АНГЕЛ СІДАЮЧИ ПРАВОРУЧ ПОКАЗУЄ НАМ БОЖУ ЛАСКУ THE ANGEL SITTING ON THE RIGHT SHOWS US GOD’S FAVOUR

Брати й сестри у Христі—

Сьогодні ми чули історію про жінок- мироносиць, які прийшли до Христового гробу, щоб помазати Його померле тіло.  Євангеліє каже, коли жінки увійшли в гріб, побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу одежу.  Це здається некорисною деталлю у контексті, в якому нема некорисних дета́лей, ні випадковости.  Насправді, ця деталь є повна значенням. Перше, ми повинні подумати про оточення гробу. Євангеліє від Святого Йоана нам каже, що гріб був у саді, але воно не розказує про його структуру.  Він був типо́вим гробом, тому що включа́в дві кімнати: більшу кімнату оригінально без даху, висічену з каменю так, як менший внутрішній гріб.  У цій кімнаті, обряди юдейського похорону були поповнені увечері Святої Суботи. Сьогодні, ця більша кімната є каплицею Святого Ангела, і престіл у цій каплиці був висіченим з каменю, який Йосиф прикотив до входу гробу.  Після обрядів похорону, Ісусове тіло було положене у меншій кімнаті—внутрішньому гробі. Можна вхо́дити у внутрішній гріб через туне́ль дуже вузький і низьки́й.  У кінці туне́лю, внутрішній гріб відкривається вправо, а вліворуч тільки продовження каменистої стіни. Юнак у сьогоднішньому Євангелії сидів на похоро́нному ліжку. Отже, чому Євангеліє каже, що юнак «сидів праворуч?» Символічно, право є знаком Божої ласки.

Today, we heard the story about the myrrh-bearing women, who went to the tomb of Christ in order to anoint His dead body.  The Gospel says that, when the women entered the tomb, they saw a youth seated on the right, clothed in white apparel.  This seems like a useless detail in a context, in which there are no useless details, nor coincidences.  Actually, this detail is full of meaning.  First, we should consider the setting of the tomb.  The Gospel of St. John tells us that the tomb was in a garden, but it does not tell us about its structure.  It was a typical tomb, since it included two rooms: a larger room originally without a roof, hewn from the rock, just like the smaller burial chamber. In this larger room, the rites of the Jewish funeral were conducted on the evening of Holy Saturday.  Today, this larger room is the Chapel of the Holy Angel, and the altar in this chapel was hewn from the rock, which Joseph rolled against the entrance of the tomb. After the rites of the funeral, the body of Jesus was laid in the smaller room—the burial chamber.  One can enter the burial chamber through a tunnel that is both narrow and low.  At the end of this tunnel, the burial chamber opens to the right, but to the left is only the continuation of the rock wall.  The youth in today’s Gospel was sitting on the burial couch.  Therefore, why does the Gospel say that the youth sat “on the right side?” Symbolically, the right is the sign of God’s favour.

У старому завіті, багато разів, ми знаходимо цей символ.  Наприклад, у пророцтві Єзекиїла, чудове джерело тече «з-під порогу з правого боку храму, на південь від жертовника.» І також, у Новому завіті, Святий Архангел Гавриїл, коли він з’являється до священика Захарія, батька Святого Йоана Хрестителя, він стоїть праворуч кадильного жертовника (знову, на південь від жертовника). В нашому богослужінні також, ми завжди прирівнюємо «праворуч» і «на південь,» бо наш храм так, як Господній Храм Старого Ізраїля, стоїть лицем на схід.  Південні двері іконостасу є звичайним входом святилища, бо північні двері нормально є виходом.  Іншими словами, направо є вхід в Божу ласку—це шлях до приятельства з Богом. 

In the Old Testament, many times, we find this symbol.  For example, in the prophecy of Ezekiel, a wonderful stream flows “from under the threshold on the right side of the temple, south of the altar.” Also, in the New Testament, the Holy Archangel Gabriel, when he appears to the priest Zechariah, the father of St. John the Baptist, he stands on the right side of the altar of incense (again, south of the altar). In our Divine Service, we also always equate the “right” with the “south,” since our temple, like the Lord’s Temple in Old Israel, faces the east.  The south door of the iconostas is the usual entrance to the sanctuary, since the north door is normally an exit.  In other words, the “right” is the entrance into God’s favour. It is the way to friendship with God.

Як «право» є символом Божої ласки, так воно є символом того, яке заслуговує Його ласку: справедливість, милість і добрі діла.  Ми завжди хрестимося нашою правою рукою так, як ми завжди привітаємо один одного приношенням нашої правої руки́.  В нашій Літургії, священник ніколи не повертається вліво, бо це символізувало б навмисний злий вибір.  «Право» є символом і Божої ласки, і того, що заслуговує Божу ласку. У цьому факті, ми бачимо виявлення природи правди. Визначення правди є «конформуванням дійсности до Божого розуму,» але також, «конформування наших розумів до дійсности.» Отже, ми маємо нагоду брати участь у Божій правді; тільки треба, щоб наші розуми відповідали до дійсної природи речей. Ми бачимо навколо нас всі серйозні проблеми цієї культури, тому що вона відмовляє в конформуванні її серця до простої правди Божого сотворення.  Тому, вони використовують мову, щоб не виражати правду згідно природи. Ні, замість цього, вони брешуть безсоромно з духом особистої вигоди, і, цим шляхом, самопожертва стає дуже чужою для них. Подібним шляхом, вони також неправильно вживають сексуальну здатність, щоб розділити її від шлюбу і дітонародження.

Так, як ми маємо нагоду брати участь у Божій правді через конформування наших розумів, ми також маємо нагоду успадковувати Божу ласку, яка «право» символізує. Юнак сьогоднішнього Євангелія сіда́ючи праворуч, продемонстрував нам, що ласка Бога доступна для нас через воскресіння і вічне життя нашого Господа.  Але, ми не успадковуємо цю ласку згідно шляху́, що ним ми уявляємо. Наша нагода бра́ти участь у Божій ласці є це—простягати наші ру́ки до бідних, робити добрі діла, і бути добросердечними і співчутливими до інших в ім’я Господа Ісуса.

As the “right” is a symbol of God’s favour, so it is a symbol of that, which deserves His favour: justice, mercy and good works.  We always make the sign of the Cross with our right hand, just as we always greet one another by offering our right hand.  In our Liturgy, the priest never turns to the left, since this would symbolize a deliberate choice for evil. The “right” is the symbol of God’s favour, and that, which deserves God’s favour. In this fact, we see a revelation concerning the nature of truth.  The definition of truth is “the conformity of reality to the mind of God,” but also, “the conformity of our minds do reality.” Therefore, we have an opportunity to participate in God’s truth; we only need to conform our minds to the true nature of things. We see around us all the serious problems of this culture, because it refuses that very conformity of its heart to the simple truth of God’s creation.  Thus, speech is used not to express the truth according to nature. No, rather, speech is used to shamelessly utter falsehoods in a spirit of self-interest, and, in this way, self-sacrifice becomes a very foreign thing. In the same way, the sexual faculty is abused in such a way as to separate it from marriage and procreation.

Just as we have an opportunity to participate in the truth of God through the conformity of our minds, we also have an opportunity to inherit the favour of God, which the “right” symbolizes.  The youth in today’s Gospel was sitting on the right in order to demonstrate to us that God’s favour is available to us through the resurrection and eternal life of our Lord.  But, we do not inherit this favour in the way that we imagine.  Our opportunity to take part in God’s favour is this: to extend our hands to the poor, to do good works, and to be kind and compassionate to others in the name of Jesus.

Рани Христа: ідентичність і докази The Wounds of Christ: Identity and Proof

У сьогоднішньому євангельському читанні ми маємо розповідь про два явлення Господа нашого Ісуса Христа після того, як Він воскрес із мертвих. У першому з цих об’явлень Він з’являється десятьом Своїм апостолам і «показує їм Свої руки і Свій бік». Слід зазначити, що для цього запрошення є дві причини. По-перше, це ідентифікація. Свідком усього, що сталося на Голгофі, був один з апостолів, Іван, син Зеведеїв. Він особисто був свідком страждань Христа і подав іншим апостолам повну розповідь про все, що сталося. Отже, рани Христа, Його руки та Його бік, як говорить Євангеліє, були доказом того, що людина, що стоїть перед ними, насправді була їхнім Вчи́телем, Ісусом, а не просто тим, хто був схожий на Нього.

In today's gospel reading we have the account of two apparitions of Our Lord Jesus Christ after He rose from the dead. In the first of these apparitions, He appears to ten of His Apostles and "shows them His hands and His side." We should reflect that there are two reasons for this invitation. First, it is identification. One of the Apostles, John the son of Zebedee, was a witness of everything that happened at Golgotha. He personally witnessed the sufferings of Christ, and he related to the other Apostles the full of account of everything that happened. Therefore, the wounds of Christ, His hands and His side as the Gospel says, were proofs that the person standing before them was actually their Master, Jesus, and not just someone who looked just like Him.

По-друге, мета Господа Ісуса, показуючи Свої руки і Свій бік Своїм апостолам була доказом самого Його воскресіння. Усі апостоли знали, виходячи з опису Івана, що Господь Ісус був розп’ятий. У культурному стані, всі апостоли були б більш ніж знайомі з деталями римської страти. Вони добре знали, що рани, які їм показували, були смертельними. Ніхто не міг їх пережити.

Secondly, the purpose of the Lord Jesus showing His hands and His side to His Apostles was proof of His resurrection itself. All the Apostles knew, based on John's description, that the Lord Jesus had undergone crucifixion. Culturally, all the Apostles would have been more than familiar with the details of Roman execution. They knew full well that the wounds that were being shown to them were death-dealing wounds. No one could have survived them.

Друге явлення, про яке йдеться в сьогоднішньому читанні євангелії, сталося через вісім днів. Тим часом, у про́міжку між явленнями, святий апостол Тома, якого не було при першому явленні, ставить ультиматум іншим апостолам. Нехай уважно розглянемо те, що він просить. Він вимагає отримати ту саму впевненість, яку вже отримали інші. Розповідь про першу появу розповідає: «Він показав їм Свої руки і Свій бік». Тома наполягає: «Якщо я не вставлю свого пальця в сліди від цвяхів і не вставлю свою руку в Його бік, я не повірю». Він наполягає на рівному ставленні до інших апостолів. Він помиляється, що робить це, як ясно показує ніжна докора Господа Ісуса, але Його вимога не кричуща.

The second apparition that is related in today's gospel reading happened eight days later. In the meantime, in the interim between the appearances, the Holy Apostle Thomas, who was not present at the first apparition, gives an ultimatum to the other Apostles. Let us regard carefully what he is asking. He is demanding to receive the same certainty that the others had already received. The account of the first appearance relates: "He showed them His hands and His side." Thomas insists: "Unless I put my finger into the marks of the nails and put my hand into His side, I will not believe." He is insisting on equal treatment with the other Apostles. He is wrong to do so, as the Lord Jesus' gentle chiding clearly shows, but His demand is not egregious.

Звернемося до тем ідентифікації та доказу воскресіння. По-перше, апостоли напевно знали Господа, бо Він поніс рани Своєї римської страти. Водночас вони знали, що Він воскрес із мертвих, бо ніхто не міг зазнати цієї страти й ще бути живим. Це те саме для нас, як членів Тіла Христового. Ми відомі як члени цього Тіла через рани, які ми несемо. Зі Святого Письма ясно, чого Господь вимагає від кожного такого члена Свого містичного Тіла. «Якщо хтось хоче бути Моїм учнем, нехай зречеться себе, візьме хрест свій і йде за Мною». Ми відомі як члени Тіла Христового, тому що ми несемо рани Христа. Як говорить святий апостол Павло, посилаючись на свій власний випадок: «Віднині нехай ніхто не турбує мене, бо я ношу на тілі знамена Ісуса».

Let us turn our thoughts to the themes of identification and proof of the resurrection. In the first place, the Apostles knew the Lord for certain, because He bore the wounds of His Roman execution. At the same time, they knew that He had risen from the dead, because no one could have undergone that execution and lived. It is the same for us as members of the Body of Christ. We are known as members of that Body by the wounds we bear. It is clear from the Scriptures what the Lord requires from every such member of His mystical Body. "If anyone wishes to be my disciple, let him deny himself, take up his cross and follow Me." We are known as members of the Body of Christ, because we bear the wounds of Christ. As the Holy Apostle Paul puts it in reference to his own case, "From now on, let no one trouble me, for I bear the brandmarks of Jesus in my body."

У той же час, коли ми відомі, як послідовники Христа через страждання, які ми переносимо в єдності з Христом, ми також даємо світу доказ воскресіння. Це таїнство, яке має на увазі святий Павло, коли каже, що «ми завжди несемо смерть Ісуса, щоб життя Ісуса ви́явилося в нашому смертному тілі». На основі цього той же Апостол проголошує, що «кожен, хто в Христі, став новим творінням».

At the same time that we are known as followers of Christ by the sufferings we endure in union with Christ, we also give the world a proof of the resurrection. This is the mystery that Saint Paul is referring to when he says that "we are always carrying about the dying of Jesus, so that the life of Jesus may be manifested in our mortal flesh." On the basis of this, the same Apostle proclaims that "anyone who is in Christ has become a new creation."

Ми були хрещені в смерть Христа, щоб ми могли йти за Ним на славу Його воскресіння. Ми містично включені в Його Тіло, яке постраждало, померло і воскресло з мертвих. І все-таки нерідко ми подібні до святого апостола Томи, охопленого сумнівом. У сучасних умовах набагато частіше ці сумніви стосуються практичної дії Божого провидіння в нашому відношенні, а не конкретних і́стин Віри. Ми, швидше за все, сумніваємося в тому, що Бог любить нас і піклується про нас, ніж сумніватися в тому, що Ісус Христос є однією, єдиною Божественною Особою, яка існує в двох природах. Тому доречно молитися з вірою: «Господи Ісусе Христе, Слово Боже, Боже наш, що прийшов у світ грішників спасти, благаю Тебе, уподібни мене до Себе, щоб з’явились в моєму тілі й душі́ Твої славні рани. Дай мені благодать справді взяти мій хрест і слідувати за Тобою в Твоїх стражданнях і смерті, щоб брати участь у славі Твого воскресіння. Розв’яжи мої сумніви щодо Твоєї любові і Твоєї допомоги, і дай мені проблиск мого славного призначення у Твоєму Царстві. Зміцни мене чеснотами, які мені потрібні, щоб просуватися дорогою цього життя, і захисти мене від відволікань, які приходять від світових речей і заня́ть, а також від спокус пристрастей. і допоможи тим, кого я люблю в цьому світі, бо Ти любиш їх більше. Приведи нас до повноти радості в Твоїй присутності».

We have been baptized into the death of Christ, so that we can follow Him to the glory of His resurrection. We are mystically incorporated into His Body that has suffered, died and risen from the dead. And yet, it is not uncommon for us to be like the Holy Apostle Thomas, beset with doubt. In today's circumstances it is far more common for those doubts to be concerned with the practical workings of God's providence in our regard, rather than about specific truths of the Faith. We are far more likely to doubt that God loves us and will care for us than to doubt that Jesus Christ is one, single Divine Person, Who subsists in two natures. Therefore, it is appropriate that we pray with faith: "Lord Jesus Christ, Word of God, our God, Who came into the world to save sinners, I implore you to conform me to Yourself, so that my body and soul will show forth your glorious wounds. Give me the grace to truly take up my cross and follow You in Your suffering and death, so as to share in the glory of Your resurrection. Assuage my doubts about Your love and Your help, and give me glimpses of my glorious destination in Your Kingdom. Strengthen me with the virtues that I need to advance along the road of this life, and guard me from the distractions that come from worldly things and pursuits, as well as the temptations of the passions. Exercise the same care and help for those whom I love in this world for You love them better. Bring us altogether to the fullness of joy in Your presence."

 

У Ньому було життя, і життя було світлом людей In Him Was Life and the Life Was the Light of Men

Пролог Євангелія від Святого Йоана складається одним з найкрасиві́ших віршів у всій Біблії. Ця поетична мова використовується для вираження поня́ть, які не можуть бути адекватно виражені в прозаїчний спосіб і вносить у текст глибину сенсу, яка була б відсутня без багатства образів, що поєднується з поетичною природою тексту.

The prologue of the Gospel According to Saint John is composed of some of the most beautiful poetry in the entire Bible. This poetic language is used to express concepts that cannot be adequately expressed in a prosaic way, and introduces a depth of meaning to the text that would be absent without the wealth of imagery that goes along with the text's poetical nature.

Посеред цього прекрасного уривка ми знаходимо вірш «в Ньому було життя, і життя було світлом людей». Що це означає? Як нам зрозуміти образи, в яких написаний пролог? Ну, на початок, ми маємо проголошення, що життя було в Слові Божому. Є два значення, у яких ми повинні розуміти це твердження. По-перше, життя в Слові Божому, тому що Слово є джерелом усього життя. Це ми бачимо в Книзі Буття. Усі Божі створіння створені Його Словом. Знову і знову історія створення в Буття повторюється: «І сказав Бог...» Іншими словами, Слово Боже є джерелом природного життя всього в Сотворенні. Це було Слово Боже, яке створило все, і це Слово Боже підтримує їх у існуванні. Тим не менш, другий сенс, у якому ми повинні розуміти фразу «в Ньому було життя», є ще важливішим. «В Ньому було життя» означає, що Слово Боже є джерелом благодаті, надприродного і божественного життя, яке обожнює людину, роблячи її спадкоємцем Царства Небесного. Це два значення, в яких святий Йоан визначає «в Ньому було життя».

In the midst of this beautiful passage we find the verse, "in Him was life, and the life was the light of men." What does this mean? How are we to make sense of the imagery in which the prologue is written? Well, first of all, we have the proclamation that life was in the Word of God. There are two senses in which we should understand this statement. First, life is in the Word of God, because the Word is the source of all life. This we see in the Book of Genesis. All of God's creatures are brought into being by His Word. Again and again, the creation story of Genesis repeats, "and God said...." In other words, the Word of God is the source of the natural life of everything in Creation. It was the Word of God that brought all things into being, and it is the Word of God that sustains them in being. Nevertheless, the second sense in which we should understand the phrase "in Him was life" is even more important. "In Him was life" means that the Word of God is the source of grace, supernatural and divine life, which deifies the human being, making him an heir of the Heavenly Kingdom. These are the two senses in which Saint John means, "in Him was life."

Але після цього маємо також твердження, що «життя було світлом людей». Так само це твердження справедливе і на двох рівнях. По-перше, життя було світлом людей, бо Слово Боже породило в людині розумну душу. Розум, виражений у практиці чеснот, подібний до світла, тому що він дає сенс і цілісність світу, в якому ми живемо. Ми не часто думаємо про розум і супутні йому чесноти як дар Слова Божого. Проте ми повинні думати про це в цих термінах і, отже, усвідомлювати, що діяти нерозумно і нечесно, образливо для Бога, тому що це суперечить Його власній природі, а також тому, що це невдячність за Його дари.

But after this, we have also the statement that "the life was the light of men." In the same way, this statement is also true on two levels. First, the life was the light of men, because the Word of God engendered a rational soul in the human being. Reason, as expressed in the practice of the virtues, is like light, because it gives sense and coherence to the world in which we live. We don't often think of reason and its attendant virtues as the gift of the Word of God. Nevertheless, we should think of it in these terms and, consequently, realize that to act unreasonably and unvirtuously is offensive to God, because it is contrary to His own nature, but also because it is ingratitude for His gifts.

Слово Боже є світлом, бо Він дав людям їхню розумну душу. Але це світло стало затемненим через гріх, коли люди в результаті гріха стали рабами своїх пристрастей і демонів, які контролюють ці пристрасті. Але втілене Слово, Христос Бог наш, знову прийшов у світ як світло, щоб відновити людську природу. Він зробив це, загоївши рану смерти. Побачивши жалюгідний стан людей, поневолених демонічними силами через гріх і смерть, Він Сам увійшов у смерть, знищив смерть зсередини і виявив Воскресіння. В результаті Воскресіння влилося в нас Саме життя через Христові Тайни.

The Word of God is light, because He has given human beings their rational soul. But that light became darkened through sin, once human beings, as a result of sin, became slaves to their passions and the demons that control those passions. Yet, the Incarnate Word, Christ our God came into the world as light, once again, to restore human nature. He did this by healing the wound of death. Seeing the pitiable state of human beings enslaved to demonic forces through sin and death, He Himself entered into death, destroyed death from within and revealed the Resurrection. As a result of the Resurrection, the Life of God Himself has been poured into us through the Mysteries of Christ.

Отже, як змінили наше життя животворні страждання, смерть і воскресіння Христа? У цьому житті Боже життя, яке влито в нас, набуває форми чеснот, які ми практикуємо, але не є нашими. Вони вливаються в нас як безкоштовний дар з нашим хрещенням у Його смерть і воскресіння. Ми маємо світло в собі, щоб ми не ходили в темряві. Оскільки ми маємо світло, ми знаємо шлях, яким ми можемо повернутися до Бога, бо Сам Христос є Шляхом. Створюючи наше життя за Його моделлю, ми стаємо спадкоємцями Небесного Царства.

So, how has our life been changed by the life-giving suffering, death and resurrection of Christ? In this life, the Life of God, which has been poured into us takes on the form of virtues, which we practice but are not our own. They are infused into us as a free gift with our baptism into His death and resurrection. We have the light within us, so that we do not walk in darkness. Because we have the light, we know the way by which we can return to God, because Christ Himself is the Way. By modelling our life on His, we become inheritors of the Heavenly Kingdom.

Дорогі брати і сестри у Христі, живіть у присутності Христа, Бога нашого. Живіть у відповідності з Ним. Пропонуйте Йому те, що ви робите, день за днем, мить за митю, тому що ви любите Його. Лише ця практика змусить вічне життя Христа Бога нашого, воскреслого з мертвих, розквітнути у вашому житті в достатку та безлічі чеснот.

Dear brothers and sisters in Christ, live in the presence of Christ our God. Live in correspondence with Him. Offer what you do to Him day by day, moment by moment, because you love Him. This practice alone will make the eternal life of Christ our God, risen from the dead, blossom forth in your life in the abundance and multitude of the virtues.

 

Бідних завжди маєте зі собою The Poor You Always Have With You

 

Хіба Бог не присутній скрізь?
Isn’t God present everywhere?

Сьогодні в євангельському читанні ми почули про останню трапезу Господа нашого Ісуса Христа з Його друзями у Вифанії перед Його тріумфальним входом в Єрусалим. Євангеліє від Івана розповідає, що бенкет і помазання у Вифанії відбулися за шість днів до Пасхи. Отже ми згадуємо його сьогодні, тому що ми стоїмо за шість днів до пам’яті животворних страждань і смерті Господа нашого.

Today in the gospel reading we heard about the last meal of Our Lord Jesus Christ with His friends in Bethany before His triumphal entry into Jerusalem. The Gospel According to Saint John tells us that the banquet and the anointing at Bethany happened six days before the Passover. For this reason, we commemorate it today, because today we stand at six days before the commemoration of Our Lord's life-giving suffering and death.

Чи не варто продавати дорогоцінні речі Церкви, щоб допомогти бідним?
Shouldn’t the precious things of the Church be sold to help the poor?

Сьогодні ми чули, як Господь Ісус докоряв Юді, сказавши йому та всім присутнім: «Бідних завжди маєте зі собою, а Мене не завжди маєте». Це твердження, яке вагоме за змістом. По-перше, ми повинні зазначити, що Христос говорить про Свою фізичну, тілесну присутність. Це важлива відмінність, яку потрібно зробити, тому що ми знаємо, що Господь присутній скрізь. Як ми так часто говоримо в наших службах: «Ти, що всюди єси і все наповняєш», і знаємо, що Христос справді присутній для нас сакраментально в Божественній Євхаристії, яка є Його справжнім Тілом і Кров’ю. Проте Його фізична, тілесна присутність справді припинилася, доки Він не прийде знову судити живих і мертвих наприкінці віку.

Today we heard the Lord Jesus rebuke Judas, telling him and all present, "the poor you always have with you, but Me, you do not always have." This is a statement that is pregnant in meaning. First, we should note that Christ is speaking about His physical, corporeal presence. This is an important distinction to make, because we know that the Lord is present everywhere. As we say so often in our services, "You Who are everywhere present and fill all things," and we know that Christ is really present for us sacramentally in the Divine Eucharist, which is His real Body and Blood. Yet, His physical, corporeal presence has indeed ceased until He comes again to judge the living and the dead at the end of the age.

Проте в цьому вислові ми маємо певне правило, тобто, що присутність Господа в Євхаристії, читанні Божого Письма та в службах Церкви завжди матиме більше значення, ніж Його присутність серед бідних. Це важливий пункт, який слід зазначити, тому що в сучасній культурі ми знаходимо те, що означає інверсію цього пріоритету. У сучасній культурі ми часто чуємо, що дорогоцінні речі, присвячені поклонінню Богу, слід продавати, щоб виручені дохо́ди могли приносити користь бідним, і що простіші, менш дорогі речі повинні бути віддані Богу, щоб стан бідних міг покращитися.

Nevertheless, what we have in this saying is a certain rule, namely that the Lord's presence in the Eucharist, the reading of the Divine Scriptures and in the services of the Church will always be of greater importance than His presence in the poor. This is an important point to make, because in today's culture we find what amounts to an inversion of that priority. So often we hear in contemporary culture that precious things dedicated to the worship of God should be sold, so that the proceeds can benefit the poor, and that simpler, less costly things should be given to God, so that the condition of the poor can be ameliorated.

Аргумент ґрунтується на практичному атеїзмі. Він вважає осіб бідних більш реальними, від Божественних осіб, тому що бідних можна побачити, почути та доторкнутися. Природно, надзвичайно важливо, щоб ми поважали божественний образ, який з’являється у кожній людині. Це послання 25-го розділу Євангелія від Матея, яке ми читаємо щороку в м’ясопусну неділю. У цьому читанні ми чуємо, що Бог нас судитиме на основі того, як ми шанували образ Божий у наших братах і сестрах. Так, істинність цього не заперечується, ми маємо серйозні обов’язки перед нашими братами і сестрами, але наші обов’язки перед Богом більші. Так, ми повинні виконувати одне, не нехтуючи іншим.

The argument rests upon practical atheism. It regards the persons of the poor as more real that the Divine Persons, because the poor can be seen, heard and touched. Naturally, it is extremely important that we respect the divine image as it appears to us in every human being. This is the message of the 25th chapter of the Gospel According to Saint Matthew, which we read every year on the Sunday of Meatfare. We hear in that reading that we will be judged according on the basis of how we have honored God's image in our brothers and sisters. Yes, there is no disputing the truth of it, we have grave obligations to our brothers and sisters, but our obligations to God are greater. Yes, we must fulfill the one without neglecting the other.

Соціальна діяльність Церкви завжди повинна виходити з Літургії і повертатися до неї
The Church’s social work always needs to come forth from the Liturgy and lead back to it

Справжня небезпека інверсії наших пріоритетів виявляється в тому факті, що велика частина християнської релігії все більше зосереджена на людині, а не на Бозі. Церква дедалі більше, замість того, щоб орієнтуватися вгору, до Бога, що сидить на престолі в Його Царстві, дезорієнтована, будучи зверненою назовні, до своїх членів і за його межами. Сучасна Церква часто сприймається як місце запа́морочливої шале́ної діяльності, яка приймає доктрину «спасіння через програми». Саме ця Церква надає перевагу «соціальній діяльності» над Літургією.

The true danger of the inversion of our priorities is revealed in the fact that much of Christian religion is increasingly man-centered, rather than centered on God. The Church, increasingly, rather than being oriented upward toward God, enthroned in His Kingdom, is disoriented by being turned outward towards it owns members and beyond. The contemporary Church is often perceived as a place of dizzyingly frenetic activity, embracing a doctrine of "salvation through programs." It is precisely this Church that prioritizes "outreach" over Liturgy.

Однак Церква є Храмом Божим, а Храм Божий існує лише для поклоніння Богові. Природно, ми повинні мати прагнення, щоб залучити все людство до цього Храму, як говорить Господь через пророка Ісаю: «Мій дім назветься домом молитви для всіх народів». Проте найбільшу турботу слід приділяти Божественному Поклонінню, до якого ми прагнемо закликати своїх норовли́вих сусідів. Наші зусилля полегшити страждання тих, хто нас оточує, повинні органічно випливати з поклоніння Богові і повертатися до нього. Якщо це не так, наша робота є лише відволіканням від справжньої місії Церкви. Ми повинні усвідомити, що бідні не отримують благословення через те, що вони бідні. Вони мають таке становище особливого благословення і благодаті, лише якщо вони «убогі духом». Навіть найзаможніший з людей здатний бути вбогим духом.

The Church nevertheless is the Temple of God, and the Temple of God exists only, exclusively for the worship of God. Naturally, we must strive to draw all humanity into that Temple, just as the Lord says through the Prophet Isaiah, "My House shall be called a house of prayer for all peoples." However, the greatest care must be given to the Divine Worship to which we seek to call our wayward neighbors. Our efforts to relieve the sufferings of those around us must spring organically from the worship of God and lead back to it. If this is not the case, our work is merely a distraction from the Church's true mission. We should realize that the poor are not blessed on account that they are poor. They only have that position of special blessing and grace if they are "poor in spirit." Even the wealthiest of men is able to be poor in spirit. 

Наші особисті добрі справи народжуються з молитви і повертають нас до молитви
Our personal good works are born from prayer and lead us back to prayer

Якщо ми люди зі сильним життям у молитві, наші добрі справи природним чином випливають із наших стосунків з Богом. Якщо Бог стоїть на першому місці в нашому житті, тоді ми стаємо справжніми ознаками Божої любові до інших. Основою того, що ми робимо, є не розумно продумана програма на користь бідних, маргіналізованих чи навіть біженців від зруйнованої війною України. Основою наших дій є особисті стосунки з Богом, до Якого ми звертаємося і Який промовляє до нас у молитві. Я́кось, пам’ятаю, одна жінка сказала мені: «Бог ніколи не відповідає на мої молитви. Коли я молюся, Він мовчить». Я показав їй 12 000 сторінок Божого Писання і сказав: «Бог сказав багато. Нам потрібно слухати й розмірковувати». Так, якщо ми живемо близько до Бога, Він покаже нам багато добрих справ, які ми повинні робити.

If we are people with a strong life in prayer, our good works will spring naturally from that our relationship with God. If God comes first in our life, then we become true signs of God's love to others. The basis of what we do is not cleverly conceived program to benefit the poor, the marginalized or even the refugees from war torn Ukraine. The basis of our actions is a personal relationship with God, to Whom we speak and Who speaks to us in prayer. Once, I remember, a woman said to me, "God never answers my prayers. When I pray, He is silent." I showed to her the 12,000 pages of the Divine Scriptures and said, "God has said plenty. We need to listen and reflect." Yes, if we live our lives close to God, He will show us plenty of good that we should do.