Хто краще навчить дітей любити Бога, як не їхні батьки? Who is better suited to teach children to love God than their parents?

Сьогодні ми слухали євангельське читання притчі про сіяча. Сьогодні ми можемо легко розмірковувати про Божу щедрість до нас. Бог завжди намагається нас годувати, піклуватися про нас. Дійсно, один із основних способів, якими Він робить це, — через Його обо́жнювальну Літургію. Літургія – це життя Христа. У ній Він бачить наш біль, смуток і страждання під тягарем гріха і смерті, і Він приходить, щоб спасти нас. Він приходить особисто, Істинний Бог від Істинного Бога, щоб врятувати нас. Коли ми приходимо до місць Божественної Літургії, де згадуються певні події та аспекти Христового спасаючого життя серед нас, ми повинні піднести наші серця і розум до цього таїнства і з’єднатися з ним, взяти на себе зобов’язання, вираж́аючи любов нашого серця до Спасителя, Який, забувши про Себе, зробив усе для нас.

Today we heard the Gospel reading of the parable of the sower. We can easily meditate today on God’s generosity towards us. God is always trying to feed us, nourish us, care for us. Indeed, one of the primary ways that He does this is through His deifying Liturgy. The Liturgy is the life of Christ. In it, He sees our pain, sorrow and suffering under the weight of sin and death, and He comes to save us. He comes personally, True God of True God, to rescue us. When we come to places in the Divine Liturgy where certain events and aspects of Christ’s saving life among us are commemorated, we should raise our hearts and minds to that mystery and unite ourselves with it, commit to it, expressing our heart’s love for the Savior, Who, forgetful of Himself, has done everything for us.

Інколи ми, у святині храму, з певним жахом спостерігаємо, що діти під час богослужіння не тримаються біля батьків. Ми бачимо, що вони то в притворі, то граються в самому центрі церкви, а то батьки ведуть їх навіть на майданчик. Звісно, ​​дітей, які заважають, потрібно вив́одити у притвор або надвір, поки вони не заспокояться, але, безумовно, ідеальне місце для дітей під час Божественної Літургії – це місце з батьками.

Sometimes we, in the church’s sanctuary, observe with some dismay that the children are not being kept close to their parents during the divine service. We see that sometimes they are in the narthex, sometimes they are playing in the very center of the church, and sometimes their parents are even taking them to the playground. Certainly, children who are disruptive should be taken to the narthex or outside until they become more quiet, but surely the ideal place for children during the Divine Liturgy is with their parents.

Ми чули заперечення: маленькі діти не можуть зрозуміти Божественної Літургії. Але чи так це насправді? Сам Господь Ісус, цитуючи Свого предка царя Давида, говорить нам: «Бог учинив хвалу з уст немовлят і дітей». Невже ми справді вважаємо, що діти нездатні розуміти? Коли я був дитиною, я заблуќав в універмазі. Я був наляканий і самотній, і я дуже гірко плакав у присутності абсолютно незнайомих людей. Але мама прийшла і знайшла мене. Мені здається, я ніколи не відчував такого полегшення та радості, як тоді. Це те, що Бог зробив для нас: Він побачив, що ми були самі, в скорботі з хворобою гріха і смерті, і Він прийшов і знайшов нас; Він нас врятував. Я вірю, що кожна маленька дитина здатна це зрозуміти.

We have heard the objection: little children cannot understand the Divine Liturgy. Yet, is this really the case? The Lord Jesus Himself, quoting His ancestor King David, tells us: “out of the mouths of babes and children, God has perfected praise.” Do we really suppose that children are incapable of understanding? When I was a child, I got lost in a department store. I was afraid and alone and I wept very bitterly in the presence of perfect strangers. But my mother came and found me. I don’t think I have ever felt more relief and joy than at that time. This is what God has done for us: he saw that we were alone, in sorrow with the sickness of sin and death, and He came and found us; He saved us. I believe every little child is capable of understanding this.

У Літургії є різні вершини, на які ми звертаємо особливу увагу. Є, наприклад, Перший антифон, яким ми згадуємо народження і життя Пресвятої Богородиці. Одразу слідом за нею йде ще одна «важлива точка»: гімн «Єдинородний Сину», яким ми згадуємо народження Самого Христа у Вифлеємі. Це приховані речі. Двері іконостасу під час них зачинені, тому що весь світ не знав, що щось з цих знаменних подій відбувається. Проте ми знаємо про них, тому що вони були відкриті нам Самим Богом. Тоді ми бачимо, як публічне служіння Господа Ісуса починається в Малому вході. Ми згадуємо те, що Господь Ісус обійшов усі міста й села Галілеї, проповідуючи Добру Новину Царства Небесного. Під час Херувимської пісні ми бачимо, як Господь входить у Свої страждання і смерть за нас, а у Великому вході бачимо Його Тіло, покладене у гробі. Освячуючи хліб і вино на вівтарі, ми згадуємо Воскресіння нашого Господа, але це знову ж таки приховані речі, бо навіть святі апостоли не знали про славне воскресіння Господа набагато пізніше. Нарешті, у Святому Причасті, наш Воскреслий Господь приходить до нас, Своїх учнів, хоч двері замкнені. У кожного з нас є особистий досвід Воскреслого Господа Ісуса, коли ми наближаємося до Нього і торкаємося Його, як це зробив святий Тома після Його воскресіння з мертвих.

The Liturgy has various high points to which we pay special attention. There is, for example, the First Antiphon by which we commemorate the birth and life of the Most Holy Mother of God. Another “high point” immediately follows that one: the hymn “Only-Begotten Son”, by which we commemorate the birth of Christ Himself in Bethlehem. These are hidden things. The doors of the iconostas are closed during them, because the whole world was unaware that any of these momentous things were taking place. Nevertheless, we are aware of them, because they have been revealed to us by God Himself. Then, we see the public ministry of the Lord Jesus begin in the Little Entrance. We are commemorating the fact that the Lord Jesus went around to all the towns and villages of Galilee, preaching the Good News of the Kingdom of Heaven. During the Cherubic Hymn, we see the Lord enter into His suffering and death for our sake and in the Great Entrance we see His Body laid in the tomb. In the consecration of the bread and wine at the altar, we commemorate Our Lord’s Resurrection, but these things are, once again, hidden things, for even the Holy Apostles were unaware of the glorious resurrection of the Lord until much later. Finally, in Holy Communion, Our Risen Lord comes to us, His disciples, even though the doors are locked. We each have a personal experience of the Risen Lord Jesus as we come near to Him and touch Him, even as St. Thomas did after He rose from the dead.

Кожен із нас має підносити своє серце й розум до Господа в такі моменти Служби, як ці, і виражати Йому свою любов за те, що Він зробив. Крім того, ми повинні розглядати такі моменти як можливості взяти зобов’язання, можливості знову присвятити себе нашому Богові. Це також можливості для покаяння. Усі дії Бога щодо нас були мотивовані Його великою любов’ю. Він досконалий у любові. Ми не досконалі в любові. Хіба Бог не має пр́ава вимагати, щоб Його образ був подібний до Нього? Хто з нас найм́е художника, щоб він намалював портрет кох́аної людини, а потім люб’язно заплатить за готовий виріб, якщо він не буде схожий на людину, яку мав зображати? Кожен із нас вимаѓав би від художника почати спочатку.

Each of us should raise our hearts and minds to the Lord during moments of the service such as these and express our love to Him for what He has done. Further, we should consider such moments to be opportunities for commitment, opportunities to dedicate ourselves to our God anew. These are, as well, opportunities for repentance. God’s actions towards us have all been motivated by His great love. He is perfect in love. We are not perfect in love. Doesn’t God have a right to demand that His image be like Him? Which of us would hire an artist to paint a portrait of a loved one and then graciously pay for the finished product if it didn’t resemble the person it was supposed to depict? Every one of us would demand that the artist start over from the beginning.

Невже всі ці речі так важко зрозуміти? Ні. Мені здається, що діти повинні бути з батьками під час святої служби, щоб батьки могли допомогти їм розпізнати різні моменти служби, навіть допомагаючи їм робити знак хреста в ті звичайні моменти. Хто краще навчить дітей любити Бога, як не їхні батьки?

Are all these things so very difficult to understand? No. It seems to me that the children need to be with their parents during the holy service, so that the parents can help them to recognize the different points in the service, even helping them to make the sign of the cross at those customary moments. Who is better suited to teach children to love God than their parents?