Переслідування і страждання – це нам на благо Persecution and Suffering is for our Benefit

 

Про необхідність гонінь у християнському житті говорить нам сьогоднішнє читання апостола з Другого послання святого апостола Павла до Тимофія. Так, якщо ми щирі послідовники Ісуса Христа, нас будуть переслідувати. Це наперед вирішений висновок. Це послання святого Павла підтверджується для нас на сторінках усіх житій святих, які дійшли до нас з минулих століть. Ще до приходу Христа праведники, які передвіщали Його прихід і чекали в щирому очікуванні, були переслідувані. У далекі роки доісторії, наприклад, нечестивий син Адама Каїн убив свого праведного брата Авеля. Ця біблійна історія є парадигмою для всієї історії людства після неї. Значення імені праведного сина Адама невипадкове: Авель (Ав-Ель) означає «Бог — мій Отець».

 

The epistle reading today from the Second Letter of the Holy Apostle Paul to Timothy tells us about the necessity of persecution in the Christian life. Yes, if we are sincere followers of Christ Jesus, we will be persecuted. It is a foregone conclusion. This message of St. Paul is further confirmed for us in the pages of all the lives of the saints that have come down to us from ages past. Even before the coming of Christ, the righteous ones, who foretold His coming and waited in earnest expectation, were persecuted. In the remote years of prehistory, for example, the wicked son of Adam, Cain, killed his righteous brother Abel. This Bible story is a paradigm for all of human history after it. The meaning of the righteous son of Adam's name is no accident: Abel (Av- El) means "God is my Father."

 

Отже, переслідування неминучі в християнському житті. Це може здатися не дуже гарною новиною, але вона є невід’ємною частиною Доброї Новини про спасіння в Ісусі Христі. Ісус Христос є Страждальним Слугою, про якого передрікано в пророцтві Ісаї (розділ 53). Там ми дізнаємося, що Христос прийшов у цей світ, щоб узяти на Себе весь гріх і страждання людей, щоб усі люди могли вдосконалюватися в Ньому. Справа не в тому, що тепер у нашому житті більше не буде страждань. Ні, натомість страждання тепер мають позитивну мету. Наші страждання з’єднані зі стражданнями Христа, тому що ми приймаємо ідентичність Христа через Хрещення як участь у Його Пасхальній Тайні. Сходячи з Христом у Його страждання і смерть, ми воскресаємо разом з Ним до нетлінного життя в Його воскресінні. Це причина, чому Послання св. Павла до ефесян і колосян говорять про нас як про тих, хто вже «сидить на небесах».

 

So, persecution is inevitable in the Christian life. This may not sound like very good news, but it is part and parcel of the Good News of salvation in Jesus Christ. Jesus Christ is the Suffering Servant foretold in the Prophecy of Isaiah (chapter 53). There, we learn that Christ came into this world, in order to take all the sin and suffering of human beings on Himself, so that all human beings could be perfected in Him. It is not that our lives will now not have any more suffering. No, instead, suffering now has a positive purpose. Our sufferings are joined to the sufferings of Christ, because we take on the identity of Christ through Baptism as a share in His Paschal Mystery. Going down with Christ into His suffering and death, we rise with Him to imperishable life in His resurrection. This is the reason why the Letters of St. Paul to the Ephesians and Colossians speak of us as being already "seated in Heaven."

 

Насправді страждання та переслідування відіграють невід’ємну роль у нашому житті як християн. Випадок аналогічний фізіотерапії та тренування. Без опору неможливий прогрес. Крім того, чим більший опір, тим більшим буде прогрес. Численні святі навчали нас своїм життям дивитися на тих, хто чинить нам опір, як на благодійників. Оскільки нам потрібен опір, і оскільки вони надають його, вони приносять нам величезну користь на нашому шляху все більшого уподібнення до Христа через діяльність Святого Духа. Нам потрібно лише твердо пам’ятати, що те, що ми проносимо Богові, прийнятне для Нього.

 

In fact, suffering and persecution play an indispensable role in our life as Christians. The case is analogous to physical therapy and bodybuilding. Without resistance, it is impossible to make any progress. Further, the greater the resistance, the greater will be the progress. Numerous saints have taught us, through their lives, to look upon those who give us resistance as benefactors. Because we need the resistance, and because they are providing it, they are benefiting us immensely in our path of becoming more and more conformed to Christ through the activity of the Holy Spirit. We only need to keep firmly in mind that what we offer to God is acceptable to Him.

 

У середу минулого тижня ми згадували преподобного отця нашого Антонія Великого. Антонія називають батьком монахів, тому що він був першим подвижником в Єгипті, який покинув район землеробства біля річки Ніл і пішов у пустелю. У контексті проповіді цього дня ми згадали багато-багато речей про дивовижне життя святого. Тим не менше, аспектом його життя, який ми не коментували, були переслідування святого Антонія. Жахливі страждання, які він зазнав через самих демонів. Були часи в його ранньому монашому житті, періоді, коли він жив у деяких старих гробницях династичного періоду, коли Бог дозволив демонам фізично побити святого. Одного разу його побили настільки на смерть, що один із його друзів, який знайшов його тіло лежачим на підлозі гробниці, приніс його тіло до церкви й виклав його в очікуванні похорону Антонія наступного дня. Але вночі Антоній ожив, встав і повернувся до гробниць, де тривала битва зі силами зла. Нарешті, наприкінці тривалої боротьби з демонами, Антонію явився Сам Христос і втішив його. Біографія святого святим Афанасієм згадує цю сцену: «Але раптом яскраве світло осяяло гріб; в ту мить демони зникли. Болі припинилися. Коли він зрозумів, що Бог йде йому на допомогу, він запитав: «Де ти був, Господи? Чому ти не зупинив ці страждання раніше?» Бог відповів йому: «Антоніє, я був поруч з тобою. Але я чекав, спостерігаючи за вашою боротьбою. А оскільки ти так хоробро чинив опір, то тепер я завжди буду з тобою, і прославлю ім’я твоє на весь світ». Почувши слова Господа, преподобний підвівся і помолився. Тоді він отримав таку силу, що відчув у своєму тілі ще більшу бадьорість, ніж раніше».

 

Wednesday of last week, we commemorated our Venerable Father Antony the Great. Antony is called the Father of Monks, because he was the first ascetic in Egypt to leave the area of cultivation near the Nile River and go into the desert. In the context of the homily on that day, we remembered many, many things about the wondrous life of the saint. Nevertheless, on aspect of his life that we did not comment on was St. Antony's persecutions. The terrible sufferings he endured through the agency of the demons themselves. There were times in his early life as a monk, a period in which he lived in some old dynastic-period tombs, when God permitted the demons to physically beat the saint. Once, he was beaten so near to death that one of his friends, who found his body lying on the floor of the tomb, brought his body to church and laid it out in anticipation of a funeral for Antony the next day. But Antony revived during the night, got up and returned to the tombs, where the battle with the forces of evil continued. Finally, at the end of the long struggle with the demons, Christ Himself appeared to Antony and consoled him. The saint's biography by Saint Athanasius recalls the scene: “But all of a sudden a bright light illuminated the tomb; at that moment, the demons vanished. The pains ceased. When he realized that God was coming to his aid, he asked: ‘Where were you, Lord? Why did you not stop this suffering earlier?’ God answered him, ‘Antony, I was present at your side. But I waited, observing your fight. And since you have resisted so bravely, I will now always be at your side, and I will make your name famous throughout the world.’ Having heard the words of the Lord, the monk stood up and prayed. He then received such strength that he felt in his body an even greater vigor than before.”

 

Як було зі святим Антонієм, так і в нас. Бог дозволяє нам зазнавати переслідувань і страждань, тому що Він знає, що це для нашого блага. Він знає, що ми можемо навчитися чесноти з того, що ми страждаємо, і ставати все більш і більш подібними до Христа. Ми можемо ставати все більш схожими на Бога.

 

As it was with Saint Antony, it is much the same with us. God permits us to undergo persecution and suffering, because He knows that it is for our good. He knows that we can learn virtue from what we suffer and become ever more and more conformed to Christ. We can become more and more like God.