Три уроки ефективної молитви Three Lessons of Effective Prayer

 

Сьогодні в Євангелії ми повинні зазначити, що Господь називає народ Ізраїля, Свій власний народ, "дітьми", тоді як Він називає іноземців "маленькими собачками". Коли ми читаємо це сьогодні, ми схильні думати, що Господь Ісус ображає жінку. Однак, насправді Він використовує о́брази, які дуже часто зустрічаються в літературі та культурі давнього іудаїзму. Ці образи сягають своїм корінням і попередніми ознаками в святому Письмі.

Today in the Gospel we should note that the Lord refers to the people of Israel, His own people, as "the children," while He refers to foreigners as "the little dogs." When we read this today, we tend to think that the Lord Jesus is insulting the woman. Yet, actually, He is using imagery that is very frequent in the literature and culture of ancient Judaism. This imagery has its roots and antecedents in the Scriptures themselves.

В апокаліптичній літературі Старого та Нового Завіту, люди завжди зображуються як тварини, тоді як ангели (ті, хто настільки близький до Бога, що їх часто називають «синами Божими») часто зображуються як люди. Багато прикладів цього ми бачимо, наприклад, у Книзі пророка Даниїла та в Одкровенні святого Йоана Богослова.

In the apocalyptic literature of the Old and New Testament, human beings are always depicted as animals, while angels (those who are so close to God that they are often called "sons of God") are often depicted as human beings. We see many examples of this in the Book of the Prophet Daniel, for example, and in the Apocalypse of Saint John the Theologian.

Отже, зображення людей, як тварин - це не образа, а частина літературних рамок Ісусового світу. У цьому випадку, Ізраїль, Божий земний народ описується, як людина, подібно до того, як зазвичай це ангели, тоді як народи язичників описуються не як низькі тварини, а як улюблені домашні тварини.

Thus, depiction of human beings as animals is not an insult, but part of the literary framework of Jesus' world. In this case, Israel, God's earthly people are described as human beings, just as the angels usually are, while the Gentile peoples are not described as base animals, but as beloved domestic animals.

Господь Ісус робить це дуже наполегливо: Його місія протягом Його земного життя - це ТІЛЬКИ до загублених овець (знову зверніть увагу на звірів) ізраїльського дому. Лише після Його воскресіння з мертвих Його місія буде розширена, включи́вши також язичників.

The Lord Jesus is making the point very forcefully: His mission during His terrestrial lifetime is ONLY to the lost sheep (again notice the reference to animals) of the house of Israel. It is only after His resurrection from the dead that His mission will be widened to include the Gentiles as well.

Іншими словами, те, що говорить Господь Ісус, є просто правдою. Наприклад, якщо я вчитель, мій обмежений час та ресурси повинні витрачатися таким чином, щоб принести користь моїм учням, а не учням сусідньої класної кімнати, хоч би ними нехтували через невміння свого вчителя. Якщо я батько, моя відповідальність - це перш за все мої власні діти. Ніхто не вважатиме мене доброчесним, якщо членами моєї власної родини нехтують, а я піклу́юся про потреби інших людей по сусідству.

In other words, what the Lord Jesus is saying is merely true. If I am a teacher, for example, my limited time and resources must be spent in such a way as to benefit my students not students in the neighboring classroom, no matter how neglected they may be on account of the ineptitude of their teacher. If I am a parent, my responsibility is first to my own children. No one will consider me virtuous if my own family members are neglected, while I am taking care of the needs of other people in the neighborhood.

Отже, ми бачимо, що Господь Ісус наводить правдивий, чіткий і розумний аргумент. Відповідь жінки у вірі - це головне в історії. Вона повертається до Нього типовим рабинським аргументом, міркуючи від меншого до більшого. Якщо це так, що улюблені домашні собаки беруть участь у тому, що падає зі столу їх господарів (дітей), то тим більше вона повинна отримувати те, про що просить. Іншими словами, вона робить натяк на ту саму істину, яку сотник прямо визнавав. Вона каже еквівалент висловлювання "скажи лише слово ...." Господу Ісусу не потрібно рухатись зі свого місця. Йому навіть не потрібно вставати з-за столу. Йому потрібно лише бажати оздоровлення дочки. Вражений вірою жінки, Він бажає цього.

Thus, we see that the Lord Jesus makes a true, clear and reasonable argument. The woman's response in faith is the thing that is central to the story. She makes back to Him a typical rabbinic argument, reasoning from the lesser to the greater. If it is the case that beloved pet dogs have a share in what falls from the table of their masters (the children), then all the more should she receive what she is requesting. In other words, she makes an implication of the same truth that the centurion had professed explicitly. She is arguing the equivalent of "only say the word...." The Lord Jesus does not need to move from His place. He does not even need to get up from the table. He only needs to will the cure of the woman's daughter. Impressed by the woman's faith, He wills it.

Ми дізнає́мось кілька речей, які дуже корисні для нас у нашому молитовному житті. По-перше, ми дізнаємось про центральну позицію віри. Ми не можемо читати про віру цієї жінки, не думаючи про читання Євангелія, які ми проводили протягом тижня, особливо читання в середу, коли Господь сказав нам, що ми повинні мати віру у молитві. Якщо ми дійсно віримо коли ми молимось, ми зможемо рухати го́ри.

We learn several things that are very useful to us in our life of prayer. First, we learn the central position of faith. We cannot read about this woman's faith without thinking of the Gospel readings that we had during the week, especially Wednesday's reading when the Lord told us that we must have faith in prayer. If we do have faith in prayer, we will be able to move mountains.

По-друге, ми дізнаємось, що ми повинні ставити себе у підлегле становище, коли ми молимось. Ми повинні знаходитись у підлеглому становищі не лише перед двором Неба, Бога, Його ангелів та Його святих. Ми також повинні знаходитись у підпорядкованому становищі з урахуванням потреб інших. Наш аргумент перед Богом такий самий, як аргумент цієї жінки віри: якщо Господь править усім Всесвітом у всіх його деталях, якщо Він відповідає на молитви "молодих воронів, що кличуть Його", як нам говорить Псалтир, наскільки більше чи повинен Він почути прохання найменшого зі Своїх дітей.

Second, we learn that we must place ourselves in a subordinate position when we approach Heaven in prayer. We must be in a subordinate position not only to the court of Heaven, God, His angels and His saints. We must also be in a subordinate position to the needs of others. Our argument before God is the same as this woman of faith's argument: if the Lord rules the whole universe in all its details, if He answers the prayers "of young ravens that call upon Him," as the Psalms tell us, how much more should He hear the petition of the least of His children.

По-третє, ми дізнаємось від цієї жінки, що ми повинні бути наполегливими, довірливими, але наполегливими. Жінці довело́ся довго йти за Господом Ісусом, перш ніж Він помітив її. Точно так само ми мусимо закликати Бога безперестанку та без розчарування.

Third, we learn from this woman that we must be insistent, trusting but insistent. The woman had to follow the Lord Jesus for quite a while before He took notice of her. In the same way, we have to call out to God without ceasing and without discouragement.