ДЛЯ НАС, ГРІШНИКІВ, ПОКАЯННЯ Є НАШОЮ ГОЛОВНОЮ РОБОТОЮ FOR US SINNERS, REPENTANCE IS OUR PRIMARY TASK

Сьогодні, звичайно, ми повинні нотувати дуже велику лагідність, з якою Бог приймає грішника, який йде назад до Нього.  Це дуже велике утішання для всіх нас, тому що ми всі грішники, хто потребують прощення нашого Господа у відповідь до нашого жалю задля гріхів.  Господь, сьогодні, нам нагадує, що християнське життя не є шляхом завершення, задоволення, або поповнювання, а шлях жалю задля гріха. Ми християни маємо жаль, який має у собі світлу обіцянку воскресіння Христового, після темноти Його страждання і животворної смерти. Але, у той самий момент, коли ми святкуємо безкінечне співчуття нашого Господа, ми мусимо оглядати свої обов'язки у процесі нашого освячення. Щоб мати спасіння, ми потребуємо живої віри, і це означає, що ми мусимо жити згідно нашої віри так, як німецький автор Йоганн Вольфганг фон Гете сказав, "Тільки ті, котрі живуть згідно своєї віри, будуть бачити свою віру живою." Дійсно, сьогодні ми маємо це читання про співчуття нашого Господа, але минулого тижня євангельські читання були про кінець світу і те, що ми мусимо робити перед кінцем.

 

Today, of course, we should note the great gentleness by which God receives the sinner, who returns to Him. This is a very great consolation to all of us, because we are all sinners, who need the forgiveness of our Lord in response to our sorrow for sin.  The Lord, today, reminds us that the Christian life is not a way of accomplishment, pleasure or self-fulfillment, but a way of sorrow for sin. We Christians possess a sorrow, which has in itself the bright promise of the Resurrection, after the darkness of His suffering and life-giving death.  Yet, in that same moment, when we celebrate the endless compassion of our Lord, we must look upon our own obligations in the process of our sanctification. To have salvation, we need a living faith, and this means that we must live according to our faith, just as the German author Johann Wolfgang von Goethe memorably said, "Only those who live by their faith will behold it living." Truly, today we have this reading about the compassion of our Lord, but last week the Gospel readings were all about the end of the world, and what we must do before the end.

 

Євангеліє від Святого Марка нам каже-- "Коли ви побачите ту 'гидоту спустошення', що про неї звіщав пророк Даниїл,-- що вона залягла, де не слід,-- хто читає, нехай розуміє,-- тоді ті, хто в Юдеї нехай в гори втікають. І хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти  щось із дому свого." Перш за все, "гидота спустошення" є гріхом, що сидить на престолі людського серця у місці Бога. Іншими словами, це пророцтво є поповнюваним, коли людське серце шанує те, що є злим, а ненавидить те, що є добрим. Тож, серце стає храмом для злоби, замість того, щоб бути храмом дійсного Бога.  Євангеліє нам дає попередження-- коли ми бачимо те, що люди шанують зле, тоді ми знаємо те, що цей світ вмирає. Певно, це тепер! Бо ми бачимо прогрес злих ідей коло нас всюди.  Євангеліє попереджує нас--ми не довго можемо зупинити цей прогрес, а ми мусимо втікати в гори, тобто, ми маємо віддалятися від впливу цього світу і особливо цієї культури, і ми потребуємо бути уважними до молитви, щоб мати наші уми і серця на Божих речах. Тим способом, ми втікаємо в гори. Євангеліє далі попереджує нас--"хто на покрівлі, нехай той не сходить, і нехай не входить узяти щось із дому свого." Це означає те, що ми мусимо знищити нашу залежність від світових, матеріальних речей.  Часто, наше довір'я є у матеріальних і світових речах навіть коли ми їх не знаємо.  Наприклад, ми губимо наш мир, коли наші плани є зруйнованими, замість того, що ми бачимо у цих випадках нагоду, щоб спокутувати наші гріхи через страждання. Все, що приходить до нас у житті є від Бога, незважаючи на його ясне і близьке джерело, бо Бог і наказує його або дозволить його. Ми приймаємо все від рук Божих, і Він тільки має один мотив для Його дії-- співчуття. Отже, згідно Його співчуття, ми приймаємо страждання і турботу для спокутування наших гріхів і нашої перфектности.  Для нас грішників, покаяння є нашою головною роботою, і це є структурою, якою решта життя має сенс. Певно, це значення відомого уривку від Акафистового Гімну

"Побачивши чудодивне народження, віддалімся від світу і думками перенесімся на небо, бо ж на те всевишній Бог з'явився на землі як смиренний чоловік, щоб на небо піднести тих, що співають йому-- Алилуя!"

 

The Gospel of St. Mark tells us: "When you see the abomination of desolation that was foretold by the Prophet Daniel, standing where it ought not, --let the reader understand,-- then those in Judea must flee to the mountains, and he, who is on the housetop, let him not go down and take anything from his house." First of all, "the abomination of desolation" is sin that sits on the throne of the human heart in the place of God. In other words, this prophecy is fulfilled when the human heart reveres that which is evil, but hates what is good. So, the heart becomes a temple of evil, instead of a temple of the True God. The Gospel gives to us a warning-- when we see that people revere evil, then we know that this world is dying. Certainly, this is now, since we see the advance of evil ideas all around us everywhere. The Gospel warns us-- we cannot any longer stop or slow this advance, but we must flee to the mountains, that is, we have to distance ourselves from the influence of this world and especially this culture, and we need to be attentive to prayer, so that our minds and hearts are on the things of God.  In this way, we flee to the mountains. The Gospel further warns us-- "whoever is on the housetop must not go down to take anything from his house." This means that we must destroy our dependence on worldly, material things. Often, our trust is in material and worldly things even when we do not realize it. For example, we lose our peace, when our plans are ruined, instead of seeing in those circumstances an opportunity to expiate our sins through suffering. Everything that comes to us in life is from God, despite its obvious and proximate source, since God either commands or permits it.  We receive everything from the hand of God, and He has only one motive for His action-- compassion. Therefore, according to His compassion, we receive suffering and trouble for the expiation of our sins and for our perfection.  For us sinners, repentance is our primary task, and it is a framework, by which life makes sense. Certainly this is the meaning of the famous passage in the Akafist Hymn:

"Now that we have seen this strange birth, let us estrange ourselves from the world and turn our minds to Heaven. Indeed, it is for this that the God most high appeared on earth as a lowly man, desiring to draw up to Heaven those who cry to Him: Alleluia!