Бог оплакує нас, наче ми єдині God Mourns For Us As If We Were the Only One

Читання Євангелія сьогодні дає нам унікальну можливість замислитися, що означає бути дитиною Божoю. Батьківство Бога є безперервною темою Святого Письма. У всій Біблії Бог зображується як батько людства, а пізніше — особливим чином Його власного вибраного народу, Ізраїлю. На цьому тлі притча про блудного сина має ще більше значення. Особистість сина в притчі розкривається як сам Адам, тобто людська природа. Завдяки ділу Христа людська природа стає улюбленим сином, якого, хоча і норовливого, Бог приймає назад у Його дім. Коротко розглянемо деталі історії. Молодший син вирі́шує поводитися з батьком, як з мертвим, збираючи свою частку спадку, поки батько ще живий. Потім, забравши дохо́ди від спадщини, він віддаляється від дому свого батька і розтринькує спадщину. Коли його кошти ви́черпані, він вирішує повернутися до дому свого батька, шукаючи примирення. Його приймали краще, ніж він очікував. Він повертається на колишнє становище в сім’ї, на жаль його старшого брата. Відносини між двома синами загоюються разом із їхніми стосунками з батьком, коли батько пояснює, що повернення молодшого сина еквівалентно його воскресінню з мертвих.

The Gospel reading today gives us a unique opportunity to consider what it means to be a child of God. The fatherhood of God is a continuous theme of the Scriptures. Throughout the Bible, God is depicted as a father to mankind, and, later, in a special way to His own chosen people, Israel. Against this background, the parable of the Prodigal Son has even more meaning. The identity of the son in the parable is revealed to be Adam himself, that is, human nature. Because of the work of Christ, human nature becomes the beloved son, who, although wayward, is welcomed back into the household of God. Let us briefly review the details of the story. The younger son determines to behave towards his father as if he were dead, collecting his share of the inheritance, while the father still lives. Then, taking the proceeds from the inheritance, he moves far away from the house of his father and squanders the inheritance. Once his means are exhausted, he decides to return to his father’s house, seeking a reconciliation. His reception is better than he had expected. He is restored to his former position in the household, much to the chagrin of his elder brother. The relationship between the two sons is healed along with their relationships to their father when the father explains that the return of the younger son is equivalent to his resurrection from the dead.

Є два уривки зі Святого Письма, які ми повинні використати, щоб додатково пояснити багаті теми цієї історії. По-перше, ми повинні знову звернутися до життя царя Давида. У другій книзі Самуїла автор розповідає історію найбільшого випробування за правління царя Давида — повстання його улюбленого сина Авесалома. Авесалом очолив повстання проти у́ряду свого батька. Почалася громадянська війна, в якій всі величні люди Ізраїлю були змушені обрати сто́рони. Зрештою, армія Авесалома зазнала поразки в значній битві. Сам Авесалом тікає з поля битви верхи на мулі. Коли мул проходить під низько звисаючими гілками дерева, його довге волосся зачіпається за гілки. Солдати, вірні царю Давиду, знаходять його повішеним і всупереч наказу короля вбивають його. Протягом усього цього епізоду цар Давид мало зацікавлений у збереженні свого королівства, а тим більше в притягненні повстанців до відповідальності. Єдина його турбота — про безпеку сина, і коли він чує про смерть сина, він невтішно сумує, наче Авесалом ніколи не був його ворогом.

There are two passages from Scripture, which we should use to further explicate the rich themes in this story. First, we should turn again to the life of King David. In the Second Book of Samuel, the author recounts the story of the greatest trial in King David’s reign, the rebellion of his own beloved son Absalom. Absalom led an insurrection against his father’s government. A civil war ensued in which all the great men in Israel had to choose sides. Ultimately, Absalom’s army was narrowly defeated in a pitched battle. Absalom himself flees the battlefield astride a mule. When the mule passes under the low-hanging limbs of tree, his long hair becomes caught in the branches. Soldiers loyal to King David find him hanging there and, against the King’s specific orders, they kill him. During this whole episode, King David shows little interest in preserving his kingdom, much less in bringing the rebels to justice. His only concern is for the safety of his son, and when he hears of his son’s death, he mourns inconsolably, as if Absalom had never been his enemy.

Другий уривок, який ми повинні розглянути, — це перші два розділи Книги пророка Осії. Осія є надзвичайним навіть серед пророків, тому що Бог наказав йому зробити все своє життя метафорою невтішних стосунків Бога з Ізраїлем. Бог наказує пророку одружитися на блудни́ці, горезвісній Гомер, і мати від неї дітей. Згодом вона народжує йому трьох дітей: Ізреела, Ло-Рухаму та Ло-Аммі. Особливо на цих двох молодших дітей ми повинні звернути увагу. «Ло» — це приватний префікс у єврейській мові. В основному це означає «ні». Ло-Рухама означає «Нелюба», а Ло-Аммі означає «Не мій народ». Але імена, які Бог дав цим дітям, не були Його останнім словом. Пізніше в Своїх пророцтвах до Осії Бог наказує пророку перейменувати дітей. Відтоді вони будуть називатися Рухамою (Любою) і Аммі (моїм народом), далі він передрікає, що Аммі називатиме Його «мій Бог».

The second passage we should consider is the first two chapter of the Book of the Prophet Hosea. Hosea is extraordinary even among the prophets, because God commanded that he make his entire life a metaphor for God’s disappointing relationship with Israel. God commands the prophet to marry a harlot, the notorious Gomer, and to have children by her. In time, she bears him three children, Jezreel, Lo-Ruhama and Lo-Ammi. It is particularly these two younger children to which we should pay attention. “Lo” is a privative prefix in Hebrew. Basically, it means “not.” Lo-Ruhama means “Unloved,” and Lo-Ammi means “Not my people.” But the names that God assigned to these children wasn’t His last word. Later in His oracles to Hosea, God instructs the prophet to rename the children. From that time, they should be called Ruhama (Loved) and Ammi (my people), further he foretells that Ammi will call Him “my God.”

Які прекрасні речі відкривають ці уривки у світлі притчі Господа. По-перше, ми повинні бачити в турботі царя Давида про свого сина Авесалома (хоча Авесалом і є його ворогом) як прообраз великої любові Бога до кожного з нас. Бога не перевершують Його створіння, навіть Його святі, як цар Давид. Бог піклується про моє і твоє спасіння, виключаючи все інше, ніби тільки це має значення, і ніби ми Його єдина дитина. У царя Давида було багато дітей, але подивіться, як він невтішно сумує за цим єдиним сином, своїм ворогом. Це правда, що гріх робить нас ворогами Бога, але коли ми віддаляємося від Нього, Бог через людську природу Христа оплакує кожного з нас, немов ми Його єдина дитина, щиро бажаючи нашого повернення.

What beautiful things do these passages reveal in light of the Lord’s parable. First, we should see in King David’s concern for his son, Absalom (even though Absalom is his enemy), as a type of God’s great love for each one of us. God is not outdone by His creatures, not even His saints like King David. God is concerned about my and your salvation to the exclusion of everything else, as if only that mattered, and as if we were His only child. King David had many children but look how he mourns inconsolably for this one son, his enemy. It is true that sin makes us God’s enemies, but when we are away from Him, God by means of the Christ’s human nature mourns each of us as if we were His only child, earnestly desiring our return.

По-друге, Бог справедливий. Навіть якщо ми відокремлюємо себе від Бога через наші гріхи і Бог повинен оголосити нас «Ло-Аммі» (не мій народ), це не останнє слово Бога. Подивіться в Книзі пророка Осії, наскільки крихке це «Ло». Як легко Богу повернути нас на колишнє місце в Його домі. Бог розриває це тендітне «ло» і знову робить нас своїм народом. Крім того, Він дає нам благодать називати Його нашим Богом. Це сила Таїнства Покаяння. Бог завжди готовий прийняти нас назад, коли ми повертаємося до Нього, сповідуючи свої гріхи.

Second, God is just. Even if we separate ourselves from God through our sins and God must declare us “Lo-Ammi” (Not my people), that is not God’s last word. Look in the Book of the Prophet Hosea how fragile that “Lo” is. How easy it is for God to restore us to our former place in His household. God breaks off that fragile “lo” and makes us his people once again. Further, he gives us the grace to call Him our God. This is the power of the Mystery of Repentance. God is always willing to take us back when we return to Him, confessing our sins.