Або ми любимо Христа, або ми прокляті We either love Christ, or we are accursed

 

Історія воскресіння сина вдови з Наїна – це євангельський уривок, який дивиться вперед не лише на воскресіння Христа, але й на Його життєдайні страждання та смерть. Це так, бо, як нам кажуть Отці Церкви, Господь Ісус був особливо зворушений долею цієї вдови, бо вона нагадала Йому про долю, яку незабаром мала пережити Його власна мати. Так само, як ця вдова жінка ховала свого єдиного сина, так і Пресвята Богородиця незабаром поховає свого єдиного Сина. Господь Ісус є одночасно досконалим Богом і досконалою людиною, і тому Він має здатність співчувати нам дуже людським чином. Оскільки Він зійшов у кожен аспект людських страждань, як моральних, так і фізичних, Він здатний, як наголошує Послання до Євреїв, як співчувати людям у їхніх стражданнях, так і спасати їх від вічних страждань, спричинених їхніми гріхами.

The story of the resurrection of the son of the widow of Nain is a gospel passage, which looks forward not only to the resurrection of Christ but also to his life-giving suffering and death. This is so, because, as the consensus of the Fathers of the Church tells us, the Lord Jesus was particularly moved to pity by the plight of this widow, because she reminded Him of the plight that His own mother would shortly undergo. Just as this widowed woman was burying her only son, so too would the Most Holy Mother of God soon bury her only Son. The Lord Jesus is at once perfect God and perfect man, and because this is the case, He has the ability to have pity on us in a very human way. Because He descended into every aspect of human suffering, both moral and physical, He is able, as the Letter to the Hebrews stresses, both to have compassion on human beings in their suffering and to save them from the eternal suffering that is due to their sins.

У Посланні до Євреїв чітко сказано, що Господь Ісус «пройшов крізь небеса». Іншими словами, після Свого фізичного відх́оду з цього світу у Своєму вознесенні, Він увійшов у справжнє Святе Святих, у безпосередню присутність Бога. «Ну і що?» — могли б ми сказати, зрештою, Він Бог. Так, але Він входить у присутність Отця у Своїй людській природі, і ця людська природа, через Свої життєдайні страждання, смерть і воскресіння, стає жертвою, яка спокутує гріхи всього людського роду. На відміну від священиків Старого Завіту, Господу Ісусу не потрібно знову і знову входити до Святе Святих, рік у рік, бо, одного разу ввійшовши, Він не йде. Він, священик і Його жертва завжди присутні перед Богом, і немає терміну дії служіння нашого Первосвященика.

The Letter to the Hebrews is explicit that the Lord Jesus has “passed through the Heavens.” In other words, upon His physical departure from this world in His ascension, He has entered into the actual Holy of Holies, the unmediated presence of God. “So what?” we might say, after all, He is God. Yes, but He enters into the presence of the Father in His human nature, and that human nature, through His life-giving suffering, death and resurrection, becomes the sacrifice, which makes atonement for the sins of the whole human race. Unlike the priests of the Old Covenant, the Lord Jesus doesn’t have to keep entering the Holy of Holies over and over again, year in and year out, because, having once entered, He doesn’t leave. He, the priest, and His sacrifice are ever present before God, and there is no expiration for the effectiveness of our High Priest’s ministry.

Послання святого апостола Павла до Ефесян робить цю думку ще чіткішою та більш особистою. У цьому посланні йдеться не лише про те, що Господь Ісус увійшов до Небесного святилища, як це робиться в Посланні до євреїв, але й про те, що всі ми вже перебуваємо на небесах. Це так, тому що всі ми включені в Христа через наше хрещення в Христа. Існує лише один Син Божий, але всі ми були усиновлені цим єдиним Сином Божим і в нього. Кожен з нас розділяє ідентичність Христа, уподібнюючись до Його Пасхальної Таїни. Велич цієї істини неможливо переоцін́ити. Ми уподібнюємося через наше хрещення до стражденного, вмираючого та воскреслого Христа. Наші страждання та смерть – це Його страждання та смерть, які вже певною мірою беруть участь у Його воскресінні.

The Letter of the Holy Apostle Paul to the Ephesians makes this point even clearer and more personal. That letter speaks not only of the Lord Jesus having entered into the sanctuary of Heaven, as the Letter to the Hebrews does, but it speaks of all of us already being seated in the heavenly places. This is the case, because all of us are incorporated into Christ by our baptism into Christ. There is only one Son of God, but all of us have been adopted by and into that one Son of God. Each of us shares the identity of Christ, conformed to His Paschal Mystery. The majesty of that truth cannot be overstated. We are conformed by our baptism to the suffering, dying and risen Christ. Our suffering and death are His suffering and death, already sharing, in some degree, in His resurrection.

Брати і сестри, наша Церква має довгу історію, і в цій історії є безліч товаришів по боротьбі, яких ми згадуємо, які через свої життєві обставини досконало уподібнилися стражданням, смерті та воскресінню Христа. Той, кого ми згадуємо сьогодні, – це святий великомученик Димитрій, якого ми шануємо як «Мироточця», бо з його кіст́ок витікає таємнича, запашна олія, яка творить чудеса і донині. У своїй мученицькій смерті Димитрій був у великій мірі уподібнений Христу. Це знову і знову проявляється в церковній гімнографії, в якій велика увага приділяється дет́алям страждань Димитрія, особливо тому факту, що його прокололи списом у бік. Ця рана, згідно з церковним тлумаченням, робить Димитрія образом Христа.

Brothers and sisters, our Church has a long history, and in this history there are countless fellow-fighters whom we commemorate, who were perfectly conformed to the suffering, death and resurrection of Christ through their life circumstances. The one that we commemorate today is St. Demetrius the Great-Martyr, whom we honor as “the Myrrh-Gusher,” because his bones exude a mysterious, fragrant oil, which works miracles even to this day. In his martyrdom, Demetrius was to a very great degree conformed to Christ. This comes out again and again in the Church’s hymnography, in which great attention is paid to the details of Demetrius’ suffering, especially the fact that he was stabbed in the side with a lance. This wound, according to the Church’s interpretation, makes Demetrius an image of Christ.

Так само й наші страждання мають потенціал зробити нас живими іконами Христа, якщо ми приймаємо їх з любов’ю. Фундаментальний вибір життя завжди відкритий для нас. З одного боку, у нашій владі зробити наші страждання та нашу смерть безглуздими, руйнівн́ими та принизливими, або ж поєднати наші страждання та смерть зі стражданнями та смертю Христа. Різниця полягає в любові. Ми або любимо Христа, або ми прокляті. Це справді так просто.

In just the same way, our sufferings have the potential to make us living icons of Christ as well, if we accept them in a loving way. The fundamental choice of life always lies open to us. On the one hand, it is in our power to render our suffering and our death meaningless, devastating and abject, or to unite our suffering and death to the suffering and death of Christ. The difference is love. We either love Christ, or we are accursed. It really is that simple.