МЕТА ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ THE PURPOSE OF HUMAN LIFE

 Мета людського життя—любити Бога, і служити й поклонятися Йому під час цього життя, і зазнавати втіхи від Його присутности навіки у наступному житті.  Але, часто наші серця вибирають, щоб любити менші, сучасні, добрі речі, замість того, щоб любити Бога—безмежне й вічне добро, бо ми маємо паденну, гріховну природу.  Отже, ми страждаємо через духовний параліч, щоб не йти до того безмежного добра.  Наприклад, між людьми пізнаємо три різні групи.  Скільки люди вірують, що найбільше добро є грошима. Ця ідея скеровує до скупости.  Інші вірують, що найбільше добро є задоволення, яке скеровує до обжерливости й хтивости. Та інші вірують, що найбільше добро є силою й владою, яке скеровує до гордости й гніву.  Всі ці пороки демонструють акумуляцію, бо їхні жертви нагромаджують всі сорти речей: одіж, автомобілі, електронні при́лади, і це нагромадження скеровує до більшого й більшого апетиту тому, що мета акумулації більше не є достатністю.  Цей більший й більший апетит стається пороком, бо він поневолює жертву паралічем у злобі.  Господь говорить про цей духовний параліч у пророцтві Пророка Єреми: «Подвійний бо злочин учинив народ мій: покинули мене, джерело води живої, і повикопували собі ко́панки, копанки діряві, що води не держать.» Коли ми вибираємо наслідувати менші добрі речі, замість цього, щоб любити Бога, як найвище добро, ми покинемо джерело води живої, заради копанки, що води не держить. Ми обмінюємо те, що може дати нам життя, на те, що виносить наше життя. 

     Сьогодні, у Євангелії, ми чуємо оповідання про чоловіка, який чекав, коли зрушиться вода, бо він бажав оздоровлення від води, яку час від часу ангел Господній заколочував.  Але він зустрів Джерело Води Живої, Який оздоровляв його божественною силою.  Тим самим способом, ми часто шукаємо мир і життя у інших сучасних речах, але ми тільки знайдемо дійсне значення нашого людського життя у Бозі так, як Пророк і Цар Давид Богові каже: «в Тебе джерело життя, у твоїм світлі побачимо світло.» Христос наш Бог є Джерелом Води Живої; якщо ми бажаємо пити цю животворящу воду, тоді ми мусимо боятися Бога і наслідувати Його заповіді, бо Книга Приповідок каже: «Господній о́страх—джерело життя, щоб уникати сітей смерти.» Звичайно, це означає, що ми повинні залишити нашу любов до сучасних, світових речей, і приймати дійсну орієнтованість до них. Сучасні й світові речі—не важливі. Вони не є необхідними тому, що ці речі нам служать, щоб ми служили Богові. Коли ми починаємо думати, що ці речі –необхідні, тоді ми служимо їм, замість Бога, Який їх сотворив.

     Коли ми губимо щось, або особа чи випадок позбавляє чогось, тоді ми повинні визначати нашу прихильність до сучасних і світових речей. Можна говорити з Святим Йовом: «Господь дав, Господь і взяв. Нехай ім’я Господнє буде благословенне?» Якщо так, ми маємо покору, яка –необхідна, щоб наслідувати Господа Ісуса. Якщо ні—якщо ми сталися сердитими або сумни́ми заради цих випадків—ми мусимо робити тяжко, щоб рости у чесноті.  Якщо, ми чуємося сумні або сердиті заради наших випадків, тоді ми потребуємо молитися згідно способу Святого Йова, хоча наші слова не згоджуються з нашими чуттями, бо цим способом ми робимо звичкою.  Зрештою, наші негативні чуття будуть стихати, але звичка буде залишатися, як постійна частина нашого характеру.  

 

The purpose of human life is to love, serve and worship God in this life, and to enjoy His presence everlastingly in the next.  But our hearts very often choose to love lesser, temporary goods, instead of loving God, the infinite and eternal good.  This is the case because we have a fallen, sinful nature.  Therefore, we suffer a kind of spiritual paralysis that prevents us from making progress toward the ultimate Good.  For example, it is possible to recognize three groups among human beings.  Some believe that the greatest good is money.  This idea leads to avarice.  Others believe that the greatest good is pleasure, which leads to gluttony and lust.  Still others believe that the greatest good is power and authority, which in turn engenders anger and pride.  All of these vices demonstrate accumulation, since their victims collect all sorts of things: clothing, cars, electronic devices, etc.  This accumulation leads to a greater and greater appetite, since the purpose of the accumulation is no longer sufficiency.  This greater and greater appetite becomes a vice, since it enslaves its victim in a paralysis of evil.  The Lord speaks about this spiritual paralysis in the prophecy of Jeremiah: “My people have committed two evils: they have forsaken me, the fountain of living waters, and hewed out cisterns for themselves, broken cisterns that can hold no water.” When we choose to follow lesser goods, instead of loving God as our highest Good, we forsake the fountain of living water for cisterns that do not hold water. We exchange that which is able to give us life, for that, which takes away our life.

     Today in the Gospel, we heard the story concerning the man, who was waiting for the water to be stirred up, since he desired a cure from the water. From time to time an angel of Lord descended and stirred it up. But, he met the Fountain of Living Water, Who cured him by His divine power.  In just the same way, we often seek peace and life in other temporary, passing things, but we will only find the true meaning of our human life in God, just as the Prophet and King David says: “In You is the fountain of life, and in Your light we see light.” Christ our God is the Fountain of Living Water; if we desire to drink of this life-giving water, then we need to fear God and to follow His commandments, as the Book of Proverbs tells us: “The fear of the Lord is a fountain of life, so that one may escape the snares of death.” Naturally, this means that we must abandon our love for temporary, passing, worldly things, and accept the proper orientation towards them.  Passing, worldly things are not important. They are not necessary, because these things serve us, so that we can serve God.  When we begin to think that these things are necessary, then we serve them, instead of the God Who made them.

     When we lose something, or a person or circumstance deprives us of something, then we should assess our attachment to passing, worldly things.  Can we pray with St. Job: “The Lord gave, and the Lord took away. Blessed be the Name of the Lord?” If so, we have the resignation that is necessary to follow the Lord Jesus.  If not—if we become angry or sad on account of these circumstances—we must still work very hard to grow in virtue.  If we yet feel sad and angry on account of our circumstances, then we still need to pray according to the manner of St. Job, even though our words do not agree with our feelings, for in this way we are building a habit.  Eventually, our negative feelings will abate, but the habit will remain as a permanent part of our character.