Пристрасть гордості та її протилежні чесноти The Passion of Pride and Its Contrary Virtues

 

Суть гордості - що це?

The Essence of Pride–What Is It?

Сьогодні під час читання Євангелія ми чуємо про синів Зеведея, Якова та Івана, які приходять зі своєю матір’ю до Господа Ісуса, щоб просити бажаних посад у Царстві, коли наш Господь Ісус Христос буде проголошений царем. Звичайно, усі три люди очікували, що Царство буде відкрито негайно і по-земному. Тим не менше, на це прохання апостолів Якова та Івана через їх матір часто вказують як на прояв пристрасті гордості. Щоб зрозуміти це, ми повинні поглянути на визначення гордості та на приклади цього, що наводяться в Євангеліях і в цілій Біблії.

In the Gospel reading today, we hear about the sons of Zebedee, James and John, coming with their mother to the Lord Jesus to ask for the preferred positions in the Kingdom, when our Lord Jesus Christ would be proclaimed king. Of course, all three of these people expected that Kingdom to be inaugurated immediately and in an earthly way. Nevertheless, this request of the Apostles James and John through their mother is often pointed to as a manifestation of the passion of pride. To understand this, we must look at the definition of pride and the examples of it that are given throughout the Gospels and the whole Bible.

Ми бачили кілька тижнів тому притчу Господню про митаря і фарисея з Євангелія від святого Луки. Там ми також вказали на фарисея як приклад пристрасті гордості. Але чи це та сама гордість, яку ми бачимо в цих двох апостолах сьогодні?

We saw some weeks ago the Lord's parable of the Publican and the Pharisee from the Gospel According to Saint Luke. There too, we pointed to the Pharisee as an example of the passion of pride. But is this the same pride, which we see in these two Apostles today?

Суть гордості полягає в самозвеличенні, самопіднесенні до рівня поваги, який не належить цьому у справедливості. Подивіться, як чеснота справедливості є арбітром правильної міри всього. Справедливість - це чеснота, яка дає кожному належне. Це стосується і самого себе. Так, безумовно, я гідний поваги, співчуття та піклування. Але надання собі занадто великої поваги - це саме той порок, якого ми маємо на увазі: гордість. Відповідно до простих слів Святого Письма, гордість була первісною пристрастю, яка відокремлювала Сатану та паденних ангелів від Бога. Оскільки вони занадто шанували себе, вони відмовлялися служити Богові, Який їх створив. Потім, через вплив Диявола, люди впали в ту саму пристрасть, коли згрішили проти Бога, бажаючи бути подібними до Бога, визначаючи добро і зло для себе.

The essence of pride is self-exaltation, lifting the self to a level of esteem that is not due to it in justice. See how the virtue of justice is arbiter of the right measure of everything. Justice is the virtue that gives to each what is its proper due. That goes for the self as well. Yes, certainly, the self is worthy of esteem, of compassion, of care. But affording the self too great an esteem is exactly the vice to which we are referring: pride. According to the plain words of Scripture, pride was the original passion, which separated Satan and the fallen angels from God. Because they esteemed themselves too much, they refused to serve God, Who had created them. Then, because of the influence of the Devil, human beings fell into this same passion, when they sinned against God, desiring to be like God, determining good and evil for themselves.

Суть гордості - це самозвеличення. Отже, Сам Втілений Бог попереджає нас: «Хто піднесе себе, той буде упокорений, а хто впокориться, той буде піднесений». Звичайно, це призводить до згадування протилежної чесноти цієї пристрасті, смирення.

The essence of pride is self-exaltation. Thus, the Incarnate God Himself warns us, "Whoever exalts himself will be humbled, but whoever humbles himself will be exalted." Naturally, this brings into the discussion the mention of this passion's contrary virtue, humility.

Протилежна чеснота - смирення

The Contrary Virtue– Humility

Ми часто дуже недостатньо розуміємо чесноти смирення та лагідності. Ми уявляємо, що смирення характеризу́ється самозниженням і самодеградацією, і це правда, але лише в певній мірі і в дуже кваліфіко́ваному розумінні. Чеснота смирення стосується лише приниження себе, бо ми горді. Оскільки ми винні в гордості, нас потрібно збити. Через нашу схильність до гордості це той аспект, про який ми постійно думаємо. Проте все навпаки стосується і смирення. Якщо хтось принижений над мірою, його потрібно піднести. Це тому, що чеснота смирення пов’язана з утри́манням належного місця у сотворенні, не занадто високому і не занадто низькому.

We often have a very insufficient understanding of the virtues of humility and meekness. We imagine that humility is typified by self-abasement and self-degradation, and this is true, but only to a degree and in a very qualified sense. The virtue of humility is only concerned with self-abasement because we are proud. Because we are guilty of pride, we need to be brought down. Because of our tendency to pride this is the aspect, which we are continually thinking of. Yet, the opposite is also true concerning humility. If someone is degraded beyond measure, he needs to be exalted, lifted up. This is so because the virtue of humility is concerned with holding the proper place in creation, not too high and not too low.

Далеко не як самозниження заради себе, смирення займає місце у сотворенні, до якого мене закликав мій Творець. Це місце, єдине місце, де Божа любов до мене найбільш очевидна і де я вільний любити Бога.

Far from being self-abasement for its own sake, humility is occupying the place in creation that I was intended by my Creator to hold. It is the place, the only place where God's love for me is most apparent and where I am free to love God.

Відношення смирення до лагідності

The Relationship of Humility to Meekness

Дуже часто ми чуємо слова смирення і лагідність і думаємо, що ці чесноти однакові. Це не так. Лагідність і смиренність пов’язані, але дуже різні речі. Як зазначалося раніше, смирення здебільшого полягає в інтелекті. Це знання свого справжнього місця в порядку, який створив Бог, і діяння відповідно до цього знання. Лагідність здебільшого полягає у волі, бо лагідність принесе нас, щоб бути лицем до лиця з Божественною Волею у всіх її незрозумілих таїнствах. Лагідність - це дуже просто, чеснота, завдяки якій ми сприймаємо свої обставини як прояви волі Божої. У лагідності я вирішую сприймати те, що відбувається зі мною, добре чи погане, як позитивно чи дозвільно бажані співчутливим і чоловіколюбним Богом.

Very often we hear the words humility and meekness and think that these virtues are the same. It is not so. Meekness and humility and related but very different things. As mentioned previously, humility is mostly in the intellect. It is knowing one's true place in the order that God has made, and acting according to this knowledge. Meekness is mostly in the will, because meekness brings us face to face with the Divine Will in all its incomprehensible mysteries. Meekness is, very simply, the virtue by which we accept our circumstances as manifestations of the will of God. In meekness, I decide to accept what happens to me, whether good or bad, as positively or permissively willed by the compassionate and man-loving God.

Що такого чудового в лагідності?

What's So Great About Meekness?

Звичайно, частиною чесноти лагідності є практичне усвідомлення того, що ми ніколи не можемо зрозуміти розум Божий у його цілісності. Як і всі інші чесноти в цьому житті, лагідність визначається вірою. Оскільки я довіряю Богові, я приймаю, що те, що трапляється зі мною, зрештою є якимось чином для мого блага.

Naturally, part of the virtue of meekness is the practical realization that we are never going to understand the mind of God in its totality. Just like all the other virtues in this life, meekness is actuated by faith. Because I trust God, I accept that what happens to me is ultimately, somehow for my good.

На перший погляд, це усвідомлення може здатися лякаючим, але при глибшому розгляді ми дізнаємось, що лагідність є однією з найбільш звільняючих чеснот. У поєднанні зі смиренням воно тримає нас і охороняє в місці, призначеному для нас у плані люблячого Творця, навіть забезпечуючи постійне Боже керівництво та підтримку.

At first thought, this realization might appear frightening, but with deeper consideration we learn that meekness is among the most liberating of virtues. Paired with humility, it keeps us and guards us in the place designated for us in the loving Creator's plan, even while assuring us of God's constant guidance and support.

Як і всі моральні чесноти, лагідність і смирення вдосконалюються завдяки молитві та практиці. По-перше, ми молимось про збільшення чесноти. Потім ми одразу починаємо практикувати чесноту, впевнені, що наша молитва була почута. Ми зростаємо, роблячи дії смирення та лагідності, так само, як ми зростаємо в богословських чеснотах, здійснюючи акти віри, надії та любові.

Just like all the moral virtues, meekness and humility are perfected through prayer and practice. First, we pray for an increase of the virtue. Then, we immediately begin to practice the virtue, confident that our prayer has been heard. We grow by making acts of humility and meekness, just as we grow in the theological virtues through making acts of faith, hope and love.