангелія показують, що вони були дещо обізнані про дивні обставини Його народження (не знаючи місця його народження), оскільки в деяких випадках вони нападають на Нього таким чином, що припускає, що Його народження було незаконним.

Once again, the episode that is related to us in the Gospel reading today stresses the necessity of faith, in order to know, love and serve God. At the end of this reading, the council members retort to Nicodemus: "Search the Scriptures! There is no prophet who arises from Galilee." This saying displays the issue of the hidden origin of the Messiah. It is clear from the context that the council members are completely unaware that the Lord Jesus has any connection with Bethlehem. Other comments by His enemies in the context of the same Gospel show that they were somewhat aware of the strange circumstances of His birth (without knowing the place of his birth), since on some occasions they attack Him in a way that suggests that His birth was illegitimate.

З усього цього ми дізнаємось, що витоки Месії приховані від очей одних, а відкриті іншим. Господь Ісус вільно відкрив Себе тим, хто підходить з вірою, але Він приховав своє походження та значення від тих, хто через твердість серця розглядає Його як загрозу для свого релігійного правління. Хоча вони твердо наполягають на тому, що Він не може бути пророком (через його передбачуване місце походження та тому, що Він грішник - порушуючи суботу тощо), їм важко пояснити вражаючі знаки, що діють Його руками. Вони пояснюють очевидно чудові твори, стверджуючи, що Господь Ісус просто у поєднанні з демонами, особливо князем демонів, Вельзевулом.

We learn from all this that the origins of the Messiah are hidden from the eyes of some, while being revealed to others. The Lord Jesus has freely revealed Himself to those who approach with faith, but He has hidden His origins and significance from those who, through hardness of heart, see Him as a threat to their religious rule. While they steadfastly insist that He cannot be a prophet (because of His purported place of origin and because He's a sinner– breaking the Sabbath, etc.), they have difficulty explaining the astounding signs that are worked by His hands. They explain away the obviously miraculous works by claiming that the Lord Jesus is simply in league with demons, especially the prince of demons, Beelzebub.

Наш власний світ має подібну проблему. Світ, культура, в якій ми живемо, хоче категорично заперечити божественність і божественне походження Ісуса. Господь Ісус живе і працює серед нас, але Він з’являється лише під прихованими формами хліба та вина. Під цими явищами ми вклоняємось Йому, але світ бачить лише видимість, бо не може бачити очима віри. Вказівка ​​Господа Ісуса фарисеям в Євангелії від святого Йоана, «Не судіть за зовнішнім виглядом», однаково доречна для цього світу двадцять одне століття потому. Далі Він закликає їх, що якщо вони відмовляться вірити в Нього, то принаймні вірять у справи, які, як вони бачать, Він виконує. Те саме застереження можна було б знову направити до нашого сучасного світу. Спаситель і Господь усього світу представляються лише фрагментами хліба та чашою вина, але скрізь є для нас вражаюче свідчення про справи цього Господа, люблячи людство. Скрізь, де Він проживає в храмах Церкви, демонічні сили розсіюються і мир поширюється. Є драматичні історії про перетворення цілих кварталів через присутність Христа в Євхаристії, інтронізованого у цих кварталах.

Our own world has a similar problem. The world, the culture in which we live, wants to deny categorically the divinity and divine origin of Jesus. The Lord Jesus lives and works among us, but He appears only under the hidden forms of bread and wine. Under these appearances, we bow down and worship Him, but the world sees only the appearances, because it cannot see with the eyes of faith. The admonition of the Lord Jesus to the Pharisees in the Gospel According to Saint John, "Judge not by appearances," is equally appropriate for this world twenty-one centuries later. He further admonishes them that, if they refuse to believe in Him, then at least put faith in the works that they see Him performing. The same admonition could again be directed to our contemporary world. The Savior and Lord of the entire world appears to be only fragments of bread and a chalice of wine, but everywhere there is available to us astounding testimony of the works of this Lord, Who loves mankind. Everywhere He takes up residence in the Church's temples, demonic forces are dispersed and peace is extended. There are dramatic stories of the transformation of entire neighborhoods by the presence of Christ in the Eucharist, enthroned in that neighborhood. 

Те, що стосується самого Спасителя під появою хліба та вина, стосується також багатьох святих предметів, які пов'язані з Ним і які впливають на наше життя щодня і багато разів на день. Наприклад, святі ікони надсилають за кордон "аромат", який, хоча ми не можемо відчути запах його носом, робить атмосферу більш спокійною в околицях, в яких ми живемо. Це так, тому що знову демони розпорошені за образом Господа, Його Святої Матері та Святих. Священні книги, особливо Біблія, мають подібний вплив на атмосферу. Це особливо стосується місць, де їх регулярно читають, але ми знаємо випадки, коли лише наявність книги утримувала демонів на відстані. З тих самих причин благословення та окроплення освяченою водою також сприяють нашому миру.

What is true of the Savior Himself under the appearance of bread and wine is also true of the many holy objects that are associated with Him, and which impact our lives every day and many times a day. The holy icons, for example, send abroad a "fragrance", which, although we cannot smell it with our nose, nevertheless, makes the atmosphere more peaceful in the environs in which we live. This is the case, because, once again, the demons are dispersed by the image of the Lord, His Holy Mother and the Saints. Holy books, especially the Bible, have a similar effect upon the atmosphere. This is particularly the case in places where they are read regularly, but we know of cases in which merely the presence of the book has kept the demons at bay. For the same reasons, blessings and sprinklings with holy water also conduce to our peace. 

Все це приклади речей, до яких світ сліпий, але чітко сприймається очима віри. Хоча вони невидимі для світу, тим не менше, світ не має засобів пояснити "діла", які випливають з них.

All of these are examples of things which the world is blind to, but are clearly perceived through the eyes of faith. Although they are invisible to the world, nevertheless, the world has no means to explain "the works" which result from them.

Ми маємо здатність і місію поширювати «діла», які роблять Царство Небесне наявним у нашому житті та обставинах. Ми маємо віру, але наше покликання - зробити віру видимою. Справжня християнська віра занадто довго була невидимою в цій культурі. Тепер ми повинні зробити так, щоб слава Господня засяяла у нашому житті, щоб люди доброї волі могли уникнути корупції, яка нас оточує з усіх боків, і прийти до Істинного Світла, яке осяює кожну людину, яка приходить у світ.

We have the ability and mission to extend the "works", which make the Kingdom of Heaven present in our life and circumstances. We have faith, but our calling is to make faith visible. True Christian faith has been too invisible for too long in this culture. Now, we must make the glory of the Lord shine forth in our life, so that people of good will can escape the corruption that surrounds us on every side and come to the True Light that illumines every person who comes into the world.

Добрим місцем для нас, щоб почати з оновленої резолюції поширювати Світло Христа навколо нас у світі, є відмова від звичок минулого року та припи́нення поводження з іншими людьми як з джерелами зарази. Слід нагадати собі про те, що ми так часто сповідували раніше: є багато речей гірших за смерть. Почнемо заново, щоб звернутися до інших у теплі́ та доброті. Нехай підемо до інших і заохотимо їх повернутися до Господнього дому, щоб вони мали шанс перетворитися з благодаті. Фізичне життя без віри - це дуже порожня темрява, але віра навіть без фізичного життя - це вічне життя.

A good place for us to start with a renewed resolution to spread the Light of Christ around us in the world is to eschew the habits of the past year and stop treating other human beings as sources of contagion. We should remind ourselves of that which we have so often professed before: there are many things worse than death. Let us begin anew to reach out to others in warmth and kindness. Let us go out to others and encourage them to return to the house of the Lord, so that they have a chance of being transformed by grace. Physical life without faith is a very empty darkness, but faith, even without physical life, is everlasting life.

 

The Action of the Holy Spirit: Begins With Prayer and Fasting and Comes to Wind and Fire

 

If we concentrate on the description of the descent of the Holy Spirit of God upon the nascent Church today, we discover that there are three stages in this beautiful mystery. First, we observe that the coming of the Holy Spirit is an answer to fervent prayer, then there is the sound of a driving wind, then there are the tongues of fire, which are the visible manifestation of the Spirit Himself.

The coming of the Spirit is in answer to fervent prayer to which the disciples, together with the Mother of God give themselves after the Ascension of the Lord into Heaven. For those nine days, the Apostles and the tiny Church pray assiduously for the gift that Christ had promised them when He parted from them. He had promised that they would be "clothed with power from on high," and that they would receive "the promise of the Father." Naturally, the Church did not fully understand what these words meant when the Savior uttered them right before being taken up into Heaven. Even without understanding fully, they gave themselves to this fervent prayer, to prepare themselves for whatever it was that they were to receive.

This same kind of preparation has become the model for all the Church's preparations: for her various feasts (those times during the year when we meditate on particular mysteries with special concentration), as well as times of retreat, preparing individuals in the Church to enter upon certain offices or tasks. Those who are to receive the sacrament of Holy Orders normally pray and fast for a minimum of three days before their ordination. Those who will enter monastic consecration pray and fast according to the selfsame pattern, and, in the not too distant past, it was the custom even for individuals preparing for marriage to enter into the same kind of retreat.

This kind of preparation is very important for us. It is an underused tool in our Christian life at this stage of Church history. We have become a people who rarely fast, even in Great Lent, and, generally, the thought that we might resort to prayer and fasting in times of individual or family importance is very far from our minds.

Fervent prayer and fasting are an underused tool. Failing to use this tool has frustrated the action of the Holy Spirit in our lives. What is that action that it has so frustrated? A driving wind and tongues of fire.

When the Spirit comes upon the Apostles and the young Church, it is a driving wind, because the Spirit is purifying us from sin. We lay ourselves open to this purification when we make prayer and fasting, and penance in general, a part of our life. This is the same Spirit from God, which in the Psalms "strips the forest bare." In other words, no matter how big and threatening our problems and anxieties are, the Holy Spirit can sweep them away with our sins, preparing us to receive His grace.

The Spirit, when He comes upon the Apostles and the young Church is also "tongues, as of fire." It was Saint John the Baptist, who predicted that the Messiah would baptize in the Holy Spirit and in fire. Here we have the fulfillment of that prophecy. The Holy Spirit is fire because our God is a consuming fire, consuming the chaff of sin, but filling us with light and warmth, as dead creatures raised to life again. The fire is "tongues," because this light and warmth is communicable to others as well, even as fire can light other fires. By virtue of our baptism, we have been crowned with the Holy Spirit, "a tongue, as of fire." It is our task to communicate that fire to the world around us. It is the fire of the love of God. It is this same fire that the Lord Jesus spoke of when He said, "I have come to cast a fire upon the earth. O that it were already ignited." We have a fire to cast upon the earth around us, the same Fire. If there is no evidence that it is already ignited, we need to get busy.

Response to Crisis: Emulation of Christ and the Saints

 

Today in the Epistle reading, Saint Paul predicts to the priests of the Church of Ephesus that when he is gone savage wolves will enter into the flock of that church and attack it. He further predicts that the Church will also be attacked from within by people who were thought to be faithful.

This crisis that the Holy Apostle is describing would seem to have been repeated again and again over the long two millennia history of the Church, as in every age the demons have tried to destroy the Church by stirring up external enemies and by perverting even the minds of the faithful.

But, according to the Holy Apostle Paul, what should the priests do when they see that this prophecy is coming to pass? Fortunately, Paul answers that question immediately. He counsels the priests of Ephesus that when they see the Church attacked by enemies both within and without they should remember his example. Yes. He tells them, "when that happens, remember how I behaved among you."

How does remembering the personal conduct of the Apostle Paul help the Church in the time of crisis? Well, to answer this question we must notice that Paul's prophecy begins with "savage wolves" with the Church being compared to a flock of sheep. In this way, Paul explicitly reminds us of the exact language of the Good Shepherd discourse in the Gospel According to Saint John. The hired hand runs away and leaves the sheep when he sees the wolf coming. The Good Shepherd does not run away. The Good Shepherd lays down His life for His sheep. Paul, in his description of his own conduct among them is giving them confidence in that Good Shepherd. They all know how he always modeled his own behavior on that of the Good Shepherd. When the crisis comes to them, they should think about him, a model of the Good Shepherd from their own experience, and they should derive hope from that. God will not abandon them.

At the same time, Paul's insistence that they remember his conduct among them is also giving them a positive example that they should emulate. They are the priests of the Church. Are they not to be conformed to the Good Shepherd as well? At the end of their lives, should they not be able to say to those who follow them in the leadership of the Church, "remember the way that I behaved among you, have confidence in Christ our Shepherd and imitate what I have done?"

We always tend to underestimate the importance of our impact on others by means of our conduct. Our behavior would be more conformed to Christ across the board if we consciously sought to give a good example in everything we do. Not so long ago, Christians, mostly among Evangelicals, tried to raise this ethic to the forefront of popular consciousness with various items of merchandise bearing the slogan WWJD? (What would Jesus do?). It was not so popular among historical Christians, Catholics and Orthodox, because the slogan itself makes it sound like Jesus is absent from our life and decisions. Nevertheless, the impulse to raise the imitation of Christ to everyday, minute to minute consciousness is objectively a noble goal. 

The conscious emulation of Christ, His Holy Mother and the saints should be a part of every one of our days. This is precisely the reason why we spend time in prayer, meditating on the virtues of Christ and the saints, because, with greater understanding, we can pray for those same virtues with greater fervor and imitate the examples more deeply.

Пізнання Бога як Вічне життя Knowledge of God as Everlasting Life

 

Перше, що вражає в молитві, яку Господь Ісус вимовляє у сьогоднішньому читанні Євангелія, це Його опис "життя вічного", яке ми знаємо з інших місць у Писаннях і Традиції, є сино́німом Царства Небесного. Він каже, "це вічне життя: пізнати Тебе, єдиного істинного Бога та Ісуса Христа, Кого Ти послав". Цікаво, що вічне життя описується з точки зору знань. З цього простого опису ми можемо багато чого навчитися.

The first thing that is striking in the prayer, which the Lord Jesus utters in the Gospel reading today is His description of "everlasting life," which we know from other places in Scripture and Tradition is synonymous with the Kingdom of Heaven. He says, "this is everlasting life: to know You, the only true God and Jesus Christ, Whom You have sent." It is interesting that everlasting life is described in terms of knowledge. There is much that we can learn from this simple description.

По-перше, ми можемо побачити в описі вічного життя нестатутний спосіб пізнання, який, проте, мається на увазі. Пізнання Бога не може бути отримано емпірично, як знання про фізичні об'єкти, які ми можемо зважити та подати на інші тести. Ні, пізнання Бога відбувається через спеціальний засіб пізнання, а саме чесноту віри. У майбутньому віці ми побачимо Бога віч-на-віч, згідно з вченням святого апостола Павла, але в цьому житті ми бачимо «як у затемненому дзеркалі». Це образ, який Павло використовує, щоб проілюструвати життя віри. Віра не потрібна в цьому житті, тому що Бог скупий, даруючи нам своє життя і досвід Себе. Швидше, віра є необхідністю, оскільки віра захищає нашу свободу. Якби ми побачили Бога, ми б більше не були вільними. Оскільки Бог хоче, щоб ми любили Його вільно, Він повинен дещо прихо́вувати Себе, щоб людина вільно вирішила любити Творця.

First, we can see in the description of everlasting life the unstated but implied mode of knowledge. Knowledge of God cannot be had empirically like the knowledge we can have of physical objects that we can weigh and submit to other tests. No, knowledge of God comes through a special means of knowing, namely the virtue of faith. In the age to come, we will see God face to face, according to the teaching of the Holy Apostle Paul, but, in this life, we see "as in darkened mirror." This is the image that Paul uses to illustrate the life of faith. Faith is not necessary in this life because God is stingy in giving us His life and experience of Himself. Rather, faith is a necessity, because faith safeguards our freedom. If we were to see God, we would no longer be free. Since God wants us to love Him freely, He must hide Himself somewhat, so that the human being will freely choose to love the Creator.

То як же знання про Бога стають у нас вічним життям? Коли ми щось знаємо, ця річ, як кажуть, має навмисне існування в нашій свідомості. Бог по суті безсмертний і вічний. Коли ми пізнаємо і любимо Бога, наш розум настільки, наскільки здатний, задумує Бога, втягує Бога в себе і таким чином стає безсмертним. Це відбувається пролептично у цьому житті завдяки вірі і повністю в Царстві Небесному. Поки наш розум втягує Бога в себе, Бог ще більше втягує нас у Себе. Завдяки цій співдружності ми стаємо дедалі більше єдиними з Ним.

So how does knowledge of God become in us everlasting life? When we know something, that thing is said to have intentional existence in our mind. God is essentially immortal and everlasting. When we know and love God, our mind, to the extent that it is able, intends God, draws God into itself, and thus becomes itself immortal. This happens proleptically in this life through faith and fully in the Kingdom of Heaven. While our mind draws God into itself, God even more draws us into Himself. We become more and more one with Him through this co-inherence. 

Віра - одна з богословських чеснот. Отже, це дар Божий. Проте, незважаючи на те, що віра є для нас безкоштовним подарунком від Бога, ми повинні трудитися, щоб отримати і використовувати цей дар. У хрещенні ми вільно отримуємо чесноту віри від Бога, але ми повинні використовувати цей дар і збільшувати його завдяки свої відповідності з благодаттю. Ми повинні часто робити актами віри. Цими актами віри ми погоджуємось на все, що Бог відкрив у природі, у Святому Письмі, у нашому повсякденному житті. Чесноти слухняності та лагідності завжди є на́слідками справжнього акту віри. Завдяки послуху, ми пристосовуємо свій розум і волю до того, що Бог відкрив, а через лагідність ми приймаємо наші обставини (якими б вони не були) як волю Божу. І слухняність, і лагідність народжуються із справжньої любові.

Faith is one of the theological virtues. It is therefore a gift of God. Nevertheless, even though faith is a free gift from God to us, we must labor to receive and use this gift. We receive the virtue of faith freely from God in our baptism, but we must use this gift and increase it through our correspondence with grace. We must make frequent acts of faith. By these acts of faith we consent to everything that God has revealed in nature, in Scripture, in our daily lives. The virtues of obedience and meekness are always corollaries of a true act of faith. By the virtue of obedience, we conform our minds and wills to what God has revealed, and by the virtue of meekness we accept our circumstances (whatever they are) as the will of God. Both obedience and meekness are born of true love.

Знання Бога, яке є вічним життям, - це люблячий, духовний погляд на Бога, розуміння Бога та шляхів Бога настільки, наскільки наш розум здатний зрозуміти. Оскільки Бог нескінченний, пізнання Бога завжди сприйнятливе до зростання, а Бог - вічно цікавий. Згідно з християнською концепцією, Царство Небесне не повинно бути наповнене чимось, крім досвіду самого Бога. Християни справедливо з жахом дивляться на магометанську концепцію раю, наповнену всією мерзенною чуттєвістю, бо в їхньому раю́ бракує єдиного, що робить справжній рай, Царство Небесне, гідним цього імені: безпосередній досвід Бога. На бенкеті Царства Небесного в меню є лише одне: Сам Бог. Однак, природно, це означає, що все є в меню.

The knowledge of God that is everlasting life is a loving, spiritual gaze upon God, understanding God and the ways of God to the extent that our mind is able to understand. Because God is infinite, knowledge of God is always susceptible of growth and God is eternally interesting and engaging. According to the Christian conception, the Kingdom of Heaven doesn't need to be filled with anything except the experience of God Himself. Christians rightly look with horror upon the Mohammedan conception of Paradise, filled with all its vile sensuousness, because their Paradise is lacking the one thing that makes the true Paradise, the Kingdom of Heaven, worthy of the name: the direct experience of God. In the banquet of the Kingdom of Heaven, there is only one thing on the menu: God Himself. Naturally, however, that means that everything is on the menu.

Нам потрібно почати жити в цій реальності вже зараз, у цей теперішній момент. Нам потрібно твердо вирішити часто робити акти віри і жити якомога безперервніше в присутності Бога з любов’ю та відданістю.

We need to start living in this reality now, in this present moment. We need to make the firm resolution to make frequent acts of faith and live as seamlessly as possible in the presence of God with love and devotion.

 

THE METAPHORICAL AND SYMBOLIC MEANING OF THE SUFFERING AND CURE OF THE MAN BORN BLIND

 

The compassion of our Lord is very great, since here in the Gospel, He reveals that many years before, the Lord already prepared this man to manifest His kindness to him. What does this mean? This means that in our sufferings, we can think: “Perhaps I have been prepared to show forth the great mercy of the Lord.” In this way, my suffering makes sense, since I am the manifestation of God’s mercy, and my suffering has a metaphorical and symbolic meaning for all people, and especially for myself, just as the suffering and cure of the man born blind has meaning for all of us. We should pray for this understanding: Lord, grant me peace in the little sufferings of my life, or even the great ones. Above all, grant to me a sense of purpose in suffering, so that I understand myself prepared as a manifestation of your mercy. Let me be a sign of your love for all people through my faithfulness in suffering, just like your servant, the man born blind.

So, what is this metaphorical and symbolic meaning of our suffering and especially the suffering and cure of the man born blind? Here, we have the symbol of blindness. Just like paralysis, this is a very important symbol. Blindness shows to us the sickness of our nature, our inability to discern accurately and truly between good and evil.  In the beginning, the serpent promised our ancestors, Adam and Eve, knowledge concerning good and evil, but the serpent lied, since they only gained knowledge of evil, but they lost their knowledge of God.  Thus, the generations after our first parents fell into idolatry. For us, just as for our ancestors, everything has the propensity to become idolatry, since we make unhealthy attachments to temporary things: our automobiles, our homes, our property, and even other persons. This is the essence of our blindness: we are not able to perceive the difference between good and evil, between the Highest Good and temporary goods. In Baptism, we put on Christ, and when we say this we do not merely mean that we wear Christ, but that we take part in the identity of Christ, because we have communion in His Person. Lord, grant to me to drive out all idolatry from my life. Daily, I see that I have many attachments to created things. I have a jealous love for my plans, my will, my property. Purify me, I pray, of all these things, since they are merely distractions from the life that You want to give me, eternal life in Your presence. Give me clear vision, just as you gave to your servant the man born blind, in order to perceive the true Good, to desire It and to follow It until I possess It.

The problems in our life related to sin are on account of the imperfect way that we have put on Christ. In a similar passage of the Gospel According to Saint Mark, the Lord Jesus cures a blind man, but by degrees. When at first He cures the blind man by laying on of hands, the man receives sight, but he sees the world around him imperfectly, since other people appear to him as trees.  Our participation in Christ has to grow to perfection, just as the Apostle tells us, namely, if we die with Christ, we will also live with Him, and if we suffer with Him, we will also reign with Him. Day after day, we have to work, so as to grow by grace out of the blindness of our nature, for the Apostle also says “I die daily.” This has to be a rule for us too. We have to die daily to ourselves, to our passions, to the love of temporary things. Help me, Lord, to die to myself and to grow in Your likeness—becoming full of virtue. Just as your servant the man born blind died to his blindness, so as to wake to the true knowledge of God, so may I drive out by Your grace the blindness of my destructive habits.

Що це означає для нас, «щоб вмиватися в Посланому» What It Means For Us to Wash In the One Who Is Sent

 

Згідно з розповіддю про зцілення сліпого від народження, яку ми чули сьогодні, Господь Ісус помазав його очі глиною, а потім наказав піти і помитися в басейні, який називається Силоам. «Силоам» означає «Той, хто посланий» сирійською. Цю деталь не слід втрачати на нас, оскільки це опис Таїнства Хрещення, яке Господь збирався повністю розкрити після Свого Воскресіння з мертвих.

According to the account of the healing of the man blind from birth, which we heard today, the Lord Jesus anointed his eyes with clay and then directed him to go and wash in the pool that is called Siloam. Siloam means One Who Is Sent in Syriac. This detail should not be lost on us, because it is a description of the Mystery of Baptism, which the Lord was going to fully reveal after His Resurrection from the dead.

У Святому Таїнстві Хрещення ми вмиваємось у Того, Хто Посланий. Це ідентичність Господа Ісуса, яку Він знову і знову підкреслює в Євангелії святого Йоана. У цих неодноразових посила́ннях ми бачимо безперервні висло́влювання любові до Отця і тієї чесноти, яка є насамперед плодом любові: послуху. Господь Ісус каже, наприклад, "Я прийшов виконувати не свою волю, а волю Того, Хто послав Мене, Отця".

In the Holy Mystery of Baptism, we wash in the One Who Is Sent. This is the identity of the Lord Jesus, which He stresses again and again throughout Saint John's Gospel. We see in these repeated references continuous declarations of love for the Father and that virtue, which is most primarily the fruit of love: obedience. The Lord Jesus says, for example, "I came not to do my own will, but the will of Him Who Sent Me, the Father."

"Вмиватися в Посланому, означає прийняти цю ідентичність і бачити світ таким чином. Чи існує прецедент для цього розуміння в довгій історії Ізраїлю, яка завершилася пришестям Месії, Господа Ісуса? Так, звичайно. Щоб побачити це у всій повноті, повертаючись аж до Книг Тори Мойсея, ми повинні пам’ятати, що Ізраїль (інакше відомий як Яків) є спільною особою, як і Христос є спільною Особою в Новому Завіті. Відповідно до Старого Закону, той, хто вчинив деяке правопорушення проти Закону, примирився з Тілом Ізраїля шляхом занурення у воду. Умови Закону були скрізь однакові. Той, хто вчинив злочин, мав прийняти ванну води́, а потім все ще вважатись нечистим до кінця того дня, вечора. Як тільки почався новий день, людину вважали чистою. Тут ми знаходимо дві речі, розділені між собою, оскільки людина, яка хрещена у Христа, є хрещеною у Його смерть. Коли вона приходить вгору від купілю хрещення втретє вона більше не спускається, тому що ця людина увійшла у воскрешене життя Христа, світло Восьмого Дня, Нового Сотворення, яке не закінчується.

"To wash in the One Who Is Sent, means to take on that identity and to see the world in that way. Is there precedent for this understanding in the long history of Israel, which culminated in the coming of their Messiah, the Lord Jesus? Yes, assuredly. To see this in its fullness, going back all the way to the Books of the Torah of Moses, we must remember that Israel (otherwise known as Jacob) is a corporate person, just as Christ is a corporate Person in the New Covenant. Under the Old Law, one who had committed some offense against the Law was reconciled to the Body of Israel through immersion in water. The terms of the Law were everywhere the same. The one who committed the offense was to bath in water and then still be considered unclean until the end of that day, the evening. Once a new day had begun, the person was considered clean. Here, we find two things separated that belong together, since the person who is baptized into Christ is baptized into His death. When he or she comes up from the fount of baptism for the third time, he or she does not go down again, because that person has entered into Christ's resurrected life, the light of the Eighth Day, the New Creation that does not end.

Так само, як занурення у воду примирило злочинців із тілом Ізраїля, тобто Якова, отже, Таїнство Хрещення примирює всіх людей з Тілом Христовим. Ми одягаємось в особистість Христа і відтепер живемо в любові та слухняності Отцеві. З цієї ж причини святий Павло постійно каже церквам, до яких звертається зі своїми листами, що вони повинні вважати себе мертвими людьми, мертвими для світу та його проблем, тобто, будучи живими у Христі. Для ефесян і колосян він висловлюється трохи інакше. Він описує нас як тих, хто вже перебуває на Небі, сидячи праворуч Отця. Таким чином Павло проголошує кінець будь-якої напасті, досади, розчарування та страждання, за ви́нятком того, що служить нашому спасінню, згідно з любовним планом Отця.

Just as immersion in water reconciled offenders to the body of Israel, that is, Jacob. So, the Mystery of Baptism reconciles all human beings to the Body of Christ. We put on the identity of Christ and henceforth live in love and obedience to the Father. For this same reason, Saint Paul continually tells the churches to which he addresses his letters that they must consider themselves as dead people, dead to the world and its concerns, that is, while being alive in Christ. To the Ephesians and Colossians he puts it a little differently. He describes us as already being in Heaven, seated at the right hand of the Father. In this way, Paul proclaims the end of every adversity, annoyance, frustration and suffering, except that that serves our salvation, according to the Father's loving plan.

Незважаючи на те, що це завжди має бути нашим ставленням, нас охоплює недуга всередині та зовні. Ми часто знеохочуємось і зневірюємось через наші страждання і напасті, хоча люблячий Бог поклав їх на наш шлях заради нашого добра, щоб можна було діставати те, чого нам не вистачає. За всіх цих обставин засіб залишається незмінним: присутність Христа в Його Церкві, Його Таїнствах і в нашому особистому молитовному житті. Це єдине і надійне джерело сил для людського життя. Насправді немає іншого, бо ніхто в історії світу не поверну́вся з мертвих, крім Богочоловіка Ісуса Христа. Ми могли б помитись особистістю когось іншого у світі (Будда, фальшивий пророк Магомет, Магавіра та ін.), І все одно залишалися б рабами гріха та смерті.

Even though this should always be our attitude, we are beset by infirmity within and without. We often become discouraged and disheartened on account of our sufferings and adversities, although the loving God has placed them in our path for our good, so that what is lacking in us may be made up. In all these circumstances, the remedy remains the same: the presence of Christ in His Church, His Mysteries and in our own personal life of prayer. This is the one, only and sure source of strength for human life. There really is no other, because no one in the history of the world has returned from the dead except the God-Man Jesus Christ. We could wash ourselves in the identity of anyone else in the world (Buddha, the false prophet Muhammad, Mahavira, etc.) and we would still remain the slaves of sin and death.

Нам пора ще тісніше приєднатися до Того, Хто, за висловом святого Григорія Богослова, є "Життям нашого життя". Візьміть уривок із цього життя щодня, розміркуйте над ним і поговоріть з Ним про це, бо в ньому є значення нашого досвіду та джерело наших благословень.

It is time for us to join ourselves ever more closely to the One, Who, in the words of Saint Gregory the Theologian, is "the Life of our life." Take a passage of that life everyday and reflect upon it and talk to Him about it, for in it is the meaning of our experiences and the source of our blessings.

 

OUR HIDDEN RESOURCES IN CHRIST

 

In today’s Gospel, the Lord Jesus Christ tells His disciples: “My food is to do the Will of Him Who sent Me, and to accomplish His work.” In this place, Our Lord uses a Greek word “vroma,” which means food that is either permitted or forbidden by the Law, along with another similar word “vrosis,” which He uses to describe the Eucharist in another context.  “Vroma” and “Vrosis” are the translation of the Hebrew word “ma’akal,” which is a very ancient word, only found in the Books of Moses. 

     We have been baptized into Christ, and therefore we have hidden resources of strength and virtue, which transform us into “other Christs.” The Christian is a person who has been clothed in Christ, and thus becomes another Christ by the grace of God.

     In Christ, we have hidden resources of strength and virtue.  We have well in us, which becomes a fountain springing up to everlasting life.  The Greek Gospel uses two words to describe this well: “piyi” and “phrear.” “Piyi” is a spring, which flows of its own accord, but “phrear” is a deep well.  To draw water from such a well, one needs a rope and a bucket.

     Our hidden strengths are a fountain of living water, and a special, spiritual food. In the first place, we have the fountain of living water: the Mystery of Baptism.  When we consider this Mystery, we remember two images, given to us by the Holy Scriptures, which help us to understand the great gift of this Sacrament.  The first images is water, as in the Prophecy of Isaiah: “As the rain and the snow come down from heaven, and do not return there, but water the earth, making it bring forth and sprout, giving seed to the sower and bread to the eater, so shall my word be that goes out from my mouth; it shall not return to me empty, but it shall accomplish that which I purpose, and succeed in the thing for which I sent it.”

     Nevertheless, there is a great contrast between the rain and the snow, and the Lord’s Word, for the rain and the snow leave heaven and do not return there, but the Lord’s Word not only returns to Heaven, but also lives there continuously, even though it works on earth.  The imagery of the Mystery of Baptism is a water, which life to the earth, for Baptism becomes in us a fountain of the kind of water, which springs up to life everlasting, and not only for us, but for the whole world.  We see an illustration of this fact in the behaviour of the Samaritan woman. She brought all of the villagers to the Lord Jesus.  In the same way, we should bring all of our neighbours to Christ through our life of virtue.  Therefore, the water of Baptism becomes in us a rain or a snow, which comes forth from us as from heaven in order to give life to our world.

     The second element in the imagery of Baptism is light.  Often we call this Mystery Illumination when it is celebrated together with the Sacraments of Chrismation and the Eucharist.  The Mystery of Illumination—Baptism, Chrismation and the Eucharist—make us share in the identity of Christ.  St. Simeon prophesied that Christ would become “light of revelation to the Gentiles.” But, in Christ we also become a light of revelation to the nations.

     We also have a hidden strength, which come to us from our spiritual food—the Eucharist.  The Eucharist—the Body and Blood of our Lord Jesus Christ—strengthens the identity of Christ in us.  It gives us the virtues of Christ to accept the Will of God and to lead others to freedom from sin.  In the Eucharist, we have the strengthen to imitate Christ, that is, to imitate the Eucharist, and become offerings together with Christ for the salvation of the world, just as it says in the psalm: “Have they no knowledge, those evildoers, who eat up my people as they eat bread, and do not call upon God?”

     In Christ, we have hidden resources of strength and virtue.  It is necessary for us to use these resources for our salvation and the salvation of all people.  It is necessary to water our world with the life-giving water, which, on account of our baptism, springs up in us unto life everlasting.  It is necessary to become a light of revelation for the nations, and to follow the example of the Samaritan Woman, bringing all people to our Holy Catholic Church.  It is necessary to receive strength from the Eucharist, in order to imitate the Eucharist, and become offerings for the salvation of the world and the glory of God.

 

 

П’ять чоловіків і один не чоловік Five Husbands And One Not A Husband

 

Символічне значення Господнього слова
Symbolic Meaning of the Lord's Saying

Згідно з тлумаченнями Отців Церкви, вислів Господа до Самарянки, відкриваючи їй своє знання про її минуле, має символічне значення. Її попередні п'ять чоловіків означають повне обійняття насолод, що походять від почуттів. Стародавні, як і сьогодні, вважають, що людина має п'ять о́рганів чуття: зір, слух, нюх, смак і дотик. Ці п’ять почуттів дано нам Богом, щоб ми могли взаємодіяти з фізичним світом і вчитися у фізичному світі. Дійсно, все, що ми знаємо, все, що ми дізналися, починається з почуттів. Навіть наше пізнання Бога починається з почуттів. Тим не менше, почуття також є джерелом спокуси для нас. Ми маємо використовувати почуття, але ми не повинні бути з ними "одруженими". Ми не можемо бути прив’язаними до них і до того, що вони нам надають. Іншими словами, розумно використовувати почуття в цілісному людському житті - це одне, а чуттєвість - інше. Чуттєвість - це рабство вищих сил душі (інтелекту та волі) на задоволення, яке можуть забезпечити о́ргани чуття.

According to the interpretations of the Fathers of the Church, the Lord's saying to the Samaritan Woman, revealing to her His knowledge of her past, has a symbolic meaning. Her previous five husbands signify the full-embrace of the pleasures that come from the senses. The ancients, just as we still do today, reckon the human being as having five senses: sight, hearing, smell, taste and touch. These five senses are given to us by God, so that we can interact with the physical world and learn from the physical world. Indeed, everything that we know, everything we have learned, begins in the senses. Even our knowledge of God begins in the senses. Nevertheless, the senses are also sources of temptation for us. We are to use the senses, but we are not to be "wed" to them. We cannot be attached to them and to what they provide to us. In other words, to use the senses prudently in an integral human life is one thing, but sensuality is another. Sensuality is the slavery of the higher powers of the soul (the intellect and the will) to the pleasure that the senses can provide.

Отже, жінка з п’ятьма чоловіками є символічним зображенням чуттєвої людини, яка постійно шукає задоволення в почутті-сприйнятті, їжі, напоях, відпочинку, сексі та різноманітних марних розвагах.

Thus, the woman with five husbands is a symbolic representation of the sensual person, constantly seeking satisfaction in sense-pleasure, in food, in drink, in rest, in sex and in a variety of vain amusements.

У жінки, яка у сьогоднішньому читанні Євангелія, було п’ятеро чоловіків. Вона жила чуттєвим життям, переслідуючи задоволення, уникаючи поміркованості. Але, згідно зі свідченням Господа, "той, хто у вас є зараз, не ваш чоловік". Що означає цей "той", який не є її чоловіком, але з яким вона незаконно пов'язана? Цей, до якого вона пов'язана, але, навпаки, нічим їй не винен, є символічним зображенням "світу". Коли ми вживаємо це слово, нам слід пам’ятати, що це технічний термін із певним змістом та значенням. "Світ" в аскетичній традиції Церкви - це спільний термін для всіх пристрастей, духовних хвороб, які вражають людство.

The woman in the Gospel reading today has had five husbands. She has lived a sensuous life, pursuing pleasure, eschewing temperance and moderation. But, according to the Lord's testimony, "the one you have now is not your husband." What is signified by this "one" who is not her husband, but to whom she illicitly bound? This one to whom she is bound, but who, conversely, owes her nothing, is the symbolic representation of "the world." When we use this word, we should remember that it is a technical term with specific content and meaning. "The world" in the Church's ascetic tradition is the collective term for all of the passions, the spiritual diseases that afflict mankind.

Чуттєве життя веде до рабства
A sensuous life leads to slavery

Необмежене потурання почуттям залишає нас у полоні до світу, поволі позбавляючи нас навіть богословських чеснот, навіть віри. Культура, в якій ми живемо, дуже поблажлива до всього, що можуть запропонувати органи чуття. Це здебільшого так, оскільки це культура, яка рухається споживанням та рекламою. Реклама може досягти успіху лише в тому випадку, якщо вона породжує у нас чуттєве бажання, голод, який може втамувати лише рекламований това́р. Таким чином, нам, як християнам, доводиться захищати себе від шкідливих наслідків реклами, по можливості відводячи від неї погляд. Це дисципліна, яка відома в нашій Традиції як "опіка очей". Цар Давид посилається на це, коли просить Господа: "Відверни мої очі, щоб вони не бачили марність". Звичайно, за часів царя Давида він мав набагато менше турбуватися, оскільки, окрім дружин інших чоловіків, не було великих спокус для очей. Однак сьогодні ми можемо спокуситись набагато більше речей і в багатьох інших місцях, частково завдяки нашим електронним пристроям.

Unrestricted indulgence in the senses leaves us in thrall to the world, slowly depriving us even of the theological virtues, even faith. The culture in which we live is very indulgent in everything that the senses have to offer. This is largely the case, because it is a culture that is driven by consumption and advertising. Advertising can only succeed if it creates a sensual desire in us, a hunger that can only be satisfied by the product advertised. Thus, it behooves us as Christians to protect ourselves from the harmful effects of advertising by, whenever possible, averting our eyes from it. This is the discipline that is known in our Tradition as "the custody of the eyes." King David refers to it when he asks the Lord, "Avert my eyes, lest they should behold vanity." Naturally, in King David's time, he had much less to be worried about, since there were no major temptations to the eyes aside from other mens' wives. Today, however, we can be tempted by many more things and in many more places, in part thanks to our electronic devices.

Наша мета - одружитися з Господом, а не з почуттями, і через них стати рабами світу. У цьому простому твердженні лежить основа традиційної контркультурної позиції християнства. Це саме так, як каже нам святий Павло: "Хто тримається Господа, стає з ним єдиним духом". Це те, чого ми хочемо, бо це вічне життя. Це різкий контраст із тим, що пропонують нам почуття та світ, і це навіть не життя, а лише миттєва насолода та смерть.

Our goal is to be wed to the Lord and not our senses, and through them become slaves to world. In this simple statement is the basis for Christianity's traditional counter-cultural stance. It is just as Saint Paul tells us, "Whoever clings to the Lord becomes one spirit with Him." This is what we want, because this is eternal life. It is a sharp contrast to what the senses and world offer us, which is not even life, but only momentary pleasure and death.

Для нас є гарною ідеєю науково переслідувати змертвіння своїх почуттів заради любові до Бога, так само, як вимагає поміркованість: позбавлення ока деяких приці́лів, позбавлення вух деяких звуків тощо. Це спосіб, яким ми зберігаємо свою незалежність від рабства, яке світ хотів би нав’язати нам.

It is a good idea for us to scientifically pursue the mortification of our senses for the love of God, just as the virtue temperance requires: depriving the eye of some sights, depriving the ears of some sounds, and so on. This is the way we keep our independence from the slavery that the world would like to force on us.