Брати й сестри у Христі—
Входи і виходи є дуже важливими у християнській вірі, тому
що вони є символами того, що Бог зробив для нас у воплоченні Господа нашого.
Воплочення Сина Божого є дійсним входом, тому що Бог входить у нашу природу,
Він приймає цю природу і з’єднує її постійно з Собою, щоб ми брали участь у
Його Божественній Природі через спілкування у Його Особі. Тож, воплочення Сина Божого є дійсним входом
для нас також, бо ми входимо в це спілкування і стаємо єдиними з Ним. Практично, шо це означає? Це означає те, що
ми, які є у Христі, маємо дійсну участь у пасхальному таїнстві, тобто, ми
страждаємо у Ньому, ми вмираємо у Ньому, щоб воскрести у Ньому і, накінець,
царювати у Ньому. Тому що Він приймав нашу природу і з’єднав нас зі Собою через
Його таїнства, наше страждання є дійсною участю у Його стражданні й наша смерть
є дійсною участю у Його смерті. Ця правда дуже добре описана у творах Святого
Кирила Олександрійского. Есенція доктрини цього великого святого є: Що-небудь,
що Він не прийняв, не було спасеним.
Entrances
and exits are very important in the Christian faith, because they are symbols
of what God has done for us in the Incarnation of our Lord. The Incarnation of
the Son of God is a true entrance, because God enters into our nature, He
accepts this nature and joins it permanently to Himself, so that we take part
in His Divine Nature through communion in His Person. So, the Incarnation of the Son of God is a
true entrance for us also, since we enter into this communion and we become one
with Him. Practically, what does this
mean? This means that we, who are in Christ, have a real participation in the
Paschal Mystery, that is, we suffer in Him, we die in Him, so that we also rise
from the dead in Him and, finally, we reign with Him. Because He accepted our
nature and joined us to Himself through His Mysteries, our suffering is a true
participation in His suffering, and our death is a true participation in His
death. This truth is very well described in the works of St. Cyril of
Alexandria. The essence of the doctrine of this great saint is: Whatever was
not accepted was not saved.
Згідно навчання Святого Апостола Павла, ми носимо у тіла́х
смерть Господа Ісуса, щоб у тілах життя Ісуса явитися. Щоб цьому статися,
Господь Ісус має входити в нашу душу, і це Він робить через таїнства, вперше-
хрещення, і вдруге- євхаристію. Сьогодні, ми святкуємо пам’ять входу Господа
нашого в Єрусалим, Святе Місто, завжди улюблене Господом. І це є образом Його
входу в нашу душу, яким Він вносить до нас спілкування з Ним і спасіння через
участь у Його житті. Багато уривків Святого
Письма, які описують це дуже велике таїнство. Наприклад, сорок п’ятий псалом
нам каже: «Річка, --притоки якої веселя́ть місто Боже, найсвятіше із місць перебування
Всевишнього. Бог серед нього,-- нехай не хитається, Бог помо́же йому, коли
ранок настане.» Наш Бог хоче мешкати у нас, і Він хоче те, щоб ми мешкали у
Ньому так, як Він каже святим апостолам у контексті Тайної Вечери: «Перебувайте
в Мені, а Я в вас! Як та вітка не може вродити плоду сама з себе, коли не
позостанеться на виноградині, так і ви, як в Мені перебувати не будете.
Я—Виноградина, ви –галуззя!»
According to
the teaching of the Holy Apostle Paul, we bear about in our bodies the dying of
the Lord Jesus, so that the life of Jesus might appear in our bodies. In order
for this to happen, the Lord Jesus has to enter our souls, and this He does
through His Mysteries, first Baptism, then the Eucharist. Today, we celebrate
the memory of the entrance of the Lord into Jerusalem, the Holy City, always
the beloved of the Lord. This is an image of His entrance into our soul, by
which He brings to us communion in Him and salvation through participation in
His life. A lot of Scripture passages describe this very great mystery. For
example, the forty-fifth psalm tells us: “A river gladdens the city of God, the
most holy place wherein the Most High dwells. God is within. She shall not be
shaken. God will help her at the dawning of the day.” Our God wants to dwell in
us, and He wants us to dwell in Him, just as He says to the Holy Apostles in
the context of the Mystical Supper: “Abide in Me, as I abide in you. Just as a
branch cannot bear fruit on its own unless it remains on the vine, so neither
can you unless you remain in me. I am the vine, you are the branches.”
Ми хочемо входу Господа Бога в нашу душу, але ми мусимо
бути дбайливими про наш стан, бо навіть Святий Йоан Златоустий у його молитві
перед причастям жаліється про те, що його душа є як хата зруйнована. Ми живемо
у світі і культурі, які недооцінюють серйозність гріха. Кожного дня, ми свідчимо
багатьма способами наш світ посміхається про гріх. Природно, ми маємо нагоду,
щоб конформувати себе до прикладу світу, якщо ми хочемо, але він носить тільки
смерть. Замість того, ми повинні конформувати себе до прикладу Святого Андрія
Критського, якого Великий Покаянний Канон ми співаємо кожного року під час
п’ятого тижня Великого Посту. Там, знову і знову, Святий Андрій називає себе «душителем,»
не тому що він вбив іншу людину, але, своїми гріхами, він вбив свою душу. Це
він вважає рівно серйозне. Ми мусимо бути дбайливими про наш стан. Коли Господь
бажає входити в нашу душу так, як в Святе Місто, ми мусимо зустріти Його з
квітучими галузками, тобто з чеснотами і, особливо з жалем про гріх.
We want the
Lord to enter into our souls, but we must be careful regarding our disposition,
since even Saint John Chrysostom in his prayer before communion complains that
his soul is like a ruined house. We live in a world and culture, which
underestimate the seriousness of sin. Each day, we witness many ways in which
our world makes light of sin. Naturally, we have the opportunity to conform to
the example of the world, if we so desire, but it only brings death. Instead,
we should conform ourselves to the example of Saint Andrew of Crete, whose
Great Penitential Canon we sing each year during the fifth week of Great Lent.
There, again and again, Saint Andrew calls himself a “murderer,” not because he
has killed another person, but, by his sins, he has killed his own soul. This
he considers to be equally serious. We have to be careful regarding our
disposition. When the Lord wants to enter our soul, just like the Holy City, we
must meet Him with flowering branches, that is, with virtues, and, especially, with
sorrow for sin.
Жаль про гріх є дуже чужим нашому світові, який оцінює
самолюбство, марність і жадібність. Кожного дня, ми бачимо зростаючу
одержимість про самототожність. Я чоловік, або я жінка, якщо я називаю себе
чоловіком або жінкою, залежачи від моєї особистої вигоди. Жаль про гріх є дуже
чужим цьому шляхові ду́мки, тому що, у християнському житті, ми не очікуємо
бути вигідними. Фактично, ми очікуємо бути глибоко невигідними, бо вигідність
не допоможе нам, щоб рости у святості, і ми сповідуємо те, що це не є нашим
дійсним домом. Так, як Митрополит Андрей Шептицький сказав про всіх нас: «Ми на
цій землі лише позичені.»
Sorrow for
sin is very foreign to our world, which values selfishness, vanity and greed.
Each day, we see a growing obsession with self-identity. I am a man, or I am a
woman, if I identify myself as a man or a woman based on my personal comfort.
Sorrow for sin is very foreign to this way of thinking, because, in the
Christian life, we do not expect to be comfortable. In fact, we expect to be
profoundly uncomfortable, since comfort will not help us to grow in holiness,
and we confess that this is not our true home. It is just as Metropolitan
Andrey Sheptytsky said about all of us: “We are only on loan to this world.”
Отже, ми бажаємо входу Господа нашого в наші душі, бо
коли ми є вдома у Христі, тоді Христос є вдома у нас. Ми тоді маємо повне
спілкування з Ним. Але, як ми звершуємо це спілкування? Через молитву і
роздумування над життям Господнім, бо коли світ росте чужіший і чужіший, ми
потребуємо твердого фундаменту для наших етикетів. Життя Господнє є цим твердим
фундаментом. Нам треба роздумування над Його життям і резолюції, щоб імітувати
Його нашими ділами. Тільки це буде охороняти нас від ефектів цього вмираючого
світу.
Therefore,
we desire the entrance of the Lord into our souls, since, when we are at home
in Christ, Christ is at home in us. We
then have a complete communion with Him. But, how do we accomplish this
communion? Through prayer and meditation on the life of the Lord, for, as the
world grows stranger and stranger, we need a strong foundation for our ethics.
The life of the Lord is this strong foundation. We need meditation on His life
and a resolution to imitate Him by our deeds. Only this will keep us safe from
the effects of this dying world.
No comments:
Post a Comment