СВЯТИЙ ЙОСИФ І ЦАР ІРОД АНТІПА: ВИСЛУХАЮЧИ БОЖОГО ГОЛОСУ, АБО ДОДАЮЧИ ЗЛО ДО ЗЛА SAINT JOSEPH AND KING HEROD ANTIPAS: LISTENING TO THE VOICE OF GOD, OR ADDING EVIL TO EVIL

Христос Раждається!

Читання Євангелія від Святого Матея про слухняність до Божої волі. У християнському житті, слухняність є між найбільшими чеснотами, тому що вона є первісним знаком Господа нашого Ісуса Христа, бо Апостол Павло нам каже- «Він став слухняним навіть аж до смерти, смерти на Хресті. Отже, Бог високо підніс Його, і подав Йому ймення над всіма йм́еннями.» Тож, ми бачимо у Христі не тільки досконалу слухняність, а також майбутню нагороду слухняности.

The reading from the Gospel According to St. Маtthew is about obedience to the Will of God. In the Christian life, obedience is among the very greatest virtues, because it is the premier sign of our Lord Jesus Christ, as the Apostle Paul tells us: “He became obedient even unto death, death on the Cross. Therefore, God highly exalted Him, and gave to Him the name above all names.” So, we see in Christ not only perfect obedience, but also the future reward of obedience.

Модель святої слухняности у цьому читанні є Йосифом, названим батьком Господа нашого. Постійно, він був уважним до всього, яке Бог виявляв. Знову і знову, Бог службою ангелів проводив Йосифа через різні перешкоди його життя і спеціального покликання. Тим самим способом, Бог керує нами між перешкодами нашого життя і фізичного і духовного, бо ми є вибраними Богом у нашому хрещенні й миропомазанні. Ми є вибраними, і отже береженими, але ми маємо приймати керування, яке Бог свобідно принесе нам.

The model of holy obedience in this reading is Joseph, the foster father of our Lord. Constantly, he is attentive to everything that God revealed. Again and again, God, through the ministry of angels, guides Joseph through the different obstacles of his life and special vocation.  In the same way, God guides us in the midst of the obstacles of our life, both physical and spiritual, since we are chosen by God in our baptism and chrismation. We are chosen, and therefore we are protected, but we have to accept the guidance, which God freely offers us.

Часто це допоміжне́, щоб мати протилежний приклад. Минулого понеділка, євангельське читання було про Царя Ірода Антіпа. Святий Лука його описує так- «Тим часом четверовласник Ірод, якому Йоан докоряв за Іродіяду, жінку його брата, і за все, що Ірод нако́їв, додав ще й це до того всього, що замкнув Йоана до в’язниці.» Це дуже добрий протилежний приклад до слухняности Святого Йосифа, бо Ірод, коли Святий Йоан Хреститель докоряв йому за його чужоложу, він додав зло до зла, замість того, щоб сповідати його злочин.

Often it is helpful to have a contrary example. Last Monday, the Gospel reading was about King Herod Antipas. St. Luke describes him thus: “Now Herod the tetrarch, who had been censured by John because of Herodias, his brother’s wife, and because of all the evil deeds Herod had committed, added still another to these by also putting John in prison.” This is an excellent counter example to the obedience of St. Joseph, since Herod, when St. John the Baptist reproached him concerning his adultery, added evil to evil, rather than admitting his crime.

Тим самим способом, ми часто вибираємо додавати зло до зла, раціоналізуючи наші гріхи, замість того, щоб наслідувати приклад Святого Йосифа, будучи уважним до Божої волі, бо Святий Йосиф вислухав голос Господнього ангела і був слухняним до надхнення від Бога, але Цар Ірод був засліпленим задоволенням, і його гріхи були прецінними до нього. Отже, він вибрав чинити більші гріхи, щоб заспокоювати його сумління. Але, накінець, сумління не може бути заспокоюваним, аж допоки вага́ зло́чину стає дуже великою. Коли дія сумління є зупи́неною, це дуже тяжко, щоб знову починати. Тож, ми бачимо ріст атеїзму і психопатії у нашому світі, заради насильства, яке наша культура чи́нить проти сумління.

In the same way, we often choose to add evil to evil, rationalizing our sins, instead of following the example of St. Joseph, being attentive to the will of God, since St. Joseph listened to the voice of the angel of the Lord, and was obedient to inspiration from God, but King Herod was blinded by pleasure, and he cherished his sins. Therefore, he chose to commit greater sins, in order to silence his conscience. But, in the end, the conscience cannot be silenced, until the weight of crimes becomes very great. When the action of the conscience is halted, it is very difficult to start it again.  So, we see the growth of atheism and psychopathy in our world, on account of the violence that this culture does against the conscience.

Але, де ми чуємо Божий голос, і як ми знаємо Його волю? Певно, ми пізнаємо Божу волю через Святе Письмо так, як інші християни навколо нас тут в Штаті Північної Кароліни сказали б. Але, ми відмовляємо те, що ми є компетентними тлумача́ми Святого Письма, тому що це означає те, що ми піднесемо наші уми над Святим Письмом. Замість цього, ми пізнаємо Святу Церкву, як єдиного компетентного тлумача́ Святого Письма. Тим самим способом, ми пізнаємо Божий голос у словах Святої Церкви, бо Церква є Тілом Христовим. Христос дійсно промовляє через Його Церкву. Тож, ми маємо есенціальний вибір- щоб вислухати вчення Святої Церкви, або відректи́ся його. Однак, здається, щоб відректися вчення Святої Церкви означає те, щоб додати зло до зла.

But, where do we hear the voice of God, and how do we know His will? Certainly, we recognize God’s will through the Holy Scripture, just as other Christians around us here in North Carolina would say. But, we deny that we are the competent interpreters of the Holy Scriptures, because this would mean that we exalt our own minds over the Scriptures. Instead of this, we recognize the Holy Church as the one, competent interpreter of Holy Scripture. In the same way, we recognize God’s voice in the words of the Church, since the Church is the Body of Christ. Christ truly speaks through His Church. So, we have essentially a choice: to listen to the teaching of the Church, or reject it. However, it seems, to reject the teaching of the Church means to add evil to evil.

Наша культура хоче того, щоб ми вірили в те, що Церква помиляється у її навчанні, і також те, що речі й поведінки, які Церква традиційно навчала вважати як зло, є добрими і навіть корисними для нас. Щоб бути, як Святий Йосиф, ми мусимо ви́конати це свідчення і вірити в те, що голос Господній навчає нас. Ми мусимо бути наполегливими у нашому вирішенні, щоб вислухати голос Благого і Чоловіколюбного, незважаючи на особистий кішт.

Our culture wants us to believe that the Church is mistaken in its teachings, and that certain things and behaviors, which the Church has traditionally taught us to consider evil, are actually good and even beneficial to us. To be like St. Joseph, we must reject this testimony and believe in what the voice of the Lord teaches us. We must be persevering in our decision to listen to the voice of the Good and Loving One, despite personal cost.

Бог повертає навіть наші гріхи та недоліки на наше благо God turns even our sins and failings to our good

 

Брати і сестри у Христі –

Читаючи сьогодні родовід Господа Ісуса згідно зі Святим Євангелієм від Матея, ми повинні звернути увагу на присутність жінок у списку святого Матея. Нам слід задуматися над цими іменами і усвідомити, що всі ці жінки, крім однієї, увійшли в генеалогію Господа через скандальні повороти подій. Тамар завагітніла двома своїми синами-близнюками після того, як видавала себе за повію та мала стосунки зі своїм свекром, патріархом Юдою, сином Якова. Подібним чином Рахав була повією в Єрихоні, яка захищала ізраїльських шпигунів, коли вони таємно приходили розвідувати землю. Крім того, найкричущішим з усіх є те, що Вірсавія була дружиною хеттеянина Урії, якого цар Давид убив, щоб одружитися з нею. З групи жінок, згаданих у генеалогії, лише Рут була бездоганною у своїй поведінці, але вона була язичницею, іноземкою, яку прийняли до ізраїльської громади лише через її шлюб з Воозом.

Brothers and sisters in Christ—

As we read today the genealogy of the Lord Jesus according to the Holy Gospel According to Saint Matthew, we should notice the presence of the women in St. Matthew’s list. We should reflect on these names and realize that all of these women, except one, entered into the Lord’s genealogy because of scandalous turns of events. Tamar became pregnant with her two twin sons after posing as a prostitute and having relations with her father-in-law, the Patriarch Judah, son of Jacob. In a similar way, Rahab was a prostitute in Jericho, who protected the Israelite spies when they came secretly to reconnoiter the land. Then, most egregious of all, Bathsheba was the wife of Uriah the Hittite, whom King David murdered, so that he could marry her. Of the group of women mention in the genealogy, only Ruth was blameless in her conduct, but she was a Gentile, a foreigner, who was only accepted into the community of Israel because of her marriage to Boaz.

Приклади цих чотирьох жінок є гарним нагадуванням нам про те, що навіть темні, грішні, навіть скандальні аспекти нашого минулого використовуються Богом як засіб нашого спасіння. Насправді все, що з нами відбувається або сталося, є або проявом позитивної волі Бога, або Його дозволеної волі. Хоча ця відмінність є корисною щодо Бога, оскільки Він ніколи не бажає зла, нам не потрібно думати про цю відмінність стосовно нас, оскільки Бог не такий, як ми. Ми дозволяємо те, чого не можемо запобігти. Для Бога немає такого обмеження. Бог міг запобігти будь-чому. Ні, те, що Він дозволяє, має намір співчуття та любові. Він робить їх частиною Свого плану. Він перетворює навіть зло з нашого минулого на плідні джер́ела чесноти через дію Своєї благодаті. Ці самі зла стають корисними частинами нашої особистої історії спасіння, коли ми звертаємося до Бога в наверненні, дозволяючи виливу Його благодаті змінити нас всередині. З цього моменту Він направляє нас на шлях, який веде до Нього, а не на окружний шлях, який нікуди не веде, але губиться у світі. З цього моменту також пам’ять про наші гріхи та помилки може стати корисною для інших, тому що, ґрунтуючись на досвіді, ми можемо бути в змозі провести їх через подібні небезпеки, які присутні на їхньому шляху.

The examples of these four women are a good reminder to us that even the dark, sinful, even scandalous aspects of our pasts are used by God as a means to our salvation. In fact, everything that happens or has happened to us is either a manifestation of God’s positive will or His permissive will. Although the distinction is useful in relation to God, because He never positively wills evil, we do not need to think about that distinction in relation to us, because God is not like us. We permit things that we cannot prevent. There is no such limitation on God. God could prevent anything. No, the things that He permits are intended by Him for compassionate and loving reasons. He makes them part of His plan. He turns even the evils from our past into fruitful sources of virtue through the action of His grace. Those very evils become useful parts of our personal history of salvation when we turn to God in conversion, allowing the outpouring of His grace to change us within. From that point, He sets us on the path that leads to Him, rather than the circuitous path that leads nowhere, but gets lost in the world. From that point too, the memory of our sins and failings may become useful to others, because, based on experience, we may be able to guide them through similar perils that are present along their paths.

З іншого боку, пам’ять про наші гріхи та помилки є важливою частиною нашої особистої історії. Кожного дня і навіть кожної миті вони дають нам щось, за що ми повинні покаятися. Ми завжди можемо побачити, ким ми були колись і ким ми є зараз. Ми можемо побачити, ким ми були, крім Божої благодаті, і порівняти це з тим, що Бог зробив з нами. Усе це дає нам дорогоцінну нагоду повністю відчути й усвідомити нашу повну залежність від Бога та Його благодаті. Саме це роздумування породжує в нас ту саму надію, ту саму довіру до Бога, про яку ми маємо стільки доказів у Святій Біблії. Якщо Бог може виправдати Патріархів і врятувати дітей Ізраїлю, незважаючи на всі їхні численні злочини, то Він може врятувати і нас. Насправді, Він хоче. У нього є гаряче бажання.

In another deeper way, the memory of our sins and failings is an important part of our personal history. Every day, and even at every moment, they give us something for which to repent. We can always see what we once were and what we are now. We can see what we were apart from God’s grace and contrast that with what God has done with us. All of this gives us a precious opportunity to feel fully and acknowledge certainly our total dependence on God and His grace. This very reflection produces in us the same hope, the same trust in God that we have so much evidence for in the Holy Bible. If God can justify the Patriarchs and save the children of Israel despite all their many transgressions, then He can save us too. In fact, He wants to. He has a burning desire to.

Добрий спосіб для нас краще усвідомлювати Божу роботу в нашому житті, у нашій особистій історії – це виробити звичку приділяти трохи часу наприкінці кожного дня, щоб обміркувати все, що сталося цього дня. Таким чином, ми починаємо дивитися на все, що з нами відбувається, як на роботу Бога, Який любить нас. Початком такої практики є акт віри в те, що все, що з нами сталося, є проявом Божого плану любові щодо нас. Так треба розуміти навіть те, що здається невигідним і нещасним. Чому Бог хотів би ці речі, які є невигідними та нещасливими? Можливо, Він знає, що ми повинні зростати в якійсь чесноті, якої навчить саме ця подія. Ніщо не буде втрачено даремно, якщо ми приймаємо наші обставини з лагідністю та покірністю. Далі ми визнаємо свої гріхи перед Ним і висловлюємо свій сум за ними. Потім ми повинні усамітнитися на ніч зі знанням і впевненістю, що так само, як Бог скерував і захистив цього дня, Він також зробить це наступного дня, доки ми не будемо в безпеці в Його Небесному Царстві.

A good way for us to begin to become more aware of God’s working in our lives, in our personal histories, is to get into the habit of taking a small amount of time at the end of each day to reflect on everything that happened that day. Thus, we begin to look upon all that happens to us as the work of a God Who loves us. The beginning of such a practice is an act of faith that everything that has happened to us is a manifestation of God’s loving plan for us. Even things that seem disadvantageous and unfortunate must be understood in this way. Why would God will these things that are disadvantageous and unfortunate? Perhaps He knows that we must grow in some virtue, which precisely that event will teach. Nothing is wasted as long as we accept our circumstances with meekness and docility. Next, we acknowledge our sins before Him and express our sorrow for them. Then, we should retire for the night with the knowledge and confidence that, just as God has guided and protected this day, He will also do so in the next day, until we are safe in His Heavenly Kingdom.

ПОВТОРНЕ ЧИТАННЯ МАЄ БАГАТО УРОКІВ ДЛЯ НАС A REPEATED READING HAS MANY LESSONS FOR US

Брати й сестри у Христі—

Два тижні тому, коли ми чули це читання Євангелія від Святого Луки, ми роздумували над прикладом вірного слуги, і навчалися різних шляхів, щоб змінити наше життя, щоб слідувати за цим прикладом, який є прикладом Господа Ісуса. Але, сьогодні, знову вислухаючи цього читання, нехай зосереджуємось на гостя‘х, бо вони мають важливі уроки для нас також.

Two weeks ago, when we heard this reading of the Gospel According to St. Luke, we meditated on the example of the faithful servant, and learned various ways to change our life, in order to follow that example, which is the example of the Lord Jesus. But, today, again listening to this reading, let us focus on the guests, since they have important lessons for us as well.

Це повторне читання є як дзвін, який відбивається у наших вухах, кличучи нас до глибшого розуміння нашої споріднености з Господом, бо, так як вірний слуга навчав нас служити Богові без вагання результатів, гості будуть навчати нас більших перепон у нашому християнському житті. Це читання повторюється для специфічної причини, бо, так як дзвін дзвонить, коли він коливається, і клакер б’є в один бік дзвону, і тоді дзвонить знову, коли клакер б’є інший бік, це євангельське читання навчає нас двох уроків- перше, миру у служінні Богові, з’єднуючи нашу волю з Його волею, як слуга зробив, і, друге, протилежний приклад, показуючи нам шляхи, якими ми можемо служити створеним речам (замість того, щоб служити Господеві) і так загубити наше спадкоємство у Царстві Божому. 

This repeated reading is like a bell reverberating in our ears, calling us to a deeper understanding of our relationship with the Lord, since, just like the servant taught us to serve God without consideration of the results, the guests will teach us the major pitfalls in our Christian life. This reading repeats for a specific purpose, since, just like a bell rings, when it swings, and the clapper strikes one side of the bell, and then rings again, when the clapper strikes the other side, this Gospel reading teaches us two lessons: first, peace in the service of God, uniting our will with His will as the servant did, and, second, the opposite example, showing us the ways, in which we can serve created things (instead of serving the Lord) and so lose our inheritance in the Kingdom of God.

Перший гість сказав слузі те, що він не міг прийти на бенкет, тому що купив поле.  Тут, Господь Ісус нам дає дуже ясний образ прихильности до землі. Земля була сотвореною для нас; ми не були сотвореними для землі, а для Бога. Земля є тільки допомогою нам, щоб служити Богові. Фактично, цілий всесвіт є машиною, яка може робити святими, якщо ми уживаємо її згідно Божого наміру. Бог кличе нас, щоб практикувати мудре уживання цієї землі, як шлях до спілкування з Ним.  Але, небезпека завжди є тим, що у нашому уживанні цієї землі ми стаємо прихильними до неї, люблячи землю заради землі. Тож, наше прагнення стає цілком земним, хоча ми є найвищою частиною видимого сотворення—образ Божий, ми прагнемо до речей, які є нижчими від нас. Це важливе—нам треба розуміти різницю між цим гостем і другим гостем, який тільки дбає про його майно. Цей перший гість любить силу. Він шукає володіти над землею як цар, і, тим способом, його поведінка є дуже великою образою до дійсного царя, який запрошує його на весілля.

The first guest told the servant that he could not come to the banquet, because he had bought a field. Here, the Lord Jesus gives us a clear image of attachment to the earth. The earth was created for us; we were not created for the earth, but for God. The earth is only an aid to us in serving God. Actually, the entire universe is a machine, which can make us holy, if we use it according to God’s intention.  God calls us to practice a prudent use of this earth as a way to communion with Him. But, there is always the danger that in our use of this world we become attached to it, loving the world for its own sake.  So, our aspiration becomes wholly earthly, although we are the highest part of the visible creation—the image of God, we aspire to things that are lower than ourselves. It is important that we understand the difference between this guest and the second guest, who only cares about his property. This first guest loves power. He seeks to own the earth, to rule over it like a king, and, for this reason, his behavior is a very grave insult to the true king, who is inviting him to the wedding feast.

Другий гість слузі каже, що він не може прийти на бенкет, тому що купив п’ять пар волів. Тут, ми бачимо подібну проблему, бо попередній гість був зайнятим дбайливістю про землю задля хтивости для сили, але цей гість зайнятий дбайливістю його майна,не тому що він бажає сили, а він бажає задоволення і вигідности. Часто, цей гість носить зліпок мудрости, бо персонаж цього сорту працює дуже тяжко, і він є недбайливим у молитві та інших аспектах духовного життя, тому що він дає зусилля для того, щоб творити добре, вигідне життя для його родини. Але, його родина потребує його керування у духовному житті, щоб рости у любові до Бога. Як голова господарства, він є ієреєм домової церкви, але не наповнює цей обов’язок, тому що він дбайливий фрівольних речей. 

The second guest tells the servant that he is unable to come, because he has bought five yoke of oxen. Here, we see a similar problem, since the previous guest was occupied with concern about the earth, on account of a lust for power, but this guest is occupied with concern about his own property, not because he desires power, but because he desires pleasure and comfort. Often, this guest wears the mask of prudence, since a person of this sort may work very hard, and he is neglectful of prayer and the other aspects of the spiritual life, because he expends his efforts on making a good and comfortable life for his family.  But, his family needs his leadership in the spiritual life, in order to grow in the love of God. As the head of his household, he is the priest of his domestic church, but he does not fulfill this obligation, because he is concerned with frivolous things.

Третій гість відмовляє запрошення Господа, тому що він недавно одружений. Для цього гостя, особисті споріднености є найважливішими речами у житті. Природно, він був би правдивим, якщо би він вважав особисту спорідненість, яка є вищою від всіх інших, а включає всі інші. Нарешті, наша спорідненість з Богом не потребує те, що ми робимо різні діла від тих, що ми нормально робимо, а тільки ми потребуємо робити ті ж самі речі, але для іншого мотиву. Ми потребуємо робити ці речі задля любови до Бога. Якщо ми робимо те, тоді всі наші діла є дуже прецінними у очах Бога.

The third guest refuses the invitation of the Lord, because he recently married. For this sort of guest, personal relationships are the most important things in life. Naturally, he would be correct, if he considered the personal relationship that is higher than all others, and that includes all others.  After all, our relationship with God does not require that we do different things than those that we ordinarily do, but we only need to do them for a different motive. We need to do these things for the sake of our love for God. If we do that, then all our deeds are very precious in the eyes of God.

Нехай будемо уважними до цього повторного читання, як до дзвону, бо воно нам каже те, як бути вірними у служінні Божому, але також, як пережити перепони нашого духовного життя. Маючи правдиві пріоритети, наше служіння може бути приємним до Господа, і ми можемо Його благодаттю успадковувати Царство Боже.

Let us be attentive to this repeated reading as to a bell, since it tells us how to be faithful in the service of God, but it also teaches us how to avoid the pitfalls our spiritual life. Having the right priorities, our service can be acceptable to the Lord, and we can, by His grace, inherit the Kingdom of God. 

Церква є єдність віри: Чи маємо ми віру Церкви? The Church is a unity of faith: Do we have the faith of the Church?

 

Сьогоднішнє читання Євангелія розповідає про зцілення десяти прокажених, чудо, яке Господь Ісус учинив наприкінці Свого публічного служіння в прикордонних регіонах між Самарією та Галілеєю. Цей уривок з Євангелія від святого Луки нагадує нам, що історія Христа — це щось більше, ніж проста, буквальна історія. Воно сповнене містичного значення, добре зрозумілого ранній Церкві, а через Отців, добре зрозумілого й нам.

Today’s gospel reading narrates the cure of the ten lepers, a miracle worked by the Lord Jesus late in His public ministry in the border regions between Samaria and Galilee. This passage from the Gospel According to Saint Luke reminds us that the story of Christ is more than a bland, literal history. It is full of mystical meaning well understood by the early Church, and through the Fathers, well understood by us as well.

Христу протистоять десять прокажених, десять чоловіків із шкірн́ою хворобою, якої найбільше боялися в культурах стародавнього світу. Усі цивілізовані суспільства постанов́или, що такі люди повинні бути виключені з повсякденного життя громади. Вони змушені були жити на околицях населених пунктів і не мати нічого спільного зі здоровими людьми. Ці правила ретельно оберігали від зарази, добре відомої з досвіду. Ці чоловіки, які протистоять Господу Ісусу на околиці села, всі прокажені, але цікаво те, що вони десять прокажених. Їх стан - страшна хвороба, але їх кількість - символ повноти здоров'я. Отці кажуть нам, що це символічне зображення тих, хто має хибні переконання щодо Бога, Церкви та морального життя. Люди з хибними переконаннями шкодять єдності віри і відокремлюються від Церкви. Вони змушені жити окремо, на перифер́ії християнського життя, відокремлені від Тіла Христового через свій хворобл́ивий стан. Вони відділені від Тіла з особливою метою: щоб вони кликали Христа про зцілення. У сьогоднішньому читанні Євангелія Христос чує їхні благання і відповідає, не зціляючи їх, а кажучи їм «показатися священикам». Послухавшись наказу, вони йдуть, і в дорозі зц́ілюються. Це, у свою чергу, є символічним відображенням того, як люди з різними хибними переконаннями примирюються з Христом через Церкву, відновлену до єдності Тіла завдяки служінню священиків. Проте саме самарянин розуміє, що сталося. Це він і тільки він усвідомлює реальність Царства Небесного. Саме він повертається, дякуючи Істинному Священику. Таким чином, самарянин, згідно з тлумаченням Отців, представляє єдність віри Церкви. Дев'ять вимагає додавання одиниці, щоб отримати певну єдність. Один, з іншого боку, не має потреби в дев'ятьох, щоб зберегти свою єдність у собі. Отже, Христос доречно запитує: «Де інші дев’ять?» Як зазначає св. Беда Преподобний: «Для Бога знати означає вибирати. Не знати – значить в́ідкинути». Коли в іншому місці Христос каже нерозумним дівам, які запізнилися на весілля: «Я вас не знаю», це означає, що Він відќинув їх від єдності Свого Тіла.

Christ is confronted by ten lepers, ten men who have the skin disease that was feared the most across cultures in the ancient world. All civilized societies decreed that such persons had to be excluded from the everyday life of the community. They had to live on the outskirts of settlements and have nothing in common with healthy people. These rules carefully guarded against a contagion that was well known from experience. These men who confront the Lord Jesus on the outskirts of the village are all lepers, but the interesting thing is that they are ten lepers. Their condition is frightful disease, but their number is a symbol of the fullness of health. The Fathers tell us that this is a symbolic representation of those who hold false beliefs about God, the Church and the moral life. People with false beliefs harm the unity of faith and separate themselves from the Church. They have to live apart, on the periphery of the Christian life, separated from the Body of Christ on account of their diseased state. They are set apart from the Body for a very particular purpose: so that they will call out to Christ for healing. In the gospel reading today, Christ hears their pleas and responds, not by healing them, but by telling them to “show themselves to the priests.” Obedient to the command, they go, and they are healed on the way. This in turn is the symbolic representation of the way that those with disparate false beliefs are reconciled to Christ through the Church, restored to the unity of the Body by the ministry of the priests. Yet, it is the Samaritan who realizes what has happened. It is he and he alone, who becomes aware of the reality of the Kingdom of Heaven. He it is that returns giving thanks to the True Priest. Thus, the Samaritan according to the Fathers’ interpretation represents the Church’s unity of faith. Nine requires the addition of one, in order to arrive at a certain unity. One, on the other hand, has no need of nine to maintain its unity in itself. Thus, Christ fittingly asks, “where are the other nine?” As St. Bede the Venerable points out: “For God, to know is to choose. Not to know is to reject.” When, in another place, Christ says to the unwise virgins, who have arrived late for the wedding feast, “I do not know you,” it means that He has rejected them from the unity of His Body.

Всі ми повинні звернути пильну увагу на урок, який Отці Церкви бачать у цьому євангельському читанні. Церква є єдність віри. Вона Єдина і цілком достатня сама по собі. Церква прагне, щоб усі були залучені до сопричастя Тіла Христового, щоб стали спадкоємцями Царства Небесного, але Церква не потребує зцілення різних розколів і навернення різних дисидентів, щоб зберегти чи відновити свою єдність. Ні, навпаки, ми всі потребуємо сопричастя Церкви. Кожному з нас необхідно перевірити себе, щоб визначити, чи володіємо ми вірою Церкви. Адже віра Церкви єдина і неподільна. Це не кафетерій, де ми можемо вибрати те чи інше, що нам подобається. Ми повинні прийняти всю віру Церкви, визнаючи її стандартом, за яким нас судять у вірі та на практиці.

All of us should pay close attention to the lesson that the Fathers of the Church see in this gospel reading. The Church is a unity of faith. She is One and completely sufficient in herself. The Church desires that everyone be drawn into the communion of the Body of Christ, to become inheritors in the Heavenly Kingdom, but the Church doesn’t need the healing of various schisms and the conversion of various dissidents, in order to maintain or restore its unity. No, on the contrary, we, all of us, need the communion of the Church. Each of us needs to examine him or herself to determine whether we possess the Church’s faith. The Church’s faith, after all, is one and indivisible. It’s not a cafeteria where we can choose this or that that pleases us. We must take the whole of the Church’s faith, recognizing it as the standard against which we are judged in belief and in practice.

Що нам робити, якщо ми виявляємо в собі проказу хибної віри? Ми повинні молитися про віру і підкорятися Церкві. Бог завжди добрий і співчутливий до тих, хто визнає свої сумніви і вчинить акт віри, як батько одержимого демоном хлопчика: «Господи, я вірю. Допоможи моєму невірству».

What should we do if we uncover the leprosy of false belief within ourselves? We should pray for faith, and submit ourselves to the Church. God is always kind and compassionate towards those who confess their doubts and make an act of faith like the father of the demon-possessed boy: “Lord, I do believe. Help my unbelief.”