Що таке хрест, який я повинен нести? What is the Cross That I Should Carry?

Те, що тут наказує Господь, здається важким, але ...

What the Lord Commands Here Seems Hard, But...

Вислів Господа Ісуса, який ми маємо сьогодні в читанні євангелії, здається дуже важким і складним. У чисто земному розумінні це важко заперечити. Цей уривок та інші уривки, пов’язані з ним, складаються з того, що Господь сказав: «ти повинен погодитись, щоб вас вбили, і ви з ентузіазмом повинні мати при собі інструмент своєї страти». Це саме визначення твердої приказки, оскільки наша природа автоматично відступає від смерті. Зазвичай людська природа вважає смерть найбільшим злом і витрачає будь-яку кількість енергії, щоб уникнути її.

The Lord Jesus' saying as we have it in the gospel reading today seems very hard and difficult. In a purely earthly sense, this would be hard to deny. This passage and other passages related to it amount to the Lord saying: "you have to agree to be executed, and, with enthusiasm, you have to carry the instrument of your execution." This is the very definition of a hard saying, because our nature automatically recoils from death. Normally, human nature considers death the greatest evil and will expend any amount of energy to avoid it.

Тим не менше, святий Августин і святий Цезарій Арльський зазначають, що слова уривку не стоять самі по собі. Їх слід тлумачити у світлі цілого Євангелія, і Євангеліє Христа має свою основу в любові: любов Бога до нас, насамперед, а потім наша любов у відповідь. Зв’язок усієї цієї любові - це те, що ми називаємо «спасінням». Августин і Цезарій зазначають, що любов полегшує те, що було б неможливим інакше. Як зазначає Августин, "те, що Він наказує, не є ні важким, ні болючим, коли Він Сам допомагає нам таким чином, щоб досягти того самого, що він вимагає. ... Бо все, що здається важким у тому, що наказано, любов робить легким. " І Цезарій додає: "Те, що Він наказує, не є складним, оскільки Він допомагає виконувати те, що Він наказує ... Подібно до того, як ми втрачаємось через любов до себе, так і нас знаходять, заперечуючи себе. Любов до себе була руї́ною першої людини. Якби він не любив себе в неправильному порядку, він був би готовий бути підпорядкованим Богові, віддаючи перевагу Богові перед самим собою ".

Nevertheless, Saint Augustine and Saint Caesarius of Arles point out that the words of the passage do not stand on their own. They must be interpreted in the light of the whole Gospel, and the Gospel of Christ has its basis in love: the love of God for us, first of all, and then our love in return. The nexus of all this love is what we call "salvation." Augustine and Caesarius points out that love makes easy what would be impossible otherwise. As Augustine puts it, "What He commands is neither hard nor painful when He Himself helps us in such a way so that the very thing he requires may be accomplished. ...For whatever seems hard in what is enjoined, love makes easy." And Caesarius adds, "What He commands is not difficult, since He helps to effect what He commands.... Just as we are lost through loving ourselves, so we are found by denying ourselves. Love of self was the ruin of the first man. If he had not loved himself in the wrong order, he would have been willing to be subject to God, preferring God to self."

Що таке хрест?

What Is The Cross?

Отже, «брати хрест» - це вираз любові. Але що це хрест, який ми повинні взяти, щоб наслідувати Христа? Знову, Отці Церкви дають нам кілька цінних уявлень. Перш за все, це дуже ранній церковний отець, Тертуліан, який дає нам такий опис: "Ваш хрест означає ваші власні тривоги та ваші страждання у вашому власному тілі, яке саме має форму вже подібну до хреста". Цезарій погоджується з Тертуліаном у цьому питанні, але він наголошує на певному типі страждань, які доведеться зазнати кожному справжньому послідовнику Христа: протистоянню інших людей, навіть тих, хто здається співбратом Церкви. Для Цезарія є впевненістю, що якщо хтось із нас вирішить наслідувати Христа серйозно і повністю, нам будуть протистояти інші. Це протистояння для Цезарія є невід’ємною частиною «хреста», який нам наказано нести.

So, "taking up the cross" is an expression of love. But what is this cross, which we should shoulder in order to follow Christ? Again, the Fathers of the Church give to us some valuable insights. First of all, it is the very early Father, Tertullian, who gives us this description: "Your cross means your own anxieties and your sufferings in your own body, which itself is shaped in a way already like a cross." Caesarius agrees with Tertullian on this point, but he emphasizes a particular kind of suffering, which every true follower of Christ will have to endure: the opposition of other people, even those who seem to be fellow members of the Church. For Caesarius, it is a certainty that if any of us determine to follow Christ seriously and completely, we will be opposed and resisted by others. This opposition, for Caesarius, is an integral part of the "cross," which we are commanded to carry.

Отже, ми можемо побачити, що згідно з консенсусом Отців, нести хрест самозречення є працею любові, яка наслідує Христа, Хто несе Свій Хрест для нашого спасіння. Носіння хреста для нас органічно пов’язане з „перебуванням у тілі”, тобто існуванням тілесним в цьому світі, оскільки тіло, за Тертуліаном та Цезарієм, є основним інструментом і місцем наших страждань, як і тіло зіграло ту саму роль у стражданнях і смерті Христа.

Thus, we can see that according to the consensus of the Fathers, carrying the cross of self-denial is a labor of love, which imitates Christ carrying His Cross for our salvation. Carrying the cross for us is organically connected with "being in the body," that is, having our corporeal existence in this world, because the body is, according to Tertullian and Caesarius, the primary instrument and location of our suffering, just as the body played the same role in the suffering and death of Christ.

Нам потрібно тимчасово страждати

We Need to Temporarily Suffer

Тим не менше, Отці намагаються заспокоїти нас, що наші страждання є тимчасовими, як і цей світ і все, що в ньому є тимчасовим. В іншому контексті Августин порівнює хрест зі смертю плоті. Він говорить нам: "Це наш власний хрест, який Господь наказує нам нести, щоб ми могли бути добре озброєними, йдучи за Ним. Ми страждаємо на мить, поки смерть не буде поглинута перемогою. Тоді цей хрест буде розп'ятий . Хрест буде прибитий до страху Божого. Навряд чи ми могли б його нести зараз, якби він вічно протистояв нам вільними і необмеженими кінцівками. Немає іншого шляху для наслідування Господа, крім як його носіння, бо як ти можеш піти за Ним, якщо ти не належиш Йому ".

Nevertheless, the Fathers are at pains to reassure us that our suffering is temporary, just as this world and everything in it is temporary. Augustine, in another context, equates the cross with the mortality of the flesh. He tells us, "This is our very own cross which the Lord commands us to carry that we may be as well armed as possible in following Him. We suffer momentarily, until death is swallowed up in victory. Then this cross itself will be crucified. The cross will be nailed to the fear of God. We would hardly be able to carry it now if it forever resisted us with free and unfettered limbs. There is no other way for you to follow the Lord except by carrying it, for how can you follow Him if you are not His."

Деякі способи, як ми несемо хрест

Some Ways That We Carry the Cross

В основному, страждання приносять результат, коли ми практикуємо чесноту таким чином, щоб протистояти нашій природі. Оскільки людська природа впала в гріх і глибоко вражена гріхом, чеснота для нас вже не є природною. Ми повинні боротися проти природи, перш ніж та чи інша чеснота знову стане природною. З цієї причини найкраще, що ми можемо зробити, щоб нести свій хрест, наслідуючи Христа, - це терпіти все, що в нашому житті повинно бути перенесено: незручності, розчарування, досаду, образи тощо. Незалежно від того, яке джерело цих речей, вони є для нас щасливими, бо допомагають нам наблизитись до Христа. Чим більша жертва, тим більша любов, якою ми можемо принести її Богові. Одна справа - витримати довгу чергу в продуктовому магазині без нарікань. Це набагато більше переносити діа́гноз важкої хвороби і пропонувати це Богові з любов’ю. Стерпіти те, що треба терпіти заради любові до Бога, - це половина того, що ми можемо зробити.

Basically, suffering results whenever we practice virtue in a way that strives against our nature. Because human nature fell into sin and was deeply аffected by sin, virtue is no longer natural to us. We have to strive against nature, before this or that virtue becomes natural once again. For this reason, the best thing we can do to carry our cross in imitation of Christ is to endure whatever in our life must be endured: inconveniences, frustrations, annoyances, insults, etc. No matter what the source of these things is, they are fortunate for us, because they are helping us to grow closer to Christ. The greater the sacrifice, the greater the love with which we can offer it to God. It is one thing to endure a long line at the grocery store without complaint. It is something so much greater to endure the diagnosis of a serious illness and to offer that to God with love. Enduring what must be endured for love of God is half of what we can do.

Друга половина - однаково дорогоцінна. Ми можемо страждати через незручність і невигідні обставини, щоб робити люблячі речі для інших. Ми мусимо шукати можливостей для цього, і головним чином у нашому намірі повинні бути можливості, в яких те, що ми зробили, не буде визнано чи оцінено. Це так, бо захоплення похвалою є для нас дуже небезпечним станом. Невдачі в чесноті смирення, як правило, псую́ть і інші чесноти.

The other half is equally precious. We can inconvenience and disadvantage ourselves to do loving things for others. We must be on the lookout for opportunities to do this, and foremost in our intention should be opportunities in which what we have done will not be recognized, acknowledged or appreciated. This is so, because becoming fond of praise is a very dangerous condition for us. Failures in the virtue of humility tend to spoil the other virtues as well.