Нехай подумаємо про те, чим ми паралізовані Let's Think About the Many Ways that We are Paralyzed

Сьогодні ми почули євангельську історію про зцілення розслабленого. Це та сама подія, яка описана в Євангелії від Св. Марка і про яку ми чуємо у другу неділю Великого посту. Ця історія, звичайно, наповнена сенсом з різних точок зору, але один із найкращих способі́в отримати плоди від роздумів над цією історією — це побачити себе в образі паралізованої людини. Подібно, у 4-ту неділю після Пасхи, ми мали нагоду поставити себе на місце того іншого паралізованого чоловіка, який лежав на підстилці в Єрусалимі, чекаючи, коли прибулий ангел сколихне́ воду в чудодійній купальні.

Today we heard the gospel story of the healing of the paralytic. This is the same event that is described in the Gospel According to Saint Mark and that we hear on the Second Sunday of Great Lent. The story is, of course, full of meaning from many different angles, but one of the greatest ways that we can derive fruit from meditation on this story is to put ourselves in the person of the paralyzed man. Similarly, on the 4th Sunday after Pascha, we had occasion to put ourselves in the place of that other paralyzed man, who was lying on a mat in Jerusalem, waiting for the water of a miraculous pool to be stirred up by a visiting angel.

Ця подія, про яку ми сьогодні чули, сталася в Капернаумі біля Галілейського моря в розпал служіння Господа Ісуса в Галілеї. Дивлячись на цю подію очима віри, нехай побачимо тут той факт, що ми також страждаємо від різного роду паралічу, паралічу, який заважає нам стати тим, ким ми були призначені бути в очах Бога, і повністю увійти в Небесне Царство.

This event that we heard about today happened in Capernaum by the Sea of Galilee at the height of the Lord Jesus' Galilean ministry. As we look upon this event with the eyes of faith, let us see here the fact that we suffer from various kinds of paralysis too, paralysis that prevents us from becoming what we were intended to be in God's eyes and entering fully into the Heavenly Kingdom.

Перш за все, це наш очевидний параліч у грісі та смерті. Це, звичайно, правда, що Господь Ісус потенційно усунув цей параліч у кожного з нас через Свої життєдайні страждання, смерть і воскресіння. Щоб ця потенція стала реальною, ми повинні приєднатися до Господа Ісуса, співпрацювати з Його благодаттю та трансформуватися, уподібнюючись до Нього, розділяючи інтимне спілкування в Його Особі.

First of all, there is our obvious paralysis in sin and death. It is, of course, true that the Lord Jesus has potentially removed this paralysis from each and every one of us through His life-giving suffering, death and resurrection. For that potency to become actual, we must adhere to the Lord Jesus, cooperate with His grace and become transformed by being conformed to Him, sharing an intimate communion in His Person.

Однак є також другий параліч, від якого ми страждаємо. Цей параліч є наслідком обмеженості наших знань у цьому світі. Усе, що ми можемо пізнати в цьому світі, має починатися з наших почуттів, але наші почуття не мають доступу до величезного духовного світу, де живуть Бог, Його ангели та святі.

However, there is also a second paralysis from which we suffer. That paralysis is due to the limitations of our knowledge in this world. Everything that we can know in this world must begin in our senses, and yet our senses have no access to the vastness of the spiritual world where God and His angels and saints dwell.

Обидва ці види паралічу можна подолати однаково: чеснотою віри. В інших місцях Євангеліє говорить нам, що чеснота віри рухає го́ри. Це вірно точно так само, як вона лікує параліч. Наші здібності в духовному світі пропорційні нашій вірі. Велика віра здатна перемогти будь-що так, як мала віра може зробити дуже мало.

Both of these kinds of paralysis can be overcome in the same way: through the virtue of faith. The gospel tells us in other places that the virtue of faith moves mountains. This is true in precisely the same way that it heals paralysis. Our abilities in the spiritual world are proportionate to our faith. Great faith is able to conquer anything, while a small faith can accomplish very little.

Якщо ми хочемо зростати у вірі, ми повинні молитися про віру. Бог може нескінченно збільшувати нашу віру, до того моменту, коли віра більше не потрібна. Коли віра більше не потрібна? Коли ми переходимо у світ майбутній, світ, для якого ми створені, світ, за яким ми повинні прагнути, бо це наш справжній дім. Коли ми подорожу́ємо, ми зупиняємось у різних місцях, у готелях, гуртожитках або, якщо ми в паломництві, можливо, у монастирі. Ми ніколи не плутаємо жодне з цих місць, де ми тимчасово кладемо го́лови, з нашим домом. Ні, дім є іншим. Дім – це місце, де нам справді комфортно, тому що наші речі в нашому домі, а нам комфортно серед своїх речей. Я знав багатьох людей, які не могли спати далеко від дому протягом однієї, двох або навіть трьох ночей.

If we want to grow in faith, we have to pray for faith. God can increase our faith endlessly, up to that point that faith is no longer necessary. When is faith no longer necessary? When we pass over to the world to come, the world for which we were created, the world for which we should long, because it is our true home. When we travel, we stay in various different places, in hotels, hostels, or, if we are on a pilgrimage, a monastery perhaps. We never confuse any of these places where we temporarily lay our heads with our home. No, home is different. Home is where we are truly comfortable, because our things are in our home, and we are comfortable among our things. I have known many people who could not sleep away from home for as much as one, two or even three nights.

Саме віра дає нам знання про наш справжній дім. Ось ми просто проїжджаємо. Було б безглуздо під час якоїсь подорожі зупинити наш прогрес і просто вирішити залишитися в іншому місці, крім нашого дому. Якби ми це зробили, це б прирекло́ нас, принаймні зрештою, на бездомне життя, без речей, без роботи, без засобів до життя. Ніхто з нас не буде таким дурним. Ні, коли ми подорожуємо, ми прямуємо до місця призначення, щоб розвернутися і піти додому. Ніхто з нас також не повинен чинити духовну дурість. Ми не повинні жертвувати домом, люблячим домом нашого Батька і Його сім’ї, нашою сім’єю, заради дрібни́чок і легковажності.

Well, it is faith that gives us knowledge of our true home. Here, we are just passing through. It would be foolishness on a trip of some kind to halt our progress and just decide to remain in some place other than our home. If we did that, it would condemn us, at least eventually, to a life of homelessness, without things, without a job, without means to live. None of us would be so foolish. No, when we travel, we get to where we are going, so that we can turn around and go home. None of us should commit spiritual foolishness either. We should not sacrifice home, the loving house of our Father and His family, our family, for trinkets and frivolity.

Подорожувати важко. Ми всі це розуміємо інстинктивно. Іноді, коли нам потрібно кудись йти, ми навіть не можемо почати рухатися, тому що боїмо́ся труднощів, які можуть зустрітися на цьому шляху. Дійсно, це параліч. Як легко навіть у найзвичайніших обставинах стати паралізованим смутком і сумнівами. Є лише одна річ, яка може зробити духовну подорож легшою і світлішою: знання того, що Бог нас дуже любить, що Він з нами і допомагає нам у кожну хвилину. Лише це полегшує наш вантаж під час нашої подорожі. Ми повинні довіряти Богові повністю. Як нагадує нам святий апостол Павло, Він робить так, щоб усе разом працювало нам на благо.

Travelling is difficult. We all know this instinctually. Sometimes, when we have to go somewhere, we cannot even begin to move, because we dread the difficulties that may lie along the way. Now that is paralysis. How easy it is, in even the most ordinary circumstances, to become paralyzed with sadness and doubt. There is only one thing that can make the spiritual journey easier and lighter: the knowledge that God loves us very much, that He is with us and is helping us at every moment. This alone lightens our load and makes our journey easier. We have to trust God and trust Him completely. As the Holy Apostle Paul reminds us, He is making everything work together for our good. 

Саме віра прориває всі наші різні види паралічу. Отже, маймо віру. Нехай маємо велику віру, щоб ми могли пересунути го́ри-перешкоди на нашому шляху до Бога, і щоб ми також могли допомогти іншим пересунути перешкоди зі своїх шляхів. Молі́мося до Бога, щоб Він зміцнив нашу віру і дав нам ще більшу тугу за Його Царством.

It is faith that breaks through all our various different kinds of paralysis. So, let's have faith. Let's have great faith, so that we can move the mountain-obstacles in our path to God, but that we can also help others move the obstacles out of their paths as well. Let's pray to God that He will increase our faith and give us ever greater longing for His Kingdom.