Тіло Христа чи Тіло Ніневії? The Body of Christ or the Body of Nineveh?

Кі́лька Отців Церкви, особливо святий Амвросій Медіоланський, відзначають той факт, що ім’я багатого чоловіка приховується в цій євангельській історії, тоді як ім’я бідного чітко відоме. Це, кажуть нам Отці, показує нам, що ім’я багатого викреслено з Книги Життя, але ім’я Лазаря, з іншого боку, записане на Небесах.

A couple of the Fathers of the Church, most notably Saint Ambrose of Milan, note the fact that the name of the rich man is suppressed from this Gospel story, while the name of the poor man is clearly known. This, the Fathers tell us, shows us that the rich man's name is blotted out of the Book of Life, but Lazarus's name, on the other hand, is written in Heaven.

Тлумачення цих отців жодним чином не применшується тим фактом, що в найдавнішому ру́кописі Євангелія від Святого Луки, датованого приблизно 175 роком нашої ери, насправді згадується багатий чоловік. У цьому рукописі він названий «Ніневією», на честь давньої столиці Ассирійської імперії, горезвісного ворога ізраїльського народу.

The interpretation of these Fathers is in no way diminished by the fact that, in the oldest manuscript of the Gospel According to Saint Luke, from about A.D. 175, the rich man is, in fact, named. In that manuscript, he is called "Nineveh," after the ancient capital of the Assyrian Empire, the notorious enemy of the Israelite nation. 

Чому багач носив назву королівського міста? Бо він тут є уособленням ворогів народу Божого. Лазар символізує вірних Богу, тоді як багатий символізує сильних цього світу, які пригнічують народ Божий, зрештою, на шкоду їм самим.

Why would the rich man bear the name of the royal city? Because he is here a personification of the enemies of God's people. Lazarus stands for God's faithful, while the rich man stands for the powerful of this world that oppress the people of God, ultimately to their own hurt.

Навколо нас ми бачимо, як ця притча розі́грується в цих термінах. Народу Божому, Церкві Христовій, смиренній і лагідній у покорі Богу, протистоять глобалі́сти та комуністи, які прагнуть абсолютної влади над світом для власних цілей. Щоб отримати владу, вони будуть топтати людську гідність, знищувати права́ сім'ї і вимагати підкорення релігії, якщо вона взагалі дозволена, державі. Божий народ, Церква, з іншого боку, прагне лише жити згідно зі своїми традиційними ці́нностями, навчаючи, що люди створені за образом і подобою Божою, а сім’я – це божественна інституція, права якої переважають права будь-яка держава, тому що сім'ю створив Бог (претензія, яку не може розділити жо́дна держава чи уряд).

All around us we see this parable played out in these terms. God's people, the Church of Christ, humble and meek in obedience to God, is opposed by globalists and communists, who seek absolute power over the world for their own ends. To achieve power, they will trample on human dignity, destroy the rights of the family and demand that religion, if it is permitted at all, be subservient to the state. God's people, the Church, on the other hand, seeks only to live according to its traditional values, teaching that human beings are made in the image and likeness of God and that the family is a divinely-ordained institution, whose rights supersede those of any state, because the family was created by God (a claim that no state or government can share).

Отже, з цим шаром значення, доданим до читання Євангелія через розуміння багатого чоловіка як «Ніневії», ми повинні запитати себе, як ми можемо знати, до якої команди ми належимо. Ми є членом Тіла Христового чи чле́ном замість Тіла Ніневії? Святий Єфрем Сирін допомагає нам відповісти на це суттєве питання. Посилаючись на цей уривок, святий каже нам, що ми повинні виявляти діла любові та прощення, щоб показати, що нас справді люблять і ми прощені. Багач отримав усілякі благословення від Бога за життя. Незважаючи на це, він нічого не зробив, щоб полегшити страждання своїх ближніх. У Євангелії сказано: «Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть» і «якою мірою міряєте, такою вам відміряють». Іншими словами, щоб мати спадщину з Богом, ми повинні діяти як Бог, «Який добрий і милосердний і посилає Свій дощ на праведних і неправедних». Якщо ми не докладе́мо жодних зусиль, щоб полегшити страждання інших, ми не матимемо участі в Богові.

So, with this layer of meaning added to the Gospel reading by understanding the rich man as "Nineveh," we need to ask ourselves how we can know what team we are on. Are we a member of the Body of Christ or a member instead of the Body of Nineveh? Saint Ephrem the Syrian helps us to answer this essential question. In reference to this passage, the saint tells us that we need to show the works of love and forgiveness, in order to show that we have truly been loved and forgiven. The rich man received all kinds of blessings from God during his lifetime. Despite this, he did nothing to alleviate the suffering of his fellow human being.  The Gospels tell us, "Blessed are the merciful, for they will be shown mercy," and "with the measure you measure with, it will be measured back to you." In other words, to have an inheritance with God, we have to act like God, "Who is kind and merciful and sends His rain on the just and the unjust." If we make no effort to alleviate the sufferings of others, we can have no part in God. 

Нам потрібно постійно шукати можливості робити вчинки з любов’ю для інших. Тільки так Божа любов стає реальною в нашому житті. Я можу нескінченно говорити про те, як мене любить Бог, але якщо я ніколи не докладаю жодних зусиль, щоб зробити щось з любов’ю для інших, я показую, що насправді не знаю, Хто такий цей Бог. Оскільки я не мав справжнього знання про Бога, я не міг бути менш схожим на Нього.

We need to be constantly on the lookout for opportunities to do loving things for others. This is the only way that God's love becomes real in our lives. I can talk endlessly about how I am loved by God, but if I never exert any effort to do anything loving for others, I show that I don't really know Who this God is. As a result of having no real knowledge of God, I couldn't possibly be less like Him.

Як і з усіма речами в християнському житті, немає необхідності робити щось велике, глибоке та епічне. Наш Бог перебуває серед нас у звичайному контексті. Саме Він втілився як те́сля в досить незначному місті в дуже глухій провінції Римської імперії. Проте, оскільки Він є Богом, усі Його дії, навіть найзвичайніші, мають безмежне значення. Оскільки ми поділяємо Його ідентичність у нашому Хрещенні, кожна наша дія також має безмежне значення. Ми можемо проповідувати Євангеліє Христа і приводити інших до спасіння через виконання дуже простих, мирських завдань, якщо вони виконуються з любов’ю.

As with all things in the Christian life, there is no necessity that we do something big, profound and epic. Our God dwells among us in the context of the ordinary. It was He Who became incarnate as a carpenter in a rather unimportant town in a very backwater province of the Roman Empire. Nevertheless, because He is God, all of His actions, even the most ordinary ones, are of infinite importance. Because we share His identity in our Baptism, each of our actions is also of infinite importance. We can preach the Gospel of Christ and bring others to salvation through the performance of very simple, mundane tasks, as long as they are done with loving intentions.

 

Наші закам’янілі серця — дорога для демонів Our Hardened Hearts are a Highway for the Demons

Знову ж таки, наше розуміння євангельського читання значно покращується, слухаючи пояснення уривку нашого отця у святих Єфрема Сирина. Святий Єфрем говорить нам, що шлях у цій версії луканської притчі про сіяча символізує закам’янілість серця. За словами святого Єфрема, той, хто закам’янів своїм серцем проти заповідей Євангелія Христового, стає «шляхом зла». Далі св. Єфрем говорить нам, що причина того, що ми часто закам’яніли, полягає в тому, що ми відчуваємо прихильність до гріха. Через те, що ми дорожимо́ своїми гріхами і не будемо ненавидіти їх і усувати їх зі свого життя, Слово Боже не може проникнути в нас. Воно не може принести плоду в нас через наш закам’янілий стан. Потім прилітають птахи (символ демонів) і видаляють насіння з наших сердець. Це відбувається з двох причин: по-перше, тому що Слово Боже ніколи не входило в наші серця, через закам’янілий стан наших сердець; і по-друге, демони звикли приходити і йти в нас; ми їхня добре прото́птана дорога.

Once again, our understanding of the gospel reading is greatly enhanced by listening to the explanation of the passage by our father among the saints Ephrem the Syrian. Saint Ephrem tells us that the path in this Lucan version of the parable of the sower represents hardness of heart. According to Saint Ephrem, the one who hardens his heart against the commands of the gospel of Christ becomes "a highway for evil." St. Ephrem further tells us that the reason that we often harden our hearts is that we have affection for sin. Because we cherish our sins and will not hate them and eliminate them from our lives, the Word of God cannot penetrate us. It cannot bear fruit in us because of our hardened condition. Then, the birds (symbolic of the demons) come and remove the seed from our hearts. This happens for two reasons: first, because the Word of God never entered our hearts in the first place, because of our hearts' hardened condition; and second, the demons are used to coming and going in us; we are their well-trampled path.

Святий Єфрем показує нам, що навіть ця кри́хітна частина притчі Господньої надзвичайно багата змістом. Крім того, він містить важливі для нас застереження. Це спонукає нас запитувати себе в спасительний спосіб щодо якості нашої вірності християнському життю. Ми самі: «Яким чином я став закам’янілим до Слова Божого через свою прихильність до гріха? Крім того, як я став «шляхом зла?» Чи демонічні сили приходять і відходять у мені за бажанням?

Saint Ephrem shows us that even this tiny portion of the Lord's parable is extremely rich in meaning. Further, it contains important warnings and admonitions for us. It leads us to question ourselves in a salvific way concerning the quality of our faithfulness to the Christian life. We ourselves, "In what ways have I become hardened to the Word of God, because of my affection for sin? In addition, how have I become a "highway for evil?" Are demonic forces coming and going in me at will?

Якщо в нас закам’яніло серце через прихильність до гріха, це не було б дуже дивним. Ми живемо в часи, коли закам’янілість серця і любов до гріха є звичним явищем. Протягом останнього тижня, наприклад, було випущено нове видання́ знаменитого, всесвітньо відомого Біблійного коментаря Єроніма. Цим коментарем користувалися покоління католиків, починаючи з 1960-х років, щоб нада́ти базове розуміння значення Святого Письма. Однак нове видання, передмова якого написана Папою Франциском, докладає великих зусиль, щоб пояснити всі біблійні засудження гомосексуальних актів. Жодного надійного вченого не переконають явні аргументи коментаря, тому що опозиція Біблії щодо содомського гріха та пов’язаних з нею гріхів є дуже добре відомою та встановленою. Зрозуміле прочитання тексту стародавніх священних книг не залишає сумнівів у тому, що такі дії є серйозними гріхами. Тим не менш, коментар висуває свої застарілі та давно спростовані аргументи, демонструючи як закам’янілість серця, так і прихильність до гріха.

If there is hardening of heart in us, on account of affection for sin, it would not be terribly surprising. We live in a time when hardness of heart and affection for sin is commonplace. During this last week, for example, the new edition of the much-celebrated, world-famous Jerome Biblical Commentary was released. This commentary has been used by generations of Catholics since the 1960s to provide basic insights into the meaning of the Scriptures. The new edition, however, which has a foreword written by Pope Francis, goes to great lengths to explain away all of the Scriptural condemnations of homosexual acts. No credible scholar is convinced by the commentary's specious arguments, because the Bible's opposition to sodomy and related sins is very well-known and established. The plain reading of the text of the ancient, sacred books leaves no doubt that such acts are serious sins. Nevertheless, the commentary ploughs forward with its out-of-date and long-refuted arguments in a display of both hardness of heart and affection for sin.

Такі приклади з навколишнього світу дають нам заохочення до особистого іспиту сумління, шукаючи в собі всі способи́, якими ми плекаємо свої гріхи і, таким чином, залишаємось у добровільному рабстві для них. Подальше дослідження, можливо, може виявити всі способи, якими зло може використовувати нас як дорогу, отруюючи все більшу й більшу частину нашого життя, а також життя людей навколо нас. Наприклад, двадцять років тому я знав успішного бізнесмена, який відкрив двері свого серця для використання порнографії. Поступово протягом наступних років його терпимість до гріха ставала все ширшою і ширшою. Сьогодні практично немає нічого, чого б він не виправдовував, навіть вбивства немовлят в утробі матері.

Such examples from the world around us give us encouragement to do our own personal examination of conscience, searching out all the ways in ourselves that we cherish our sins and, thus, remain in willing slavery to them. A further examination can perhaps reveal all the ways that evil can use us as a pathway, poisoning greater and greater parts of our life, as well as the lives of those around us. For example, twenty years ago, I knew a successful businessman, who opened the door of his heart to use of pornography. Little by little, over the following years, his tolerance for sin became wider and wider. Today, there is virtually nothing that he does not condone, even the murder of infants in the womb.

Як нам одужати, якщо ми виявимо, що наші серця закам’яніли, що ми плекаємо свої гріхи і що ми стали «шляхом для демонів»? По-перше, ми повинні прийняти конкретні рішення жити згідно з заповідями Христа. Ми повинні щиро молитися Богу про Його допомогу у викона́нні наших рішень, а потім нам потрібно регулярно й ретельно перевіряти себе на ці рішення.

Once we find that our hearts are hardened, that we cherish our sins and that we have become a "highway for the demons," how do we recover? First, we have to make specific resolutions to live according to the commandments of Christ. We have to pray earnestly to God for His help in fulfilling our resolutions, and then we need to examine ourselves on those resolutions regularly and thoroughly.

  

«Він став, як губка для її сліз» "He Became Like a Sponge for Her Tears"

 

Чудо, яке вчинив Господь Ісус у сьогоднішньому Євангельському читанні, показує нам дві важливі істини. По-перше, це показує нам, що немає нічого могутнішого за Слово Боже. На початку, як ми читаємо в першій книзі Біблії, Книзі Буття, все Сотворіння і все в ньому було створено Словом Божим. Бог сказав Своє Слово і в результаті виникло все, що існує. Подібним чином ми бачимо силу Слова Божого на сторінках Святого Письма в усій історії людства. Ми бачимо багато випадків, коли Господь спасав Свій народ Словом. Фактично, щоб показати нескінченний обсяг Своєї влади, Бог врятував Свій народ біля Червоного моря лише частиною слова. Лише однією літерою, єврейською літерою Тав, Він розділив море надвоє, дозволивши Своїм людям перетнути морські глибини по суші, і цією ж літерою Він потім знову об’єднав море, потопивши фараона та його всю армію. Якби Господь Бог міг зробити таке велике диво лише з однією буквою, однією частиною слова, що б Він міг зробити з повнотою Свого Слова? Що ж, у во́дах Хрещення ми бачимо, що всі Божі вороги, всі демонські сили потоплені Словом Божим.

The miracle worked by the Lord Jesus in today's Gospel reading shows us two important truths. First, it shows us that nothing is more powerful than the Word of God. In the beginning, as we read in first book of the Bible, the Book of Genesis, the entire Creation and everything in it was created by the Word of God. God spoke His Word and, as a result, everything that exists came into being. In a similar way, we see the power of the Word of God throughout the pages of the Scripture, throughout human history. We see many cases in which the Lord saved His people with a Word. In fact, to show the infinite scope of His power, God saved His people at the Red Sea with only a part of a word. With only a single letter, the Hebrew letter Tav, He divided the sea in two, allowing His people to cross the depths of the sea on dry ground, and by the same letter He then brought the sea back together, drowning the Pharaoh and his entire army. If the Lord God could do such a great wonder with only one letter, one part of a word, what could He do with the fullness of His Word? Well, in the waters of Baptism, we see that all God's enemies, all the demonic forces, are drowned by the Word of God.

Напередодні Своїх життєдайних страждань і смерті в Гетсиманському саду Господь Ісус вимовив єдине слово — Божественне Ім’я, сили якого вистачило, щоб повалити всіх Його ворогів. Природно, його сила була достатньо великою, щоб знищити їх усіх, якби Він цього забажав, але Його вороги мали мету, яку мали виконати в Його божественному плані. Змушуючи їх падати назад, вимовляючи Ім'я, показувало, що Він, Всемогутній Бог, видав Себе вільно.

On the eve of His life-giving suffering and death, in the Garden of Gethsemane, the Lord Jesus spoke a single word, the Divine Name, and its power was sufficient to knock down all of His enemies. Naturally, its power was great enough to destroy all of them, if He had willed it so, but His enemies had a purpose to fulfill in His divine plan. Making them fall backwards with the utterance of The Name showed that He, the Almighty God, was giving Himself up freely.

У сьогоднішньому Євангельському читанні Господь Ісус словом воскрешає сина вдови. Сила Слова Божого воскрешає до життя навіть мертвих. Слово Боже дає життя, куди б воно не прийшло.

In today's Gospel reading, the Lord Jesus raises the son of the widow with a word. The power of the Word of God raises even the dead to life. The Word of God imparts life wherever it goes.

Сила Слова Божого є достатньою, щоб воскресити померлого сина вдови. Але чому тоді Господь Ісус також торкається? Св. Лука розповідає нам у цьому читанні, що Господь Ісус доторкнувся до носила померлого. Чому цей жест, коли, як ми знаємо, Він воскресив Лазаря з мертвих одним Своїм Словом без будь-якого дотику? Господь Ісус торкається носила цього мерця, щоб ми могли дізнатися ще одну правду. Тут ми бачимо, що Тіло Христове є Джерелом життя. Життя приходить до мертвого тіла сина вдови через Тіло Сина Діви, Сина Божого. Своїм дотиком Він бере на Себе гріх і його наслідки. Св. Єфрем Сирін висловлює це гарно, поетично. Він каже: «Живоносне Тіло Його стало губкою для сліз матері та Джерелом життя для померлого».

The power of the Word of God is sufficient to raise the widow's dead son. But then why does the Lord Jesus also touch? St. Luke tells us in this reading that the Lord Jesus touched the bier of the dead man. Why this gesture, when, as we know, He raised Lazarus from the dead by His Word alone without any touch? The Lord Jesus touches the bier of this dead man, so that we can learn an additional truth. Here we see that the Body of Christ is the Source of life. Life comes to the dead body of the widow's son from and through the Body of the Virgin's Son, the Son of God. Through His touch, He takes sin and its consequences upon Himself. St. Ephrem the Syrian puts this in a beautiful, poetic way. He says, "His life-giving Body became like a sponge for the mother's tears and a Source of life for the dead man."

Усі ми приймаємо Його життєдайне Слово і також дотик. У Божественній Літургії ми насичуємося всемогутнім Словом Божим і торкаємося зсередини Тілом Христовим в Божественній Євхаристії. За словами святого Єфрема, Сам Христос став, як губка, щоб увібрати сльози наших страждань, з’єднавши їх зі Своїми стражданнями. Таким чином, Він надає нашим стражданням вічний сенс і значення. Ця сама губка вбирає наші гріхи. Він бере на Себе всі наші гріхи через Хрещення і Святу Сповідь. Вони повністю зникають, тому що всередині цієї губки вже є океан любові.

All of us receive His life-giving Word and touch as well. In the Divine Liturgy, we are fed with the all-powerful Word of God and we are touched within by the Body of Christ in the Divine Eucharist. In the words of Saint Ephrem, Christ Himself has become like a sponge to soak up the tears of our sufferings, uniting them to His own suffering. Thus, He gives our sufferings eternal meaning and significance. This same sponge soaks up our sins. He takes all our sins on Himself through Baptism and Holy Confession. They completely disappear, because within that sponge is already an ocean of love.

Як Христос став для нас, як губка, взявши на Себе наші страждання та гріх Своїм Словом і Своїм дотиком, так і ми станемо як губки в служінні нашим ближнім. Будьмо уважні до полегшення страждань інших, скеровуючи їх до Бога своїми вчинками. Як Христос торкається нас із любов’ю та співчуттям, нехай торкаємося один одного зі співчуттям, яке принесе їм зцілення, яке може прийти лише від Бога. Нехай принесемо їм надію на Царство Небесне.

As Christ became like a sponge for us, taking our suffering and sin on Himself by His Word and His touch, let us become like sponges in the service of our neighbors. Let us be attentive to alleviating the sufferings of others by directing them to God by our deeds. As Christ touches us with love and compassion, let us touch one another with a compassion that will bring them the healing that can only come from God. Let us bring them the hope of the Kingdom of Heaven.

Our Vocation to Share Christ's Redemptive Suffering (An Allocution to the Legion of Mary)

Today's spiritual reading was concerning the legionary's vocation (and indeed the vocation of all Christians) to share in the sufferings of Christ, so that we can also share in His glory. According to the reading, we cannot hope to have the one without the other.

We know that Christians are renewed human beings. We are changed within. Our conformity to our old model, our father and the progenitor of our race, Adam, is changed for a conformity to our new father, the progenitor of the new race, the New Adam. In the re-creation, God chooses not to create out of nothing as He did before, but to make the new Creation from the wreckage of the old. Conformity to Christ, participation in Christ, can only mean conformity to the Paschal Mystery, the life-giving suffering, death and resurrection.

In this new Creation, suffering has new meaning. The spiritual reading compares the role of suffering to the loom's woof, which holds all the complexity of the weave together. In the writings of many of the Fathers of the Church, suffering of the individual Christian has a mystical identity with Christ's redemptive suffering. Beginning from Saint Paul, who said, "fill up what is wanting in the sufferings of Christ on behalf of His Body, the Church," the Fathers continued the explicate how the members of Christ's Body exercise the same redemptive ministry as the Head.

As we have said many times, according to the Church's traditional mystagogy, the Mass is the Life of Christ. It is the mystical re-presentation of the Paschal Mystery. Fruitful participation in it means joining ourselves, offering ourselves completely in union with the Self-Sacrifice of the Son of God. Not only does the Head offer Himself in sacrifice, but all His members do as well.

In the traditional mystagogy of the Roman Rite, the offertory procession commemorates the arrest and trial of the Lord Jesus. Those who would insist that the traditional form of the Rite had no offertory procession are ignorant of the Roman Rite's true history and development. No less an authority than Adrian Fortescue tells us that the offertory procession was still present in the Roman Rite, but that, by the time of Pope St. Gregory the Great, only the size of the procession had been reduced from its full form, encompassing the entirety of church's liturgical space, to a simple movement of the priest and his ministers from the epistle horn of the altar back to the center. Thus, in all the forms of the Roman Rite currently in use, the offertory procession continues to fulfill that same function. It is a sign of Christ, mystically offering Himself, as St. Peter tells us, "He gave Himself up to the one who judged Him unjustly." It is a challenge for us to unite ourselves with Him in His offering. To embrace our suffering, whatever it is, as a share in His suffering will be painful to be sure, but we will suffer anyway. (In the hymns of the Byzantine Rite, the martyrs are depicted as encouraging one another. They say, "if we do not die today, we will still have to die someday.") In Christ is the only way that our suffering can have meaning.

In the introductory dialogue at the beginning of the Anaphora or Canon of the Mass, the priest reminds us, "Let us lift up our hearts," and the people respond in a way that suggests that they are already doing so. The original is difficult to translate: "We are holding them to the Lord." The people and their leaders the clergy are uniting themselves to the very work of Christ. Just as Christ tells St. John the Baptist that His intention is " to fulfill all righteousness," so the people join themselves together to do what is "right and just."

Although in the Consecration of the Mass it is the Risen Christ, over Whom Death no longer has any power, Who becomes really Present on the altar, that Real Presence takes the form of a "mystical death." The Body and Blood of the Lord are re-presented separately, in different species. Even though both are the totality of the Risen Christ, the Blood (i.e. the Life) is "depicted" as apart from the Body. In this way, the Lord Jesus invites all of us to go down to death with Him, to be partakers of the same "mystical death," with the assurance that from henceforth death itself is just a sign. In Holy Communion we receive the fullness of the Risen Christ. Having received Him, He is kneaded into us through suffering as leaven is kneaded into the lump.

Запитання про християнську любов Questions about Christian love

Як ми повинні розуміти «любов» у новій Господній заповіді?

How are we to understand “love” in the Lord’s new commandment?

У євангеліях, нова заповідь Господа нашого Ісуса Христа має різні вирази, але всі ці вирази є еквівалентними, наприклад, «Любіть один одного, як я вас полюбив,» або «як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само,» або «Любіть ближнього, як самого себе.» Очевидно, концепт «любови» є дуже важливим до нашого правдивого розуміння цієї центральної заповіді нашого Бога. Ми потребуємо наголосити цей факт, тобто, любов, яку Христос наказує не є емоції чи пристрасті, але вона є інтелектуальним вирішенням, щоб бажати добра для іншого, навіть і особливо Останнього Добра.

In the gospels, the new commandment of our Lord Jesus Christ has different expressions, but all these expressions are equivalent, for example, “love one another as I have loved you,” or “as you wish other people to treat you, treat them likewise,” or “love your neighbor as yourself.” Obviously, the concept of “love” is vitally important for our proper understanding of this central commandment of our God. We need to emphasize this fact, namely, the love, which Christ commands is not an emotion or a passion, but an intellectual decision to will the good of the other, even and especially the Ultimate Good.

Цей пункт є дуже важливим, тому що емоції дуже рідко є під наказом людської волі, але, так як пристрасті, вони мають бути підпорядкованими до раціональної сили розуму. Якщо наші емоції є проти чесноти любови, наша відповідальність є тим, щоб не чинити згідно з ними, бо емоції не мають есенціальної ролі у практиці чеснот.  Мабуть, позитивні емоції полегшують практику чеснот, але ми повинні ніколи не дозволити того, що негативні емоції зупиняють цю практику. 

This point is very important, because the emotions are seldom subject to the human will, but, just like the passions, they have to be subordinated to the rational power of the mind.  If our emotions are contrary to the virtue of charity, our responsibility is not to act according to them, since the emotions do not have an essential role in the practice of the virtues.  Perhaps, positive emotions make the practice of the virtues easier, but we should never allow negative emotions to halt this practice.

Ні, правдиве значення «любови» є вирішенням, щоб бажати, і бажати постійно, добра іншому. Природно, бажання добра іншому означає те, що ми мусимо діяти згідно з цим бажанням, щоб творити добро у ра́мках нашої здатности. Те, що є зовнішньою рамкою нашої здатности є сюжетом молитви, бо все є можливим для того, хто молиться. Тож, ми маємо позитивний обов’язок, щоб діяти і молитися за спасіння інших, навіть ворогів, незважаючи на негативні емоції. Ми мусимо ігнорувати ці емоції, аж допоки вони розсіються.

No, the true meaning of “love” is a decision to will, and to will continuously, the good of the other. Naturally, the desire for the good of the other means that we must act according to that desire, in order to create the good of the other to the extent of our ability. That which is outside the extent of our ability is a subject of prayer, since everything is possible for him, who prays. Thus, we have a positive obligation to act and to pray for the salvation of others, even enemies, despite negative emotions. We must disregard these emotions until they dissipate.

Чи любов є такою, як всі інші чесноти, або вона є спеціальною?

Is love just like the other virtues, or is it special?

Любов є неподібною до інших чеснот, тому що вона є формою інших чеснот. Фактично, народженням Його Сина у нашій людській природі, і посиланням Святого Духа, Бог виявляв дуже велике таїнство, тобто, Його Божественна Природа є любов’ю, тому що Бог є спільнотою Трьох Осіб. Отож, Бог хоче Його раціональні створіння, щоб бути подібними до Себе, тому що Він є повнотою добра і правди. Практика всіх інших чеснот має її значення у любові, яка дає життя їм, і живить їх.

Love is dissimilar to the other virtues, because it is the form of the others. Actually, by the birth of His Son in our human nature, and by the sending of the Holy Spirit, God revealed a very great mystery, namely, that His Divine Nature is love, because God is a community of Three Persons. Thus, God wants His rational creatures to be like Him, because He is the fullness of goodness and truth. The practice of the other virtues has its meaning in charity, which gives life to them and nourishes them.

Що є найкращим шляхом, щоб формувати звичку цієї чесноти?

What is the best way to form the habit of this virtue?

Найкращий шлях, яким формувати любов у собі є тим, щоб положити межі до нашого свобідного вибору і, через самозречення, зосереджуватись на непостійності цього світу і життя, визначеності нашого суду перед престолом Христа, і вічність у пеклі або на небі. Отож, пам’ять смерти є дуже корисною для нас, допомагаючи нам, щоб виростати у любові до Бога і ближніх, і тож всіх інших чеснотах. Коротко, зростання у цій чесноті стає легшим, коли ми промовляємо до себе, напочатку кожного дня, «цей буде мій останній день.» Тоді, ми мусимо жити згідно з цим промовленням. Бо, якщо ми віримо в те, навіть помалу, ми будемо хотіти того, щоб були діла цього дня досконалими в рамках нашої здатности.

The best way to form charity in us is to place limits on our free choice and, through self-denial, focus on the impermanence of this world and life, the certainty of our judgment before the throne of Christ, and eternity in Hell or in Heaven. Thus, the remembrance of death is very useful for us, helping us to grow in love for God and neighbor, and thus in all the virtues. In short, growth in this virtue becomes easy when we proclaim to ourselves at the beginning of each day, “this will be my last day.” Then, we must live according to that proclamation. Then we must live according to this pronouncement. For, if we believe in this, even slightly, we will want the actions of this day to be perfect to the extent of our ability.