ПРИСУТНІСТЬ БОГА—МАЗЬ, ЯКА ЗЦІЛЮЄ ВСІ НЕДУГИ THE PRESENCE OF GOD IS THE OINTMENT THAT HEALS EVERY ILLNESS

Сьогодні, початок періоду Великопосної Тріоди, літургійної книги, яку ми уживаємо під час Великого Посту і приготовленого періоду перед його початком.  Неділя Митаря й Фарисея починає тиждень, який ми називаємо "Загальницею Вірменів," тому що Свята Церква оригінально представляла цей період, щоб протистояти посту вірменських єретиків, отже, навіть тепер, ми не дозволимо посту під час цього тижня, навіть в середу і п'ятницю.

 

Today is the beginning of the time of the Lenten Triodion, the liturgical book, which we use during the Great Fast and the preparatory period before its beginning.  The Sunday of the Publican and the Pharisee begins a week that is called "the Non-fasting Period of the Armenians," because the Church originally established this period to contradict the fast of the Armenian heretics, and therefore, even today, we do not permit fasting during this week, even on Wednesday and Friday.

 

Сьогоднішнє Євангеліє нам дає описи гордости Фарисея і смиренности митаря, і заохочує нас, щоб імітувати цю смиренність і відкидати цю гордість, тому що смиренний митар став справедливим через його щиру молитву, але гордий фарисей став засудженим перед Богом, тому що він не правдиво моли́вся Богові, а тільки собі.  Фарисей повірив, що джерело спасіння було у собі; він тільки мав поповнювати декрети і правила Закону Мойсея, щоб заслуговувати спасіння. Але, Господь Ісус хоче показати нам, його аудієнцію, те, що ніхто не може заслуговувати спасіння, тому що всі люди є грішниками, які є рівно ж не негідними. Гріх є смертельною недугою, який має тільки одне оздоровлення. Всі люди потребують лікаря, Який може дати ефективні ліки. Ліки, ми знаємо, показуються іншими формами: таблетками, сиропами і мазями. Метафора мазі особливо дуже важлива, тому що Сам Христос є "Помазаним" і Святий Дух є часто описуваним як мазь. З цієї притчі, ми знаємо, що мир з Богом ісходить від щирої молитви. Це правда, тому що присутність Бога є маззю, яка зцілює всі недуги.

 

Today's Gospel gives us descriptions of the pride of the Pharisee and the humility of the publican, and it encourages us to imitate this humility and reject this pride, because the humble publican became just through his sincere prayer, but the proud Pharisee was condemned before God, because he didn't truly pray to God, but to himself.  The Pharisee believed that the source of salvation was in himself; he only had to fulfill the decrees and rules of the Law of Moses to deserve salvation. However, the Lord Jesus wants to show us, his hearers, that no one can deserve salvation, because all people are sinners, who are equally unworthy. Sin is a deadly sickness, which has only one cure.  All human beings need a doctor, Who is able to give effective treatment.  Treatment, we know, takes different forms: pills, syrups, ointments.  The metaphor of an ointment is especially important, because Christ Himself is called "the Anointed" and the Holy Spirit is often described as the anointing.  From this parable, we know that peace with God comes from sincere prayer.  This is true, because the presence of God is the ointment, which heals all sicknesses. 

 

Сьогоднішня притча починається словами-- "Два чоловіки прийшли до Храму, щоб молитись." Іншими словами, вони ввійшли в Божу присутність, але тільки один (митар) дійсно ввійшов в цю присутність, тому що Божа присутність не географічне місцеположення, а настрі́й серця. Щоб бути у присутності Бога, ми мусимо мати правильний настрі́й. Все залежить від цієї присутности, бо без неї наші молитви, пости, богослужіння, навіть Христові таїнства є безкорисними. Без відповідного настро́ю, всі ці речі є нічим.  Задля цієї причини, треба формувати правильний настрій у всіх наших діях.  Удосвіта, коли ми спочатку стаємо, ми повинні нагадувати собі про мету нашого людського життя-- "щоб знати й любити Бога, і служити Йому у цьому житті, і щоб бути щасливими з Ним вічно у небесах." З цим мотивом твердо у пам'яті, можна завершувати інші роботи під час дня з дійсним пізнанням Божої присутности.

 

Today's parable begins with the words-- "Two men went up to the temple to pray." In other words, they entered into the presence of God, but only one (the tax collector) truly entered into that presence, because God's presence is not a geographical place, but a disposition of heart.  To be in God's presence, we have to have the right disposition.  Everything depends on this presence, since without it, our prayers, fasts, services, even the Mysteries of Christ themselves are worthless.  Without the appropriate disposition, all these things are nothing.  For this reason, we need to form the correct disposition in all of our deeds.  At dawn, when we first arise, we should remind ourselves concerning the purpose of our human life--"to know, love and serve God in this life, and to be happy with Him everlastingly in Heaven." With this motivation firmly in mind, we can accomplish all of our different tasks during the day with a true awareness of the presence of God.

 

Сучасна фізика нам каже про об'єднану теорію поля, яка повинна об'єднати всі фундаментальні взаємоді́ї у ра́мках єдиного теоретичного підходу. Подібним способом, у духовному житті, ми повинні постулюва́ти об'єднану теорію чесноти, яка об'єднує всі чесноти у кожній чесноті для того, щоб всім бути присутніми у кожній. Наприклад, любов є Божим Життям, і отже, ясно, всі чесноти є присутніми у чесноті любови. Ця теорія дуже мудра, тому що сила всіх чеснот є тією ж самою присутністю Господа Бога. Тож, повнота всіх чеснот є завершеною, коли ми маємо пізнання Божої присутности.  Коли ми свідомі Божої присутности, ми маємо у цьому моменті всі чесноти.

 

Modern physics tells us about the Unified Field Theory, which seeks to unite all the fundamental forces into one single theoretical approach. In a similar way, in the spiritual life, we might well posit a unified theory of virtue, which unites all the virtues in each virtue, so that all are present in each one.  For example, charity is the Life of God, and therefore, clearly, all virtues are present in the virtue of charity.  This theory is very wise, because the power of all the virtues is one and the same presence of the Lord God.  So, the fullness of all virtues is attained, when we have an awareness of the presence of God.  When we are conscious of the presence of God, we have in that moment all the virtues.

 

Це період, коли ми благословимо помешкання водою, яка була освяченою на свято Йордан. У тексті обряду, багато уривків про дім, які були благословенними Божою присутністю у Святому Письмі.  Всі оселі були повними присутністю Бога, тому що вони були гостинними до цієї присутности. Наші серця мають бути подібними домами, які є завжди гостинними до Божої присутности, бо коли присутність Бога є у нас, ми є у присутності Бога. Багато молитовників містять це, або подібну інструкцію-- "Подумай собі, що клячиш перед самим Богом і Він дивиться на тебе та слухає тебе." Це дуже добра порада. В такий спосіб, ми повинні посвятити цілий день.

 

This is the period in which we bless homes with the water that was sanctified on the feast of Theophany. In the text of the rite, there are a lot of passages about the homes, which were blessed by the presence of God in the Holy Scriptures.  All the homes were filled by the presence of God, because they were hospitable to that presence.  Our hearts have to be similar homes that are always hospitable to the presence of God, since when the presence of God is in us, we are in the presence of God. A lot of prayer books contain this or a similar instruction: "Consider yourself as kneeling before God. He looks upon you and hears you." This is very good advice. In the same way, we should dedicate the whole day.

 

ЯК ЗАКХЕЙ, МИ МУСИМО ПІДНІМАТИСЯ НА ДЕРЕВО LIKE ZACCHAEUS, WE MUST ASCEND A TREE

Брати й сестри у Христі—Христос Раждається!

У Євангелії, Господь ніколи не являє ніщо, яке є безкори́сним і без значення. Кожна деталь має глибоке значення, яке ми можемо уживати для навчання і духовного росту.  Наприклад, у євангельському читанні минулого понеділка, сліпий Вартімай, син Тімая, знімає його мантію, коли він чує те, що Господь Ісус кличе його. Це означає те, що ми мусимо знімати «стару людину» з її хтивостями і бажаннями, щоб відповідати до покликання Господа, і приймати зцілення наших пристрастей.

In Gospel, the Lord never reveals anything that is useless or without meaning. Every detail has deep meaning, which we can use for instruction and spiritual growth. For example, in the Gospel reading of last Monday, the blind man Bartimaeus, the son of Timaeus, takes off his cloak, when he hears that the Lord is calling him.  This signifies that we must take off the “old man” with its lusts and desires, in order to respond to the call of the Lord, and to receive the healing of our passions.

Ми повинні пам’ятати те, що на початку, Господь нам, людям, дав природні енергії. Ці природні енергії стали тлінними у гріхопадінні наших перших предків. Вони стали пристрастями—безладними, природними енергіями, не довго підвладними до причини. Святе Письмо і навчання святих отців показують нам те, що є вісьмома пристрастями- трьома, які зажурять тіло, трьома, які зажурять душу, і двома, які зажурять духа. Три, які зажурять тіло, є- обжерливістю, хтивістю і жадібністю. Три, які зажурять душу, є—гнівом, марністю, і журбою. Дві, які зажурять духа, є – зневірою і гордістю.

We should remember that, in the beginning, the Lord gave to us human beings natural energies. These natural energies became corrupted in our first parents’ fall into sin. They became passions—disordered natural energies, no longer subjected to reason, but controlled by demons.  The Holy Scriptures and the teaching of the holy fathers demonstrate to us that there are eight such passions: three that afflict the body, three that afflict the soul, and three that afflict the spirit. The three, which afflict the body, are: gluttony, lust and avarice. The three, which afflict the soul, are: anger, vainglory and sadness. The two that afflict the spirit are: despondency and pride.

Пристрасті є дуже великою хворобою у нас, яка називається «смертю,» тому що її результат є нашою десінтеграцією. Мета нашого духовного життя є тим, щоб убивати пристрасті, і тож бути зціленими.  Господь наш Ісус Христос нам дає терапі́ю, якою ми можемо бути зціленими, комбінацію позитивних і негативних ліків. Ця терапія включає святі таїнства і молитви, а також піст і омертвіння. 

The passions are a very great sickness in us, which is called “death,” because its result is our disintegration. The goal of the spiritual life is to kill the passions, and thus be healed. Our Lord Jesus Christ gives to us the treatment, by which we are able to get well, a combination of positive and negative remedies.  This treatment includes the sacraments and prayers, but also fasting and mortification.

Сьогодні, у євангельському читанні, ми знайдемо подібні деталі, які мають дуже глибоке значення. Митар Закхей бажає дивитися на Ісуса, але він занадто короткий, і отже не може бачити заради натовпу. Тож, що він вирішує робити? Він вирішує бігти перед натовпом, і підніматися на дерево.  Ми повинні нотувати те, що він вирішує підніматися на дерево, не на стіну, не на вежу, але на дерево. Урок цієї деталі. Щоб бачити Ісуса і бути з Ісусом Христом, ми мусимо підніматися на дерево. Вперше, ми мусимо розділитися від натовпу, і підніматися на дерево. Що це означає? Точно так, як Господь нам каже- «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме на себе хрест свій і йде слідом за Мною.» Боротьба проти наших пристрастей є обов’язком для нас, тому що ми є учнями Господа Ісуса. Так, як ми бачимо у історії митаря Закхея, ми вирішуємо співпрацювати з благодаттю Божою—ми вирішуємо підніматися на дерево—але, вкінці, ми узнаємо те, що наша співпраця є Божим даром.

Today in the Gospel reading, we find similar details, which have very deep meaning. The tax-collector Zacchaeus desires to see Jesus, but he is too short, and therefore is unable to see on account of the crowd. Thus, what does he decide to do? He decides to run ahead of the crowd, and climb a tree. We should note that he decides to climb a tree, not a wall, not a tower, but a tree.  There is a lesson in this detail. In order to see Jesus and be with Jesus Christ, we must ascend a tree. First, we must separate ourselves from the crowd, and ascend a tree. What does this mean? Exactly what the Lord Jesus told us: “If anyone would come after Me, let him deny himself, take up his cross and follow Me.” The battle against our passions is an obligation for us, because we are disciples of the Lord Jesus. Just as we see in the story of the tax-collector Zacchaeus, we decide to cooperate with the grace of God—we decide to ascend the tree—but, in the end, we discover that our cooperation is God’s gift.

Іншими словами, хрест є есенціальним до нашого християнського життя. Наше духовне життя складається з сприйняття хрестових страждань. Якщо ми сприймаємо страждання Господа нашого з любов’ю, ми є на правдивому шляху до воскресіння і спадкоємства небесного царства, але якщо ми відкидаємо страждання хреста Ісуса, тоді ми загубимо наше спадкоємство. Ми мусимо приймати звичай, яким ми розуміємо наше страждання як участь Христового страждання, і мусимо розуміти Христове страждання як лік, який може зцілити цілий світ.

In other words, the cross is essential to our Christian life. Our spiritual life consists of the embrace of the sufferings of the Cross. If we embrace the sufferings of Our Lord with love, we are on the right road to the resurrection and inheritance of the heavenly kingdom, but if we reject the suffering of the Cross of Jesus, then we lose our inheritance. We must acquire the habit of understanding our suffering as a share of Christ’s sufferings, and we must understand Christ’s sufferings as the remedy, which is able to heal the whole world.

В наступну неділю, вже початок Великопосної Тріоди. Це дуже добрий час, щоб думати про конкретні шляхи, якими ми можемо приймати терапію, яку Господь Бог зволив для нашого здоров’я і оновлення. Мабуть, ми в змозі додержати древній звичай, яким ми пи́шемо два добрі ді́ла, які ми згоджуємося, щоб практикувати під час Великого Посту, одне добре діло у молитві, і одне милостиве діло. Тим шляхом, нехай починаємо наше зцілення від пристрастей і знову приймаємо наше спадкоємство у царстві Божому.

Next Sunday is already the beginning of the Lenten Triodion. This is a very good time to think about concrete ways, in which we can embrace the treatment, which the Lord God has prescribed for our health and renewal.  Perhaps, we can observe the ancient custom, by which we write down two good works, which we agree to practice during the Great Fast, one, a good work in the area of prayer, and one, a work of mercy. In this way, let us begin our healing from the passions and regain our inheritance in the kingdom of God.

Господь Ісус у тилу ворога: поразка демонічної змови через зцілення від сліпоти The Lord Jesus Behind Enemy Lines: The Defeat of the Demonic Conspiracy Through the Healing of Blindness

Ми не повинні упускати багато шарів символіки в сьогоднішньому читанні Євангелія. По-перше, це зцілення, про яке ми сьогодні чули, сталося в Єрихоні. Єрихон є символом занепалого, грішного стану людства всюди, де він зустрічається в Святому Письмі, починаючи з чудесного завоювання міста ізраїльтянами під проводом Ісуса Навина. У Книзі Ісуса Навина розповідається, що ізраїльська армія отримала наказ від Бога обходити місто щодня протягом семи днів. Сьомого дня вони повинні були обійти місто сім разів і, завершивши цей сьомий круг, вони повинні були засурмити в свої труби. Коли засурмили сурми, стіни міста чудесним чином впали, і ізраїльтяни завоювали місто, атакуючи його незахищених жителів з усіх боків.

We should not miss the many layers of symbolism in today's Gospel reading. First of all, this cure, which we heard about today happened in Jericho. Jericho is a symbol of the fallen, sinful state of mankind everywhere where it occurs in the Scripture, beginning with the miraculous conquest of the city by the Israelites under the leadership of Joshua. The Book of Joshua relates that the Israelite army was commanded by God to march around the city every day for seven days. On the seventh day, they were to march around the city seven times, and, having completed that seventh circuit, they were to blow their trumpets. When the trumpets sounded, the walls of the city miraculously collapsed and the Israelites conquered the city, attacking its undefended inhabitants from every side.

Подібним чином, раніше минулого року, ми побачили, що чоловік, який став жертвою розбійників у притчі про доброго самарянина, прямував з Єрусалиму до Єрихону, тобто він символічно впав із дружби з Богом у гріх.

Similarly, earlier in the year, we saw that the man who fell prey to the robbers in the Parable of the Good Samaritan was headed from Jerusalem to Jericho, that is, he was symbolically falling from friendship with God into sin.

Перемога Ісуса Навина над містом Єрихоном у старозавітні часи є ілюстрацією перемоги, яку Бог має у Христі над гріховним станом людського роду, що знемагає у грісі та смерті. Смерть виглядає як неприступна фортеця, але через роботу Христа, служіння Його Церкви через її сім таїнств, стіни цієї фортеці зруйновано, і Бог і Його люди забирають здобич, вічне життя в Небесному Царстві.

Joshua's victory over the city of Jericho in Old Testament times is an illustration of the victory that God has in Christ over the sinful condition of the human race, languishing in sin and death. Death appears like an impregnable fortress, but through the work of Christ, the ministry of His Church through its seven sacraments, the walls of that fortress are destroyed, and God and His people take the spoils, everlasting life in the Heavenly Kingdom.

Стан людини — це демонічна фортеця, яка через роботу Христа була приниженою. Людський рід був звільнений Христом від нашого рабства гріха і смерті. Хоча перемога Христа є безсумнівною і цілковитою, застосування цієї перемоги до кожного з нас як окремих осіб має відбуватися через співпрацю нашої власної волі. Христос зробив для нас можливим залишити завойоване місто, стан рабства гріха та смерті, але Він не зробив це обов’язковим. Кожен із нас має застосувати силу своєї волі, підкріплену благодаттю, щоб претендувати на спадщину, яку Бог обіцяв тим, хто вірить і бореться під прапором Його Христа.

The human condition is a demonic fortress, which, through the work of Christ has been brought low. The human race has been liberated by Christ from our enslavement in sin and death. Although Christ's victory is indubitable and total, the application of that victory to each of us as distinct persons must be carried forward through the cooperation of our own free will. Christ has made it possible for us to depart from the conquered city, from the condition of slavery to sin and death, but He has not made it mandatory. Each of us must exercise the power of our will, aided by grace, to claim the inheritance that God has promised to those who believe and fight under the banner of His Christ.

Демонічна армія - це армія, що відступає. Саме цей факт робить його таким небезпечним. Історія людства в суто фізичній сфері показує нам, що армія, що відступає, набагато небезпечніша, ніж армія, що наступає. Наступаюча армія намагатиметься зберегти багато для власного використання. А відступаюча армія все спустошить і знищить, щоб ніщо не було користі для ворога. Ми, хто бореться з Христом, у силі Христа, маємо потрійну мету: поширити славу Христа, врятувати себе від загниваючого світу, яким керують демони, і врятувати якомога більше наших братів-людей, які є у пастці перехресного вогню між наступаючою армією Бога та Його відступаючими, дедалі відчайдушнішими ворогами.

The demonic army is a retreating army. This is the fact that makes it so dangerous. Human history in the purely physical realm shows us that a retreating army is far more dangerous than an advancing one. An advancing army will try to preserve much for its own use. A retreating army, on the other hand, will devastate and destroy everything, so that nothing will be of use to the enemy. We who fight with Christ, in the strength of Christ, have a threefold aim: to extend the glory of Christ, to save ourselves from the decaying world ruled by the demons and to save as many of our fellow human beings as possible, who are caught in the crossfire between the advancing army of God and His retreating, increasingly desperate enemies.

У сьогоднішньому читанні Євангелія можна побачити Христа, який символічно йде в тил ворога, в район Єрихону, символічне царство гріха і смерті, з місією, щоб підкреслити: Його вороги ніде не в безпеці. Місія Христа, згідно зі словами Святого Письма, полягає в тому, щоб зруйнувати діла диявола. Христос іде в район Єрихону, щоб протистояти одній конкретній справі: сліпоті.

In today's Gospel reading, Christ can be seen going symbolically behind enemy lines, into the region of Jericho, the symbolic realm of sin and death, on a mission to make a point: His enemies are not safe anywhere. The mission of Christ, according to the words of the Scriptures, is to undo the works of the devil. Christ goes into the region of Jericho to confront one particular such work: blindness.

Псалом 145 говорить нам, що сліпота є витвором диявола, тому що там сказано: «Господь визволяє в’язнів, Він дає зір сліпим, Він піднімає тих, хто впав, Він любить Своїх праведних людей. Він захищає чужинців, які живуть у нашій землі, Він допомагає вдовам і сиротам, а безбожних веде на погибель, Господь Цар навіки, Бог твій, Сіоне, буде царювати навіки! Господь іде в Єрихон, землю гріха і смерті, щоб показати, що Він Цар. Не буде перебільшенням сказати, що все, що є неправильним у нашому житті, зрештою пов’язане з демонічними діями та впливом. Сліпота не є винятком, як сліпота фізична, так і важливіша і небезпечніша сліпота духовна. Фізична сліпота не є провиною того, хто її страждає, але духовна сліпота є рішенням волі людини. Через обман демонів, умовляння та спокуси створених, випадкових речей, людська воля відвертається від істини, прагнучи зробити себе арбітром і творцем істини.

Psalm 145 tells us that blindness is a work of the devil, for there it says, "The Lord sets prisoners free, He gives sight to the blind, He lifts those who have fallen, He loves His righteous people. He protects strangers who live in our land; He helps widows and orphans, but takes the wicked to their ruin. The Lord is King forever. Your God, O Zion, will reign for all time." The Lord goes to Jericho, the land of sin and death, to show that He is King. It is not an exaggeration to say that everything that is wrong in our lives is ultimately traceable to demonic action and influence. Blindness is no exception, both physical blindness and the more important and more dangerous spiritual blindness. While physical blindness is no fault for the one who suffers it, spiritual blindness is a decision of the human will. Because of the deception of the demons, the blandishments and allurements of created, contingent things, the human will turns away from truth, seeking to make itself the arbiter and designer of truth. 

Жити за правдою і відкинути духовну сліпоту – це щоденне завдання для нас. Його потрібно оновлювати і запускати заново з кожною миттю. Кожна спокуса, з якою ми стикаємося в повсякденному житті, вимагає виконання того самого завдання. Нам потрібно щодня молитися до Отця, щоб Він дав нам силу вести війну та боротися з Його Христом. Тільки силою Христа ми можемо залишатися в правді і відкинути обмани демонів. На жаль, у кожного з нас є схильність до гріха. З цієї причини нам потрібно триматися Христа як джерела нашої сили. Треба дбати про те, щоб ми ніколи не були далекі від животворних церковних Тайн, особливо від Святої Сповіді та Причастя. Коли ми впадаємо в гріх, що ми часто робимо, нам потрібно, щоб Христос пробачив наші гріхи і живив нас Своїм безсмертним життям.

Living according to truth and rejecting spiritual blindness is a daily task for us. It must be renewed and restarted with each passing moment. Every temptation we encounter in our daily lives requires the performance of that same task. We need to pray daily to the Father that He would give us the strength to wage war and strive in and with His Christ. Only by the strength of Christ can we remain in the truth and reject the deceptions of the demons. Unfortunately, each and everyone of us has a propensity to sin. For this reason, we need to cling to Christ as the source of our strength. We need to make sure that we are never far from the Church's life-giving Mysteries, especially Holy Confession and Holy Communion. When we fall into sin, which we often do, we need Christ to forgive our sins and nourish us with His own immortal Life.

 

Роль Божого Світла у нашому житті The Role of God’s Light in our life

Брати й сестри у Христі—

Сьогодні, євангельське читання каже: «О земле Завулона та земле Нафталі, приморський шля́ху, країно з Йорданом, поганська Галилеє! Народ, який сидів у темноті побачив велике світло; тим, що сиділи в країні й тіні смерти,-- зійшло їм світло.» У цьому читанні, Господь наш Ісус Христос називається «світлом» так, як ми сповідуємо у віровче́нні: «В єдиного Господа нашого Ісуса Христа, Сина Божого, єдинородного від Отця народженого перед усіма віками, Світло від Світла...» Дійсно, світло є дуже популярною і важливою ілюстрацією Господа нашого.  Це світло—Господа нашого—якого ми хвалимо у всіх псалмах і піснях церковних, не є физічним світлом, а важливішим духовним світлом. Можна розуміти цей образ, якщо ми розмірковуємо про роль, що її світло має у нашому житті. 

Today, the Gospel reading says: “O Land of Zebulon and land of Naphtali, the seaward road, land beyond the Jordan, heathen Galilee! A people, which sat in darkness has seen a great light; on those, who dwelt in a land of gloom, a light has shone.” In this reading, our Lord Jesus Christ is called “light,” just as we profess in the Creed: “and we believe in one Lord, Jesus Christ, the Only-Begotten Son of God, begotten of the Father before all ages, Light from Light…” Indeed, light is a very popular and important image of Our Lord. This light—our Lord—Whom we praise in all the psalms and hymns of the Church, is not physical light, but the more important spiritual light.  We can understand this image, if we reflect on the role that light has in our life.

Світло потрібне для всіх наших робіт тому, що нам треба бачити те, що ми робимо, щоб робити це добре і ефективно. Фактично, можна називати світло джерелом добрих діл і етичного життя, бо безсумнівно, Бог зволив те, що людина працює під час дня світлом сонця так, як сто третій псалом каже: «Наводиш темряву, і ніч надходить, що в ній ворушаться усі звірі дібровні. Левенята рикають за здобиччю своєю, поживи від Бога собі просять. Ховаються, як тільки зійде сонце, лягають у своїх барлогах. Виходить чоловік до свого діла й до своєї праці аж до вечора.» Людина є створінням світла—знання і мудрости.  Щоб бути цілою людиною, ми мусимо бути пильними у наших ділах для інших людей і для Бога так, як Христос Бог каже: «Ще трохи часу світло з вами. Ходіте, поки світло у вас, щоб не пойня́ла вас тьма. Хто ходить у тьмі, не ві́дає, куди йде. Поки у вас світло—віруйте у світло, щоб світла синами вам стати!»

Light is necessary for all our works, because we need to see what we are doing in order to work well and effectively.  In fact, we could even say that light is the source of good works and an ethical life, since, without doubt, God willed that the human being work during the day by the light of the sun, just as the hundred third psalm says: “You bring darkness, and it is night, the time when all forest animals prowl.  The young lions roar after their prey and seek their food from God.  The sun rises, they slink away and lie down to rest in their dens; while the man goes forth to his work, laboring on until the evening.” The human being is a creature of light—of knowledge and wisdom.  In order to be a complete human being, we must be industrious and assiduous in our works for other people and for God, just as Christ God says: “Yet a little while the light is with you.  Walk while you have the light, lest the darkness overtake you.  He who walks in darkness does not know where he is going. While you have the light—believe in the light, so that you will become children of light.”

Як залишитися у світлі? Можна залишитися у світлі через пильність над нашим розумом. Через цю пильність, залишимося у присутності Бога.  Коли ми залишимося у присутності Бога, ми приносимо всі наші діла до Бога як жертви.  Що є жертва крім того діла, яке є принесеним Богові? Але, кожне індивідуальне діло може бути жертвою, якщо це наш намір.  Тим способом, кожний момент у наших життях може бути рівно нагодою для спілкування з Богом: страждання, турбота, але також радість, і успіх.  Тому, ми повинні приймати всі ці речі вдячністю, бо всі є користя́ми, які скеровують нами ближче до Бога.  Навіть найбільша біда може бути джерелом найбільшого добра тому, що Бог має намір, щоб керувати нами згідно Його співчуття до участі найбільшого добра—Бога Самого.  Коли ми приймаємо страждання, наприклад, вдячністю, залишимося у присутності Бога.

But how can we remain in the light? We can remain in the light through watchfulness over our minds.  Through this watchfulness, we remain in the presence of God.  When we remain in the presence of God, we offer all our works to God as sacrifices.  What is a sacrifice if not a deed, which is offered to God? But, each individual work can be a sacrifice, if this is our intention.  In this way, each moment in our lives can be equally an opportunity for communion with God: suffering, trouble, but also joy and success.  Therefore, we ought to receive all these things with gratitude, since all of them are benefits, which bring us closer to God.  Even the greatest misfortune can be the source of the greatest good, because it is God’s intention to guide us according to His compassion to a participation in the highest good—God Himself.  When we receive suffering, for example, with gratitude, we remain in the presence of God. 

Життя Святих є уроками для нас тому, що можна бачити у цих життях спосіб, яким вони виросли ближче до Бога через діла і молитву.  Іншими словами, ми можемо бачити їхні жертви кожного моменту. Святий Йоан Співчуттєвий, Архиєпископ Олександрійський, який був відомим для його добрих діл, особливо його милостин, сказав: «Я знайшов мою скарбницю—повну, а я залишив її—порожню. Я завжди пробував віддати Богові ці речі, які Йому належать.» Жертва легша, коли ми пізнаємо те, що всі наші речі Богові належать.  Коли ми приймаємо їх, ми вдячні, і коли вони залишать нас, ми маємо мир тому, що ми ще маємо те, що дійсно важливе—Світло Істинне—Присутність правдивого Бога.

The lives of the saints are lessons for us, because we can see in these lives the manner in which they grew nearer to God through their works and prayer.  In other words, we can see their sacrifices in each moment.  St. John the Compassionate, the Archbishop of Alexandria, who was known for his good works, especially his almsgiving, said: “I found my treasury full, and I left it empty.  I have always tried to render to God the things which are God’s.” Sacrifice is easier, when we recognize that all our possessions belong to God.  When we receive them, we are grateful, and when they desert us, we have peace, because we still have that, which is truly important—the True Light—the Presence of the true God.