Преподобний Антоній Києвопечерський: Наслідуймо його чесноти Saint Antony of the Kyiv Caves: Let Us Emulate His Virtues

Сьогодні свято отця чернецтва Київської Русі. Для нас, перш за все, важливо говорити про велике значення чернечого руху в житті Церкви. Чернечий рух виник у III столітті, коли добігав кінця час мучеництва. Тривалий період гонінь на Церкву закінчувався, і, як наслідок, серйозні та палкі християни почали шукати способу, за допомогою якого вони могли б зберегти суворе зобов’язання, яке так довго включало в себе християнське життя. Вони прагнули створити палкість мучеників у своєму власному повсякденному християнському житті, щоб саме християнство залишалося пропозицією життя і смерті, якою воно було для мучеників і для всіх тих, хто пережив епоху мучеників. Щоб зробити це, вони повинні були прийняти сувору етику, яка вважала, що «мученицька смерть ЗАРАЗ». Іншими словами, кожна мить християнського життя вимагає фундаментального вибору зректися світу й присвятити себе Христу. Мученики ніколи не мали б сили, спонукані Божою благодаттю, віддати своє життя Христу, якби вони не приносили своє життя Христу багато разів, від моменту до моменту протягом усього свого життя. Чернече життя стало новим способом безкомпромісної відданості Христові.

Today is the feast of the father of monasticism in Kievan Rus. It is, first of all, important for us to speak about the great importance of the monastic movement in the life of the Church. The monastic movement arose in the third century, when the time of martyrdom was coming to an end. The long period of persecutions against the Church was winding down, and, as a result, serious and fervent Christians began to seek a way by which they could preserve the strict commitment that the Christian life had for so long entailed. They sought to create the fervor of the martyrs in their own daily Christian lives, so that Christianity itself would remain the life and death proposition that it had been for the martyrs and for all those who had lived through the age of the martyrs. In order to do this, they had to adopt a strict ethic that believed that "martyrdom is NOW." In other words, every moment of the Christian life demands that fundamental choice to renounce the world and commit oneself to Christ. The martyrs would never have had the strength, impelled by the grace of God, to offer their lives to Christ if they had not consistently offered their lives to Christ many times, moment to moment throughout their lives. Monastic life became a new way of uncompromising commitment to Christ.

Природно, що початковий дух і запал чернечого руху охолов і мусив багато-багато разів відновлюватися протягом історії Церкви. Але воно завжди відновлювалося, особливо в ті періоди, коли воно відіграва́ло видатну́ роль у приведенні нових земе́ль і народів до Христа. Більшість народів світу, які сьогодні є християнами, отримали світло християнської віри спочатку від ченців.

Naturally, the initial spirit and fervor of the monastic movement cooled and had to be renewed many, many times over the course of the history of the Church. But it did always renew itself, particularly during those periods when it played a prominent role in bringing new lands and peoples to Christ. Most of the peoples of the world who are Christians today received the light of the Christian faith originally from monks.

Святий, якого ми сьогодні вшановуємо, відіграв вирішальну роль у набли́женні Київської Русі до Христа. Він зробив це, будучи прикладом християнської чесноти для тих, хто нещодавно прийняв віру. Подібно до того, як ті люди бачили чесноти святого Антонія і наслідували їх, ми повинні наслідувати ті самі християнські чесноти тепер у контексті нашого повсякденного життя. У цей час тяжких випробувань для України ми маємо усвідомити, що ми не можемо зробити нічого важливішого для України та світу, ніж те, щоб моделюва́ти Христові чесноти, які показує нам святий Антоній.

The Saint that we commemorate today played a critical role in bringing Kievan Rus to Christ. He did this by being an example of Christian virtue to those who had so recently accepted the Faith. In the same way that those people saw the virtues of Saint Antony and emulated them, we should resolve to emulate those same Christian virtues now in the context of our everyday lives. In this time of severe trial for Ukraine, we should realize that there is nothing more important that we can do for Ukraine and for the world than to model the virtues of Christ that Saint Antony shows to us.

Перш за все, ми повинні наслідувати його велику любов. Ми повинні бути готові розлучитися з усім, так, з усім заради Христа. Подібно до нього, ми повинні постанови́ти віддавати перевагу Христу над усім іншим і піти́ на будь-яку жертву, щоб отримати спадок у Христовому Царстві. Наш святий залишив батьківщину, сім’ю, друзів, усе, що було йому знайоме, бо любив Господа Ісуса і хотів навчитися того, як наближатися до Нього. Його прагнення жити в близькості з Господом Ісусом привело його далеко, спочатку до Константинополя, а потім до суворих монастирів і скитів гори Афон. Там він багато чого навчився про життя в молитві та тиші. Проте, коли він добре закріпився у своєму чернечому житті, його життя знову перевернулося з ніг на голову. Його духовний отець на Афоні просив його пожертвувати своїм молитовним життям, своєю безмовністю, своєю близькістю до Бога, яку він знайшов під час перебування на Святій Горі, щоб повернутися на рідну землю, щоб принести́ світло Христа своїм власним людям. Святий Антоній прийняв слова́ свого духовного отця, як голос Божий. Він знову вирвався з коріння і повернувся на Русь. Це була жертва дуже щедрого серця, яке глибоко любило Бога.

First of all, we should emulate his great charity. We should be prepared to part with everything, yes, everything for the sake of Christ. Like him, we should resolve to prefer Christ to everything else and make any sacrifice to possess an inheritance in Christ's Kingdom. Our saint left his homeland, his family, his friends, everything that was familiar to him, because he loved the Lord Jesus and wanted to learn how to grow closer to Him. His quest to live in intimacy with the Lord Jesus led him far away, first to Constantinople, then to the austere monasteries and hermitages of Mount Athos. There he learned much about the life of prayer and stillness. Yet, when he was well-established in his monastic life, his life was again turned upside down. His spiritual father on Mount Athos asked him to sacrifice his life of prayer, his stillness, his closeness to God that he had found during his time on the Holy Mountain, in order to return to his native land to bring the light of Christ to his own people. Saint Antony accepted the words of his spiritual father like the voice of God. He once again uprooted himself and returned to Rus. It was an offering of a very generous heart that loved God deeply.

По-друге, ми повинні прагнути наслідувати лагідність святого Антонія. Ми часто маємо хибне уявлення про лагідність і супутню їй чесноту смирення. Це ще більше підстав для того, щоб зосередитися на тому, що є справжньою лагідністю. Лагідність — це чеснота, завдяки якій ми визнаємо, що наші обставини є волею Бога щодо нас, і що Він бажає цих обставин з любов’ю та співчуттям, навіть якщо ми не можемо розуміти Його намірів. Святий Антоній є чудовим зразком цієї чесноти. Нам потрібно прагнути бути схожими на нього. Після придушення жорстокого повстання князь Ізяслав повернувся до Києва. Князь підозрював, що святий Антоній допомагав повстанцям під час повстання, і тому вигнав святого з Києва, відправивши до Чернігова. Святий Антоній був невинним у висунутих йому звинуваченнях. Проте він не намагався захищатися, а беззаперечно прийняв вирок князя. На переїзд до Чернігова він дивився як на можливість поширювати світло Христа. Фактично в Чернігові він заснував монастир, який зберігся донині як друга найдавніша чернеча фундація в Україні. Точно так само наші обставини дані нам Богом з причин любові та співчуття. Ми повинні прийняти їх і процвітати в них для Божої слави та спасіння душ тих, хто нас оточує.

Secondly, we should strive to emulate Saint Antony's meekness. We often have a false view of meekness and its companion virtue of humility. All the more reason for us to focus on what constitutes true meekness. Meekness is the virtue by which we recognize that our circumstances are the will of God for us, and that He wills those circumstances lovingly and compassionately, even though we may not understand His purposes. Saint Antony is a wonderful model of this virtue. We need to strive to be like him. After putting down a brutal rebellion, Prince Izyaslav returned to Kyiv. The prince suspected that Saint Antony had assisted the rebels during the insurgency, and, therefore, he exiled the saint from Kyiv, sending him to Chernihiv. Saint Antony was innocent of the accusations made against him. Nevertheless, he did not try to defend himself, but accepted the prince's judgment without question. He looked upon the move to Chernihiv as an opportunity spread the light of Christ. In fact, in Chernihiv, he founded a monastery that survives to this day as the second oldest monastic foundation in Ukraine. In just the same way, our circumstances are given to us by God for loving and compassionate reasons. We need to accept them and thrive in them for God's glory and the salvation of the souls of those around us.

Нарешті, ми повинні наслідувати розсудливість святого Антонія. Святий Антоній був відомий тим, що кожне рішення приймав після ретельного обдумування та глибокої молитви. Ми повинні бути такими ж. Іноді інші вважали повільність прийняття рішень святим Антонієм джерелом розчарування, але знову і знову Божественне Провидіння винагороджувало обережну розсудливість святого. Точно так само ми повинні стежити за своїми думками, приймати кожне рішення з молитвою і не приймати жодних рішень, доки Бог не об’явить нам Свою волю. Як святий Антоній, ми повинні шукати поради в інших, яким ми довіряємо, коли вирішуємо складні́ речі. Боже Провидіння ви́нагородить і нашу розсудливість.

Lastly, we need to resolve to emulate the prudence of Saint Antony. Saint Antony was known for taking every decision after careful thought and deep prayer. We need to be the same way. Sometimes, others found the slowness of Saint Antony's decision-making process to be a source of frustration, but, again and again, Divine Providence rewarded the saint's careful prudence. In just the same way, we should attend to our thoughts, make every decision with prayer, and make no decision until God makes His will known to us. Like Saint Antony, we should seek the counsel of others, whom we trust, when we are deciding difficult things. Divine Providence will reward our prudence as well.