Хто має вуха, щоб слухав, нехай слухає He Who Has Ears to Hear, Let Him Hear

Господь Ісус в Євангелії сьогодні закінчує притчу про сіяча закликом "Хто має вуха, щоб слухав, нехай слухає". Ми повинні негайно зрозуміти семітську ідіому першого століття, що "мати вуха" для чогось - це вираз, що означає погоджуватися та приймати. «Мати вуха» для вчення Ісуса означає погоджуватися з вченням, приймаючи його не лише інтелектуально, а й практично. Коли ми маємо вуха для вчення Господа Ісуса, ми застосовуємо ці вчення на практиці у своєму житті.

The Lord Jesus in the Gospel today ends the parable of the sower with the exhortation "He who has ears to hear, let him hear." We should immediately understand the first century Semitic idiom that "having ears" for something is an expression that means agreeing and accepting. "Having ears" for the teaching of Jesus means to assent to the teaching, accepting it not only intellectually but practically. When we have ears for the teaching of the Lord Jesus, we put those teachings into practice in our lives.

Насамперед тим, хто "має вуха" для вчення свого господаря, є учень, той, хто, згідно з Господнім наказом, стає подібним до свого вчи́теля завдяки своєму навчанню.

Preeminently, the one who "has ears" for his master's teaching is the disciple, the one, who, according to the Lord's dictum, is becoming like his teacher through his training.

Отже, яке саме вчення Господь закликає нас прийняти через учнівство? У притчі про сіяча Господь виклав усі можливі пастки та підводні камені, якими це життя може поставити нас. Нарешті, він описує, що ми повинні робити, щоб уникнути цих підводних каменів. Він каже: "Що стосується того, що є на доброму ґрунті, це ті, хто, почувши слово, міцно тримає його в чесному і доброму серці і терпляче приносить плоди".

So, what teaching in particular is the Lord calling us to accept through discipleship? In the parable of the sower, the Lord has laid out all of the possible snares and pitfalls with which this life can present us. Finally, in the end, he describes what we must do, in order to avoid those pitfalls. He says, "As for that in the good soil, they are those who, hearing the word, hold it fast in an honest and good heart, and bring forth fruit with patience."

Це порі́вняно просто. Нам потрібно почути це слово. Нам потрібно тримати це з чесністю та щедрістю. Нам слід набратися терпіння, оскільки воно проростає і приносить свої плоди в нашому житті. Проте яким практичним способом це можна зробити? По-перше, ми чуємо це слово, читаючи або слухаючи прочи́тане Святе Письмо в церкві. У будь-якому випадку, після того, як ми це почули, нам потрібно це міцно тримати. Це означає, що нам потрібно про це роздумувати. Початкове значення сло́ва «медитувати» - «жувати». Ми переглядаємо уривок Писання знову і знову, поки не засвоюємо його у своєму житті, подібно до того, як засвоюємо їжу в своєму тілі, жуючи. Рідко нам трапляється день, щоб не їсти. Так само, ми не повинні проходити день, не пережовуючи Боже слово, так само, як говорить Господь Ісус, "людина живе не хлібом єдиним, а кожним словом, що виходить із вуст Божих".

This is relatively simple. We need to hear the word. We need to hold it fast with honesty and generosity. We need to be patient as it germinates and brings forth its fruit in our lives. Yet, in what sort of a practical way do with accomplish this? First, we hear the word either by reading or hearing the Scriptures read in church. Either way, after we have heard it, we need to hold it fast. This means we need to meditate on it. The original meaning of the word "to meditate" is "to chew." We go over the passage of Scripture again and again until we assimilate it into our lives, just as we assimilate food into our bodies by chewing. It is rare for us to go a day without eating. In the same way, we should not go a day without chewing on the word of God, just as the Lord Jesus says, "man does not live by bread alone, but by every word that comes forth from the mouth of God."

Отже, як роздумувати над Писанням так само, як "міцно його тримати"? Ну, за допомогою роздумування вона стає частиною нас, і ми стаємо конформованими до нього. Це особливо актуально, коли процес роздумування підводить нас до наступного кроку. На наступному та останньому кроці, ми приносимо плоди в терпінні. Що це означає стосовно читання та роздумування? Наше читання та роздуми спонукають нас до дії, коли ми пристосовуємось до Божого слова, що діє в нас. Таким чином, на основі нашого роздумування, ми формуємо рішення робити певні речі, змінювати певні речі у своєму житті. Проте в той же час ми не уявляємо, що ми будемо змінені словом Божим відразу на те, чим нас створив Бог. Ні, ми повинні «приносити плоди в терпінні». Потроху, як ка́пає вода, яка повільно стирає найтверді́шу скелю, слово Боже приносить плоди в нашому житті.

So, how is meditating on the Scriptures the same as "holding it fast." Well, through the meditation, it is becoming part of us, and we are being conformed to it. This is especially true when the process of meditation brings us to the next step. In the next and final step, we bring forth fruit in patience. What does this mean in reference to reading and meditation? Our reading and meditation lead us to take action as we are becoming conformed to the word of God operating within us. Thus, based on our meditation we form resolutions to do certain things, to change certain things about our life. Yet, at the same time, we do not imagine that we will be changed by the word of God all at once into what God created us to be. No, we must "bring forth fruit in patience." Little by little, like the dripping water that slowly wears away the hardest rock, the word of God bears fruit in our lives.

Ми повинні уважно прислухатися до того, що означає текст Євангелія під поняттям "терпіння". Це терпіння в найдавнішому первісному розумінні. Терпіння означає «готовність страждати». Ми називаємо когось, хто перебуває в лікарні, "пацієнтом", бо така людина страждає. Важка, кам’яниста і вузька дорога, яка веде до вічного життя в Царстві Божому, безсумнівно, заподіє нам великі страждання. Це не тому, що Бог хоче бачити, як ми страждаємо. Ні, навпаки, Він хоче, щоб ми були щасливими, але наше справжнє нещастя спричинене нашими нерозумними прихильностями до створених речей. Зрештою, якщо нічого не робити, ці самі прихильності приведуть нас до вічного нещастя, без Бога. Ми повинні розірвати ці прихильності, відвернутися від створених речей і звернутися до Бога. Процес сам по собі болючий. Навернення до Бога - це сукупний ефект багатьох маленьких, бо́лісних рішень відрікати собі, бо ми любимо Бога більше, ніж речі і більше, ніж себе.

We must carefully heed what the text of the Gospel means by "patience." This is patience in the oldest original sense. Patience means "willingness to suffer." We call someone who is in the hospital a "patient," because such a person is suffering. The hard, rocky and narrow road that leads to life everlasting in the Kingdom of God is sure to cause us great suffering. This is not because God wants to see us suffer. No, on the contrary, He wants us to be happy, but our true unhappiness is being caused by our unreasonable attachments to created things. Eventually, if nothing is done, those very attachments will bring us to everlasting unhappiness apart from God. We have to break those attachments, turn away from created things and turn to God. The process is per se painful. Our conversion to God is the cumulative effect of many, many little painful decisions to deny ourselves, because we love God more than things and more than ourselves.

Кроки на цій скелястій, бо́лісній дорозі - це рішення, які ми приймаємо, спираючись на розуміння, яке ми отримуємо, розмірковуючи про слово Боже.

The steps on this rocky, painful road are the resolutions we make based on the insights we gain through meditation on the word of God.