У нас є Храм: наш обов’язок плекати наше внутрішнє життя We have a Temple within us: Our obligation to nurture our interior life

Сьогодні ми спостерігаємо дії у Святому Євангелії, які мають глибокий містичний зміст. Слід зауважити, наприклад, що спочатку Господа Ісуса оточує великий натовп. Саме серед цього натовпу Господь виліковує жінку з кровотечею. Згідно з традицією Церкви, цією жінкою була Вереніка, або Вероніка, та сама жінка, яка витерла обличчя Господа Ісуса, коли Він наближався до Його страждань і смерті на Голготі. Потім, пройшовши трохи далі, він заходить до дому Яіра лише з учнями. Вигнавши з дому флейт́истів та інших професійних плакальників, він увійшов у найглибшу частину дому в с́упроводі лише ближнього оточення Його учнів, Петра, Якова та Івана, того самого ближнього оточення, яке було з Ним на Горі Преображення і згодом під час Його агонії в Гетсиманському саду. Ми бачимо прогрес: Господь з великою кількістю людей, Господь з меншою кількістю людей і, нарешті, Господь з дуже малою кількістю людей. Найглибше таїнство, воскресіння доньки Яіра з мертвих, відбувається в оточенні найменшої кількості людей, поза полем зору натовпу.

Today, we observe actions in the Holy Gospel, which have deep mystical meaning. We should notice, for example, that initially the Lord Jesus is surrounded by a great throng. It is in the midst of this crowd that the Lord heals the woman with the issue of blood. According to the tradition of the Church, this woman was Berenice, or Veronica, the same woman who wiped the face of the Lord Jesus on His approach to His suffering and death upon Golgotha. Then, passing on a bit further, he enters the house of Jairus with only His disciples. After expelling the fluteplayers and other professional mourners from the interior of the house, he enters into the deepest part of the house, accompanied only by His inner circle of disciples, Peter, James and John, the same inner circle that was with Him on the Mount of Transfiguration and again during His agony in the Garden of Gethsemane. We see a progression: the Lord with a lot of people, the Lord with fewer people, and, finally, the Lord with very few people. The deepest mystery, the resurrection of the daughter of Jairus from the dead, occurs in the company of the fewest people, out of the sight of the multitudes.

Ми не можемо дивитися на цей прогрес і не бачити в ньому образ Святого Храму, а перед ним Скинію, яку Бог наказав Мойсею збудувати в пустелі. Ізраїльський народ, мабуть, засвоїв свою «храмову теологію» під час свого перебування в Єгипті, оскільки в Єгипті ідолопоклонницькі храми єгипетських богів мали численні двори, які ставали все меншими й меншими, доки, нарешті, не залишився лише головний жрець бога храму  прибув до найменшого, найглибшого серця храму, де покоївся ідол бога. У Єгипті підлога кожного наступного двору ставала все нижче й нижче, відображаючи правду про богів цієї землі. Їхніми богами були демони, засуджені Богом на вигнання у фізичних стихіях і силах цього світу, «на череві своєму будеш п́овзати, і бруд будеш їсти по всі дні свого життя». Храм істинного Бога в Єрусалимі, з іншого боку, мав усе менші й менші двори, але поверх кожного двору ставав все вищим і вищим, доки Первосвященик не дійшов до Святого Святих, де Божа присутність відчувалася найбільше. Донині наші християнські храми будуються так само. Підлога Святая Святих традиційно вище, ніж у решті храму.

It is impossible for us to look upon this progression and not see in it the figure of the Holy Temple, and before it, the Tabernacle, which God had commanded Moses to build in the desert. The Israelite people had, perhaps, learned their “temple theology” during their time in Egypt, for, in Egypt, the idolatrous temples of the Egyptian gods had numerous courts, becoming every smaller and smaller, until finally only the chief priest of the temple’s god arrived at the smallest, deepest heart of the temple, where the idol of the god rested. In Egypt, the floor of each successive court got lower and lower, reflecting the truth concerning the gods of that land. Their gods were demons, condemned by God to an exile in the physical elements and forces of this world, “on your belly shall you crawl and dirt shall you eat all the days of your life.” The Temple of the true God in Jerusalem, on the other hand, had the successively smaller and smaller courts, but the floor of each court was higher and higher until the High Priest reached the Holy of Holies, where God’s Presence was most truly felt. To this day, our Christian temples are built in just the same way. The floor of the Holy of Holies is traditionally higher than that of the rest of the temple.

Той самий прогрес, який ми спостерігаємо в читанні Євангелія, є наѓадуванням нам, що ми повинні мати внутрішнє життя. Незалежно від того, які наші обов’язки та зобов’язання, незалежно від того, чи ми багатодітна мати, чи власник бізнесу з багатьма працівниками, чи посвячений служитель Бога з багатьма обов’язками для Божого народу, ми завжди повинні йти окремо. Щодня ми повинні залишати свої обов’язки позаду і підніматися від двору до двору, поки не станемо самі перед Богом, Який створив і відкуп́ив нас, Тим, Хто любить нас і знає нас глибше, ніж будь-хто інший. Кожен з нас є Первосвящеником свого життя. Наше життя є унікальною жертвою Богу, яку тільки ми можемо принести Йому в єдності з Христом. Кожному з нас потрібен час тиші та молитви в Присутності Бога.

This same progression that we observe in the Gospel reading is a reminder to us that we must have an interior life. No matter what our duties and obligations are, no matter if we are a mother with many children, or a business owner with many employees or a consecrated minister of God with many responsibilities for God’s people, we must always go apart. On a daily basis, we must leave our duties behind and ascend from court to court, until we stand alone before the God, Who made and redeemed us, the One Who loves us and knows us in a deeper way than any other. Each of us is the High Priest of our life. Our life is a unique sacrifice to God, which only we are able to offer to Him, in union with Christ. Each of us needs a time of quiet, silence and prayer in the Presence of God.

Кожен із нас має в собі святиню, Святая Святих. Це місце, яке Отці Церкви називали «серцем». Щодня нам потрібно спочатку заспокоїти наші серця, а потім увійти в це мовчазне святилище, щоб таємно поклонятися Богові.

Each of us has a sanctuary, a Holy of Holies, within us. This is the place that the Fathers of the Church referred to as “the heart.” Daily, we need to first quiet our hearts and then enter this silent sanctuary to worship God in secret.

Ми створюємо собі незліченні проблеми, якщо нехтуємо Божою святинею в собі. Якщо ми довго не спілкуємося з Богом у молитві, ми стаємо чужими для Бога через просто незнайомість. Демони спостерігають цю незнайомість здалеку, і їх це приваблює. Вони намагатимуться підкреслити цю незнайомість, щоб вона перетворилася на антипатію і, нарешті, ворожнечу. Оскільки вони назавжди відокремлені від Бога, вони прагнуть назавжди відокремити нас від Бога. Єдиний спосіб ефективно протистояти їм – це наближатися до Бога і щоденно входити в спілкування молитви з Ним. Саме там, у тихій, найглибшій частині нашої душі, нам відкриються найбільші таїнства. Там Бог благословить нас знанням про Себе та розумінням того, що нам потрібно наближатися до Нього все ближче й ближче. У найглибшій частині нашої душі Він відкриває нам Своє Воскресіння, і воно стає нашим воскресінням і нашим обоженням, тому що ми приходимо, щоб розділити Його Життя.

We create innumerable problems for ourselves if we neglect God’s sanctuary within us. If we long absent ourselves from communion with God in prayer, we become strangers to God from mere unfamiliarity. The demons observe this unfamiliarity from a distance, and they are drawn to it. They will seek to accentuate this unfamiliarity, so that it becomes antipathy and, finally, enmity. Because they are permanently separated from God, they seek to permanently separate us from God. The only way to effectively resist them is to draw close to God and, on a daily basis, enter into the communion of prayer with Him. It is there, in the quiet, deepest part of our souls, that the greatest mysteries will be revealed to us. There, God will bless us with knowledge of Himself and with insights that we need to come yet closer and closer to Him. In the deepest part of our souls, He reveals His Resurrection to us, and it becomes our resurrection and our deification, because we come to share His Life.