Форми паралічу, до яких ми повинні бути уважними The Forms of Paralysis To Which We Must Be Attentive

Ми знаємо, що тема паралічу є важливою в контексті Євангелія, оскільки це одна з біблійних метафор гріха. Речі, якими матеріально страждають люди, репрезентують, згідно з тлумаченнями Отців Церкви, те, чим страждає людство духовно: рабство в грісі. Приклад паралічу дуже специфічний, тому що він показує нам, що гріх заважає здатності рухатися значущим чином. Це перешкоджає здатності досягати єднання з Богом, метою нашого творіння.

We know that the theme of paralysis is important in the context of the Gospels, because it is one of the Scriptural metaphors for sin. The things that afflict mankind materially are accepted, according to the interpretations of the Fathers of the Church, to represent the thing that afflicts mankind spiritually: slavery in sin. The example of paralysis is very particular, because it shows us that sin impedes are ability to move in a meaningful way. It impedes are ability to make progress towards union with God, the purpose of our creation.

Оскільки нам таким чином заважають вільно пересуватися, нам корисно поцікавитися Святим Письмом і Традицією щодо конкретних видів паралічу, які вражають нас. Зрештою, безсумнівно, правда, що, хоча всякий гріх заважає нам, не кожен гріх заважає нам досягти нашої мети однаково. Ні, радше, ми повинні визначити конкретні гріхи, які найбільше заважають нам у цьому житті, і працювати під час Великого посту, щоб усунути їх разом із пристрастями, які їх підтримують. На щастя, безперервний приспів Великого посту, Молитва святого Єфрема Сиріянина, є великою підмогою в цій сфері, оскільки в ній чітко названі гріхи, які є нашими великими пастками в цьому житті. Корисно поміркувати про те, як кожен із цих гріхів, які визначає молитва, відіграє роль у нашому житті, щоб ми могли попросити Бога за Його допомогу в очищенні цих конкретних сферах.

Being that we are thus impeded from free movement, it is useful for us to inquire of the Scriptures and Tradition regarding the particular kinds of paralysis that afflict us. After all, it is certainly true that, while all sin impedes us, not all sin impedes us from our goal equally. No, rather, we must identify the particular sins that impede us the most in this life and work during the Great Fast to eliminate them along with the passions that support them. Fortunately, the continuous refrain of the Great Fast, the Prayer of Saint Ephrem the Syrian, is a great help in this area, because it names the sins explicitly, which are our great pitfalls in this life. It is useful to meditate on how each of these sins, which the prayer identifies plays a part in our life, so that we can ask God for His help in purifying those particular areas.

У молитві преподобного Єфрема Сирійського виділяються такі гріхи, як особливе занепокоєння в людському житті загалом: лінивість, недбайливість, властолюбіє й пустомовство. Разом вони утворюють стислий опис усіх восьми пристрастей. Отже, слід поміркувати над кожним із них окремо, а також поглянути на чесноту, якою протиставляє їм святий Єфрем.

The Prayer of Saint Ephrem the Syrian identifies the following sins as being special areas of concern in human life generally: indifference, discouragement, lust for power and idle chatter. Together they form a shorthand description of the entirety of the eight passions. Thus, it behooves us to meditate on each of them individually, as well as to look at the virtue to which Saint Ephrem opposes them.

Насамперед – лінивство. Це український переклад грецького терміну «ацедія», який означає загальну відсутність цікавості та бажання до спасіння, яке обіцяє Бог, а також речей, які сприяють цьому спасiнню. Людина, яка бореться з ацедією, має великі труднощі з рішенням помолитися, читати Святе Письмо чи навіть піти до церкви. Ацедія спостерігається як велика млявість під час молитви, яка відразу відходить, коли людина звертає увагу на щось інше. Незважаючи на те, що ацедія є духовним гнобленням, це все одно гріх, тому що людина мусить пройти через цей гніт і змусити себе робити те, чого вимагає любов.

First of all, there is indifference. This is the English translation for the Greek term acedia, which is used to describe a generalized lack of interest in and desire for the salvation that God promises, as well as the things that conduce to that salvation. A person who struggles with acedia has great difficulty deciding to pray, read the Scriptures or even go to the church. Acedia is observed as a great sluggishness at the time of prayer, which immediately departs when the person turns his attention to something else. Despite the fact that acedia is a spiritual oppression, it is still a sin, because a human being must plough through that oppression and force himself to do what love requires.

По-друге, є недбайливість або знеохення. Цей порок суперечить чесноті відваги або мужності. Таким чином, знеохочені віддають себе смутку, гніву і страху. Знову ж таки, на цьому прикладі ми бачимо, що, хоча смуток не є добровільним, підданість йому є. Смутку, гніву та страху потрібно протистояти в наших думках так само, як цьому відчуттю тупості, млявості та нудьги потрібно протистояти в наших молитвах. Ліком від пороку знеохочення є мужність, особливо терпеливість, яка є чеснотою, завдяки якій ми охоче терпимо необхідні випробування. Відповідно до цього визначення, ми повинні пам’ятати, що Бог визначає те, що необхідно, а не ми.

Secondly, there is discouragement. As the name implies, this vice is contrary to the virtue of courage or fortitude. Thus, the discouraged give themselves over to sadness, anger and fear. Again, we see in this example that, while sadness is not voluntary, giving into it is. Sadness, anger and fear must be resisted in our thoughts just as that sense of dullness, sluggishness and ennui must be resisted in our prayers. The remedy for the vice of discouragement is the virtue of fortitude, most especially patience, which is the virtue by which we willingly suffer necessary trials. In accordance with that definition, we must remember that God determines what is necessary, not us.

По-третє, ми підходимо до пороку, який у молитві преподобного Єфрема іменується «властолюбіє». Це загальний термін молитви, що охоплює як пристрасті гордості, так і марнославства. Завдяки цьому пороку ми постійно намагаємося зробити себе центром існування. Таким чином, всупереч чесноті лагідності, ми постійно дозволяємо собі розчаруватися і гніватися на обставини, які не контролюються нами, замість того, щоб приймати їх як волю Бога щодо нас. Крім того, всупереч чесноті смирення, ми постійно намагаємося осягнути життєвий статус, який вищий або нижчий, ніж той, який бажає нам Бог. Таким чином, ми можемо схильні перебільшувати свої досягнення, розширювати свої прерогативи або привласнювати собі привілеї, які не належать нам по справедливості. Ліком від цього пороку є вищезгадані чесноти лагідності та смирення.

Thirdly, we come to the vice that the Prayer of Saint Ephrem the Syrian refers to as “lust for power.” This is the prayer’s blanket term covering both the passions of pride and vanity. By this vice, we continually try to make ourselves the center of existence. Thus, contrary to the virtue of meekness, we continually allow ourselves to be frustrated and angry at circumstances that are beyond our control, rather than accepting them as the will of God for us. Also, contrary to the virtue of humility, we continually try to grasp a status in life, which is higher or lower than that willed for us by God. Thus, we may tend to exaggerate our accomplishments, expand our prerogatives or arrogate privileges to ourselves, which do not belong to us in justice. The remedy for this vice is the aforementioned virtues of meekness and humility.

Нарешті, є порок, який у молитві іменується як «пустомовство». Мається на увазі використання мовлення, яке порушує чесноту справедливості, насамперед через плітки, наклеп і зневагу. Цей порок є серйозною проблемою, оскільки, як і всі гріхи проти чесноти справедливості, він породжує об’єктивний борг, який необхідно повернути. Найпростіший гріх проти справедливості — крадіжка — це приклад. Якщо я вкраду в когось двадцять доларів, я винен цій людині рівно двадцять доларів, не більше і не менше. Доки я повинен цій людині? Поки я не віддам борг. Тепер, у випадку «пустомовства», якщо я завдаю шкоди чи знищу чиюсь репутацію, повагу в очах інших тощо, я справді позбавив цю людину того, на що вона має право по справедливості. Але як у такому разі повернути борг? Таким чином, ми бачимо, наскільки шкідливою може бути пустомовство для нас самих і для інших. Замість того, щоб таким чином розсіювати свою енергію, ми повинні зверну́ти свою внутрішню увагу на тишу та молитву. Насправді, молитва протиставляє цьому пороку чесноту цілісності буття, оскільки ця цілісність є відповіддю на розсіяння, викликане пороком. Нас не повинно бентежити той факт, що в деяких варіантах молитви цей термін перекладається як «цнотли́вість» або «чистота». Перекладачі просто мають справу з сирійським терміном, що лежить в основі грецького слова «енкрате́я», що дійсно може означати цнотливість і чистоту, але позначає щось набагато ширше, а саме внутрішню силу та здоров’я.

Lastly, there is the vice, which the prayer refers to as “idle chatter.” The word literally means “empty talking.” This refers to the use of speech, which violates the virtue of justice primarily through the vices of gossip, calumny and detraction. This vice is a serious problem, because, like all sins against the virtue of justice, it creates an objective debt, which must be repaid. The simplest, most straightforward sin against justice, theft, provides an example. If I steal twenty dollars from someone, I owe that person exactly twenty dollars, no more and no less. Until when do I owe that person? Until I repay the debt. Now, in the case of “idle chatter,” if I harm or destroy someone’s reputation, esteem in the eyes of others, etc. I have indeed deprived that person of something that he or she has a right to in justice. But, in that case, how do I repay the debt? Thus, we can see how harmful idle chatter can be to ourselves and to others. Rather than dissipating our energy in this way, we should turn our interior attention to silence and prayer. In fact, the prayer opposes to this vice the virtue of integrity or wholeness of being, because that wholeness is the answer to the dissipation caused by the vice. We should not be confused by the fact that the term is translated as “chastity” or “purity” in some versions of the prayer. The translators are simply dealing with the Syriac term underlying the Greek word “enkrateia,” which can indeed mean chastity and purity, but denotes something far more expansive, namely an interior strength and wellness.

Це ті конкретні форми паралічу, на які звертає нашу увагу Молитва святого Єфрема Сирійського під час тижнів Великого посту. Кожному з нас було б вигідно щодня перевіряти себе в цих пунктах.

These are the particular forms of paralysis to which the Prayer of Saint Ephrem the Syrian calls our attention during the weeks of the Great Fast. It would be profitable for each of us to examine ourselves on these points every day.