У НАС, ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА ПРОДОВЖУЄТЬСЯ ПОВІКИ IN US, THE DESCENT OF THE HOLY SPIRIT CONTINUES FOREVER

Коли ми чули оповідання від Діянь Святих Апостолів про зіслання Святого Духа, ми мусимо пам’ятати, що апостоли є символом цілої Церкви, цілого Божого народу. Ми мусимо розуміти так, тому що зіслання Святого Духа є поповнюванням пророцтва Святого Йоїла. Цей пророк сказав (Йоїл 3:1-2): «А після цього я виллю мій дух на всяке тіло. Ваші сини й ваші дочки будуть пророкувати, вашим старим сни будуть снитись, і ваші юнаки будуть бачити видіння. Та й на рабів та на рабинь того часу я виллю мій дух.» І пророк Аввакум подібно сказав (2:14): «Земля сповниться знанням Господньої величі, як води вкривають море.» Ці уривки показують, що пророки передбачили зіслання Святого Духа так, як вселенський дар для всіх людей.  Дванадцять апостолів є тільки символом всіх, які приймають Євангеліє.  Подібним способом, апостоли є символом, коли Святе Письмо нам каже, що вони будуть суддями Нового Ізраїля.  Наприклад, ми читаємо у Євангелії від Святого Матея (19:28): «Господь сказав, ‘Істинно кажу вам: Ви, що пішли за мною: як новий світ настане, коли Син Чоловічий сяде на престолі своєї слави, сидітимете й ви на дванадцятьох престолах, щоб судити дванадцять поколінь Ізраїля.» Тут Господь Ісус відносив до п’ятої книги у Законі Мойсея—Книги Второзаконня (Второ. 1:22-3), яка розкаже про представлення суддю Мойсеєм рабом Божим. У цій книзі, Мойсей каже народові: «Ви всі приступили до мене і сказали: Пошлемо  поперед себе людей, щоб вони розгледили нам ту землю та й дали знати, якою дорогою нам підніматись і на які міста йти нам. Подобалася мені ваша рада; і я вибрав з-поміж вас дванадцять чоловіків, по чоловіку від покоління.» Це нагадує нам, що царювання апостолів належить всім, які є слухняними до волі Христа, бо число дванадцять є символом вселенської повноти.

When we hear the story from the Acts of the Holy Apostles concerning the descent of the Holy Spirit, we must remember that the Apostles are a symbol for the whole Church, the whole people of God. We must understand this, because the descent of the Holy Spirit is the fulfillment of the prophecy of Saint Joel. This prophet said (Joel 3:1-2): “But after this, I will pour out my spirit on all flesh. Your sons and daughters will prophesy, and your old men will dream dreams, and your young men will see visions. In that time, I will pour out my spirit on all the slaves and handmaidens.” Also, the Prophet Habakkuk similarly pronounced (2:14): “The earth will be filled with the knowledge of the Lord’s majesty, as the waters cover the sea.” These passages show that the apostles are only a symbol of all, who accept the Gospel. In a similar way, the apostles are a symbol, when the Holy Scripture tells us that they will be judges of the New Israel.  For example, we read in the Gospel according to St. Matthew (19:28): “The Lord said, ‘Truly I say to you: You, who have followed me, when the new world is inaugurated, and the Son of Man sits on His throne of glory, you will sit on twelve thrones, judging the twelve tribes of Israel.” Here the Lord Jesus referred to the fifth book of the Law of Moses—the Book of Deuteronomy (Deuteronomy 1:22-3), which describes the appointment of the judges by Moses, the servant of God.  In this book, Moses says to the people: “you all approached me and said: ‘Let us send men ahead to reconnoiter the land for us and report to us on the road we must follow and the cities we must take.’ Agreeing with the proposal, I chose twelve men from your number, one from each tribe.” This reminds us that the reign of the Apostles belongs to all, who are obedient to the will of Christ, since the number twelve is a symbol of universal fullness.

У періоді Старого Завіту, було багато проливань Святого Духа. Наприклад, у книзі Чисел, Мойсей поставив сімдесят старших, щоб допомагали йому, і Святий Дух зіслав на них, але в той час, Мойсей сказав (Числа 11:29): «Коли б то ввесь люд Господній  та й зробився пророком! Коли б то Господь зіслав свій дух на них!» Подібно, Господь також проливав Його Святого Духа на царів Ізраїля, і на пророків. Наприклад, Він послав Його Духа, щоб помазати Саула, і, після того, Давида.  Святий Дух також помазав пророка Ісаю, бо він проголошує (Ісая 61:1-2): «Дух Господа Бога на мені, бо Господь мене помазав. Він послав мене, щоб принести благу вість убогим, лікувати сокрушених серцем, проголосити невольникам свободу, ув’язненим відкрити очі, проголосити рік Господнього благовоління, день відплати нашого Бога, потішити всіх засмучених.» Дійсно, було багато проливань Святого Духа, але ніколи не було вселенського проливання Духа Господнього.  Для того, пророки і царі чекали Нового Завіту, в якому кожна людина була б священиком, пророком і царем через помазання Святого Духа.

In the period of the Old Testament, there were many outpourings of the Holy Spirit. For example, in the book of Numbers, Moses ordained seventy elders to assist him, and the Holy Spirit descended on them, but, at that time, Moses said (Numbers 11:29): “O that all the Lord’s people might be prophets! O that the Lord would send His Spirit on them!” Similarly, the Lord also poured out His Holy Spirit on the kings of Israel, and on the prophets. For example, He sent His Spirit to anoint Saul, and, after that, David.  The Holy Spirit also anointed the prophet Isaiah, as he proclaims (Isaiah 61:1-2): “The Spirit of the Lord God is upon me, for the Lord has anointed me. He has sent me to bring glad tidings to the lowly, to heal the brokenhearted, to proclaim liberty to the captives and release to the prisoners, to announce a year of favour from the Lord and a day of vindication by our God, to comfort all who mourn.” Truly, there were many outpourings of the Holy Spirit, but there was never a universal outpouring of the Spirit of the Lord. For that, the prophets and kings awaited a New Covenant, in which each person would be a priest, a prophet and a king by the anointing of the Holy Spirit. 

Отже, у нас зіслання Святого Духа не було одноразовою нагодою. Зіслання Святого Духа продовжується повіки так, як Господь Ісус обіцяв, коли Він сказав (Матей 10:19): «Коли вони видадуть вас, не журіться, як або що вам говорити,-- дано буде вам на той час, що маєте говорити; не ви бо будете говорити, а Дух Отця вашого в вас говоритиме.» Ми прийняли Святого Духа через таїнства християнського втаємничення, і ми продовжуємо приймати більшу і більшу частину цієї безмежної Істоти, коли-небудь ми потребуємо спеціяльної допомоги. 

Але, мати духа—це одна річ, а використовувати його—це інша. Ми всі маємо Святого Духа через Христові таїнства, але ми мусимо використовувати цього Духа, тобто дозволити Йому керувати нашим життям згідно Його мудрости.  Нам треба бути покірними до надхнення Святого Духа, і це означає те, що не можна наполягати на нашому бажанні і нашому шляху.  Замість цього, ми пізнаємо навіть найгірші випадки як Господню волю і Господній шлях, встановлений Святим Духом.

Therefore, in us the descent of the Holy Spirit was not a onetime event. The descent of the Holy Spirit continues everlastingly, just as the Lord Jesus promised, when He said (Matthew 10:19): “When they hand you over, do not worry about what you are to say, for it will be given to you in that hour what you are to say; for you will not be speaking, but the Spirit of your Father will speak in you.” We received the Holy Spirit through the Mysteries of Christian initiation, and we continue to receive a greater and greater portion of that infinite Being, whenever we need special assistance.

But, to have a spirit is one thing; to use it is something else. We all have the Holy Spirit through the Mysteries of Christ, but we must use this Spirit, that is, allow Him to guide our life according to His wisdom.  We need to be submissive to the inspiration of the Holy Spirit, and this means that we cannot insist on our own desires and our own way.  No, rather, we recognize even the most adverse circumstances as the Lord’s will and His way, established by the Holy Spirit.

Робота і прославлення Сина: вічне життя - пізнання Бога The Work and Glorification of the Son: Eternal Life–Knowledge of God

У сьогоднішньому читанні Євангелія, Господь Ісус розмовляє зі Своїм Отцем про "роботу, яку Ти мені дав зробити". Ми визнаємо, що ця робота є самою темою, центральною темою канонічних Євангелій та всіх Священних Писань від початку Божого Об'явлення. Робота, на яку посилається Господь Ісус, по-різному описується. У деяких місцях, наприклад, Його робота описується негативно, як "знищення діл диявола". Тут, в Євангелії від святого Йоана, робота, яку Отець віддав Сину, описана як "прославлення" та "життя вічне".

In the Gospel reading today, the Lord Jesus speaks to His Father concerning "the work You have given Me to do." We recognize that this work is the very subject, the central theme, of the canonical gospels and all the Scriptures from the beginning of God's Revelation. The work to which the Lord Jesus is referring, is variously described. In some places, for example, His work is described in negative terms as "destroying the works of the Devil." Here in the Gospel According to Saint John, the work which the Father gave to the Son to do is described as "glorification" and "giving eternal life."

Перш за все, «робота» Сина дає нам погляд на велику любов, яку розділяють Отець і Син. Син, виконуючи доручену йому роботу, з любов’ю прославляє Отця. Однак Отець, бачачи послух Сина, прославляє Сина славою, яку вони вічно ділять разом. Ці дві Божественні Особи, одна в Святій Тройці, нічого не роблять для себе, але діють на славу Іншого, бо саме так вони виявляють свою любов. Це самовіддача Божественних Осіб одна до одної є таїнством, до якого всіх нас закликають ділитися і насолоджуватися. У Христі наші дії можна зробити на славу Божу, тому що ми любимо Бога. "Господи, я маю багато чого робити протягом дня. Деякі з них неприємні. Деякі з них засмучують мене. Тим не менш, я знаю, що можу робити все це не заради своїх первісних намірів, а з наміру, щоб дати Тобі славу, яку ти заслуговуєш. Я знаю, що Ти славний і люблячий над усім люським знанням і мовою, і я знаю, що не можу збільшити Твою славу. Проте, виконуючи всі мої дії заради Твоєї слави, я можу стати інструментом і засобом, щоб повернути любов, яку Ти проявив до мене. Таким чином, я відіграю свою роль у грандіозній схемі твого Сотворення, об'єднуючи мою волю з твоєю ".

First of all, the "work" of the Son gives us a look at the great love shared by the Father and the Son. The Son, in performing the work assigned to Him, lovingly glorifies the Father. However, the Father, seeing the obedience of the Son, glorifies the Son with the glory that they eternally share together. These two Divine Persons, One in the Holy Trinity, do not do anything for themselves, but act for the glory of the Other, because this is the way They manifest their love. This self-giving of the Divine Persons one to another is the Mystery that all of us are being summoned to share in and enjoy. In Christ, our actions can be done for the glory of God, because we love God. "Lord, there are many things throughout the day that I must do. Some of them are unpleasant. Some of them give me sadness. Yet, I know that I can do all these things not for their original intentions, but for the intention of giving You the glory that You deserve. I know that You are glorious and lovable beyond all knowing and telling, and I know that I cannot increase Your glory. Yet, by performing all my actions for the sake of Your glory, I can become an instrument and vehicle to return the love, which You have shown towards me. Thus, I play my part in the grand scheme of your Creation, by uniting my will with yours."

Нехай уважно подивимось на те, що читання Євангелія називає «прославленням». Господь Ісус каже, "Настала година. Прославляйте свого Сина, щоб ваш Син прославив Вас". Син молиться цю молитву на порозі Своїх спокутуваних страждань і смерті. Він описує Свої страждання та смерть як вершину Його прославлення. Але, як це може бути? Його страждання та смерть, безумовно, не видаються славними неозброєним оком. Тим не менш, у світлі Воскресіння Господа з мертвих ми можемо побачити славу всього Пасхального Таїнства. Бог вступає у Своє власне Сотворення, жертвує Себе Отцю за гріх всього світу, відновлює вічний завіт за допомогою Його крові, а потім, нарешті, увінчується як Цар.

Let us look very closely at what the gospel reading is calling "glorification." The Lord Jesus says, "the hour has come. Glorify your Son, so that your Son may glorify You." The Son is praying this prayer on the threshold of His atoning suffering and death. He is describing His suffering and death as the culmination of His glorification. But, how can this be? His suffering and death certainly do not appear glorious to the naked eye. Nevertheless, in the light of the Lord's Resurrection from the dead we can see the glory of the whole Paschal Mystery. God enters into His own Creation, offers Himself to the Father as the sin offering for the whole world, restores the eternal covenant by means of His blood, and then, finally, is crowned as King.

Господь Ісус прямо сказав нам, що ми повинні ділитися в цій великій дузі Пасхального Таїнства, об’єднуючи наші страждання з Його. Він каже нам, "коли хто хоче бути моїм учнем, він повинен зректися, взяти свій хрест і піти за Мною". По-особливому, наші страждання можуть бути часткою в прославі Христа. "Господи Ісусе, допоможи мені з'єднати будь-які маленькі страждання, які я маю з твоїми. Нехай мої жертви прославлять Тебе, і завдяки цій моїй маленькій жертві, будь ласка, наблизи мене до Себе, де Ти живеш у своєму Царстві. Нехай я сприймаю мої страждання як частку у Твоій славі та обіцянку більшої й більшої близькості з Тобою ".

The Lord Jesus explicitly told us that we should share in this sweeping arc of the Paschal Mystery by uniting our sufferings with His. He tells us, "if anyone wishes to be my disciple, he must deny himself, take up his cross and follow Me." In a very special way, our sufferings can be a share in Christ's glorification. "Lord Jesus, help me to unite whatever little sufferings I have with yours. May my offerings glorify You, and through this little sacrifice of mine, please draw me closer to Yourself, where You live in your Kingdom. May I see whatever sufferings I have as a share in your glory and the promise of a closer and closer relationship with You."

Отже, яка мета цієї «роботи», покладеної Отцем на Сина, і яка завершилася прославленням Сина? Мета роботи - наблизити нас до вічного життя. Але, що це життя вічне, про яке говорить Євангеліє? Відповідь на це запитання певним чином може стати для нас несподіванкою, оскільки Євангеліє визначає "життя вічне" як знання про Бога, Отця і Сина (у Святому Дусі). Господь Ісус говорить нам: "Це життя вічне: щоб вони пізнали Тебе, Єдиного Істинного Бога, і Його, Кого Ти послав, Ісуса Христа".

So, what is the purpose of this "work" assigned by the Father to the Son, which culminates in the Son's glorification? The purpose of the work is to bring us to everlasting life. But, what is this everlasting life, which the gospel is talking about? The answer to this question might in some ways be a surprise to us, because the gospel defines "everlasting life" as knowledge of God, the Father and the Son (in the Holy Spirit). The Lord Jesus tells us, "This is everlasting life: that they should know You, the Only True God, and Him Whom You have sent, Jesus Christ."

Але, як знання може бути життям? Звичайно, це не саме по собі. Треба думати про суть знань. Реальне знання про щось - це існування цієї речі в розумі. Знання - це не життя, але Бог - це життя і Джерело всього життя. Таким чином, коли ми пізнаємо Бога вірою, Бог живе в наших думках та серцях. Не просто Бог живе вічно. Бог - це Життя. Коли ми пізнаємо Бога вірою, життя Боже передається нашій душі. "Господи Боже, один у Святій Тройці, зміцни мене у вірі, адже чим більше я пізнаю Тебе вірою, тим більше я справді живу. Нагадуй мені щодня і хвилини, що справжнє життя походить тільки від Тебе і що це тимчасове життя - це лише засіб для того, щоб зблизитися з Тобою, Який любить мене невимовно і бажає того, що я був створеним. Маючи це на увазі, я матиму силу пережити все, що ти хочеш для мене ".

But how can knowledge be life? Of course, it isn't in itself. We must think about the essence of knowledge. Real knowledge of something is the existence of that thing in the mind. Knowledge isn't life, but God is life and the Source of all life. Thus, when we know God by faith, God lives in our minds and hearts. It is not just that God lives forever. God is Life. When we know God by faith, the life of God is imparted to our souls. "O Lord God, One in the Holy Trinity, strengthen me in faith, for the more I know You by faith, the more I truly live. Remind me every day, and minute by minute that true life comes only from You and that this temporary life is only a means to grow closer to You, Who loves me unspeakably and willed that I come into being. With this in mind, I will have the strength to endure whatever You want for me."

Духовна сліпота гордості The Spiritual Blindness of Pride

У читанні Євангелія цієї неділі, Господь Ісус використовує фізичну сліпоту жебрака, щоб звернути увагу на набагато серйозніший сорт сліпоти, який може забрати нашу спадщину в Небесному Царстві. Цей факт з'ясовується в кінці епізоду, коли наш Господь протиставляється фарисеям і каже їм, що їхня сліпота є гріховною, бо вона є навмисною.

In the Gospel reading of this Sunday, the Lord Jesus uses the physical blindness of the beggar to call attention to the far more serious kind of blindness that can take away our inheritance in the Heavenly Kingdom. This fact is made plain at the end of the episode, when our Lord confronts the Pharisees and tells them that their blindness is sinful, because it is willful.

Господь Ісус закликає нас до усвідомлення духовної сліпоти в нашому житті. Ця сліпота може забрати нашу вічну спадщину у Царстві саме тому, що вона є навмисною. Фізична сліпота - це нездатність сприймати речі зором, але духовна сліпота - це небажання сприймати істину. Істина сприймається розумом через органи чуття, але, хоча наші органи чуття можуть функціонувати нормально, ми все ще маємо здатність заперечувати істину. Ми можемо бачити, що щось відбувається, а потім стверджувати, що цього не сталося. Ми чуємо щось сказане, а потім стверджуємо, що це не було сказано. Ми можемо знати щось напевно, а потім стверджувати, що не знаємо такої речі.

The Lord Jesus is calling us to awareness of spiritual blindness in our lives. This blindness can take away our eternal inheritance in the Kingdom precisely because it is willful. Physical blindness is the inability to perceive things by sight, but spiritual blindness is the unwillingness to perceive the truth. Truth is perceived by the mind through the senses, but, even though our senses may be operating normally, we still have the ability to deny the truth. We can see something happen, and then claim that it did not happen. We hear something said, and then claim that it was not said. We can know something for certain, and then claim we know no so such thing.

Вороги Господа Ісуса були духовно сліпими. Вони були засліплені власною заздрістю та почуттям власної важливості. Вони були засліплені гріхом так само, як і фараон був засліплений гріхом у часі Мойсея пророка. Коли ми читаємо розповідь про чуми, які спіткали Єгипет, у Книзі Виходу, ми могли б відреагувати: "Як він міг продовжувати з недовірою, коли такі явні ознаки були показані йому. Знову і знову він здається готовим поступатися, визнати велич Божу, а потім, він перевертається і знову відходить у свою впертість ». Однак, якщо ми поміркуємо, ми можемо думати про багатьох людей у своєму власному житті, які внесли на себе виправлення та судження Божі власним поганим вибором. Ми можемо чітко бачити, що вони повинні зробити, щоб виправити свої ситуації, але вони самі не мають поняття. Більшість з нас були свідками, що принаймні одна людина знищила себе через сувору впертість.

The Lord Jesus' enemies were spiritually blind. They were blinded by their own envy and the sense of their own importance. They were blinded by sin in just the same way that Pharaoh was blinded by sin in the time of the Prophet Moses. When we read the account of the plagues that befell Egypt in the Book of Exodus, we might well react: "How could he continue in disbelief when such clear signs were shown him. Over and over again, he seems ready to relent, to admit the greatness of God, and then, he reverses himself and withdraws again into his obstinacy." However, if we reflect, we can think of many people in our own lives who have brought on themselves the corrections and the judgments of God by their own bad choices. We can clearly see what they must do to right their situations, but they themselves have no idea. Most of us have witnessed at least one person destroy himself through sheer obstinacy.

Але правда полягає в тому, що ми однакові, можливо, не епічними способами, але багатьма дрібними способами, які все ще додають великої невірності Богові. Найкращий приклад такої духовної сліпоти і невірності - це небажання зіткнутися, протистояти і визнати свої помилки щиро і чесно. По-друге, це наш постійний пріоритет - завжди виправдовувати та раціоналізувати наші дії. Для нас це пріоритет, адже, на нашу гордість, ми завжди мусимо з’являтися в доброму світлі, незважаючи ні на що. Наше особисте духовне життя, а також життя наших сімей та громад було б значно покращене і благословенне, якби ми могли навчитися терпіти ті маленькі приниження, яких завжди вимагає від нас життя. Єдиний спосіб досягти цього - через придбання духовного зору. Єдиний спосіб набути духовного зору - через любов до Христа, бо Христос Істинний Бог принизив Себе, щоб врятувати нас усіх. Його любов до нас була навіть більшою, ніж глибина приниження, яку Він пережив за нас. Він - Шлях, Істина та Життя, і Він дає нам дар справжнього духовного зору, щоб бачити себе та інших такими, якими ми є насправді.

Yet, the truth is: we are the same, perhaps not in epic ways, but in many small ways that still add up to great unfaithfulness to God. The best example of such spiritual blindness and unfaithfulness is unwillingness to face, confront and admit our faults sincerely and honestly. Second to this is our consistent priority to always justify and rationalize our actions. It is a priority for us, because, in our pride, we must always appear in a good light, no matter what. Our personal spiritual lives, as well as the lives of our families and communities would be greatly improved and, in fact, blessed if we could learn to endure the little humiliations that life always requires of us. The only way to achieve this is through the acquisition of spiritual sight. The only way to acquire spiritual sight is through love for Christ, because Christ the True God abased Himself to save all of us. His love for us was even greater than the depth of humiliation that He endured for us. He is the Way, the Truth and the Life and He gives us the gift of true spiritual sight to see ourselves and others as we truly are.

Псевдо-боги народів зовсім інші. Хто з них коли-небудь принижував себе, щоб прийняти страждання, смерть і недоброзичливість з любові до людей? Безумовно, не гордовитий Аллах, бог фальшивого пророка Магомета, який наказав одному зі своїх слуг вбити людей, тому що вони знущалися з нього. Одна з них, Асма бінт Марван, була матір'ю, і слуга брехливого пророка відрізав їй голову, поки двоє її дітей спали на руках. Великий контраст із Істинним Богом, який прийняв насмішки та образи заради нас і благав Його Отця за прощення Його мучителів.

The false gods of the nations are quite different. Which of them ever humbled himself to accept suffering, death and ill-repute out of love for human beings? Certainly not the haughty Allah, the god of the false prophet Mohammed, who commanded one of his servants to murder people for mocking him. One of them, Asma bint Marwan was a mother, and the false prophet's servant cut off her head while two of her children were sleeping in her arms. A great contrast with the True God, Who accepted mockery and insult for our sake and pleaded with His Father for the forgiveness of His tormentors.

Нам потрібен духовний зір, який приходить від повернення сліпих очей нашої душі до Ісуса Христа, Живого Бога, як він сам нам сказав: «Блаженні очі, які бачать те, що ви бачите». Якщо ми розтрощимо своє серце в покаянні і навчимося бачити Його як нашу модель у всьому, практика чеснот у нашому житті стане спрощеною, коли наша природа відновлюється.

We need the spiritual sight that comes from turning the blind eyes of our soul to Jesus Christ, the Living God, as He Himself told us, "Blessed are the eyes that see what you see." If we crush our hearts in repentance and learn to see Him as our model in all things, the practice of the virtues in our lives will become simplified as our nature is renewed and restored.

Джерело води всередині, що випливає до вічного життя A Spring of Water Within, Welling Up To Eternal Life

Едемські річки

The Rivers of Eden

Згідно з оповіданням про створення людини, наведеного в Бутті 2, Райський сад був залитий чотирма могутніми річками, які почалися з одного джерела. Це образ Божої благодаті, яка єдина дає життя нашим душам. Це одне джерело життя, але воно поділяється на різні потоки. Потоки представляють чесноти, які життя благодаті змушує нас практикувати. Єдина ріка благодаті в Едемі розділилася на чотири канали, які, зокрема, дозволяють нам жити в цьому світі добрим і святим життям, кардинальними чеснотами розсудливості, справедливості, мужності та поміркованості. Ці чесноти вільно вливаються в нас у таїнстві Хрещення, але наша відповідальність полягає у здійсненні їх на практиці. Таким чином, це частина нашого повсякденного життя, як християн, щоб екзаменувати себе щодо них, особливо якщо нам відомо, що ми маємо особливу слабкість щодо однієї чи декількох із них.

According to the account of the creation of man given in Genesis 2, the Garden of Eden was watered by four mighty rivers, all of which began from one spring. This is an image of the grace of God, which alone gives life to our souls. It is the one source of life, but it divides into various different streams. The streams represent the virtues, which the life of grace causes us to practice. The one river of grace in Eden divided into the four channels that, in particular, make it possible for us to live a good and holy life in this world, the cardinal virtues of prudence, justice, fortitude and temperance. These virtues are freely infused into us in the sacrament of Baptism, but it is our responsibility to put them into practice. Thus, it is part of our daily life as Christians to examine ourselves on them, especially if it is known to us that we have a particular weakness in regard to one or more of them. 

Благодать Святого Духа, що діє в нашій душі, набуває виду цих вливаних чеснот, втілених на практиці нашими вчинками. Оскільки ми обидва практикуємо їх і вивчаємо себе щодо їхньої практики, ми також повинні молитися за їх збільшення в практичних ситуаціях, які пробують ці чесноти.

The grace of the Holy Spirit acting within our souls takes the form of these infused virtues, put into practice by our deeds. As we both practice them and examine ourselves regarding their practice, we should also pray for their increase in practical situations that test these virtues.

Бачення Єзекіїля: джерело, що тече з фасаду храму

Ezekiel's Vision: A Spring Flowing From the Facade of the Temple

Глава 47 пророцтва Єзекіїля говорить про чудодійний потік, який витікає з фасаду Храму, зверненого на схід. Тут ми бачимо образ Божої благодаті, що випливає з оселі Божої, даруючи життя світові і приносячи величезні плоди, що з’являються на всіх берегах чудотворного потоку. Це ще раз підкреслює власну істину. Бог є єдиним джерелом благодаті, а значить, єдиним джерелом життя.

Chapter 47 of the Prophecy of Ezekiel speaks about a miraculous stream that flows out of the facade of the Temple, facing the east. Here, we see the image of the grace of God flowing out of the dwelling place of God, giving life to the world, and causing tremendous fruit to spring up all along the banks of the miraculous stream. It once again emphasizes the selfsame truth. God is the only source of grace, and thus, the only source of life. 

Через дію благодаті Бог робить повне забезпечення для нас. Про це свідчить історія тим, що пишні дерева ростуть по всьому шляху чудотворної річки. Всі вони - плодоносні дерева. Їх плоди можна використовувати в якості їжі (так, як мали бути призначені едемські дерева), але їх листя також можна використовувати як ліки. Таким чином, річка Божої благодаті дає нам всебічні ресурси для живлення та зцілення.

Through the action of grace, God makes complete provision for us. This is illustrated in the story by the fact that lush trees grow up all along the path of the miraculous river. They are all fruit-bearing trees. Their fruit can be used as food (just as the trees of Eden were meant to be), but their leaves can also be used as medicine. Thus, the river of God's grace gives us comprehensive resources for nourishment and healing.

У духовному житті, благодать Святого Духа, вилита на нас у таїнстві Хрещення, робить можливим життя чесноти за прикладом Христа. Якщо можна сказати, що дерева представляють чесноти, що виростають уздовж берегів чудотворної річки Божої благодаті, тоді можна сказати, що плоди та листя, які ми знаходимо на цих деревах, являють собою дари та плоди Святого Духа, які допомагають нам практичними способами, щоб жити християнським життям у цьому світі. Мудрість, розуміння, відвага, порада, знання, благочестя і страх перед Господом - це всі чесноти, що випливають із глави 11 книги Пророка Ісаї, де пророк віщує, що Христос буде володіти цими чеснотами у вищому ступені. Природно, оскільки ми поділяємо тотожність Христа у Хрещенні, ми також ділимось цими ж чеснотами.

In the spiritual life, the grace of the Holy Spirit poured into us in the sacrament of Baptism makes the life of virtue possible, according to the example of Christ. If the trees can be said to represent the virtues, growing up along the banks of the miraculous river of God's grace, then the fruit and leaves that we find adorning those trees can be said to represent the gifts and fruits of the Holy Spirit, which assist us in practical ways to live the Christian life in this world. Wisdom, understanding, courage, counsel, knowledge, piety and fear of the Lord are all virtues that are derived from chapter 11 in the book of the Prophet Isaiah, where the prophet foretells that the Christ will possess those virtues in the preeminent degree. Naturally, because we share the identity of Christ in Baptism, we also share those same virtues.

Таким чином, дерева бачення Єзекіїля, які представляють ті материнські чесноти розсудливості, справедливості, мужності та поміркованості, висувають цілющі листя мудрості, розуміння, поради, мужності, знання, благочестя та страху перед Господом. Всі ці чесноти разом змушують нас, щоб ми приносили рясний плід у Святому Дусі: Милосердя, Радість, Мир, Терпіння, Добросердечність, Доброту, Довготерпіння, Лагідність, Віру, Скромність, Стриманість і Чистоту. Якщо ми живемо своїм життям відповідно до чеснот, це плоди, які ми повинні очікувати, щоб побачити в своєму житті.

Thus, the trees of Ezekiel's vision, which represent those mother virtues of prudence, justice, fortitude and temperance put forth the healing leaves of wisdom, understanding, counsel, courage, knowledge, piety and fear of the Lord. All of these virtues together bring us to produce abundant fruit in the Holy Spirit: Charity, Joy, Peace, Patience, Kindness, Goodness, Longanimity, Mildness, Faith, Modesty, Continence and Chastity. If we live our life according to the virtues, these are the fruits which we should expect to see in our life.

Мудрість, як прісноводне джерело

Wisdom As a Freshwater Spring

Неодноразово у Святому Письмі, Мудрість Божа порівнюється із джерелом прісної води. Це потужне нагадування про глибоко позитивне життя, яке благодать Святого Духа вливає в нас через Хрещення, підсилене іншими таїнствами.

Repeatedly in the Scriptures, the Wisdom of God is compared to a freshwater spring. This is a powerful reminder to us of the profoundly positive life, which the grace of the Holy Spirit infuses into us through Baptism, strengthened by the other sacraments.

Оскільки ми живемо своїм повсякденним християнським життям, ми, звичайно, можемо отримати користь від того, щоб зробити Десять заповідей чи Велику Заповідь основою нашого іспиту совісті. Однак, наскільки більше було б нам доцільно щодня екзаменувати свою совість, виходячи з чеснот, які нам надає благодать Святого Духа. Це джерело прісної води, яке постійно породжує і оновлює наше життя.

As we live our daily Christian life, we certainly can profit from making the Ten Commandments or the Great Commandment the basis of our examination of conscience. However, how much more would it be appropriate for us to examine our consciences from day to day based on the virtues that the grace of the Holy Spirit provides for us. This is the freshwater spring that continuously engenders and renews our life.

Ми можемо вивчити наше життя на основі практики теологічних чеснот: віри, надії та любови. Тоді ми можемо перейти до того, щоб зосередитись на нашій практиці кардинальних чеснот: розсудливість, справедливість, мужність і поміркованість. Слідом за цим ми можемо запитати себе про дари Святого Духа: Мудрість, розуміння, порада, відвага, знання, благочестя та страх перед Господом. Нарешті, ми можемо запитати себе про плоди Святого Духа: Милосердя, радість, мир, терпіння, добросердечність, доброту, довготерпіння, лагідність, віру, скромність, стриманість та чистоту. Чи з’являються ці речі в нашому житті? У достатку чи лише в мізерності?

We can examine our lives based on the practice of the Theological Virtues: Faith, Hope and Charity. Then, we can move on to focus on our practice of the Cardinal Virtues: Prudence, Justice, Fortitude and Temperance. Following this, we can ask ourselves regarding the gifts of the Holy Spirit: Wisdom, understanding, counsel, courage, knowledge, piety and fear of the Lord. Finally, we can ask ourselves concerning the fruits of the Holy Spirit: Charity, joy, peace, patience, kindness, goodness, longanimity, mildness, faith, modesty, continence and chastity. Are these things appearing in our lives? In abundance, or only in meagerness?