НІМИЙ ДУХ ЗУПИНЯЄ НАС, ЩОБ НЕ ГОВОРИТИ ПРАВДУ THE DUMB SPIRIT KEEPS US FROM SPEAKING THE TRUTH

 

Сьогодні, у євангельському читанні, ми чули, «А як вони виходили, приведено до нього німого, що був біснуватий. Коли ж він вигнав біса, німий почав говорити, і люди дивувалися, кажучи: «Ніколи щось таке не об’являлося в Ізраїлі!»»

Today, the Gospel reading told us, “As they were leaving, some people brought a man to Jesus. The man was unable to speak because he was possessed by a demon. But as soon as the demon was forced out, the man began to speak. The crowds were amazed and said, “We have never seen anything like this in Israel.”

Німий демон є тим, що зупиняє нас, коли ми повинні говорити. Цей дух має протилежний ефект Святого Духа у нас, Хто нам дає «слово й мудрість, якій ніхто з наших противників не зможе протиставитись і перечити.» (Лука 21 :12-5) Любов нам наказує, щоб говорити, наприклад, коли треба дорікати гріхом, заохочувати інших людей у вірності, і молитися за інших у спокусі.

A mute demon is one who keeps us from speaking when we ought to speak. This spirit has the opposite effect of the Holy Spirit in us, which gives us “a mouth and wisdom, which adversaries will not be able to contradict or confound.”(Luke 21:12-5) Charity requires that we speak out, for example, to rebuke sin, encourage others in faithfulness, and to pray for others in temptation.

Практика любови є особливо важливою у наших сучасних випадках, тому що ми живемо у культурі й Церкві, які є більше і більше винними гріха—заперечуючи знану правду. Ми чинимо цей гріх, заперечуючи знану правду, коли ми аргументуємо проти речей, які ми знаємо правдиво, пробуючи встановити «анти-правду», яка є ви́гіднішою для нас. Це є гріхом нашого віку. Неможливе, щоб числити всі приклади. Ми знаємо те, що чоловіки не можуть одру́жуватись з іншими чоловіками, і жінки не можуть вийти заміж  за інших жінок, але наша світська культура аргументує «шлюбну рівноправність», проти диктатів природи. Наша світська культура аргументує те, що людина може вибирати її стать, хоча ми знаємо те, що є протилежним до природи і Слова Божого, яке нам каже, «сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх.» Ми, наша світська культура, аргументує те, що можна мати «смерть з гідністю,» хоча така річ ніколи не існувала у історії світу. Ми аргументуємо те, що ми маємо право до дітогубства, хоча це є протилежним до природи і Божого закону. Світська культура і сучасні авторитети у Церкві аргументують дуже ревно, що Іслам є «релігією миру,» хоча це ясно фальшиве до чого-небудь, хто прочитав Коран і Сунну.

This exercise of charity is especially important in our contemporary circumstances, because we live in a society and a Church that is increasingly guilty of the sin of impugning the known truth. We commit the sin of impugning the known truth when we argue against things that we know perfectly well are true, trying to establish a “counter-truth” that is more convenient to us. This is the sin of our age. There are so many examples that they cannot be numbered. We know perfectly well that men cannot marry men, and women, women, but our society argues for “marriage equality” against the very dictates of nature. Our society argues that the human being can choose his or her gender, even though we know that this is contrary to nature and the Word of God, which tells us, “in the image of God He made them. Male and female he created them.” We, as a society, argue that there is the possibility of “death with dignity,” even though such a thing has never been observed in the history of the world. We argue that we have a right to infanticide, even though such is contrary to nature and God’s law. Society and the contemporary authorities in the Church argue with great zeal that Islam is a religion of peace, even though this is clearly false to anyone who has read the Quran and the Sunnah.

Ми повинні екзаменувати наше життя про всі часи, коли ми заперечували те, яке ми знали правдиво. Ми повинні нотувати всі часи, коли було треба, щоб говорити у захист правди, але ми не говорили. Ми повинні нотувати також всі часи, коли було треба дорікати гріхом, але ми нічого не зробили. Ми повинні запитати, коли ми не заохочували один одного до вірности у християнському житті, і коли ми не молилися за тих, які страждали через спокусу, хоча ми знали про їхню спокусу.

We should take a look at our own lives. We should examine our lives for all those times that we ourselves, personally, have fought against what we know to be true. We should make note of all the times that we should have spoken out in defense of truth, and did not. We should make note as well of all those times that we should have rebuked sin, but did not. We should ask ourselves if we have failed to encourage one another to faithfulness in the Christian life, and if we have failed to pray for those that we knew were suffering temptation.

В імені Господа Ісуса, нам треба вигнати німого духа, який зупиняє нас, щоб не говорити правди, яка може нести спасіння для наших братів і сестер. З любов’ю, нам треба повести інших до Господа Ісуса у Його Тілі, нашій Католицькій Церкві, тобто інструментом спасіння, який Христос заснував для всіх людей. Ми мусимо просити Святого Духа, щоб збільшувати нашу любов до інших, для того, щоб бажати їхнього спасіння так, як нашого спасіння. Ми мусимо бажати їхнього спасіння достатньо, щоб говорити.

In the name of the Lord Jesus, we need to cast out the dumb spirit, which keeps us from speaking the truth that can contribute to the salvation of our brothers and sisters. With charity, we need to lead others to the Lord Jesus in His Body, our Catholic Church, the instrument of salvation, which Christ founded for all mankind. We must implore the Holy Spirit to increase our love for others, so that we desire their salvation as much as our own, so that we desire their salvation enough to speak out.