Три уроки ефективної молитви Three Lessons of Effective Prayer

 

Сьогодні в Євангелії ми повинні зазначити, що Господь називає народ Ізраїля, Свій власний народ, "дітьми", тоді як Він називає іноземців "маленькими собачками". Коли ми читаємо це сьогодні, ми схильні думати, що Господь Ісус ображає жінку. Однак, насправді Він використовує о́брази, які дуже часто зустрічаються в літературі та культурі давнього іудаїзму. Ці образи сягають своїм корінням і попередніми ознаками в святому Письмі.

Today in the Gospel we should note that the Lord refers to the people of Israel, His own people, as "the children," while He refers to foreigners as "the little dogs." When we read this today, we tend to think that the Lord Jesus is insulting the woman. Yet, actually, He is using imagery that is very frequent in the literature and culture of ancient Judaism. This imagery has its roots and antecedents in the Scriptures themselves.

В апокаліптичній літературі Старого та Нового Завіту, люди завжди зображуються як тварини, тоді як ангели (ті, хто настільки близький до Бога, що їх часто називають «синами Божими») часто зображуються як люди. Багато прикладів цього ми бачимо, наприклад, у Книзі пророка Даниїла та в Одкровенні святого Йоана Богослова.

In the apocalyptic literature of the Old and New Testament, human beings are always depicted as animals, while angels (those who are so close to God that they are often called "sons of God") are often depicted as human beings. We see many examples of this in the Book of the Prophet Daniel, for example, and in the Apocalypse of Saint John the Theologian.

Отже, зображення людей, як тварин - це не образа, а частина літературних рамок Ісусового світу. У цьому випадку, Ізраїль, Божий земний народ описується, як людина, подібно до того, як зазвичай це ангели, тоді як народи язичників описуються не як низькі тварини, а як улюблені домашні тварини.

Thus, depiction of human beings as animals is not an insult, but part of the literary framework of Jesus' world. In this case, Israel, God's earthly people are described as human beings, just as the angels usually are, while the Gentile peoples are not described as base animals, but as beloved domestic animals.

Господь Ісус робить це дуже наполегливо: Його місія протягом Його земного життя - це ТІЛЬКИ до загублених овець (знову зверніть увагу на звірів) ізраїльського дому. Лише після Його воскресіння з мертвих Його місія буде розширена, включи́вши також язичників.

The Lord Jesus is making the point very forcefully: His mission during His terrestrial lifetime is ONLY to the lost sheep (again notice the reference to animals) of the house of Israel. It is only after His resurrection from the dead that His mission will be widened to include the Gentiles as well.

Іншими словами, те, що говорить Господь Ісус, є просто правдою. Наприклад, якщо я вчитель, мій обмежений час та ресурси повинні витрачатися таким чином, щоб принести користь моїм учням, а не учням сусідньої класної кімнати, хоч би ними нехтували через невміння свого вчителя. Якщо я батько, моя відповідальність - це перш за все мої власні діти. Ніхто не вважатиме мене доброчесним, якщо членами моєї власної родини нехтують, а я піклу́юся про потреби інших людей по сусідству.

In other words, what the Lord Jesus is saying is merely true. If I am a teacher, for example, my limited time and resources must be spent in such a way as to benefit my students not students in the neighboring classroom, no matter how neglected they may be on account of the ineptitude of their teacher. If I am a parent, my responsibility is first to my own children. No one will consider me virtuous if my own family members are neglected, while I am taking care of the needs of other people in the neighborhood.

Отже, ми бачимо, що Господь Ісус наводить правдивий, чіткий і розумний аргумент. Відповідь жінки у вірі - це головне в історії. Вона повертається до Нього типовим рабинським аргументом, міркуючи від меншого до більшого. Якщо це так, що улюблені домашні собаки беруть участь у тому, що падає зі столу їх господарів (дітей), то тим більше вона повинна отримувати те, про що просить. Іншими словами, вона робить натяк на ту саму істину, яку сотник прямо визнавав. Вона каже еквівалент висловлювання "скажи лише слово ...." Господу Ісусу не потрібно рухатись зі свого місця. Йому навіть не потрібно вставати з-за столу. Йому потрібно лише бажати оздоровлення дочки. Вражений вірою жінки, Він бажає цього.

Thus, we see that the Lord Jesus makes a true, clear and reasonable argument. The woman's response in faith is the thing that is central to the story. She makes back to Him a typical rabbinic argument, reasoning from the lesser to the greater. If it is the case that beloved pet dogs have a share in what falls from the table of their masters (the children), then all the more should she receive what she is requesting. In other words, she makes an implication of the same truth that the centurion had professed explicitly. She is arguing the equivalent of "only say the word...." The Lord Jesus does not need to move from His place. He does not even need to get up from the table. He only needs to will the cure of the woman's daughter. Impressed by the woman's faith, He wills it.

Ми дізнає́мось кілька речей, які дуже корисні для нас у нашому молитовному житті. По-перше, ми дізнаємось про центральну позицію віри. Ми не можемо читати про віру цієї жінки, не думаючи про читання Євангелія, які ми проводили протягом тижня, особливо читання в середу, коли Господь сказав нам, що ми повинні мати віру у молитві. Якщо ми дійсно віримо коли ми молимось, ми зможемо рухати го́ри.

We learn several things that are very useful to us in our life of prayer. First, we learn the central position of faith. We cannot read about this woman's faith without thinking of the Gospel readings that we had during the week, especially Wednesday's reading when the Lord told us that we must have faith in prayer. If we do have faith in prayer, we will be able to move mountains.

По-друге, ми дізнаємось, що ми повинні ставити себе у підлегле становище, коли ми молимось. Ми повинні знаходитись у підлеглому становищі не лише перед двором Неба, Бога, Його ангелів та Його святих. Ми також повинні знаходитись у підпорядкованому становищі з урахуванням потреб інших. Наш аргумент перед Богом такий самий, як аргумент цієї жінки віри: якщо Господь править усім Всесвітом у всіх його деталях, якщо Він відповідає на молитви "молодих воронів, що кличуть Його", як нам говорить Псалтир, наскільки більше чи повинен Він почути прохання найменшого зі Своїх дітей.

Second, we learn that we must place ourselves in a subordinate position when we approach Heaven in prayer. We must be in a subordinate position not only to the court of Heaven, God, His angels and His saints. We must also be in a subordinate position to the needs of others. Our argument before God is the same as this woman of faith's argument: if the Lord rules the whole universe in all its details, if He answers the prayers "of young ravens that call upon Him," as the Psalms tell us, how much more should He hear the petition of the least of His children.

По-третє, ми дізнаємось від цієї жінки, що ми повинні бути наполегливими, довірливими, але наполегливими. Жінці довело́ся довго йти за Господом Ісусом, перш ніж Він помітив її. Точно так само ми мусимо закликати Бога безперестанку та без розчарування.

Third, we learn from this woman that we must be insistent, trusting but insistent. The woman had to follow the Lord Jesus for quite a while before He took notice of her. In the same way, we have to call out to God without ceasing and without discouragement.

Christians Support the Public Authorities Who Will Do the Least Harm

 

The reading today from the Second Epistle of the Holy Apostle Paul to the Corinthians, we read that Paul sees that there is a permanent opposition between the followers of Christ and the world. The followers of Christ can never be reconciled to the world, because the world is opposed to Christ, because it is ruled by Satan until Christ comes to judge the world and its ruler. Thus, we hear from the Apostle the categorical statement that the temple of God can have nothing to do with the temples of idols, the false gods, formal and informal, to which the world pays adoration.

Because of this permanent opposition between the world and the Kingdom of Heaven (the Church, in other words), the Church takes a very sober and realistic view of the states and governments that are proposed by human beings. In the Church's view there will never be a perfect system that gives us the best candidates for public authority, whether the holders of that public authority be termed kings or emperors or presidents, etc. A perfect system cannot exist in the world, because government systems are made up of human beings and by human beings, individual representatives of a human nature damaged by sin, and, according to the Lord's dictum, "whoever commits sin is a slave of sin."

The Church's view of human systems of government is sober and realistic. Because of the innate imperfection in those systems, it is always the responsibility of Christians, the members of the Body of Christ, to support those candidates for public authority, who will do the least harm. This cannot be stated forcefully enough. The Church, actually, does not bet on civil governments doing any good at all. The support of the Christian people is predicated in every case on the objective calculation that the civil authorities will do the least harm to society over which they preside.

The calculation of the relative harm done to society by the policies of any given candidate for public authority is objective. In other words, there are kinds of harm that are greater than other kinds. Just recently, I noticed that someone had posted what they thought was a real Catholic brainteaser in a comment board on a certain website. The comment posed a hypothetical situation concerning politics in Mexico rather than in the United States. Catholics have a choice between Candidate A, who believes that abortion should remain illegal, but he also wants to enforce the Civil Constitution of the Church (a Mexican law that forbids any and all religious expression, even special clothing worn by priests, nuns, etc., outside of a church building). The Civil Constitution has existed since the 1920s, but has often been largely ignored. The other candidate, Candidate B wants to legalize abortion in all circumstances, but he would leave the Church alone. By this hypothetical situation, the poster believed that he had legitimately stumped Catholics, concerning what option to choose. Nevertheless, even though the poster thought that the question was difficult, it was, in fact, simple, because the Church's traditional ethics require her members to vote for the candidate who will do the least harm. Now, the full enforcement of the Civil Constitution would be harmful to the Church and to society, but the law has been around for a hundred years. The Church has survived despite it. On the other hand, the harm of the Civil Constitution cannot be compared to the harm posed by murder and death. There is no greater harm to society than the murder of its most innocent members. The hypothetical conundrum is not a conundrum at all. The only choice for faithful Catholics is Candidate A. Catholics will pray for his conversion everyday and abortion will remain illegal.

In the same way that this Mexican situation is not really a conundrum, our obligations in the American context are not difficult to ascertain either when the objective harms posed to society are duly weighed. Not all harms are equal, as we can clearly see in the voter guide prepared by Priests for Life and circulated by our bishop.

Let us go forward in this election year with faith in God above everything else, and with prayer for the nation and the world.

МОВЧАННЯ ПЕРЕД ХРЕСТОМ SILENCE BEFORE THE CROSS

 У гімнах празника Воздвиження Святого Хреста, хрест називається зброєю, зціленням, і ліком. Ми можемо думати про таїнство хреста згідно всіх цих ілюстрацій, тому що Христос прийшов, щоб знищити твори диявола. Фактично, всі ці описи таїнства Святого Хреста виражають ту саму ідею. Сім таїнств Христових нам дають присвоєння у хресті, тобто стражданні, смерті і воскресінні. Христова перемога є цілою і перфектною, але ми мусимо вирішувати те, якщо ми будемо слідувати за Христом, або залишимося у ілюзіях демонів.

In the hymns of the Exaltation of the Holy Cross, the cross is called weapon, healing and remedy. We can think about the mystery of the cross according to all these images, because Christ came to destroy the works of the devil.  Actually, all these descriptions of the mystery of the Holy Cross express this same idea. The seven sacraments of Christ give us a share in the cross, that is, in the suffering, death and resurrection of Christ. Christ’s victory is complete and perfect, but we must decide if we will follow Christ or remain in the illusions of the demons.

Ми, у цій культурі, є дуже незвіданими діяння диявола. Сучасна наука часто має цей ефект, тобто, ми не довго віримо в те, що наші чуття не можуть сприймати, і тож ми ігноруємо існування духовного світу, незважаючи на те, що ми часто бачимо багато ефектів від діяння цього духовного світу, особливо у нашому внутрішньому житті. Це дуже небезпечно, коли ми ігноруємо існування цього світу, тому що духовні істоти постійно роблять для нашого знищення через пропозиції, відчуття, і думки, які вони посилають у наші розуми. Наше невідання ефективно творить різні шляхи, якими демони мають доступ до наших розумів, і ці шляхи залишаються відкритими, тому що ми не уважні до наших думок.

We, in this culture, are very ignorant of the actions of the devil. Modern science often has this effect on us, that we no longer believe in that, which our senses cannot perceive, and so we ignore the existence of the spiritual world, despite the fact that we often see a lot of effects from the actions of this spiritual world, especially in our interior life. It is very dangerous for us to ignore the existence of this world, because spiritual beings constantly work towards our destruction through suggestions, feelings, and thoughts, which they send into our minds.  Our ignorance effectively creates various pathways, by which demons have access to our minds, and these pathways remain open, because we are not attentive to our thoughts.

У сучасній культурі, один первинний шлях, яким демони мають доступ до нашого розуму є через вживання наших електричних при́строїв. Ці при́строї, хоча добрі у собі, є часто інструментами розсіювання психічної енергії та уважности, щоб ми не довго могли зосереджуватися на специфічних речах послідовно, але наша увага постійно рухається від однієї речі до іншої. У цьому стані, ми часто не можемо терпіти мовчання, і отож, молитва стає тяжко́ю або навіть неможливою. Проблема є очевидною. Молитва є життям душі.

In modern culture, one of the primary ways that the demons have access to our minds is through the use of our electronic devices. These devices, although good in themselves, are often the instruments of a dissipation of mental energy and attentiveness, so that we can no longer concentrate on specific things consistently, but our attention continuously moves from one thing to another. In this state, we often cannot endure silence, and, therefore, prayer becomes difficult or even impossible.

Подібним способом, музика стала шляхом демонського доступу також. Через ритм де́якої музики, пристрасті є викликаними, які приведуть до збільшення спокус, особливо хтивости і гніву. Часто музика не зла у собі (хоча багато популярної музики має злі лиріки, які заохочують гріх), але ми слухаємо надмірно часто. Для наших предків, музика була спеціальною і присвяченою для святкових або урочистих нагод. Тепер, вона наповнює наше ціле життя, створюючи ту саму ненависть мовчання, яка знеохочує молитву і правдивий мир. Бог завжди дає честь для нашої свобідної волі. Ми не можемо слухати Бога, якщо ми завжди слухаємо голос цього світу. Тимчасом, наші пристрасті виростуть більші і більші, аж допоки ми не можемо відмовляти їм.

In a similar way, music has become a pathway of demonic access as well. Through the rhythm of music, the passions are aroused, which lead to an increase of temptations, especially those to lust and anger. Often, the music is not evil in itself (although a lot of popular music has evil lyrics, which encourage sin), but we listen to it too often. For our ancestors, music was special and dedicated for festive and solemn occasions. Now, it fills our entire life, creating that same hatred for silence that discourages prayer and true peace.  God always honors our free will. We cannot listen to God if we are always listening to the voice of this world. Meanwhile, our passions grow up bigger and bigger, until we cannot refuse them.

Кожного дня, ми потребуємо стояти перед хрестом у молитві й мовчанні. Кожен з нас повинен мати період мовчання, щоб зосереджуватися на Бозі нашому Отці, без розсіювання світових речей, особливо тих, що заохочують пристрасті.

Each day, we need to stand before the cross in prayer and silence. Each of us should have a period of silence to concentrate on God our Father, without the distraction of worldly things, especially those that encourage the passions. 

Christ Lives In Us Through Trust

 

In the Epistle reading today, Saint Paul speaks about the life that he has now, as opposed to the life

that he used to live before, when he was observant of the Law of Moses. Paul's argument culminates

in his expression of the conviction that Christ now lives and acts within him, since he is now dead to

the Law. We find this same argument in many places in Paul's letters. In fact, this is the cornerstone

of Paul's theology of how the redemption in Christ actually works.

The faith the Paul describes is one that is based in the reality of the Baptismal Mystery. In Baptism,

the Christian has put on Christ. The old man has been stripped o and the Christ, the new man has

been put on. In other words, the person that is baptized into Christ has entered into the death of

Christ. He has died with Christ, in order to live with Christ. The Law, Paul reasons, has no jurisdiction

over the dead. In the same way, sin no longer has power over the dead either. In other words,

through the life-giving death of Christ, those who are in Christ have received freedom from sin and

the Law, which gave power to sin.

This amazing theological formulation is a great source of hope. It openly reveals the promises of

God, on the one hand, while, on the other hand showing us the richness of the grace of God that is

at work to fulfill those promises. It is in this context that we see the true, deep meaning of the

justification by faith, which Paul so often emphasizes. The new life that is enjoyed by Paul and all

Christians comes from faithfulness to Christ, namely, living in the same faithfulness that Christ

showed to the Father. Christians have entered a trusting relationship with the Christ of God. They

put all their trust in Christ, just as Christ put all His trust in the Father.

In this way, the depth of the meaning of the Incarnation is revealed in Paul's thinking. In fact, this

same line of theological reasoning is even further developed in the Letter to the Ephesians. There, we

find that Christians are already seated in Heaven at the right hand of the Father, since Christ is

there. The reality of the Kingdom of God is not fully realized, but it is present nonetheless as a sure

promise.

We ourselves need to return again and again to the central role of trust in our relationship with God.

We need to build on our trust from day to day and ever deepen it. We do this mostly by living in

dialogue with God, entrusting our day and its concerns to Him and listening to what He has to say to

us in the Scriptures and through His inspirations.

Син Людський, що на небі: постійно бачити бачення Бога в наших серцях The Son of Man Who Is In Heaven: Having the Vision of God Constantly In Our Hearts

 Сьогодні, читання Євангелія містить кілька глибоких істин. Перший рядок цього читання говорить нам, що Син Людський зійшов з Неба, але що, таємниче, Він на Небі. "Ніхто не піднявся на Небо, крім Того, Хто зійшов з Неба: Син Людський, Хто на Небі". Це одне із суворих місць в Євангелії від святого Йоана, в якому Господь Ісус відкрито проголошує Свою Божественність у присутності Своїх слухачів, у даному випадку, високопоставленого радника Никодима. Уривок показує, що Господь Ісус є всюдисущий, як ми очікували, що Бог буде. Оскільки Він перебуває на землі, розмовляючи з Никодимом, одночасно Він перебуває на Небі на престолі разом зі своїм Отцем і Святим Духом. Цей уривок є частковим натхненням для знаменитого тропаря, який ми читаємо в кінці Проскомидії перед кожною Божественною Літургією: "У гробі плоттю, а в аді з душею як Бог, у раю ж із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, неописанний".

The Gospel reading today contains some profound truths. The very first line of this reading tells us that the Son of Man has come down from Heaven, but that, mysteriously, He is in Heaven. "No one has gone up to Heaven except Him, Who came down from Heaven: the Son of Man, Who is in Heaven." This is one of the stark places in the Gospel According to Saint John in which the Lord Jesus openly proclaims His Divinity in the presence of His hearers, in this case the high-ranking councilor Nicodemus. The passage shows that the Lord Jesus is omnipresent as we would expect God to be. As He is on earth speaking to Nicodemus, at the very same time, He is in Heaven enthroned with His Father and the Holy Spirit. This passage is the partial inspiration for the famous tropar, which we recite at the end of the Proskomedia before every Divine Liturgy, "Though your body was in the tomb and your soul in Hades, even then were you in Paradise with the thief and enthroned with the Father and the Spirit. You cannot be contained, and yet You contain all things."

Євангеліє та Церква нагадують нам, що Христос є Єдиною Божественною Особою, але Він має дві природи: Свою власну природу як Бог, але також людську природу, яку Він взяв від Пресвятої Богородиці. Це цілісна людська природа. Все, що ми маємо як частину нашої природи, Він прийняв як частину своєї людської природи. Це механізм спасіння, оскільки, як каже нам святий Афанасій Олександрійський, "що Він не прийняв, то не спасається". Іншими словами, у Господі Ісусі як Втіленому Божому Слові є два розуми, дві волі, дві енергії. Людська природа Христа постійно і бездоганно поєднується з Його Божественною Природою, бо в Його людській природі Він має постійне бачення Бога.

The Gospel and the Church are reminding us that Christ is One Divine Person, but He has two natures: His own nature as God, but also a human nature, which He took from the Most Holy Mother of God. It is an integral human nature. Everything that we have as part of our nature, He took as part of His human nature. This is the mechanism of salvation, since, as Saint Athanasius of Alexandria tells us, "whatever is not assumed, is not saved." In other words, in the Lord Jesus as the Incarnate Word of God there are two minds, two wills, two energies. The human nature of Christ is constantly and flawlessly in communion with His Divine Nature, because, in His human nature He has the constant vision of God.

Природно, це безперервне бачення Бога-Отця Священним Людством Бога-Сина є особливим привілеєм самого Втіленого Бога. Тим не менше, це благодать, в якій всі ми, які перебуваємо у Христі, повинні брати участь пропорційно та аналогічно. Це було зрозуміло ще до приходу Христа у плоті. Цар пророк Давид під натхненням Святого Духа сказав: "А маю Господа завжди передо мною", а в іншому місці: "Мої очі завжди спрямовані до Господа". У своєму псалмі, який читається щовечора на Вечірні, він писав: "До тебе я підношу мої очі, до тебе, що живеш на небі. Як очі слуг на руки свого пана і як очі слугині—на руки своєї господині, так очі наші дивляться на Господа, Бога нашого, поки не змилосердиться над нами". Це наша відповідальність, а також наша честь мати Господа завжди перед очима нашого серця. У цьому полягає суть заповіту святого Павла «молитися невпинно».

Naturally, the uninterrupted vision of God the Father by the Sacred Humanity of God the Son is a special privilege of the Incarnate God Himself. Nevertheless, it is a grace that all of us who are in Christ are meant to participate in proportionately and analogically. This was understood even before Christ's coming in the flesh. The Prophet King David said, under the inspiration of the Holy Spirit, "I have the Lord always before me," and, in another place, "My eyes are always towards the Lord." In a psalm that is recited every evening at Vespers, he wrote, "I have lifted up my eyes to You enthroned in Heaven. Behold, as the eyes of servants are on the hands of their masters, and as the eyes of a maid are on the hands of her mistress, so are our eyes on the Lord our God until He has mercy on us." It is our responsibility but also our privilege to have the Lord always before the eyes of our hearts. This is the substance of Saint Paul's precept to "pray ceaselessly."

Отже, як на практиці ми маємо Господа завжди перед собою? Як ми можемо взяти участь у цьому дивовижному баченні Бога Отця, яке людська природа Христа мала завдяки єдності Особи Христа? Ну, для нас потрібно молитися. Немає сумнівів, що нам потрібні періоди сильної концентрації уваги в молитві, але нам також потрібно молитися і поза цими часами. Подібно до того, як каже нам святий Павло, нам потрібно «невпинно молитися». У всіх наших обставинах ми можемо сформувати звичку підносити своє серце до Бога.

So, how in practical terms do we have the Lord always before us? How can we participate in this wondrous vision of God the Father, which the human nature of Christ had by virtue of the unity of the Person of Christ? Well, for us it is necessary to pray. There is no doubt that we need periods of intense concentration in prayer, but we also need to pray outside of those times as well. Just as Saint Paul tells us, we need to "pray ceaselessly." In all our circumstances we can form the habit of raising our hearts to God.

У наш час напруженої, зосередженої молитви ми повинні насолоджуватися читанням Слова Божого. Нам слід дозволити, щоб наше читання Біблії нас наповнювало, щоб ми думали з Божими те́рмінами та вимірювали свої думки́ та дії відповідно до Божого стандарту. Яку молитву нам слід робити постійно? Ми повинні розмірковувати над тим, що читаємо у Божому Слові. Ми повинні перевертати це в своїх думках, жувати, щоб ми все більше і більше розуміли Божі шляхи у своєму житті.

During our times of intense, concentrated prayer, we should relish the reading of the Word of God. We should allow our reading of the Bible to imbue us, so that we think in God's terms and we measure our thoughts and actions according to God's standard. What kind of prayer should we do ceaselessly? We should ponder what we read in the Word of God. We should turn it over in our minds, chew on it, so that we understand God's ways in our lives more and more.

Біблія, правда, дуже велика книга. Насправді це бібліотека і не одна книга. У цій великій бібліотеці ми повинні звертати особливу увагу на Євангелія та Псалтир. В історії нашої Церкви є багато святих, які передали на пам’ять чотири Євангелія та Псалтир. Ми можемо мати принаймні певні уривки, над якими ми можемо міркувати за власним бажанням за будь-яких обставин, в яких ми опинилися.

The Bible is admittedly a very big book. It is, in fact, a library and not a single book. Within this great library, we should pay special attention to the Gospels and the Psalms. There are many saints in the history of our Church, who committed the four Gospels and the Psalms to memory. We can at least have certain passages, which we can ponder at will in whatever circumstances we find ourselves in.

A New Sign in the Flesh: Being Conformed to the Sufferings of Jesus

 Saint Paul in the Epistle reading today writes about the rite of circumcision. The rite of circumcision, as we know, was central to the observance of the Old Covenant. It was to be a sign in the flesh, which claimed the People of Israel for their God. The sign of circumcision attached them to God and His Law. Any man who was circumcised was required to observe the entirety of the Law of Moses and, in return, he had an inheritance in Israel, God's special people and the land possessed by them.

To this "sign in the flesh" Paul sets up a contrast. Paul is arguing that there is a new circumcision, a fulfilled circumcision. By this circumcision a little bit of skin is not removed. No, the entire old man is removed and the human being becomes a new creation. He is a new creation because he shares in the identity of Christ the Lord. He is a child of God, because the Christ is the Divine Son of God. The death to which the Old Adam was condemned is stripped off, and the everlasting Life of the New Adam is put on.

As Saint Paul tells us, "Neither circumcision or uncircumcision are of any importance, but only "becoming a new creation." What Paul is talking about is the Mystery of Baptism. It is in the baptismal fount that the old man is stripped off and the new man is put on. After the sin of Adam and Eve, human beings were stripped naked of divine grace, but in baptism the "robe of glory" is restored to us. Paul is speaking about Baptism, but he speaks about Baptism in a very particular way. Baptism is the beginning of a life that is conformed to the sufferings of Christ. Paul says that through Christ the world has been crucified to him, and he has been crucified to the world. In simpler terms, the world has been killed in reference to him, and he has been killed in reference to the world. In Christ, he is no longer alive to the deceptions of Satan, and the temptations of the world no longer have any allurement to him.

Far from arguing that there is no longer any "sign in the flesh" that corresponds to the "sign in the flesh" required by the Old Covenant, Paul asserts that he "bears the marks of Jesus in his body." Paul's baptism into Christ was the beginning of his sanctification, but, after that, his sufferings, the many times he was flogged and stoned and shipwrecked became his participation in the sufferings of Christ. These sufferings were transformative experiences that continually made Paul grow in the likeness of Christ. Through his sufferings, Paul was becoming deified by God's grace. Bearing the marks of Jesus in his body meant that he was becoming impervious to harm, because his Master had endured suffering and death, and yet had risen from the dead to never die again. Saint Peter tells us, "[Christ] was put to death in so far as fleshly existence goes, but was given life in the realm of the Spirit." In Christ, Peter could easily have written the same thing about himself and his fellow-apostle Paul. Due to their baptism into Christ, their sufferings were transforming them "from glory to glory." In this spirit, the Early Christians who used the Divine Liturgy of Saint James of Jerusalem always sang the following stanza after the dismissal of the service: "From glory to glory we advance, praising the salvation of our souls: Father, Son and Spirit, now and evermore. Unto ages that never end, we praise the salvation of our souls." 

In our baptism, we have received the fulfillment of the Old Testament rite of circumcision. The old man has been stripped off and the new man (Christ) has been put on us in that great Mystery. Later in our lives, after our baptisms, the Mystery of Baptism reveals itself as a "sign in the flesh," because the sufferings we endure become real participation in the saving sufferings of Christ. Little by little, through our participation in the cross of Christ, we are being crucified to the world and the world is being crucified to us.

СОТВОРЕННЯ ЯК ВЕСІЛЛЯ CREATION AS WEDDING

 

Сьогодні, ми чули Господнє оповідання про царя, який влаштував дуже велике весілля для його сина. І хто є цар? Цар є Богом Отцем. І хто є син? Син є Його єдинородним Сином, Словом Божим, нашим Господом Ісусом Христом. Але, що є весілля? Весілля є сотворенням, яке Бог Отець сотворив через Його Сина і для Його Сина. Сотворення було виразом любови отцевої до Сина. Але тільки свобода виражає любов, і отже Бог сотворив свобідні створіння, щоб любити Бога і бути улюбленими Богом.

Today, we heard the Lord’s story concerning the king, who gave a very great wedding for his son. Who is the king? The king is God the Father. Who is the son? The son is His only-begotten Son, the Word of God, our Lord Jesus Christ. But, what is the wedding? The wedding is creation, which God the Father made through His Son and for His Son. Creation was an expression of the Father’s love for the Son. But only freedom truly expresses love, and therefore God made free creatures to love God and to be loved by Him.

Чому Господь Бог вибрав весілля, щоб символізувати сотворення? Тому що, весілля є святкуванням єднання і радости, яка ісходить від єднання, бо весілля злучає дві людини і також дві родини, і після того, з Божим благословенням, продукує нову людину, яка злучає цих людей і ці родини у собі. Дійсно, у сім’ї дві безсмертні душі співпрацюють, щоб народити іншу безсмертну душу так, як у Святій Тройці дві безсмертні Особи співпрацюють, щоб вдихну́ти іншу Особу—Святого Духа.

Why did the Lord God choose a wedding to symbolize creation? Because, a wedding is a celebration of unity and the joy that comes from unity, since a wedding connects two people and also two families, and, afterwards, with the blessing of God, it produces a new person, who joins those people and those families in himself. Truly, in the family, two immortal souls cooperate to bring forth another immortal soul, just as, in the Trinity, two immortal Persons cooperate to breathe forth another Person—the Holy Spirit.

Ми свобідні створіння Доброго Бога є всі запрошені на велике весілля Сина Божого, але ми ви́рішили так, що не бажаємо, аби бути присутніми. Напевно, це правда, бо ми стаємо прихильними до світових речей, і ці речі розділяють нас від нашої вічної мети, нашого життя з Богом. Ці речі, які Бог сотворив, щоб з’єднатися нам з Ним, ми використовуємо погано, щоб розділятися від Бога нашого Отця. Але, у Христі, ми навчаємося того, щоб стати з’є́днаними з Богом через уживання матеріальних речей, і сотворення знову стає шляхом до спілкування з Божеством.

We free creatures of the Good God are all invited to the great wedding of the Son of God, but we have decided that we do not want to be present. Certainly, this is true, since we become attached to worldly things, and these things separate us from our eternal goal, our life with God. These things, which God created to unite us with Him, we use badly to divide ourselves from God our Father. But, in Christ, we learn to become united with God through the use of material things, and the creation again becomes a means to communion with the Godhead.

Ми потребуємо дивитися на сотворення як на весілля. Якщо ми є уважними до того, яке Бог виявляв, ми пізнаємо те, що сотворення є прикрашене так, як кімната підготовлена до весілля. Перший розділ книги Буття нам каже про дбайливість Господа Бога про це прикрашання, і коли Він скінчив Його роботу, промовляв те, що всі сотворені речі були добрими. Таким був великий дарунок для Його Сина. Накінець, Він сотворив нас згідно з образом і подобою Його, і Він дав нам здатність, щоб розуміти природи речей і тілесних і духовних. Ось це велике чудо—цей всесвіт—яке було підготовленим для нас у Христі.

We need to look upon creation as a wedding. If we are attentive to that, which God has revealed, we recognize that creation is decorated as a room prepared for a wedding. The first chapter of the Book of Genesis tells us about the care of the Lord God concerning this embellishment, and when He finished His work, He proclaimed that all things were good. Thus was the great gift for His Son. In the end, He created us according to his image and likeness, and He gave us the ability to understand the natures of things both corporeal and spiritual. Behold this great wonder—this universe—which was prepared for us in Christ.

Бог нам дав також спеціальну роль у цьому сотворенні. Ми є шановними весільними гостя́ми, бо природно ми є Його «близьки́ми родичами,» тому що ми беремо участь у Його образі й подобі, а навіть більше тому що Він вдоскона́лював нас у цьому образі і подобі через тотожність Сина. Ми люди, і особливо ми, які є у Христі, є Його представника́ми у матеріальному сотворенні. Подібні до всіх добрих весільних гостей, ми потребуємо пам’ятати те, що це є весіллям Сина, радісним днем Отця, а не наше весілля так, як Він попереджає нас у іншому місці: «Щасливий той слуга, пан якого, прийшовши, знайде, що він так робить [вірно і кмітливо]. Істинно кажу вам, що він його поставить над своїм маєтком. Коли ж слуга той скаже в своїм серці: Бариться мій пан, не приходить,-- і почне бити слуг та служниць, їсти і пити та й упиватись, то пан того слуги прийде дня, якого він не сподівається, й години, якої він не знає, і відлучить його та й між невірними призначить йому долю.» Весільні го́сті, навіть найбільш шановні, мають бути вигнаними, коли вони вчинять скандал. Добрий представник є завжди свідомим того, що він представляє його владику, а не себе. Він свідомий того, що своя поведінка сприяє на добре ім’я владики.

God gave to us also a special role in this creation. We are honoured wedding guests, since we are by nature His “near relatives,” because we share in his image and likeness, but even more because He perfected us in this image and likeness through the identity of the Son. We human beings, and especially we, who are in Christ, are His representatives in the material creation. Just as with all good wedding guests, we need to remember that this is the wedding of the Son, the joyful day of the Father, and not our wedding, just as He warns us in another place: “Blessed is that servant, whose master, when he comes will find him working faithfully and intelligently. Truly I say to you that he will place him over all his property. But if that servant should say in his heart: My master is delaying his coming, and he begins to beat the servants and the maidservants, and to eat and drink and be drunk, then the master of that servant will come on a day that he does not expect, and at an hour that he does not know, and will punish him severely and assign him a place among unfaithful people.” Wedding guests, even the most honoured, have to be thrown out, when they cause a scene. A good representative is always conscious that he represents his master, and not himself. He is conscious that his behaviour redounds on the master’s good name.

Отже, як ми поводимося, щоб бути добрими представника́ми Бога у цьому світі? Ми мусимо змінити наше ду́мання, щоб жити у відношенні до Бога. Наша віра не може бути частиною нашого життя. Вона має бути нашим життям. Ми в змозі робити все християнським способом, якщо ми інтегруємо молитву з рештою нашого життя. Нехай буде все зробленим з молитвою, і згідно Божих заповідей.

Therefore, how do we behave as good representatives of God in this world? We must change our thinking to live in reference to God. Our faith cannot be part of our life. It has to be our life. We can do everything in a Christian manner, if we integrate prayer with the rest of our life. Let everything be done with prayer, and according to God’s commandments.

A Prayer for Courage from the Outpouring of God's Holy Spirit

 In the Epistle reading today, the Holy Apostle Paul speaks concerning the outpouring of the Holy Spirit, which each of us received for the first time in the Mystery of Baptism. This outpouring of the Holy Spirit infused into us certain virtues that orient us towards the Kingdom of Heaven and help us to deal with concrete circumstances here in this world, so that we can serve God with love and avoid sin. One of the many benefits of this first outpouring of God's Spirit on us is courage, the virtue of fortitude that dwells within us to govern the passion of anger.

O Lord God, One in the Holy Trinity, you have anointed us with a first outpouring of the Holy Spirit into our hearts, just as surely as You anointed the Holy Apostles with the same Holy Spirit on the day of Pentecost. Help us with the guidance of the Holy Spirit to always act according to the truth of faith and never waver from doing what is right on account of a lack of courage.

It takes great courage to believe in the salvation wrought in Christ in the circumstances of today's world. There are so many forces that are arrayed against us in professing that faith. Guard us against all these forces both human and spiritual during this day and every day. Give us the simple courage to show forth the truth that we are motivated by our relationship with You, Who are One God and One Lord in Three Divine Persons. Give us the courage to trace the sign of the Life-Giving Cross on ourselves at all times, even in public places. Give us the courage to be known as people of prayer, who believe in Your Providence and Your love for mankind.

Give us the courage to act with charity towards others, being willing to reprove evil with meekness and humility, no matter how near those others may be to us. Grant us the grace to forbear with patience if we are persecuted for the sake of righteousness, even by those who are close family members and friends.

Because of this first outpouring of God's Holy Spirit into our hearts, we have become temples of that same Spirit. Thus, as Saint Paul tells us in another place, we are constantly protected, because the Almighty owner of the house protects the house in which He dwells. As we read in the Psalms: "God is within. It (that is, the temple) will not be shaken. God will help it at the dawning of the day." What "day" is here being spoken of? According to the interpretation of the Holy Fathers, this enigmatic expression refers to the Eighth Day, the Day of the New Creation, which is the Heavenly Kingdom itself. In other words, God will sustain us all the way to His Kingdom. If we are faithful to Him, He "will guard us and protect us from this generation and forever," as the prokimen of the Fifth Tone tells us. What we have is an assurance of something better than bodily protection and preservation. It is God's assurance that He will guard and protect us by granting to us the same eternal inheritance that Christ the Lord received in His Resurrection from the dead.

In order to be faithful, we must act with courage, because of all the enemies that are arrayed against us on every side in the world. Be strong, take courage, hope in the Lord!