Надія на Бога, а не на себе Reliance of God, Rather Than Reliance on Ourselves

Двоє чоловіків піднялися до Храму помолитися: один фарисей, а другий митар. З умов притчі ми знаємо, що фарисей символізує гордість, а митар — смирення. Нехай розглянемо, що Святе Письмо говорить нам про людей, які «підходять до Храму» з такими настроями.

Two men went up to the Temple to pray: one a Pharisee and the other a tax collector. We know from the terms of the parable that the Pharisee represents pride and the tax collector represents humility. Let’s examine what the Scriptures tell us about human beings that “go up to the Temple” with these kinds of dispositions.

Перш за все, ми повинні усвідомити, що «піднятися до Храму» означає входити в присутність Господа заради принесення молитви чи жертви. Маючи це на увазі, ми визнаємо, що Біблія сповнена історій про гордих людей, які увійшли́ в присутність Господа, щоб помолитися, а також про смиренних людей, які зробили те саме. По-перше, Біблія дає нам приклад старшого сина Адама Ка́їна, який увійшов у присутність Господа разом зі своїм братом Авелем, щоб принести жертву. Бог не був задоволений своєю жертвою, але виявив задоволення від жертви Авеля. Каїн так розгнівався через цю образу, що вбив свого брата. Навпаки, у Першій книзі Самуїла ми зустрічаємо характер смиренної Ганни, яка рік за роком ходить до житла Бога, покірно й наполегливо просячи дітей. Бог чує її молитву, дару́ючи їй сина, який стане пророком Самуїлом. Самуїл живе в Божому домі усім смиренням, уважно прислухаючись до Божого натхнення.

First of all, we should realize that “going up to the Temple” means entering into the presence of the Lord for the sake of offering prayer or sacrifice. With this in mind, we recognize that the Bible is full of stories of proud men who entered the presence of the Lord to pray, as well as humble men who did the same. First, the Bible gives us the example of Adam’s oldest son Cain, who entered into the presence of the Lord along with his brother Abel to offer sacrifice. God was not pleased with his sacrifice but showed pleasure in Abel’s sacrifice. Cain was so angry on account of this affront that he killed his brother. In contrast, in the First Book of Samuel we meet the character of the humble Hannah, who goes to God’s dwelling place year after year, humbly and perseveringly asking for children. God hears her prayer, giving her a son, who would become the Prophet Samuel. Samuel himself dwells in God’s house in all humility, listening attentively for God’s inspirations.

Через кілька поколінь ми зустрічаємо гордого царя Ізраїлю, Саула, який вирішує принести жертву Богу не так, як йому було вказано, а відповідно до власних міркувань і суджень. Господь засуджує його і забирає його царство. Натомість його наступник, цар Давид, зі смиренням відправляється до житла Бога, щоб висловити подяку Богу за Його великі обітниці. Бог пообіцяв йому династію, яка триватиме вічно. Давид дякує за це, але висловлює свою велику негідність. Подібним чином серед наступників Давида були Озія та Єзекія. Озія вирішив узурпувати чин священика. Він узяв кадильницю, наповнив її деревним вугіллям і ла́даном і ввійшов до Святая Святих, щоб принести її Богові. У покарання Бог вразив Озію проказою. З іншого боку, Єзекія, отримавши погрозливого листа́ від ассирійського царя, знаючи, що він і його народ не мають земної надії, піднявся до Храму і розгорнув сувій листа перед Господом. Він попросив Господа взяти цю справу в свої руки. Загрозливу армію вночі вбили ангели. Решта його відступила до Ассирії.

Some generations later, we meet the proud King of Israel, Saul, who decides to offer sacrifice to God not as he was instructed but according to his own reasoning and judgment. The Lord condemns him and takes his kingdom from him. By contrast, his successor King David goes to the dwelling place of God in humility to express thanksgiving to God for His great promises. God had promised him a dynasty that would last forever. David gives thanks for this but expresses his great unworthiness. In a similar way, among David’s successors were Uzziah and Hezekiah. Uzziah decided to usurp the office of the priest. He took a censer, filled it with charcoal and incense and entered into the Holy of Holies to offer it to God. As punishment, God struck Uzziah with leprosy. Hezekiah, on the other hand, receiving a threatening letter from the King of Assyria, knowing that he and his people had no earthly hope, went up to the Temple and unrolled the scroll of the letter before the Lord. He asked the Lord to take the matter in hand. The threatening army was struck down by angels during the night. The remainder of it retreated to Assyria.

Біблія дає нам чимало прикладів гордих людей, які піднялися до присутності Бога, щоб помолитися, і чимало прикладів навпаки, смиренних людей, які наближалися до Бога. Ми легко бачимо, що всіх гордих людей об’єднувало непохитне покладання на себе, на власні здібності. Каїн пишався своїми здібностями хлібороба. Тому він був шокований і ображений, коли Бог відкинув урожай його полі́в. Через пророка Самуїла цар Саул отримав від Бога вказівки щодо того, як розпоряджа́тися військовою здобиччю, але цар вирішив, що Божі вказівки були марнотратними. Він вирішив, що виконання його власного суду дасть більшу славу Богу, ніж виконання вказіво́к Пророка. Подібним чином цар Озія вирішив, всупереч Божому закону, що він, цар, повинен мати ті самі прерогативи, що і священик.

The Bible gives us quite a collection of examples of proud men who went up to the presence of God to pray and quite a collection of examples of the contrary, humble men who approached God. We can easily see that the proud men all had in common an unwavering reliance on themselves, on their own abilities. Cain was proud of his ability as a farmer. Thus, he was shocked and offended when the produce of his fields was rejected by God. King Saul had been given minute instructions by God through the Prophet Samuel concerning how to dispose of the war booty, but the king decided that God’s instructions were wasteful. He decided that following his own judgment would give greater glory to God than fulfilling the Prophet’s instructions. In a similar way, King Uzziah decided, contrary to God’s law, that he, the king, should have the same prerogatives as the priest.

З іншого боку, смиренні біблійні чоловіки та жінки непохитно покладаються на Бога, Якому довіряють, незважаючи на свою власну негідність. Наполеглива молитва Ганни довірила Богові ситуацію, з якою вона знала, що нічого не може вдіяти. Давид був винагороджений лише за прагнення свого серця, і він, усвідомлюючи саму безпідставність усього цього, висловив свою подяку Богові, Який вирішив благословити його, незважаючи на його негідність. Гідний наступник Давида на троні, цар Єзекія, опинившись перед загрозою національного вимирання, з глибокою вірою довірив себе та свій народ Богові.

The humble men and women of the Bible, on the other hand, have an unwavering reliance on God, whom they trust despite their own unworthiness. Hannah’s perseverant prayer entrusted to God a situation that she knew she could do nothing about.  David was rewarded for only the aspirations of his heart, and he, realizing the very gratuitousness of it all, expressed his thanksgiving to God, Who chose to bless him despite his unworthiness. David’s worthy successor on the throne, King Hezekiah, when faced with the threat of national extinction, entrusted himself and his people to God with deep faith.

Усі ми повинні «підійти до храму помолитися». Ці «підйоми» є прагненнями, які ми маємо в наших серцях, бути з Богом, ділитися Його життям, успадкувати Його Царство. Усі ми, фактично, кожна людина має такі прагнення, бо ми створені для такої долі. Однак біблійні приклади в цьому відношенні говорять про те, що є правильний шлях «йти вгору» і неправильний. Біблія багатьма різними способами говорить нам, що Бог ненавидить людське самопокладання. Наближатися до Бога з місця самопокладання є для Нього неприємним сам по собі. Оскільки це так, ми можемо зрозуміти, чому Бог має особливу любов до бідних, сиріт, калік тощо. Усім цим людям набагато важче бути самопокладаними.

All of us should “go up to the Temple to pray.” Those “goings up” are the aspirations, which we have in our hearts to be with God, to share His life, to inherit His Kingdom. All of us, in fact, every human being has those aspirations, because we were created for that very destiny. However, the message of the Bible’s examples in this regard is that there is a right way to “go up” and a wrong way. The Bible tells us in many different ways that God hates human self-reliance. Approaching God from a place of self-reliance is per se displeasing to Him. Being that this is the case, we can see why God has a special love for the poor, orphans, cripples, etc. All those people have a much harder time being self-reliant.

Тим не менш, нездатність покладатися на себе не обов’язково означає, що ми будемо покладатися на Бога. Ні, за таких обставин ми можемо вирішити знайти іншу людину, на яку можна покластися. Не маючи можливості покладатися на себе, ми повинні прийняти подальше рішення, щоб мати віру. Тільки віра може справді догодити Богові. Акти віри повинні займати особливе місце в наших ранкових молитвах, коли ми готуємося до викликів і очікувань наступного дня. Цей акт віри є водночас визнанням недостатності. Ми не можемо впо́ратися з проблемами дня, покладаючись на власні таланти та ресурси.

Nevertheless, being unable to rely on ourselves does not necessarily mean that we will rely on God. No, under those circumstances, we may decide to find some other human being on whom to rely. Being unable to rely on ourselves, we need to make the further decision to have faith. Only faith can truly please God. Acts of faith should occupy a special place in our morning prayers as we prepare for the challenges and expectations of the day ahead. This act of faith is, at the same time, a confession of insufficiency. We cannot manage the day’s challenges relying on our own talents and resources.