Щоб мати справжнє співчуття, ми повинні знати власну гріховність To Have True Compassion, We Must Know Our Own Sinfulness

Сьогодні, читання Євангелія - це притча та застережлива казка, яка дає нам негативний приклад. Це показує нам, як ми НЕ повинні поводитися по відношенню до своїх ближніх. Ми не повинні бути байдужими до їхніх страждань, відволікаючись і захоплені власними задоволеннями. Ми повинні мати справжнє співчуття до інших людей, і це співчуття починається з реального пізнання власної гріховності. Це знання можливе лише в Церкві та з нею.

The Gospel reading today is a parable and cautionary tale, which gives us a negative example. It shows us how we must NOT behave towards our fellow human beings. We must not be indifferent to their sufferings, distracted and self-absorbed in our own pleasures. We must have real compassion for other people, and that compassion begins with a real knowledge of our own sinfulness. This knowledge is only possible in and with the Church.

Я не можу сам вирішити, що таке гріх, а що ні. Я повинен покладатися на Святе Письмо і тлумачення Святого Письма святими Отцями Церкви, що передаються безперервно. В основному, на це є дві причини. По-перше, для мене завжди буде спокуса вибачити власні гріхи або, принаймні, пом'якшити їх тяжкість. Таким чином, серйозний гріх стає тим, що роблять інші люди. Це перетворює мене на самоправедного фарисея, який молився СОБІ: "Боже, я дякую тобі, що ти не зробив мене подібним до інших людей". Це змушує мене поглянути на педофілів, вбивць, ґвалтівників тощо і сказати собі: "Я на це не здатний". Таким чином, я руйную Божі наміри щодо мене, бо приходжу до прямо протилежного висновку, до якого мені слід було б прийти. Сказати: "Я на це не здатний" суперечить факту, оскільки всі ті люди, яких я можу вважати дуже серйозними грішниками, педофілами, вбивцями, ґвалтівника́ми тощо, не є космічними інопланетя́нами. Вони люди, одна зі мною природа.

I cannot decide for myself what sin is and what it is not. I must rely on the Scriptures and the interpretation of the Scriptures by the holy Fathers of the Church, handed down in a continuous succession. Basically, there are two reasons for this. First, the temptation will always be for me to excuse my own sins, or at least to mitigate their seriousness. Thus, serious sin becomes something other people do. This turns me into the self-righteous Pharisee, who prayed TO HIMSELF: "O God, I give you thanks that you have not made me like other men." It causes me to look at the pedophiles, the murderers, the rapists, etc. and say to myself, "I am not capable of that." In this way, I defeat God's intentions for me, because I come to precisely the opposite conclusion that I should come to. To say, "I am not capable of that" is contrary to fact, because all those people I may regard as very serious sinners, pedophiles, murderers, rapists, etc. are not space aliens. They are human beings, one in nature with me.

Очевидно, що людська природа здатна на все це. Справа не в тому, що я не здатний на ці речі, а лише в тому, що я не спокуси́вся на них. Як би я відповів, якби спокусився на них? Я не можу сказати з упевненістю. Навіть якби мене спокушали на такі речі, і я протистояв спокусі, я все одно на цьому ґрунті не міг би вважати цих людей більшими грішниками, ніж я сам. Вирок Господа Ісуса говорить: "Кому більше дано, того більше очікуватимуть". Отже, через величезну кількість благодаті, яку Бог мені дав, мої гріхи з цього приводу серйозніші, ніж ті, хто не отримав стільки. Насправді, якби мене не підтримала благодать, що б я зробив ще більш мерзе́нних речей.

Obviously, human nature is capable of all these things. It is not the case that I am not capable of these things, but only that I have not been tempted to them. How would I respond if I were tempted to them? I cannot say with any certainty. Even if I had been tempted to some such things and I had resisted the temptation, I still, on that ground, would not be able to regard these people as greater sinners than myself. The Lord Jesus' dictum is, "to whom more has been given, more will be expected." Thus, because of the enormous amount of grace I have been given by God, my sins are on that account more serious than those who have not received as much. In fact, if I had not been supported by grace, what even more abominable things would I have done.

Отже, ми підійшли до другої причини, чому я повинен залишити визначення гріха Писанням і Отцями. З моїм обмеженим розумінням взаємозв’язку́ всього буття, я ніяк не можу пізнати всю ступінь своєї провини в гріхах інших. Господь Ісус говорить нам, що нас будуть судити відповідно до "кожного бездіяльного слова". Можливо, я сказав щось необережне, що змусило іншого відвернути їхнє серце так мало від Бога, ніби я відчинив двері, які повільно відкривалися все ширше і ширше завдяки моїм початковим діям. На цій підставі виправдано стверджувати, що всі ми беремо участь у гріхах один одного. Я не можу уникнути цього, і я не повинен намагатися, тому що це змушує мене протистояти темряві та хворобі, які є у моєму власному серці, і шукати зцілення у єдиного лікаря, який може мені допомогти, так, як святий Василій говорить нам у Літургії, «Отче ... Твій Син засудив гріх у Його плоті, щоб ті, хто помирає в Адамі, могли знайти життя у Твоїм Христі».

Thus, we come to the second reason why I must leave the definition of sin up to the Scriptures and the Fathers. With my limited understanding of the interconnectedness of all being, there is no way that I can know the full extent of my guilt in the sins of others. The Lord Jesus tells us that we will be judged according "to every idle word." Perhaps, I have said something careless that has caused another to turn their heart ever so slightly away from God, as if I cracked a door open that slowly was opened wider and wider due to my initial action. On this basis, it is justifiable to say that we all have a share in one another's sins. I cannot escape this, and I should not try, because it forces me to confront the darkness and disease that is in my own heart and to seek healing from the only Physician Who can help me, just as Saint Basil tells us in the Liturgy, "Father...Your Son condemned sin in His flesh, so that those who die in Adam may find life in Your Christ."

Отже, ми всі мусимо сумувати за гріх, і в чому саме ми каємось? Злі вчинки, які ми зробили? Так, звичайно, але більше того́. Ми суму́ємо і каємося про ту темряву і хворобу, яка лежить у нас, що змушує нас відвернутися від Бога. Бог хоче нас врятувати, але ця темрява, ця хвороба - це та частина нас, яка не хоче бути врятованою. Можливо, хтось може заперечити, "це не реально. Це не існує". Я можу точно сказати, що це існує в мені. Якщо я спостерігаю за своїми думками, то виявляю, що дев'яносто відсотків мого думаючого життя - це одна з двох речей: прагнення до самозростання і, з іншого боку, судження та засудження інших, так само, як святий Єфрем також зазначає: "Господи і Царю, дай мені бачити гріхи мої, а не осуджувати брата чи сестру мою, бо Ти благословенний на віки віків ".

So, we all must have sorrow for sin, and what precisely are we repenting of? Evil deeds that we have done? Yes, surely, but more than that. We are mourning and repenting of that darkness and disease that lies within us that makes us turn away from God. God wants to save us, but this darkness, this disease is the part of us that does not want to be saved. Perhaps someone might object, "that's not real. It does not exist." I can say for certain that it exists in me. If I observe my thoughts, I find that ninety percent of my thought-life is one of two things: seeking to aggrandize myself, and, on the other hand, judging and condemning others, just as Saint Ephrem also notes, "O Lord and King, grant to me the grace to be aware of my sins, and not to judge my brothers and sisters, for You are holy, now and ever and unto ages of ages."

Можливо, є ті, хто заперечує: "Добре, так що піди і протистої тій хворобі, яка, на вашу думку, є у вас, і залиште інших людей, які не погоджуються". Ніхто, хто вірить у Бога, не міг цього зробити, бо це не любов. Гріх шкідливий для людини. Я не вирі́шую, що таке гріх. Бог це відкрив. "Це Він створив нас, а не ми самі".

Perhaps there are those who would object, "OK, so go off and confront that disease that you say you have, and leave other people alone, who disagree." No one who believes in God could do that, because it's not loving. Sin is harmful to human beings. I don't decide what sin is. God has revealed it. "It is He Who made us, and not we ourselves."

У нашому суспільстві є люди, які хочуть «захистити меншини», примушуючи християн йти проти нашої совісті та брати участь у гріху, що руйнує душу. Їхні наміри можуть бути добрими, але результати будуть шкідливими для людей загалом. Той факт, що ті, хто вірить у Христа, не погоджуватимуться брати участь у діях, що порушують їх совість (бо це не любов), витіснить Церкву та християн загалом із служби усиновлення, охорони здоров'я та врешті-решт освіти. Дійсно, якщо ліві отримають те, чого насправді хочуть, а саме такий закон про мову ненависті, як це має Канада, Церкві буде незаконно викладати істини сексуальної етики, наприклад, поряд з іншими істинами, які Бог відкрив і святі Отці Церкви передали нам у постійній Традиції. Само собою зрозуміло, що це автоматично призведе до переслідування Церкви, оскільки Церква не може мовчати щодо гріха. Просто дозволяти людям шкодити собі та оточуючим, не попереджаючи їх, це не любов.

There are those in our society who want to “protect minorities” by forcing Christians to go against our consciences and participate in soul-destroying sin. Their intentions may be good, but the results will be harmful to human beings generally. The fact that those who believe in Christ won't consent to participate in actions that violate their consciences (because it's not loving) will drive the Church and Christians generally out of adoption services, healthcare, and, eventually, education. In fact, if the left gets what it really wants, which is a hate speech statute like Canada has, it will be illegal for the Church to teach the truths of sexual ethics, for example, along with other truths, which God has revealed and the holy Fathers of the Church have handed down to us in constant Tradition. Needless to say, this automatically will lead to a persecution of the Church, because the Church can't be silent regarding sin. Just letting people harm themselves and those around them, without warning them, isn't loving.

Бути по-справжньому співчутливим до наших ближніх - це набагато більше, ніж просто бути «приємним». Це вимагає від нас багато саморозуміння. Це вимагає від нас протистояти злу, яке є в наших серцях і в нашому житті. Нашим входом у справжнє співчуття є розуміння власної гріховності та негідності в очах Бога. Якщо ми наполягатимемо на власних визначеннях щодо того, що є гріх, а що - ні, ми станемо лише нещадними людьми, судячи та засуджуючи своїх ближніх.

Being truly compassionate towards our neighbors is much more than just being “nice.” It requires us to have a lot of self-understanding. It requires us to confront the evil that is in our hearts and in our lives. Our entrance into true compassion is our understanding of our own sinfulness and unworthiness in the sight of God. If we insist on making our own definitions concerning what sin is and what it is not, we will only become merciless people, judging and condemning our neighbors.