Єдиний шлях до святості: кожен із нас покликаний бути святим The one path to holiness: Each of us is called to be a saint

 

Сьогодні ми вітаємо наших братів і сестер, дівчат і хлопців, які роблять такий великий крок у дозріванні своєї віри в Христа: першу сповідь і перше урочисте причастя. У цей день, який є неділею всіх святих, день, коли ми згадуємо всіх тих, хто догоджав Богові протягом віків, як відомих, так і невідомих, здається доречним роздумувати про наше власне покликання бути святими. Кожен з нас покликаний Богом бути святим, навіть великим святим. Христос у Своїй великій любові до нас прийшов з небес і врятував нас від влади наших ворогів, сатани та його демонів, які від самого початку планували наше знищення. Христос повністю примири́в нас із Богом і зробив можливим для кожного з нас прийняти Його пропозицію вічного життя в спілкуванні з Ним. Тоді всі ми маємо здатність стати такими, якими нас створив Бог. Ми усвідомлюємо цю силу, дотримуючись заповідей, які дав нам Христос, бо Він сказав: «Якщо любите Мене, зберігайте Мої заповіді». Основними серед Його заповідей є дві великі заповіді любові: люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, усією душею твоєю і всією силою твоєю, і ближнього твого, як самого себе. Проте, брати і сестри, сьогоднішнє Євангельське читання відкриває нам незамінний, необхідний спосіб виконання Його заповідей: ми повинні взяти свій хрест і йти за Ним.

Today, we welcome our brothers and sisters who are taking such a great step in the maturation of their faith in Christ: making their first confession and receiving their first solemn communion. On this day, which happens to be the Sunday of All Saints, the day upon which we commemorate all those who have pleased God throughout the ages, both known and unknown, it seems appropriate to meditate on our own vocation to be a saint. Each of us is called by God to be a saint, even a great saint. Christ in His great love for us came from Heaven and rescued us from the power of our enemies, Satan and his demons, who from the beginning plotted our destruction. Christ fully reconciled us to God and made it possible for each and every one of us to accept His offer of everlasting life in communion with Him. We all then have the potency, the ability, to become what God created us to be. We realize that potency by obeying the commandments that Christ has given to us, for He said: "If you love Me, keep My commandments." Primary among His commandments are the two great commandments of love: You shall love the Lord your God with all your heart, with all your soul and with all your strength, and you shall love your neighbor as yourself. Nevertheless, brothers and sisters, the Gospel reading today reveals to us the irreplaceable, indispensable manner in which we must fulfill His commandments: we must take up our cross and follow Him.

Ми не можемо легковажити зобов’язання взяти свій хрест. На нас чекає розп’яття. Нам потрібно прийняти хрест, щоб успадкувати воскресіння Христа, нашого Спасителя, бо Христос завжди є для нас взірцем і парадигмою.

We cannot take lightly the obligation to take up our cross. We have a crucifixion that awaits us. We need to embrace the cross, in order to inherit the resurrection of Christ our Savior, because Christ is always the model and paradigm for us.

Саме в Літургії ми переживаємо життя Христа в містичний, але реальний спосіб. У Літургії ми сходимо до страждань і смерті з Христом і воскресаємо з Ним у Його воскресінні третього дня. Кульмінацією цієї участі є прийняття воскреслого Тіла нашого Господа у Святому Причасті, але його приготування відбувається набагато раніше. Як відомо, Великий Вхід Божественної Літургії є містичним зображенням похоронної процесії Господньої. Образ Мертвого Тіла Господнього, безживні, приготовані дари хліба і вина приносяться процесією до Святої Трапези, яка представляє Його гріб. Ця процесія є для нас моментом зобов’язання. Коли ми містичним чином бачимо, як Господа Ісуса кладуть у Його гробницю, нам потрібно взяти на себе зобов’язання взяти свій хрест і слідувати за Ним. Нам потрібно дати обітницю йти за Ним, коли Він піде на страждання та смерть заради нас. Нам ніколи не потрібно боятися, що ми не маємо сили йти за Ним, коли Він спускається до Своїх страждань і смерті, тому що Він наша сила. Він постачає все необхідне. Все, що нам потрібно зробити, це слабко погодитися з волею, бо Він прямо каже нам: «Без Мене ви нічого не можете зробити».

It is in the Liturgy that we experience the life of Christ in a mystical but real way. In the Liturgy, we go down to suffering and death with Christ and rise with Him in His third-day resurrection. The culmination of this participation comes with our receiving the Resurrected Body of our Lord in Holy Communion, but its preparation comes much earlier. As we know, the Great Entrance of the Divine Liturgy is the mystical representation of the burial procession of the Lord. The image of the Lord's dead Body, the lifeless, prepared gifts of bread and wine are brought in procession to the Holy Table, which represents His tomb. This procession is a moment of commitment for us. As we mystically see the Lord Jesus being placed in His tomb, we need to commit to take up our cross and follow after Him. We need to vow to follow Him as He goes down into suffering and death for our sake. We never need to fear that we do not have the strength to follow Him as He descends into His suffering and death, because He is our strength. He supplies everything that is necessary. All we have to do is make our feeble assent of the will, for He forthrightly tells us: "Apart from Me, you can do nothing."

Для кожного з нас пасхальне таїнство Господа Ісуса є великою справою нашого життя. Наша участь у стражданнях і смерті Господа Ісуса є долею, яку приготував нам Бог. Ми знаємо дорогу вперед, тому що її вказав Сам Ісус. З того дня, коли ми почали розділяти Його ідентичність як Сина Божого, коли ми охристилися в Його смерть, ми були на цьому єдиному шляху, який веде через страждання та смерть до воскресіння та нескінченного життя. Це єдиний шлях до святості. Господь Ісус знає, що ми часто відступаємо від цього; ми залишаємо шлях і потрапляємо в пастку любові до створених речей (не останньою з яких є любов до самих себе). Коли ми відступаємо, ми повинні примиритися з цією дорогою, бо Він є Шлях, як Він каже нам: «Я є Дорога, Істина і Життя». Коли ми зійдемо з дороги через гріх, ми примиримося з дорогою через Святу Сповідь. Але коли ми на цьому шляху, наша подорож підтримується товариством Самого Ісуса, Який годує нас і зміцнює Собою, роблячи нас ще сильнішими та ближчими в нашій тотожності з Ним.

For each of us, the Paschal Mystery of the Lord Jesus is the great work of our lives. Our participation in the suffering and death of the Lord Jesus is the destiny that has been prepared for us by God. We know the way ahead, because it is marked out by Jesus Himself. Since the day that we began to share His identity as Son of God, when we were baptized into His death, we have been on this one path, the only path, that leads through suffering and death to resurrection and unending life. It is the only path to holiness. The Lord Jesus knows that we frequently fall away from it; we leave the path and become trapped in a love for created things (not the least of which is a love for ourselves). When we fall away, we must be reconciled to that path, for He is the Path, as He tells us: "I am the Way, the Truth and the Life." When we fall away from the path through sin, we are reconciled to the path through Holy Confession. But as we are on the path, our journey is sustained by companionship of Jesus Himself, Who feeds us and strengthens us with Himself, making us even stronger and closer in our identity with Him.

Молімося за цих наших братів і сестер, хлопчиків і дівчаток, які сьогодні приступають до свого першого урочистого причастя після першого спові́дання своїх гріхів. Молімося, щоб вони витривали у своїй вірі в Христа і зростали в ній, бо Господь Ісус говорить нам: «Тільки ті, хто вистоять до кінця, будуть спасенні».

Let us pray for these our brothers and sisters, who today are making their first solemn communion after having confessed their sins for the first time. Let us pray that they persevere in their faith in Christ and that they grow in it, for the Lord Jesus tells us: "Only those who persevere to the end will be saved."