Алегорія нашого життя в цьому світі An Allegory of Our Life In This World

 

З того часу, як у четвер розпочалося передсвяття Богоявлення, Церква своєю Літургією говорить нам залишити Вифлеєм і перебратися до Йордану, бо там ми побачимо ще більше Божих чудес. Насправді, виражаючи ту саму реальність, Церква також закликала галілейські регіони, Завулона та Нефталима, закликаючи їх підготуватися, щоб прийняти «велике світло», яке було обіцяне їм пророком Ісаєю. Коли Церква кличе до цих географічних місць, ми повинні пам’ятати, що вона справді кличе до нас, так само, як вона це робить у своїх закликах перенести наші розуми та серця з Вифлеєму на Йордан. Церква своєю Святою Літургією нагадує нам, що ми маємо Бога, Який єдиний творить чудеса. Його знамен і чудес занадто багато, щоб навіть порахувати. Церква закликає нас бути свідками дивовижних речей, зроблених заради нас.

Ever since the prefeast of the Theophany started on Thursday, the Church has been telling us through her Liturgy to leave Bethlehem behind and move to the Jordan, because there we will see even more of God’s wonders. In fact, expressing the same reality, the Church has cried out too to the Galilean regions, Zebulon and Naphtali calling on them to prepare to receive “the Great Light” that was promised to them by the Prophet Isaiah. When the Church is calling out to these geographical places, we should bear in mind that she is really calling out to us, just as she does with her exhortations to move our minds and hearts from Bethlehem to the Jordan. The Church, through her sacred Liturgy, is reminding us that we have a God, Who alone works wonders. His signs and miracles are too many to even count. The Church is calling us to be witnesses of the amazing things done on our behalf.

Отже, що втілений Бог робить на Йордані, чого Церква так палко хоче, щоб ми були свідками? Він змінює природу створеної субстанції. Він відновлює створені речі (через створіння води), щоб вони знову могли бути засобом спілкування з Ним. У далекому минулому, до гріхопадіння наших предків, усе створене було засобом спілкування з Богом. Через наше гріхопадіння створені речі найчастіше віддаляють нас від Бога, а не наближають до Нього, тому що ми зловживаємо ними, роблячи їх самоціллю. Таким чином, вони відволікають нас на нашій подорожі до Бога.

Існує відома алегорія, дитяча народна історія з Греції, яка розповідає про п’ятьох маленьких хлопчиків, які разом гралися в саду, коли до них прийшов Дитятко Ісус під виглядом посланця «Великого Царя». Посланник дав їм човни і наказав плисти прямо через Океан до Землі Великого Короля, де вони отримають щедру винагороду, яка перевищує їхню уяву. Вони повинні були слідувати ка́ртам і схемам, які надав сам Посланник. Посл́анник попер́едив їх, однак, не зупинятися на жодному з острові́в (Острови́ Слави, Задоволень і Багатства), тому що ці місця містили незліченні небезпеки. Далі Посланник закликав їх взяти з собою в човен ще когось, когось нещасного (прокаженого, сліпого, кульгавого хлопчика тощо). Отримавши великий заклик від короля та обіцянку вічних благословень, один із хлопців негайно вирішив знехтувати порадою Посланця. Він стрибнув у човен, нікого не взявши з собою, і ру́шив до островів, тому що, як він міркував, «Я не боягуз. Я не боюся небезпеки. Я спочатку поїду на острови. Я здобуду собі славу, а потім поверну свій човен, щоб поплисти́ в Країну Великого Короля». Той хлопчик через обман Диявола потрапив на О́стрів Слави. Там він помер жалюгідною смертю і ніколи не бачив Землі Великого Короля. Подібна доля була у іншого хлопця. У нього не було нічого, крім гарної погоди для плавання, яка привела його прямо на Острів задоволення. Там у нього періодично виника́ло бажання покинути країну Великого Короля, але завжди виникало щось, що трима́ло його там. Нарешті він раз і назавжди вирішив, що поїде до справжнього місця призначення. Він попрямував до берега моря та човна, який чекав, але дорогою випив стільки вина, що впав на вулиці й помер.

So, what is the incarnate God doing at the Jordan that the Church wants us so ardently to witness? He is changing the nature of created substance. He is restoring created things (through the creature of water) so that they can be a means to communion with Him once again. In the distant past, before the fall of our ancestors into sin, every created thing was a means to communion with God. Because of our fall into sin, created things, more often than not, distance us from God rather than bringing us closer to Him, because we misuse them, making them ends in themselves. Thus, they become distractions to us in our journey towards God.

There is a famous allegory, a children’s folk story from Greece, that tells of five little boys playing together in a garden, when the Child Jesus came to them disguised as a messenger of the “Great King.” The Messenger gave them boats and told them to sail directly over the Ocean to the Land of the Great King, where they would be richly rewarded beyond their imaginations. They were to follow maps and charts, which the Messenger Himself provided. The Messenger warned them, however, not to stop at any of the islands (the Isles of Fame, Pleasure and Riches), because these places contained incalculable perils. The Messenger further exhorted them to take someone else, some unfortunate one, along with them in their boat (a leper, a blind boy, a lame boy, etc.). Having received their great summons from the King and the promise of everlasting blessings, immediately, one of the boys decided to disregard the advice of the Messenger. He jumped into the boat without taking anyone with him and set off towards the islands, because, he reasoned, “I am no coward. I am not afraid of perils. I will go first to the islands. I will win glory for myself, and then I will turn my boat to go to the Land of the Great King.” That boy, through the deception of the Devil, landed on the Isle of Fame. He died a miserable death there and never saw the Land of the Great King. Another of the boys had a similar fate. He had nothing but good weather for sailing that took him directly to the Isle of Pleasure. There, off and on, he had the desire to leave and go to the Land of the Great King, but something always came up that kept him there. Finally, he decided once and for all that he would be off for his real destination. He headed off towards the seashore and the waiting boat, but he drank so much wine one the way that he collapsed in the street and died.

Решта троє хлопчиків вико́нували накази Посланця. Двоє з них вирішили залишатися разом під час плавання, неухильно дотримуючись наданих їм карт. Пішли в сусіднє село і знайшли хворих, нещасних хло́пців, щоб їх взяли з собою. Третій хлопець пішов слідом за ними, але він був дуже коливливим, непостійним хлопцем, який безперервно ставив запитання на зразок: «Чи не могли б ми також відвідати деякі острови, щоб просто подивитися, що там?» Зрештою, хлопці вируша́ють у подорож, і на всьому шляху вони стикаються зі страшними стражданнями, страшними шторма́ми на морі, піратами на службі дияволу тощо, але Господь Ісус рятує їх від усього цього у відповідь на їхні молитви . Однак, нарешті, під час найгіршої бурі, з якою хлопці ще стикалися, цей непостійний, коливальний хлопець втрачає надію. Паралізований страхом, він благає Диявола відвести його від шторму на якийсь безпечний острів поблизу. Диявол веде його на острів багатства. Там він знаходить величезні земні багатства, але помирає невтішним, у великій самотності та ро́зпачі й так і не побачить Землі Великого Короля. Двоє інших хлопців продовжують разом зі своїми пасажирами, підбадьорюючи один одного, і, нарешті, вони приходять до гавані короля.

The remaining three boys had been obedient to the commands of the Messenger. Two of them decided to stay together during the voyage, steadfastly sticking to the charts that were provided for them. They went to the nearby village and found sick, unfortunate boys to take with them. The third boy followed along with them, but he was a very vacillating, inconstant fellow, who was continuously raising questions like: “Could we not visit some of the islands as well, just to see what is there?” Ultimately, the boys set out on their voyage, and they encounter terrible sufferings all along the way, frightening storms at sea, pirates in service to the Devil, etc., but the Lord Jesus saves them from all of it in answer to their prayers. Finally, however, in the worst storm that the boys had yet encountered, that inconstant, vacillating boy gives up hope. Paralyzed by fear, he implores the Devil to take him out of the storm to some safe island nearby. The Devil leads him to the Isle of Riches. There, he finds enormous earthly wealth, but he dies disconsolate, in great loneliness and despair and never sees the Land of the Great King. The other two boys press on, along with their passengers, encouraging one another, and they come, finally, to the haven of the King.

Ця алегорія нашого життя в цьому світі настільки відома, що св. Шарбель Маклуф поклав її в основу однієї зі своїх проповідей. Шарбель використовує історію, щоб вказати на нашу дурість. Незважаючи на великі обіцянки, дані нам, ми продаємо свою спадщину за дрібниці, які пропонує цей світ.

This allegory of our life in this world is so well known that it was used by St. Sharbel Maklouf as the basis of one of his homilies. Sharbel uses the story to point out our foolishness. Despite the great promises that have been made to us, we sell our inheritance for trifles that this world offers.

Нехай справді підемо тепер до Йордану і побачимо оновлене Творіння, яке пропонує нам Господь. Подивіться, Він робить воду засобом, за допомогою якої ми можемо прийти до Нього. Ми повинні бути рішучими плисти во́дами цього світу прямо, ніколи не повертаючись ні праворуч, ні ліворуч, ніколи не втрачаючи з поля зору нашої мети — вічного життя в Царстві Божому.

Let us indeed go now to the Jordan and see the renewed Creation that the Lord is offering us. Look, He is making water a means by which we can come to Him. We must be resolute to sail through the waters of this world directly, never turning to the right or to the left, never losing sight of our goal—everlasting life in the Kingdom of God.