Скандал хреста: Життя здобувається прийняттям ганебної смерті The Scandal of the Cross: Life is obtained by embracing shameful death

Однією з головних тем у посланнях святого Павла є «скандал хреста». Скандальний елемент Чесного і Животворящого Хреста – це майже те, що ми вже не можемо почути, тому що ми, як християни, настільки звикли шанувати Хрест Христовий, побожно поклонятися перед ним і бачити його покритим золотом і коштовністю. Тим не менш, ми повинні усвідомити в перші століття Церкви, що Хрест справді був безглуздим і скандальним у світі, до якого прийшов народжуваний християнський рух. Розп'яття було лише для злочинців, і не просто злочинців, а іноземних злочинців. Це було покарання, призначене для рабів та інших нікчемних людей. Перенесення хреста було не благородною справою, а джерелом жалюгідного сорому. Ми згадуємо, наприклад, знамените «графіто Алексамена», яке показує хлопчика в позі поклоніння перед зображенням осл́а, прибитого до хреста. Потім глузливий напис каже: «Алексаменос поклоняється своєму богу». Через такого роду глузування, є дуже, дуже мало зображень Хреста Христового, які збереглися від Ранньої Церкви.

One of the major themes in the letters of Saint Paul is “the scandal of the Cross.” The scandalous element of the Holy and Life-Giving Cross is almost something that we are no longer able to hear, because we, as Christians, are so used to honoring the Cross of Christ, devoutly venerating it and seeing it depicted covered with gold and jewels. Nevertheless, we must realize in the first centuries of the Church that the Cross was indeed nonsensical and scandalous in the world to which the nascent Christian movement came. Crucifixion was only for criminals, and not just criminals, but foreign criminals. It was the punishment reserved for slaves and other people of no account. Suffering the cross was not a noble thing, but a source of abject shame. We think, for example of the famous “Alexamenos graffito,” which shows a boy in a posture of worship before a depiction of an ass nailed to a cross. The derisive inscription then reads, “Alexamenos worships his god.” Because of this kind of mockery, there are very, very few depictions of the Cross of Christ, which survive from the Early Church.

Отже, ми бачимо, що «скандал хреста» стосується не лише смерті. Бог, Який створив небо, землю і все, що на них, не просто увійшов у Своє створіння і пережив смерть заради нас. Він зазнав ганебної смерті, як пророкували про Нього стародавні пророки, які говорили під натхненням Святого Духа. Пророк Ісая, наприклад, бачив ганебну смерть Втіленого Бога більш ніж за сімсот років до народження Христа. Ісая навіть бачив, що Христа вважатимуть злочинцем. Він описує це так, ніби був свідком цього. Він каже: «І вони призначили йому могилу серед нечестивих». Крім того, у Книзі Премудрості Соломона вся змова проти Христа описана за століття до того, як вона сталася. Автор зображує змовників, які говорять один одному: «Він хвалиться, що Він Син Божий. Нехай перевіримо, чи правдиві Його твердження. Віддаймо Його ганебній смерті».

Thus, we see that the “scandal of the Cross” is about more than death. The God, Who created Heaven and earth and everything in them didn’t just enter His creation and endure death for our sake. He endured a shameful death, as was prophesied of Him by the ancient prophets, who spoke under the inspiration of the Holy Spirit. The Prophet Isaiah, for example, saw the shameful death of the Incarnate God more than seven hundred years before the Christ was even born. Isaiah even saw that Christ would be thought of as a criminal. He describes it as if he was a witness to it. He says, “and they assigned to him a grave among the wicked.” Then too, in the Book of the Wisdom of Solomon, the whole conspiracy against Christ is described centuries before it happened. The author depicts the conspirators as saying to one another: “He boasts that He is God’s Son. Let’s see if His claims are true. Let us put Him to a shameful death.”

Тим не менш, незважаючи на ганьбу Хреста і велике клеймо, пов’язане з розп’яттям у перші роки існування Церкви, християнство зрештою перемагає. Тоді що ми бачимо? Ми бачимо, як предмет сорому перетворюється на знаряддя слави. Подібно до того, як ми бачимо це так чітко в історії Церкви, історії спасіння, ми також повинні навчитися, щоб бачити ту саму модель у нашому власному житті. Ми дуже обманюємо себе, якщо віримо, що мученицька боротьба була лише за те, щоб зійти на смерть разом із Христом. Ні, це було більше. Це йшло разом із Христом НА ГАНЕБНУ СМЕРТЬ. Мученикам не пропонували «смерть з гідністю», ніби таке існує. Ні, їм довелося терпіти приниження на знак любові. Те саме стосується і нас. Ми повинні справді йти за Христом. Ми повинні прийняти приниження, смерть собі, тому що це єдиний вияв любові. Є багато маленьких принижень, які пропонує нам життя. Кожного з них можна принести Богові з любов’ю, з щедрим серцем. Цінність таких пропозицій неможливо описати й підрахувати. Адже видимість цього світу не відповідає правді. Те, що здається цінним у цьому світі, є сміттям з точки зору Царства Божого. Коли ми туди приїдемо, ми це побачимо. Найдивовижніші речі вр́азять нас своєю чистою дорогоцінністю, дрібниці, які здавалися абсолютно незначними, поки ми були ще в битві цього життя. Але коли ми прибудемо туди, там буде тільки любляча присутність нашого Христа і те, що ми зробили з любові до Нього.

Nevertheless, despite the shame of the Cross and the great stigma attached to crucifixion in the early years of the Church, Christianity is eventually triumphant. Then, what do we see? We see the object of shame transformed into an instrument of glory. Just as we see this so clearly in the history of the Church, salvation history, so we should also learn to see the same pattern in our own lives too. We greatly deceive ourselves if we believe that the martyrs’ struggle was just about going down to death with Christ. No, it was more. It was going down with Christ TO SHAMEFUL DEATH. The martyrs were not offered “death with dignity” as if such a thing exists. No, they had to endure humiliation as a sign of their love. The same is true of us. We must truly follow Christ. We must embrace humiliation, death to ourselves, because this is the only expression of love. There are many little humiliations that life offers to us. Every one of them can be offered to God in a loving way, with a generous heart. The worth of such offerings is beyond description and calculation. After all, the appearances of this world are not according to truth. What appears valuable in this world is rubbish from the point of view of the Kingdom of God. When we arrive there, we will see that. The most surprising things will astonish us by their sheer preciousness, little things that seemed completely insignificant while we were still in the battle of this life. But when we arrive there, there will only be the loving Presence of our Christ and the things that we have done for love of Him.