Як ми дізнаємося про добрі справи, які Бог підготував для нас? How will we know the good works that God has prepared for us to do?

 

Для нас цікаво звернути увагу на деталі саме цієї євангельської історії. По-перше, ми знаходимо, що Господь Ісус свідомо пливе на інший берег Галілейського моря до берега навпроти Генісарета, до Десятимістя, де переважають язичники. Перебуваючи там, він виліковує чоловіка, біснуватого Легіоном, групою особливо лютих демонів. Потім він знову сідає в човен і повертається на єврейську сто́рону озера. Усі ці деталі підтверджують точку зору, що Господь навмисно переходить на інший берег, щоб здійснити це конкретне лікування. У цілому ця коротка віньєтка є маленьким зображенням усього служіння Господа Ісуса. Це мікрокосм всієї мети Втілення, в якому Господь приходить, щоб врятувати Свої створіння, як євреїв, так і язичників, від влади диявола. Таким чином, кожен із нас може побачити себе в образі біснуватого Легіоном. Христос прийшов спеціально для кожного з нас, ніби ми єдина людина. Своїм Втіленням Він визволив нас від влади Лукавого.

It is interesting for us to note the details of this particular gospel story. We find, first of all, that the Lord Jesus deliberately sails to the other side of the Sea of Galilee to the shore opposite Gennesaret, to the Gentile-dominated area of the Decapolis. While there, he cures the man possessed by the Legion, a group of particularly fierce demons. Then, he gets back into the boat and returns to the Jewish side of the lake. All these details support the view that the Lord purposely goes over to the other shore, in order to perform this specific cure. Taken as a whole, this short vignette is a small image of the entire ministry of the Lord Jesus. It is a microcosm of the whole purpose of the Incarnation, in which the Lord comes to rescue His creatures, both Jews and Gentiles, from the power of the devil. Thus, each of us is able to see his or herself in the figure of the man possessed by the Legion. Christ has come specifically for each one of us, as if we were the only human being. By His Incarnation, He has liberated us from the power of the Evil One.

Далі євангельська історія описує наќаз Господа Ісуса чоловікові, який вилікувався від володіння Легіоном. Господь Ісус сказав йому: «Повертайся додому і проголошуй усім, що Бог зробив для тебе». Євангеліє говорить нам, що чоловік був слухняний цьому наказу. Він прогол́ошував у «всьому Десятимісті» те, що Ісус зробив для нього. Іншими словами, ця проста людина була просвітлена щодо божественності Господа Ісуса. У цих деталях ми бачимо чудовий збіг з тим, що святий Павло говорив нам у читанні послання. Там Павло розповідає нам дуже величні та позачасові речі. Він говорить нам, що у Христі ми вже піднесені й перебуваємо в Небесному Царстві з Богом, нашим Отцем. Він зробив це для нас як дар. Ми не зробили нічого, щоб заслужити це. Бог, тільки Своєю волею, примирив нас із Собою. Крім того, на славу Свого Імені Він приготував для нас певні добрі справи. У випадку з людиною Герасена, одержимою Легіоном, ми побачили ту саму реальність. Бог заздалегідь підготував, щоб цей чоловік був апостолом для своїх сусідів у Десятимісті. Бог підготував його проповідувати божественність Ісуса, Сина Божого, язичницьким народам того регіону. Сповнений вдячності за своє звільнення від влади диявола, цей чоловік виконав свою мету Божого плану. Він виконав добрі справи, які Бог приготував для нього.

The gospel story goes on to describe the Lord Jesus’ command to the man cured from the possession of the Legion. The Lord Jesus told him: “Return home and proclaim to all what God has done for you.” The gospel tells us the man was obedient to that command. He proclaimed in “all the Decapolis” what Jesus has done for him. In other words, this simple man was enlightened concerning the divinity of the Lord Jesus. In these details, we see a beautiful overlap with what St. Paul was saying to us in the epistle reading. There, Paul tells us very magnificent and timeless things. He tells us that, in Christ, we are already exalted and seated in the Heavenly Kingdom with God our Father. He has done this for us as a free gift. We have not done anything to deserve it. God, by His will alone, has reconciled us to Himself. In addition, for the glory of His Name, He has prepared certain good works for us to do. In the case of the Gerasene man, possessed by the Legion, we saw this same reality. God had prepared beforehand for this man to be an apostle to his neighbors in the Decapolis. God had prepared him to preach the divinity of Jesus, the Son of God, to the pagan peoples of that region. Full of gratitude for his liberation from the power of the devil, this man fulfilled his purpose in the plan of God. He performed the good works that God had prepared for him to do.

Що з нами? Чи можна побачити таку саму вірність і в нашому житті? Бог визволив кожного з нас від влади диявола через Святі Тайни Хрещення і Миропомазання. Крім того, Він знову і знову відновлював наше визволення в Тайні Покаяння, тому що ми продовжуємо впадати в гріх, хоча поступово просуваємося до нашої мети: досконалої відповідності Христу, Який є нашим Уч́ителем і Головою. Безперечно, що Він, у Своїй великій мудрості, підготував для нас певні добрі справи. Чи ми робимо те добро, яке Він запланував для нас? Як ми дізнаємося, що нам робити і чи ми це робимо?

What about us? Can this same faithfulness be seen in our lives too? God has rescued each and every one of us from the power of the devil through the Holy Mysteries of Baptism and Chrismation. Furthermore, He has renewed our liberation time and time again in the Mystery of Repentance, because we continue to fall into sin, even though we make gradual progress toward our goal: perfect conformity to Christ, Who is our Master and Head. It is a certainty that He, in His great wisdom, has prepared certain good works for us to walk in. Are we doing the good that He has intended for us to do? How will we know what we are to do and if we are doing it?

Це життєво важливі питання для кожного нашого особистого життя у Христі, і єдиний спосіб знайти на них відповідь – це розмовляти з нашим Богом у молитві. У молитві ми повинні робити три речі: ми повинні ПРОСИТИ, щоб Бог прол́ив світло на обставини нашого життя; ми повинні СЛУХАТИ Бога, коли Він відкриває Себе, особливо в Святому Письмі, розмірковуючи над Його словами, оскільки вони стосуються нас; і ми повинні ДІЯТИ відповідно до Його натхнення, приймаючи конкретні та спеціфичні рішення. Таким чином, брати і сестри, молитва стає для нас джерелом життя. Якщо ми вірні молитві, Бог відкриває нам, що ми повинні робити і якими ми повинні бути, щоб успадкувати Царство Небесне в його повноті.

These are vital questions for all our individual lives in Christ, and the only way to find answers to them is to correspond with our God in prayer. In prayer we must do three things: we must ASK for God to shed His light on the circumstances of our lives; we must LISTEN to God as He reveals Himself, particularly in the Scriptures, pondering His words as they pertain to us; and we must ACT on His inspirations by making concrete and specific resolutions. In this way, brothers and sisters, prayer becomes a fountain of life for us. If we are faithful to prayer, God reveals to us what we must do and what we must be to inherit the Kingdom of Heaven in its fullness.

Смерть світу: життя восьми блаженств Death to the World: The Life of the Eight Beatitudes

У сьогоднішньому читанні послання святий апостол Павло найрішучішим чином заявляє, що його єдина хвала – це хрест Ісуса Христа. Далі він каже, чому він хвалиться хрестом. Хрест, каже він, є знаряддям, яким він розіп’ятий для світу і світ розіп’ятий для нього. Ми повинні запитати себе, що, на думку св. Павла, означає «бути розп’ятим для світу». Вираз еквівалентний тому, що апостол каже, що він мертвий для світу, а світ мертвий для нього.

In the epistle reading today, the Holy Apostle Paul states in the strongest way possible that his only boast is in the cross of Jesus Christ. He goes on to say why he boasts of the cross. The cross, he says, is the instrument by which he is crucified to the world and the world is crucified to him. We should ask ourselves what, in the mind of St. Paul, “being crucified to the world” means. The expression is equivalent to the apostle saying that he is dead to the world and the world is dead to him.

Тим не менш, починати потрібно спочатку. Що таке світ? Чи означає цей термін фізичне творіння, створене Богом? Ні, фізичний світ походить від Бога і є добрим. Незважаючи на те, що це занепалий світ, глибоко вражений гріхом, він залишається вираженням Божої доброти, книгою про Божу любов, яку, якщо ми терплячі та уважні, ми можемо прочитати і таким чином дізнатися про Бога. Фізичний світ непостійний і, отже, ілюзорний. Ми ніколи не повинні покладати на нього свою повну довіру й надію, але ми повинні розсудливо використовувати це, щоб зростати в нашому пізнанні та любові до Бога. Ні, під «світом» Павло має на увазі сферу пристрастей, справи людей, які перебувають у полоні демонів. У цьому сенсі ми, як послідовники Христа, ніколи не повинні вступати в союз зі «світом», тому що він повністю зіпсований. Як описує святий Павло, ми повинні бути мертві для цього, і воно повинно бути мертвим для нас.

Nevertheless, we need to start at the beginning. What is the world? Does this term mean the physical creation brought into existence by God? No, the physical world has its origin in God and is good. Even though it is a fallen world, deeply affected by sin, it remains and expression of the goodness of God, a book about God’s love that, if we are patient and attentive, we can read and thus learn about God. The physical world isn’t permanent and, therefore, it is illusory. We should never put our ultimate trust and hope in it, but we should prudently use it to grow in our knowledge and love of God. No, what Paul means by “the world” is the sphere of the passions, the affairs of men that are in thrall to the demons. In this sense, we, as followers of Christ, must never have any alliance with “the world,” because it is wholly corrupt. As St. Paul describes, we must be dead to it, and it must be dead to us.

Але як ми створюємо в собі цей стан смерті для світу, який ставить за приклад святий апостол? По-перше, ми більше не живемо за цінностями світу. Євангеліє від Йоана є досить чітким щодо цього питання. Там сказано: «те, що гідне похвали для людей, є гидотою в очах Бога». Щоб бути мертвими для світу, ми відкидаємо те, що цінує світ. Світ цінує золото, наприклад. Чи золото цінне для мертвих? Світ цінує силу. Влада – це спокуса для мертвих? Світ пропонує насолоду та похіть. Чи подобаються такі речі мертвим?

But how do we create in ourselves this state of death to world, which the Holy Apostle holds up as an example? First, we no longer live according to the values of the world. The Gospel According to Saint John is fairly explicit on this point. It says, “what is praiseworthy to men is an abomination in the sight of God.” To be dead to the world, we reject what the world values. The world values gold, for example. Is gold valuable to the dead? The world values power. Is power a temptation to the dead? The world offers pleasure and lust. Are such things enjoyed by the dead?

Однак у цій смерті є друга частина, яка є не менш важливою, оскільки вона є початком нетлінного життя: життя Христа, життя згідно з Вісьмома Блаженствами. Вісім блаженств є ідеальним описом людини (як святий апостол Павло), яка померла для світу. Коли ми відкриваємо свої серця Богові в дусі покаяння, життя восьми́ блаженств вселяється в нас завдяки дії та силі Святого Духа. Це справжня смерть для світу, тому що немає сенсу, що, наприклад, убогість духу і лагідність є життям в оцінці світу. Царство Небесне багато в чому є «протилежним світом». Св. Павло в іншому місці каже: «Я сильний, коли я слабкий». Тут він каже: «Я живу, коли я мертвий».

However, there is a second part to this death, which is equally important, because it is the beginning of imperishable life: the life of Christ, living according to the Eight Beatitudes. The Eight Beatitudes are a perfect description of a person (like the Holy Apostle Paul) who is dead to the world. When we open our hearts to God in a spirit of repentance, the life of the Eight Beatitudes takes up residence in us by the action and power of the Holy Spirit. This is the true death to the world, for there is no sense that poverty of spirit and meekness, for example, are life in the estimation of the world. The Kingdom of Heaven is in many ways an “opposite world.” St. Paul says in another place, “it is when I am weak that I am strong.” Here, he is saying, “it is when I am dead that I am alive.”

Якщо ми не живемо життям восьми блаженств, ми живі для світу, але мертві для Бога. Це не реальне життя. Це вибір потопати в бруді пристрастей, контрольованих демонами. Це повні обійми смерті. Тоді нам потрібно змінити наші серця. Нам треба померти для світу. Ми повинні вбити стару людину в собі, яка живе згідно зі світовими цінностями, щоб нова людина, Людина Блаженств, могла жити в нас. Людиною Блаженств є Сам Господь Ісус. Брати і сестри, як просто було б для нас вивчити Вісім блаженств напам’ять, а потім перевіряти себе на них щодня. Христові слава на віки віків!

If we are not living the life of the Eight Beatitudes, we are alive to the world, but dead to God. This isn’t real life. It is choosing to wallow in the filth of the demon-controlled passions. It is the full embrace of death. We then need to change our hearts. We need to die to the world. We need to kill the old man within us, who lives according to the world’s values, so that the new man, the Man of the Beatitudes, can live within us. The Man of the Beatitudes is the Lord Jesus Himself. Brothers and sisters, how simple it would be for us to learn the Eight Beatitudes by heart and then examine ourselves on them every day. To Christ be the glory forever and ever!

Хто краще навчить дітей любити Бога, як не їхні батьки? Who is better suited to teach children to love God than their parents?

Сьогодні ми слухали євангельське читання притчі про сіяча. Сьогодні ми можемо легко розмірковувати про Божу щедрість до нас. Бог завжди намагається нас годувати, піклуватися про нас. Дійсно, один із основних способів, якими Він робить це, — через Його обо́жнювальну Літургію. Літургія – це життя Христа. У ній Він бачить наш біль, смуток і страждання під тягарем гріха і смерті, і Він приходить, щоб спасти нас. Він приходить особисто, Істинний Бог від Істинного Бога, щоб врятувати нас. Коли ми приходимо до місць Божественної Літургії, де згадуються певні події та аспекти Христового спасаючого життя серед нас, ми повинні піднести наші серця і розум до цього таїнства і з’єднатися з ним, взяти на себе зобов’язання, вираж́аючи любов нашого серця до Спасителя, Який, забувши про Себе, зробив усе для нас.

Today we heard the Gospel reading of the parable of the sower. We can easily meditate today on God’s generosity towards us. God is always trying to feed us, nourish us, care for us. Indeed, one of the primary ways that He does this is through His deifying Liturgy. The Liturgy is the life of Christ. In it, He sees our pain, sorrow and suffering under the weight of sin and death, and He comes to save us. He comes personally, True God of True God, to rescue us. When we come to places in the Divine Liturgy where certain events and aspects of Christ’s saving life among us are commemorated, we should raise our hearts and minds to that mystery and unite ourselves with it, commit to it, expressing our heart’s love for the Savior, Who, forgetful of Himself, has done everything for us.

Інколи ми, у святині храму, з певним жахом спостерігаємо, що діти під час богослужіння не тримаються біля батьків. Ми бачимо, що вони то в притворі, то граються в самому центрі церкви, а то батьки ведуть їх навіть на майданчик. Звісно, ​​дітей, які заважають, потрібно вив́одити у притвор або надвір, поки вони не заспокояться, але, безумовно, ідеальне місце для дітей під час Божественної Літургії – це місце з батьками.

Sometimes we, in the church’s sanctuary, observe with some dismay that the children are not being kept close to their parents during the divine service. We see that sometimes they are in the narthex, sometimes they are playing in the very center of the church, and sometimes their parents are even taking them to the playground. Certainly, children who are disruptive should be taken to the narthex or outside until they become more quiet, but surely the ideal place for children during the Divine Liturgy is with their parents.

Ми чули заперечення: маленькі діти не можуть зрозуміти Божественної Літургії. Але чи так це насправді? Сам Господь Ісус, цитуючи Свого предка царя Давида, говорить нам: «Бог учинив хвалу з уст немовлят і дітей». Невже ми справді вважаємо, що діти нездатні розуміти? Коли я був дитиною, я заблуќав в універмазі. Я був наляканий і самотній, і я дуже гірко плакав у присутності абсолютно незнайомих людей. Але мама прийшла і знайшла мене. Мені здається, я ніколи не відчував такого полегшення та радості, як тоді. Це те, що Бог зробив для нас: Він побачив, що ми були самі, в скорботі з хворобою гріха і смерті, і Він прийшов і знайшов нас; Він нас врятував. Я вірю, що кожна маленька дитина здатна це зрозуміти.

We have heard the objection: little children cannot understand the Divine Liturgy. Yet, is this really the case? The Lord Jesus Himself, quoting His ancestor King David, tells us: “out of the mouths of babes and children, God has perfected praise.” Do we really suppose that children are incapable of understanding? When I was a child, I got lost in a department store. I was afraid and alone and I wept very bitterly in the presence of perfect strangers. But my mother came and found me. I don’t think I have ever felt more relief and joy than at that time. This is what God has done for us: he saw that we were alone, in sorrow with the sickness of sin and death, and He came and found us; He saved us. I believe every little child is capable of understanding this.

У Літургії є різні вершини, на які ми звертаємо особливу увагу. Є, наприклад, Перший антифон, яким ми згадуємо народження і життя Пресвятої Богородиці. Одразу слідом за нею йде ще одна «важлива точка»: гімн «Єдинородний Сину», яким ми згадуємо народження Самого Христа у Вифлеємі. Це приховані речі. Двері іконостасу під час них зачинені, тому що весь світ не знав, що щось з цих знаменних подій відбувається. Проте ми знаємо про них, тому що вони були відкриті нам Самим Богом. Тоді ми бачимо, як публічне служіння Господа Ісуса починається в Малому вході. Ми згадуємо те, що Господь Ісус обійшов усі міста й села Галілеї, проповідуючи Добру Новину Царства Небесного. Під час Херувимської пісні ми бачимо, як Господь входить у Свої страждання і смерть за нас, а у Великому вході бачимо Його Тіло, покладене у гробі. Освячуючи хліб і вино на вівтарі, ми згадуємо Воскресіння нашого Господа, але це знову ж таки приховані речі, бо навіть святі апостоли не знали про славне воскресіння Господа набагато пізніше. Нарешті, у Святому Причасті, наш Воскреслий Господь приходить до нас, Своїх учнів, хоч двері замкнені. У кожного з нас є особистий досвід Воскреслого Господа Ісуса, коли ми наближаємося до Нього і торкаємося Його, як це зробив святий Тома після Його воскресіння з мертвих.

The Liturgy has various high points to which we pay special attention. There is, for example, the First Antiphon by which we commemorate the birth and life of the Most Holy Mother of God. Another “high point” immediately follows that one: the hymn “Only-Begotten Son”, by which we commemorate the birth of Christ Himself in Bethlehem. These are hidden things. The doors of the iconostas are closed during them, because the whole world was unaware that any of these momentous things were taking place. Nevertheless, we are aware of them, because they have been revealed to us by God Himself. Then, we see the public ministry of the Lord Jesus begin in the Little Entrance. We are commemorating the fact that the Lord Jesus went around to all the towns and villages of Galilee, preaching the Good News of the Kingdom of Heaven. During the Cherubic Hymn, we see the Lord enter into His suffering and death for our sake and in the Great Entrance we see His Body laid in the tomb. In the consecration of the bread and wine at the altar, we commemorate Our Lord’s Resurrection, but these things are, once again, hidden things, for even the Holy Apostles were unaware of the glorious resurrection of the Lord until much later. Finally, in Holy Communion, Our Risen Lord comes to us, His disciples, even though the doors are locked. We each have a personal experience of the Risen Lord Jesus as we come near to Him and touch Him, even as St. Thomas did after He rose from the dead.

Кожен із нас має підносити своє серце й розум до Господа в такі моменти Служби, як ці, і виражати Йому свою любов за те, що Він зробив. Крім того, ми повинні розглядати такі моменти як можливості взяти зобов’язання, можливості знову присвятити себе нашому Богові. Це також можливості для покаяння. Усі дії Бога щодо нас були мотивовані Його великою любов’ю. Він досконалий у любові. Ми не досконалі в любові. Хіба Бог не має пр́ава вимагати, щоб Його образ був подібний до Нього? Хто з нас найм́е художника, щоб він намалював портрет кох́аної людини, а потім люб’язно заплатить за готовий виріб, якщо він не буде схожий на людину, яку мав зображати? Кожен із нас вимаѓав би від художника почати спочатку.

Each of us should raise our hearts and minds to the Lord during moments of the service such as these and express our love to Him for what He has done. Further, we should consider such moments to be opportunities for commitment, opportunities to dedicate ourselves to our God anew. These are, as well, opportunities for repentance. God’s actions towards us have all been motivated by His great love. He is perfect in love. We are not perfect in love. Doesn’t God have a right to demand that His image be like Him? Which of us would hire an artist to paint a portrait of a loved one and then graciously pay for the finished product if it didn’t resemble the person it was supposed to depict? Every one of us would demand that the artist start over from the beginning.

Невже всі ці речі так важко зрозуміти? Ні. Мені здається, що діти повинні бути з батьками під час святої служби, щоб батьки могли допомогти їм розпізнати різні моменти служби, навіть допомагаючи їм робити знак хреста в ті звичайні моменти. Хто краще навчить дітей любити Бога, як не їхні батьки?

Are all these things so very difficult to understand? No. It seems to me that the children need to be with their parents during the holy service, so that the parents can help them to recognize the different points in the service, even helping them to make the sign of the cross at those customary moments. Who is better suited to teach children to love God than their parents? 

ВІДДАНІСТЬ ДО БОГА Й ПОСТІЙНИХ РЕЧЕЙ ALLEGIANCE TO GOD AND PERMANENT THINGS

Ми маємо досвід смерті тисячею різних способів. Смерть є дуже центральною реальністю у нашому житті, і не тільки фізична смерть, але духовна і ментальна. Смерть є силою дезінтеграції у нашому житті. Гріх, наприклад, несе нам духовну смерть, і хвороба нам показує ментальну і фізичну смерть. Щоб дійсно розуміти наш християнський концепт смерти, ми повинні перше розуміти концепт світу і природи реальности. Бо, наш світ є цілістю розділеною на дві частини: матеріальну і духовну. Обидві частини –добрі, бо Бог сотворив їх, але матеріальна частина світу є небезпечною для нас, задля ілюзії постійности.

We experience death in a thousand ways. Death is a very central reality in our life, and not only physical death, but also spiritual and mental death. Death is the force of disintegration in our life. Sin, for example, brings to us spiritual death, while disease shows us mental and physical death. To truly understand our Christian concept of death, we should first understand the concept of the world and the nature of reality. Our world is a whole divided into two parts: material and spiritual. Both parts are good, for God created them, but the material part of the world is dangerous for us, on account of the illusion of permanence.

Для всіх нас, ілюзія постійности є джерелом багатьох спокус, тому що вона веде нас, щоб довіряти непостійним речам неначе постійним. Коли ці речі являються як непостійні, наше довір’я знищене, і ми часто впадаємо у гіркість, гнів і ненависть.

For all of us, the illusion of permanence is the source of many temptations, because it leads us to trust in impermanent things as if they were permanent. When these things are shown to be impermanent, our trust is destroyed, and we often fall into bitterness, anger and hatred.

Хоча обидві матеріальні і духовні частини були Богом сотвореними, тільки духовна частина –постійна, тому що вона не є складеною. Духовний світ має «географію» так, як матеріальний світ, але замість гір, річок, лісі́в, і так далі, духовна «географія» має слова, ідеї, абстрактні але всесвітні концепти і особи (бо особи тільки існують у відношенні до інших). Безсумнівно, всі ці речі є залежними один від одного, бо немає слів без концептів, і немає концептів без розуму, щоб розуміти їх, тобто особи. Так як матеріальний світ, все у духовному світі не є допоміжне, корисне і здорове. Ні, духовний світ є світом пристрастей і демонів. Наше існування не тільки має бути відданістю або до одного боку або до іншого, до матерії або до Духа, але відданість до добра з прихильністю до постійного Добра, бо наша воля природно шукає добро.  Ми будемо мати прихильність до непостійних добрих речей або до постійних добрих речей так, як Господь нам каже: «Ніхто не може двом пана́м служити: бо або одного знена́видить, а другого буде любити, або триматиметься одного, а того знехтує. Не можете Богові служити—і мамоні.» Природно, Господь Бог є паном цілого всесвіту, але особливо є паном постійних речей, бо Він є чистим Духом. Мамон ( назва старого філістинського бога) тут символізує матеріальний світ, світ грошей і всього, яке за гроші можна купити.

Although both the material and spiritual parts were created by God, only the spiritual part is permanent, because it is not composite. The spiritual world has a “geography,” just as the material world does, but instead of mountains, rivers, forests, etc., the spiritual “geography” has words, ideas, abstract but universal concepts and persons (since persons only exist in relationship to others). With a doubt, all these things are dependent on one another, since there are no words without concepts, and there are no concepts without a mind that understands them, namely a person. Just as with the material world, everything in the spiriutla world is not helpful, useful and healthy. No, the spiritual world is the world of the passions and the demons. Our existence is not only a matter of allegiance either to one side or the other, to matter or to the Spirit, but a devotion to the good with a preference for the Permanent Good, since our will naturally seeks the good. We will have an attachment to impermanent good things or to permanent good things, just as the Lord tells us: “No one can serve two masters: for he will either hate the one and love the other, or he will hold fast to the one and despise the other. You cannot serve both God and mammon.” Naturally, the Lord God is the master of the entire universe, but He is especially the master of permanent things, since He is a Pure Spirit. Mammon (the name of an old Philistine god) here symbolizes the material world, the world of money and everything that money can buy.  

Відданість до непостійних, і отже, ілюзорних речей (маючи мотив пристрасті) є відданістю до смерти. Приклад зрізаних квіток допоможе нам, щоб розуміти цю правду. Ми прикрашаємо дім і церкву зі зрізаними квітами, та їхні запах і вид подобаються нам, але ми ніколи не вважаємо те, що ці речі є постійними. Ми повинні мати ту саму думку про світові речі взагалі. Відданістю до Бога і постійних речей духовного світу, ми є свобідними, щоб використовувати тимчасові речі, коли вони є присутніми і не журитися заради відсутности цих речей, коли, накінець, вони не довго існують. Господь наш Ісус Христос, коли кажучи багатому юнако́ві, сказав, «Піди, продай, що маєш, дай бідним, і будеш мати скарб на небі.» Він не сказав це, тому що Він засуджував добрі речі, які Він сотворив, але, тому що Він пізнав те, що без цієї стратегії, юнак не став би досконалим через співчуття до інших.  Тим самим способом, матеріальні речі не є поганими у собі, але наше вживання робить їх добрими або поганими.

Allegiance to impermanent, and therefore, illusory things (motivated by passion) is allegiance to death. The example of cut flowers helps us to understand this truth. We decorate home and church with cut flowers, and their fragrance and appearance please us, but we never consider these things to be permanent. We should have the same opinion about worldly things generally. By devotion to God and the permanent things of the spiritual world, we are free to use temporary things, when they are present, and not grieve on account of their absence, when, in the end, they no longer exist. Our Lord Jesus Christ, when speaking to the rich young man, said, “Go, sell what you have and give it to the poor, and you will have treasure in Heaven.” He did not say this because He was condemning the good things that He Himself created, but because He knew that, without this stratagem, the young man would not become perfect through compassion for others. In the same way, material things are not bad in themselves, but our use of them makes them either good or bad.

Господь наш Ісус Христос врятує нас від смерти так, як Він піднімав цього юнака до життя, тому що Він знищує пристрасті, які беруть нас у злих звичках. Через таїнства Христові, ми є конформованими до Христа у свободі. Так, як Святий Павло нам каже, коли ми є хрещеними у Христі, ми стаємо новим створінням, з ули́ваними чеснотами Божого Життя, орієнтованим на Бога—найвищого Добра. Іншими словами, наше присвоєння у Христі є реставрацією нашої природи.

Our Lord Jesus Christ saves us from death, just as He raised this young man to life, because He destroys the passions, which keep us in evil habits. Through the Mysteries of Christ, we are conformed to Christ in freedom. Just as Saint Paul tells us, when we are baptized into Christ, we become a new creation, with infused virtues of the Life of God, oriented towards God—the Highest Good.  In other words, our participation in Christ is the restoration of our nature.

Природно, це дуже сміливо, щоб називати одну людину як «досконалу людину, гідну наслідування усіма шляхами.» Це мусульмани зробили Магомета зі страшними результатами. Проте, Господь наш Ісус Христос дійсно є досконалим чоловіком. Ніхто ніколи не був пораненим через Його імітування. Протилежно, всі люди, які прийняли Його як модель, були підсиленими і вдосконаленими у чесноті.

Naturally, it is very bold to indicate one human being as “the perfect man, worthy of emulation in every way.” The Muslims did this to Mohammed with disastrous results. Nevertheless, our Lord Jesus Christ truly is the perfect man. No one has ever been harmed through His imitation. On the contrary, all people, who have accepted Him as model, have been strengthened and perfected in virtue.