Син Людський, що на небі: постійно бачити бачення Бога в наших серцях The Son of Man Who Is In Heaven: Having the Vision of God Constantly In Our Hearts

 Сьогодні, читання Євангелія містить кілька глибоких істин. Перший рядок цього читання говорить нам, що Син Людський зійшов з Неба, але що, таємниче, Він на Небі. "Ніхто не піднявся на Небо, крім Того, Хто зійшов з Неба: Син Людський, Хто на Небі". Це одне із суворих місць в Євангелії від святого Йоана, в якому Господь Ісус відкрито проголошує Свою Божественність у присутності Своїх слухачів, у даному випадку, високопоставленого радника Никодима. Уривок показує, що Господь Ісус є всюдисущий, як ми очікували, що Бог буде. Оскільки Він перебуває на землі, розмовляючи з Никодимом, одночасно Він перебуває на Небі на престолі разом зі своїм Отцем і Святим Духом. Цей уривок є частковим натхненням для знаменитого тропаря, який ми читаємо в кінці Проскомидії перед кожною Божественною Літургією: "У гробі плоттю, а в аді з душею як Бог, у раю ж із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописанний".

The Gospel reading today contains some profound truths. The very first line of this reading tells us that the Son of Man has come down from Heaven, but that, mysteriously, He is in Heaven. "No one has gone up to Heaven except Him, Who came down from Heaven: the Son of Man, Who is in Heaven." This is one of the stark places in the Gospel According to Saint John in which the Lord Jesus openly proclaims His Divinity in the presence of His hearers, in this case the high-ranking councilor Nicodemus. The passage shows that the Lord Jesus is omnipresent as we would expect God to be. As He is on earth speaking to Nicodemus, at the very same time, He is in Heaven enthroned with His Father and the Holy Spirit. This passage is the partial inspiration for the famous tropar, which we recite at the end of the Proskomedia before every Divine Liturgy, "Though your body was in the tomb and your soul in Hades, even then were you in Paradise with the thief and enthroned with the Father and the Spirit. You cannot be contained, and yet You contain all things."

Євангеліє та Церква нагадують нам, що Христос є Єдиною Божественною Особою, але Він має дві природи: Свою власну природу як Бог, але також людську природу, яку Він взяв від Пресвятої Богородиці. Це цілісна людська природа. Все, що ми маємо як частину нашої природи, Він прийняв як частину своєї людської природи. Це механізм спасіння, оскільки, як каже нам святий Афанасій Олександрійський, "що Він не прийняв, то не спасається". Іншими словами, у Господі Ісусі як Втіленому Божому Слові є два розуми, дві волі, дві енергії. Людська природа Христа постійно і бездоганно поєднується з Його Божественною Природою, бо в Його людській природі Він має постійне бачення Бога.

The Gospel and the Church are reminding us that Christ is One Divine Person, but He has two natures: His own nature as God, but also a human nature, which He took from the Most Holy Mother of God. It is an integral human nature. Everything that we have as part of our nature, He took as part of His human nature. This is the mechanism of salvation, since, as Saint Athanasius of Alexandria tells us, "whatever is not assumed, is not saved." In other words, in the Lord Jesus as the Incarnate Word of God there are two minds, two wills, two energies. The human nature of Christ is constantly and flawlessly in communion with His Divine Nature, because, in His human nature He has the constant vision of God.

Природно, це безперервне бачення Бога-Отця Священним Людством Бога-Сина є особливим привілеєм самого Втіленого Бога. Тим не менше, це благодать, в якій всі ми, які перебуваємо у Христі, повинні брати участь пропорційно та аналогічно. Це було зрозуміло ще до приходу Христа у плоті. Цар пророк Давид під натхненням Святого Духа сказав: "А маю Господа завжди передо мною", а в іншому місці: "Мої очі завжди спрямовані до Господа". У своєму псалмі, який читається щовечора на Вечірні, він писав: "До тебе я підношу мої очі, до тебе, що живеш на небі. Як очі слуг на руки свого пана і як очі слугині—на руки своєї господині, так очі наші дивляться на Господа, Бога нашого, поки не змилосердиться над нами". Це наша відповідальність, а також наша честь мати Господа завжди перед очима нашого серця. У цьому полягає суть заповіту святого Павла «молитися невпинно».

Naturally, the uninterrupted vision of God the Father by the Sacred Humanity of God the Son is a special privilege of the Incarnate God Himself. Nevertheless, it is a grace that all of us who are in Christ are meant to participate in proportionately and analogically. This was understood even before Christ's coming in the flesh. The Prophet King David said, under the inspiration of the Holy Spirit, "I have the Lord always before me," and, in another place, "My eyes are always towards the Lord." In a psalm that is recited every evening at Vespers, he wrote, "I have lifted up my eyes to You enthroned in Heaven. Behold, as the eyes of servants are on the hands of their masters, and as the eyes of a maid are on the hands of her mistress, so are our eyes on the Lord our God until He has mercy on us." It is our responsibility but also our privilege to have the Lord always before the eyes of our hearts. This is the substance of Saint Paul's precept to "pray ceaselessly."

Отже, як на практиці ми маємо Господа завжди перед собою? Як ми можемо взяти участь у цьому дивовижному баченні Бога Отця, яке людська природа Христа мала завдяки єдності Особи Христа? Ну, для нас потрібно молитися. Немає сумнівів, що нам потрібні періоди сильної концентрації уваги в молитві, але нам також потрібно молитися і поза цими часами. Подібно до того, як каже нам святий Павло, нам потрібно «невпинно молитися». У всіх наших обставинах ми можемо сформувати звичку підносити своє серце до Бога.

So, how in practical terms do we have the Lord always before us? How can we participate in this wondrous vision of God the Father, which the human nature of Christ had by virtue of the unity of the Person of Christ? Well, for us it is necessary to pray. There is no doubt that we need periods of intense concentration in prayer, but we also need to pray outside of those times as well. Just as Saint Paul tells us, we need to "pray ceaselessly." In all our circumstances we can form the habit of raising our hearts to God.

У наш час напруженої, зосередженої молитви ми повинні насолоджуватися читанням Слова Божого. Нам слід дозволити, щоб наше читання Біблії нас наповнювало, щоб ми думали з Божими те́рмінами та вимірювали свої думки́ та дії відповідно до Божого стандарту. Яку молитву нам слід робити постійно? Ми повинні розмірковувати над тим, що читаємо у Божому Слові. Ми повинні перевертати це в своїх думках, жувати, щоб ми все більше і більше розуміли Божі шляхи у своєму житті.

During our times of intense, concentrated prayer, we should relish the reading of the Word of God. We should allow our reading of the Bible to imbue us, so that we think in God's terms and we measure our thoughts and actions according to God's standard. What kind of prayer should we do ceaselessly? We should ponder what we read in the Word of God. We should turn it over in our minds, chew on it, so that we understand God's ways in our lives more and more.

Біблія, правда, дуже велика книга. Насправді це бібліотека і не одна книга. У цій великій бібліотеці ми повинні звертати особливу увагу на Євангелія та Псалтир. В історії нашої Церкви є багато святих, які передали на пам’ять чотири Євангелія та Псалтир. Ми можемо мати принаймні певні уривки, над якими ми можемо міркувати за власним бажанням за будь-яких обставин, в яких ми опинилися.

The Bible is admittedly a very big book. It is, in fact, a library and not a single book. Within this great library, we should pay special attention to the Gospels and the Psalms. There are many saints in the history of our Church, who committed the four Gospels and the Psalms to memory. We can at least have certain passages, which we can ponder at will in whatever circumstances we find ourselves in.