Society's Re-Cohesion Effectively Comes from Heroic Virtue

The reading from the handbook today was concerned with the Legion's ability to be a source of unity and re-cohesion in society. As often happens in every written work, I think some of the most important things about the reading were things that were not explicitly said, but that are, nevertheless, necessary as a support to the arguments made. First of all, the idea that the Legion of Mary can be the source of re-cohesion in society at large is really saying that the members of the Legion are capable of bringing that eventuality about. It goes without saying that the member would have to be of a certain sort in order for the result to be achieved. The selection that we had today hints at the sort of members, who would be effective in creating a new cohesion based on faith. They would have to be members of the Legion, who possess or are striving to possess "heroic virtue."

What the Church mean when using the term "heroic virtue" when describing her saints? The Pope of Rome, Benedict XIV, basing his definition on the Fathers of the Church, defined heroic virtue in these terms: "In order to be heroic a Christian virtue must enable its owner to perform virtuous actions with uncommon promptitude, ease, and pleasure, from supernatural motives and without human reasoning, with self-abnegation and full control over his natural inclinations." What this means in practical terms is that the practice of the virtues (the three theological virtues and the four cardinal virtues) have to be become second nature. The person with heroic virtue acts according to virtue as his or her inclination without deliberation.

In this respect, St. Maximus the Confessor has some good insights. We think of deliberation as being part and parcel of the human exercise of free will. But, according to Maximus, deliberation (gnome, in Greek) is only the evidence of the vacillating nature of the fallen will. While it is true that the will seeks good and, in fact, seeks it infallibly, the will of the ordinary person has to deliberate between goods. The human will is not terribly good at discerning greater and lesser goods, and it often gets caught in vacillation between competing goods. This, for Maximus, is the state of having a "gnomic" will. In his estimation, gnome is a feature of the will that has been added through our fall into sin. The natural human will (which is the only human will that Christ possessed) was without deliberation. It simply discerned the highest good in every circumstance. Thus, a person with heroic virtue has, to one extent or another, recovered the freedom of the natural human will.

A person of heroic virtue is, then, naturally inclined to virtuous acts, rather than those led by the passions. Further, he or she does virtuous actions for supernatural motives, rather than earthly ones. In other words, he or she performs his or her actions for God and only for God. Specifically, such a person is animated by charity, the pure love of God and love for everything else in God.

The saints (those who possess heroic virtue) sometimes cause division, just as the Lord Jesus Himself caused division in a certain sense. It was He Himself, Who told His disciples He did not come to bring peace on earth. No, rather, He said, "From now on a man's enemies will be those of his own household." Nevertheless, in the main, saints bring unity and cohesion based on faith. Have you ever noticed that saints tend to occur in clusters, rather than all alone? Basil the Elder and his wife Aemilia (along with his mother, Macrina the Elder) raised a whole family of saints: Basil the Great, Peter of Sebaste, Macrina the Younger and the baby Gregory of Nyssa. Basil the Great also had his best friend, St. Gregory of Nazianzen. Or, another example, the saintly bishop of Mongrovejo in Peru, Toribio, had enormous influence over his niece, Bl. Maria Oliva de Oliva, his grandniece, St. Rose of Lima and the mulatto slave boy raised in their household, St. Martin de Porres. Some of the clusters are smaller, but still identifiable as clusters; for example, St. Isidore and his wife Bl. Maria de la Cabeza and St. John of Damascus and his adoptive brother St. Cosmas of Maiuma. We can very well ask ourselves, "just how big are these clusters actually?" After all, in the reckonings above, we are counting only canonized saints or those determined to be saints by the Church before the process of canonization.

In summation, the members of the Legion of Mary will only function as sources of the kind of unity and re-cohesion that we read about in the handbook if they possess heroic virtue or strive to possess it with earnest and duriment effort. In order to become such persons, we have to continually exercise our wills to push ourselves beyond our comfort zones, embrace pain dignified by faith, and do what we explicitly don't want to do for the love of God, only for God.

Воскресіння тіла: наша спадщина в Царстві Небесному The Resurrection of the Body: Our Inheritance in the Kingdom of Heaven

Іноді ми уявляємо, що наша доля — жити вічно як безтілесні духи в ефірному раю. Тим не менш, св. Павло сьогодні, у читанні послання, нагадує нам, що Господь Ісус і Його Церква навчають нас про воскресіння тіла. Так, наші тіла воскреснуть із мертвих, і ми житимемо вічно в Царстві Небесному як складні істоти, тілом і душею, якими ми є зараз. Звичайно, це не означає, що воскресле тіло буде схоже на наше нинішнє тіло. Ні, під час воскресіння тіло має бути переведено в більш тонку́, але більш потужну форму. Сам Господь Ісус показує нам це. З Його воскресіння ми дізнаємося, що воскресле тіло може, наприклад, проходити крізь тверді предмети (скеля́сті сті́ни гробниці та замкнені двері кімнати, де зібралися учні) і рухається зі швидкістю думки (в одну мить, Господь Ісус з’являється Симону, і в наступну мить Він зі Своїми учнями Лукою та Клеофою, милі звідси, на шляху до Емауса). Ми також дізнаємося, що воскресле тіло виглядає зовсім не так, як земне́ тіло. Спочатку учні іноді не впізнають Господа Ісуса. Тим не менше, як святий Павло навчає коринтян, це те саме тіло, зроблене з того самого матеріалу, але одухотво́рене, повністю пройняте Святим Духом.

Sometimes we imagine that our destiny is to live forever as disembodied spirits in an ethereal heaven. Nevertheless, St. Paul today, in the epistle reading, reminds us that the Lord Jesus and His Church teach us about the resurrection of the body. Yes, our bodies will be resurrected from the dead and we will live forever in the Kingdom of Heaven as composites beings, body and soul, as we are now. Of course, this is not to suggest that the resurrected body will be like our current body. No, at the resurrection, the body needs to be translated into a more subtle, yet more powerful, form. It is the Lord Jesus Himself Who shows us this. We learn from His resurrection that the resurrected body can, for example, pass through solid objects (the rock walls of the tomb and the locked doors of the room where the disciples were gathered) and moves at the speed of thought (at one instant, the Lord Jesus is appearing to Simon and, in the next instant, He is with His disciples Luke and Cleophas, miles away, on their way to Emmaus). We learn too that the resurrected body does not look exactly like the earthly body did. At first, the disciples sometimes do not recognize the Lord Jesus. Nevertheless, as St. Paul teaches the Corinthians, it is the same body, made of the same stuff, but spiritualized, totally imbued with the Holy Spirit.

Усі ці біблійні факти дають нам чудове розуміння важливості та гідності тіла. Хоча душа і дух людини є кращими елементами, ми були б неповними без наших тіл. Навіть святі на небі в цей час перед загальним воскресінням є неповними. Вони прагнуть знову єднання зі своїми тілами, тому що тіло є нашим способом вираження. У цей проміжни́й час святі на Небі можуть виражати себе особливим розпо́ділом Божественної Благодаті, але вони відчувають свою нестачу.

All of these Scriptural facts give us great insights into the importance and dignity of the body. Although the soul and spirit of the human being are better elements, we would be incomplete without our bodies. Even the saints in Heaven in this time before the general resurrection are incomplete. They yearn to be reunited with their bodies, because the body is our mode of expression. In this in-between time, the saints in Heaven can express themselves by a special dispensation of Divine Grace, but they feel their deficiency.

Дуже подібним чином ми також прагнемо життя воскресіння. Подумайте, наприклад, про наші різні страждання, пов'язані з мобільністю. Дійсно, ми дуже добре розуміємо, що ми створені для життя воскресіння, тому що нездатність рухатися зі швидкістю думки глибоко засмучує нас. Навіть найспритніший із нас не в змозі рухатися так швидко, як йому чи їй хотілося б. Щоразу, коли я думаю про легкість рухів воскреслого тіла, я згадую брата Пасхалія, одного з ченців мого монастиря. Це був дуже-дуже старий чоловік, зігнутий до землі від остеопорозу. Він рухався дуже повільно і з великим болем. Але раз на рік, улітку, він йшов із групою інших монахів до будинку в Маномет, що на зато́ці Кейп-Код. Там, занурившись у теплу воду затоки, він рухався з легкістю та швидкістю, яких ніколи не відчував. Він диви́вся на нас із води́, безбо́лісно й хлю́паючи хвилями, і казав: «Це передчуття воскресіння».

It is in a very similar way that we too yearn for the life of the resurrection. Think, for example, of our various sufferings related to mobility. Indeed, we learn very well that we were created for the life of the resurrection, because not being able to move at the speed of thought frustrates us deeply. Even the most agile of us is incapable of moving as fast as he or she would like to move. Whenever I think of the ease of movement of the resurrected body, I think of Brother Paschal, one of the monks in my monastery. He was a very, very old man, bent over towards the earth with osteoporosis. He moved very slowly and with great pain. But once a year, during the summer, he would go with a group of other monks to a house at Manomet, on Cape Cod Bay. There, immersed in the warm water of the bay, he moved with an ease and speed that he did not experience any other time. He would look up at us from the water, pain-free and splashing in the waves, and say, "this is a foretaste of the resurrection."

Гідність і важливість тіла, доведені стільки разів у Святому Письмі, показують нам відповідну важливість усього, що ми робимо в тілі. Святий Павло в сьогоднішньому читанні послання говорить нам, наскільки важливою є кожна дія в тілі. Він каже нам, що ми повинні усвідомлювати, що людське тіло призначене бути храмом Божого Святого Духа. Ми повинні бути обережними, щоб не осквернити храм, дозволяючи йому бути оскверненим будь-якою непоміркованістю. Але що ми маємо на увазі під «непоміркованістю»? Поміркованість — це чеснота, яка допомагає нам пом’якшувати бажання отримати задоволення. Подумайте про приємні речі в житті: про їжу, напої, секс і, можливо, понад усе про відпочинок. Усі ці речі були створені Богом, і Бог хотів, щоб люди насолоджувалися ними. Тим не менш, незважаючи на те, що людське прагнення до них не помірковане, ці задоволення поневолюють людей, тримаючи нас у неприродному стані залежності від них. Ми, образ Божий, стаємо рабами створених речей, які менші, ніж ми є. Поневолені земними речами, ми прив’язуємося до землі та непостійності та відокремлюємось від нашої долі, яка є з Богом. Це поневолення називається нестриманістю, непоміркованістю.

The dignity and importance of the body, proved so many times throughout the Scriptures, shows us the corresponding importance of everything that we do in the body. St. Paul, in the epistle reading today, tells us how important every action in the body is. He tells us that we must be aware that the human body is designed to be temple of God's Holy Spirit. We must be careful not to profane the temple, allowing it to be defiled by intemperance of every sort. But what do we mean by "intemperance?" Temperance is the virtue that helps us moderate our desires for pleasure. Think of the things that are pleasant in life: food, drink, sex, and, perhaps above all, rest. All of these things were created by God and God intended human beings to enjoy them. Nevertheless, without the human desire for them being moderated, these pleasures enslave human beings, holding us in an unnatural state of dependence on them. We, the image of God, become slaves to created things that are less than we are. Enslaved by earthly things, we become attached to the earth and impermanence and separated from our destiny, which is with God. This enslavement is called intemperance, the lack of temperance.

Ми маємо постійно піднімати свій розум із пороху цієї землі до нашої долі на небесах з Богом. Кожен день ми опиняємося в пастці циклу пошуку задоволення й уникнення болю. Наприклад, пошуки задоволення є причиною того, що люди в нашому суспільстві витрачають величезну кількість часу на свої смартфони, переглядаючи фільми на пото́кових се́рвісах та вживаючи інші форми розваг, а також віддаючись непомірному харчуванню. У той же час уникнення болю також є епідемією серед нас. Якщо ми зайдемо в будь-яку аптеку, то побачимо, що там повний ряд нічого, крім анальге́тиків. Багато людей відмовляються від непомірного вживання алкоголю та наркотиків, щоб уникнути будь-якої форми фізичного або психічного болю.

We have to continually raise our minds up from the dust of this earth to our destiny in Heaven with God. Every day we find ourselves trapped in the cycle of seeking pleasure and avoiding pain. Seeking pleasure is the reason, for example, that people in our society spend an enormous amount of time looking at their smart phones, watching movies on streaming services and consuming other forms of entertainment, as well as indulging in immoderate eating. At the same time, avoiding pain is also epidemic among us. If we go to any pharmacy, we see that there is a full aisle of nothing but analgesics. Many people give themselves up to the immoderate use of alcohol and the use of drugs to avoid some form of pain, either physical or mental.

Зовсім протилежна поведінка потрібна тим із нас, хто сподівається успадкувати воскресіння свого тіла. Ми повинні систематично уникати непомірного задоволення. З іншого боку, ми повинні прийняти біль, досконалений вірою. Під час Великого посту, який незабаром наближається до нас, ми повинні приносити жертви, які допоможуть нам відновити нашу незалежність і свободу від тирані́ї задоволень цього життя. Після молитви обміркуйте, які жертви принести Богові під час Великого посту. Запишіть їх. Записуючи їх, ви зобов’язуєтеся їх виконати. Ви́значте якусь чесноту або чесноти, яких бракує у вашому житті, і запишіть це також. Моліться про цю чесноту і вирішіть практикувати її конкретними способами. Таким чином ми всі можемо прийти до Святої Пасхи вільніше і ближче до життя воскресіння.

Exactly the contrary behavior is required for those of us, who hope to inherit the resurrection of our bodies. We have to be systematic about our avoidance of immoderate pleasure. On the other hand, we have to embrace a pain that is dignified by faith. In the Great Fast that is quickly coming to us, we should set make sacrifices that will help us reassert our independence and freedom from the tyranny of the pleasures of this life. After prayerful consideration, decide on some sacrifices to offer to God during Great Lent. Write them down. Writing them down commits your mind to their fulfillment. Discern some virtue or virtues that is lacking in your life and write that down as well. Pray for that virtue and decide to practice it in concrete ways. In this way, all of us can arrive at Holy Pascha freer and closer to the life of the resurrection.

 

Переслідування і страждання – це нам на благо Persecution and Suffering is for our Benefit

 

Про необхідність гонінь у християнському житті говорить нам сьогоднішнє читання апостола з Другого послання святого апостола Павла до Тимофія. Так, якщо ми щирі послідовники Ісуса Христа, нас будуть переслідувати. Це наперед вирішений висновок. Це послання святого Павла підтверджується для нас на сторінках усіх житій святих, які дійшли до нас з минулих століть. Ще до приходу Христа праведники, які передвіщали Його прихід і чекали в щирому очікуванні, були переслідувані. У далекі роки доісторії, наприклад, нечестивий син Адама Каїн убив свого праведного брата Авеля. Ця біблійна історія є парадигмою для всієї історії людства після неї. Значення імені праведного сина Адама невипадкове: Авель (Ав-Ель) означає «Бог — мій Отець».

 

The epistle reading today from the Second Letter of the Holy Apostle Paul to Timothy tells us about the necessity of persecution in the Christian life. Yes, if we are sincere followers of Christ Jesus, we will be persecuted. It is a foregone conclusion. This message of St. Paul is further confirmed for us in the pages of all the lives of the saints that have come down to us from ages past. Even before the coming of Christ, the righteous ones, who foretold His coming and waited in earnest expectation, were persecuted. In the remote years of prehistory, for example, the wicked son of Adam, Cain, killed his righteous brother Abel. This Bible story is a paradigm for all of human history after it. The meaning of the righteous son of Adam's name is no accident: Abel (Av- El) means "God is my Father."

 

Отже, переслідування неминучі в християнському житті. Це може здатися не дуже гарною новиною, але вона є невід’ємною частиною Доброї Новини про спасіння в Ісусі Христі. Ісус Христос є Страждальним Слугою, про якого передрікано в пророцтві Ісаї (розділ 53). Там ми дізнаємося, що Христос прийшов у цей світ, щоб узяти на Себе весь гріх і страждання людей, щоб усі люди могли вдосконалюватися в Ньому. Справа не в тому, що тепер у нашому житті більше не буде страждань. Ні, натомість страждання тепер мають позитивну мету. Наші страждання з’єднані зі стражданнями Христа, тому що ми приймаємо ідентичність Христа через Хрещення як участь у Його Пасхальній Тайні. Сходячи з Христом у Його страждання і смерть, ми воскресаємо разом з Ним до нетлінного життя в Його воскресінні. Це причина, чому Послання св. Павла до ефесян і колосян говорять про нас як про тих, хто вже «сидить на небесах».

 

So, persecution is inevitable in the Christian life. This may not sound like very good news, but it is part and parcel of the Good News of salvation in Jesus Christ. Jesus Christ is the Suffering Servant foretold in the Prophecy of Isaiah (chapter 53). There, we learn that Christ came into this world, in order to take all the sin and suffering of human beings on Himself, so that all human beings could be perfected in Him. It is not that our lives will now not have any more suffering. No, instead, suffering now has a positive purpose. Our sufferings are joined to the sufferings of Christ, because we take on the identity of Christ through Baptism as a share in His Paschal Mystery. Going down with Christ into His suffering and death, we rise with Him to imperishable life in His resurrection. This is the reason why the Letters of St. Paul to the Ephesians and Colossians speak of us as being already "seated in Heaven."

 

Насправді страждання та переслідування відіграють невід’ємну роль у нашому житті як християн. Випадок аналогічний фізіотерапії та тренування. Без опору неможливий прогрес. Крім того, чим більший опір, тим більшим буде прогрес. Численні святі навчали нас своїм життям дивитися на тих, хто чинить нам опір, як на благодійників. Оскільки нам потрібен опір, і оскільки вони надають його, вони приносять нам величезну користь на нашому шляху все більшого уподібнення до Христа через діяльність Святого Духа. Нам потрібно лише твердо пам’ятати, що те, що ми проносимо Богові, прийнятне для Нього.

 

In fact, suffering and persecution play an indispensable role in our life as Christians. The case is analogous to physical therapy and bodybuilding. Without resistance, it is impossible to make any progress. Further, the greater the resistance, the greater will be the progress. Numerous saints have taught us, through their lives, to look upon those who give us resistance as benefactors. Because we need the resistance, and because they are providing it, they are benefiting us immensely in our path of becoming more and more conformed to Christ through the activity of the Holy Spirit. We only need to keep firmly in mind that what we offer to God is acceptable to Him.

 

У середу минулого тижня ми згадували преподобного отця нашого Антонія Великого. Антонія називають батьком монахів, тому що він був першим подвижником в Єгипті, який покинув район землеробства біля річки Ніл і пішов у пустелю. У контексті проповіді цього дня ми згадали багато-багато речей про дивовижне життя святого. Тим не менше, аспектом його життя, який ми не коментували, були переслідування святого Антонія. Жахливі страждання, які він зазнав через самих демонів. Були часи в його ранньому монашому житті, періоді, коли він жив у деяких старих гробницях династичного періоду, коли Бог дозволив демонам фізично побити святого. Одного разу його побили настільки на смерть, що один із його друзів, який знайшов його тіло лежачим на підлозі гробниці, приніс його тіло до церкви й виклав його в очікуванні похорону Антонія наступного дня. Але вночі Антоній ожив, встав і повернувся до гробниць, де тривала битва зі силами зла. Нарешті, наприкінці тривалої боротьби з демонами, Антонію явився Сам Христос і втішив його. Біографія святого святим Афанасієм згадує цю сцену: «Але раптом яскраве світло осяяло гріб; в ту мить демони зникли. Болі припинилися. Коли він зрозумів, що Бог йде йому на допомогу, він запитав: «Де ти був, Господи? Чому ти не зупинив ці страждання раніше?» Бог відповів йому: «Антоніє, я був поруч з тобою. Але я чекав, спостерігаючи за вашою боротьбою. А оскільки ти так хоробро чинив опір, то тепер я завжди буду з тобою, і прославлю ім’я твоє на весь світ». Почувши слова Господа, преподобний підвівся і помолився. Тоді він отримав таку силу, що відчув у своєму тілі ще більшу бадьорість, ніж раніше».

 

Wednesday of last week, we commemorated our Venerable Father Antony the Great. Antony is called the Father of Monks, because he was the first ascetic in Egypt to leave the area of cultivation near the Nile River and go into the desert. In the context of the homily on that day, we remembered many, many things about the wondrous life of the saint. Nevertheless, on aspect of his life that we did not comment on was St. Antony's persecutions. The terrible sufferings he endured through the agency of the demons themselves. There were times in his early life as a monk, a period in which he lived in some old dynastic-period tombs, when God permitted the demons to physically beat the saint. Once, he was beaten so near to death that one of his friends, who found his body lying on the floor of the tomb, brought his body to church and laid it out in anticipation of a funeral for Antony the next day. But Antony revived during the night, got up and returned to the tombs, where the battle with the forces of evil continued. Finally, at the end of the long struggle with the demons, Christ Himself appeared to Antony and consoled him. The saint's biography by Saint Athanasius recalls the scene: “But all of a sudden a bright light illuminated the tomb; at that moment, the demons vanished. The pains ceased. When he realized that God was coming to his aid, he asked: ‘Where were you, Lord? Why did you not stop this suffering earlier?’ God answered him, ‘Antony, I was present at your side. But I waited, observing your fight. And since you have resisted so bravely, I will now always be at your side, and I will make your name famous throughout the world.’ Having heard the words of the Lord, the monk stood up and prayed. He then received such strength that he felt in his body an even greater vigor than before.”

 

Як було зі святим Антонієм, так і в нас. Бог дозволяє нам зазнавати переслідувань і страждань, тому що Він знає, що це для нашого блага. Він знає, що ми можемо навчитися чесноти з того, що ми страждаємо, і ставати все більш і більш подібними до Христа. Ми можемо ставати все більш схожими на Бога.

 

As it was with Saint Antony, it is much the same with us. God permits us to undergo persecution and suffering, because He knows that it is for our good. He knows that we can learn virtue from what we suffer and become ever more and more conformed to Christ. We can become more and more like God.

LIFE IN UNION WITH MARY TRANSFORMS THE COMMUNITY (An Allocution to the Legion of Mary)

Today's reading from the handbook is concerned with the role of the Legion of Mary as a leaven in the society at large. It describes the way that the work of individual members, which occupies only a few hours a week, becomes itself a leaven in that individual's life, so that the whole of life becomes changed and ennobled by the spirit behind the work. Then too, the influence of such changed lives, changes other lives and brings about the transformation of the community and society at large. As the handbook puts it, by the action of the Legion, the whole community is put at the service of God.

 

One particularly interesting thing about this description is the way that, along with active members and auxiliaries, people who are served by the Legion are, in as sense, mystically assimilated to the Legion.

 

The exact way that this "leaven in the community" works can be perceived when we consider it Marian dimensions. In his work entitled Life of Union with Mary, Father Emile Neubert describes the way that St. Louis Marie Grignion de Monfort and his followers, most especially the twentieth-century Marian mystic Mother Angela Sorazu, developed the practice of what is variously called "Marian communions or Marian aspirations." This practice as described by numerous spiritual writers involves the invitation to the Most Holy Mother of God to take possession of one's whole being, replacing one's whole life with her life. The spiritual writer Msgr. Edouard Poppe says roughly the same in his book entitled Une ame d'apotre (The Soul of an Apostle). There, he says: "Absorbing Mary means to draw all her thoughts into our mind, her sentiments into our heart, her strength into our will, her spirit into our whole being."

Neubert is careful to clarify that we are not talking about something analogous to receiving the Lord in Holy Communion, because what is being referred to here is merely a communion with the soul of Mary. However, despite its delimitations, it is an exceedingly powerful practice that, as Neubert goes on to note: "gradually transforms our soul into a completely Marian soul which will live in union with the soul of our heavenly Mother. She establishes it in a habitual condition of fresh vigor, harmony, and peace above all, in a disposition of love and intimacy in our relations with Jesus."

 

The question is then, "what would the larger community be like if there was a certain number of individuals within it who were committed to working in and through this practice?" Well, that is precisely the issue to which the reading from the handbook is addressed. The legionary begins to act in and through the Most Holy Mother of God in his or her work, but that practice, like leaven, spread to the rest of life.

 

Проклятий кожен, хто висить на дереві Cursed Is Everyone Who Hangs on a Tree

Це читання Євангелія спонукає нас розглянути захоплюючу фігуру, яка зустрічається в кількох місцях Святого Письма. У Святому Письмі ми часто зустрічаємо помітну присутність дерев. Дійсно, дерева відіграють ключову роль в історії спасіння. Загалом, через присутність Дерева Життя в первісному Раю, населеному нашими прабатьками Адамом і Євою, дерево є символом заповіту. Це символ наших стосунків з Богом. У Раю цей символ багатовалентний, представлений більш ніж одним деревом, тому що було Дерево Життя, з якого наші прабатьки могли вільно їсти, але було Дерево Пізнання Добра і Зла, з якого їм було заборонено.

This Gospel reading invites us to consider a fascinating figure, which is found in several places in the Scriptures. In the Scriptures, we often find the prominent presence of trees. Indeed, trees play a pivotal role in salvation history. In general, because of the presence of the Tree of Life in the original Paradise, occupied by our first parents Adam and Eve, a tree is a covenantal symbol. It is the symbol of our relationship with God. In Paradise, that symbol is multivalent, represented by more than one tree, because there was the Tree of Life from which our first parents were free to eat, but there was the Tree of the Knowledge of Good and Evil from which they were prohibited.

Через гріхопадіння людей те, що робиться біля дерев, стає надзвичайно важливим, образно. Наприклад, поклоніння фальшивим богам завжди описується в Святому Письмі як «під розлогими деревами». Подібним чином, людина, яка особливо несе прокляття Бога через свою морально погану поведінку, є тією, яку «повішають на дереві», як частину її смертної кари. Конкретний уривок у Книзі Повторення Закону, де Закон Мойсея наказує таким лиходіям бути видалені з дерева до заходу сонця, стає дуже важливим для розуміння святим Павлом таїнства спокутної смерті Христа. Через цей закон у Второзаконні Павло показує нам, що Христос взяв усі наші гріхи та покарання за них на Себе.

Because of the fall of human beings into sin, what is done in the proximity of trees becomes immensely, figuratively important. For example, the worship of false gods is always described in the Scriptures as occurring "under spreading trees." Similarly, a human being that especially bears the curse of God, because of his morally evil conduct, is one who is "hung on a tree," as part of his capital sentence. The particular passage in the Book of Deuteronomy, where the Law of Moses commands such evildoers to be removed from the tree before sunset, becomes very important in St. Paul's understanding of the mystery of Christ's atoning death. Through this law in Deutoronomy, Paul shows us that Christ took all our sins and their punishment on Himself.

Тут, у Євангельському читанні про митаря Закхея, ми бачимо злодійника, митаря, який «висить на дереві». Він виліз на дерево, щоб побачити Господа Ісуса. Оскільки Закхей був такого низького зросту, він не міг бачити крізь густий натовп вищих людей. Проте, піднявшись на дерево, він прийняв «фігуру», тобто форму неперевершеного злочинця. Він став схожим на злого чоловіка, засудженого до смерті в Книзі Повторення Закону, або на царя Гаю, якого Ісус Навин убив і повісив на дереві, або на п’ятьох аморейських царів, яких Ісус Навин також повісив на п’яти деревах. Дійсно, Закхей знаходиться в становищі огидного грішника, який заслуговує на Боже прокляття.

Here, in the Gospel reading about the tax collector Zacchaeus, we see the evildoer, the tax collector, "hanging in the tree." He climbed the tree in order to see the Lord Jesus. Because Zacchaeus was so short of stature, he could not see through the thick crowd of taller people. Yet, in climbing a tree, he took on the "figura," the shape, of the consummate evildoer. He became like the evil man sentenced to death in the Book of Deuteronomy, or like the king of Ai, whom Joshua killed and hung on a tree, or the five Amorite kings whom Joshua also hung on five trees. Indeed, Zacchaeus is in the position of a detestable sinner, who deserves the curse of God.

Проте що робить Ісус? Наш співчутливий Ісус дає йому розгрішення, прощення його гріхів. Звідки ми це знаємо? Тому що Господь Ісус говорить на слух натовпу: «Сьогодні прийшло спасіння в його дім». Звичайно, варто зазначити, що ім’я «Ісус» означає спасіння.

Nevertheless, what does Jesus do? Our compassionate Jesus gives him absolution, forgiveness of his sins. How do we know this? Because, the Lord Jesus says in the hearing of the crowd: "Today, salvation has come to his house." It is, of course, worth pointing out that the name "Jesus" means salvation.

Брати і сестри, ми перебуваємо в тому ж становищі, що й митар Закхей. Ми огидні грішники. Ми заслуговуємо на Боже прокляття. Але, як нагадує нам св. Павло, Христос Бог взяв це прокляття на Себе. Замість цього прокляття Він дав нам благословення розгрішення, прощення наших гріхів. Щоб успадкувати те благословення, яке Він хоче нам дати, ми повинні бути дуже близькими до Христа, щиро любити Його і виконувати Його заповіді.

Brothers and sisters, we are in just the same position as the tax collector, Zacchaeus. We are detestable sinners. We deserve the curse of God. But, as St. Paul reminds us, Christ God has taken that curse on Himself. Instead of that curse, He has given to us the blessing of absolution, forgiveness of our sins. To inherit that blessing that He wants to give us, we must adhere very close to Christ, loving Him sincerely and keeping His commandments.

  

ЯК ЗНИЩИТИ ТЕМНІ Й НЕПЛІДНІ МІСЦЯ У НАШИХ СЕРЦЯХ, ПЕРЕШКОДИ ДО БОЖОГО СВІТЛА HOW TO DESTROY THE DARK AND BARREN PLACES IN OUR HEARTS, THE OBSTACLES TO THE LIGHT OF GOD

У Византійському обряді, ми маємо сорт святих, який називається "Юродивими." Юродивий означає святу людину, яка вдає божевілля, щоб знищити гордість у собі через висмі́ювання інших.  Святий Теофіл був відомим юродивим Києво-Печерського Монастиря, хто не часто тікав від посміховища інших монахів в темні лісові місця. Одного разу, ходячи по лісі, зустрів юнака з недалекого села, котрий був постійно стурбованим хтивими думками.  Коли юнак бачив Святого Теофіла, він вертався назад, тікаючи. Але, Святий Теофіл кликав його: "Зачекайте! Зупиніться! Нехай разом радіємо у хтивих думках."  Юнак відчувся засудженим, і він зупинився, плачучи.  Але, Святий утішав його, говорячи: "Не журіться! Це нічого! Господь милостивий. Нехай молимося Йому." Він клякав і починав молитися, а юнак клякав поруч з ним. Після півгодини, святий стояв і говорив юнако́ві: Тепер йде додому. Хтиві думки уже не будуть турбувати тебе.» Юнак вже більше ніколи не відчувався гнобленим від цих думок.

 

In the Byzantine Rite, we have a type of saint, which is called "a Fool for the sake of Christ." "A Fool for the sake of Christ" means a holy person, who simulates insanity, in order to destroy pride in himself through the ridicule of others.  Saint Theophilus was a very famous fool for the sake of Christ from the Kievo-Pecherska Lavra, who infrequently fled from the ridicule of his fellow monks into dark forest places. Once, walking in the forest, he met a young man from a nearby village, who was continuously troubled by lustful thoughts. When the young man saw St. Theophilus, he turned around immediately, and fled. But Saint Theophilus called after him: "Wait! Stop! Let us together delight in lustful thoughts." The young man felt convicted, and he stopped, weeping. Nevertheless, the saint consoled him, saying, "Don't worry! This is nothing! The Lord is merciful. Let us pray to Him." He knelt down and began to pray, and the young man knelt beside him. After a half hour, the saint stood and said to the young man, "Now go home. Lustful thoughts will not anymore trouble you.» The young man never again felt the oppression of those thoughts.

 

Ми знаємо, якщо Святе Письмо не має значення у даний момент, тоді воно не має значення взагалі. Сьогодні, Євангеліє нам каже, що: "Народ, що в темноті сидів, світло велике побачив, а тим, хто сидів у країні смертельної тіні, засяяло світло." Це дуже важлива і натхненна думка, тому що кожен з нас має ці темні місця у собі, в яких світло Господнє не засяяло; місця, де наші грішні звички володіють як тирани.  Але, Бог нам каже у цьому Євангелії те, що Він може змінити наші серця. Він може принести Його світло у найтемніші кутки́ нашої істоти. Це промовлення Божої сили є есенцією цілого Євангелія. Дійсно, нам треба знищити ці темні місця у нас, щоб стати людьми, яких Бог побажав, коли Він сотворив нас.

 

We know that if the Holy Scripture does not have meaning in the present moment, it has no meaning at all.  Today, the Gospel tells us: "A people, who sat in darkness, has seen a great light, and upon those who dwelt in the land of the shadow of death, a light has shone." This is a very important and inspiring thought, because each of us has these dark places in ourselves, where the Lord's light does not shine; places where our sinful habits reign as tyrants.  But God is telling us in this Gospel that He is able to change our hearts. He is able to bring His light into the darkest corners of our being. This proclamation of God's power is the essence of the whole Gospel. Indeed, we need to destroy these dark places in ourselves, in order to become the people God desired, when He created us.  

 

Так, як поле, на яке сія́ч вийшов, щоб сіяти його зерна, деякі місця поля були готовими, щоб приймати зерна, але інші були повні перешкодами до Слова Божого. Тим самим способом, є місця у нас--світлі зі світлом Бога, але, є також місця --темні і неплідні, в яких Слово Боже не входить.  Наш виклик є тим, щоб ви́далити ці неплідні місця, роблячи їх гостинними до Слова Божого. Видаляючи перешкоди, наше серце стає одним постійним полем, в якому Слово Боже може рости всюди. Воно стає цілком повним світла. Коли ці перешкоди є видаленними, ми зупи́нимо бути індивідумами. Ми стаємо особами. Значення слова "індивід" є тим, щоб бути розділеним від інших людей і речей. Але, особа живе у відносинах з іншими людьми та істотами.  Для осіб, є сенсом спів-невід'ємности, тому що людська природа є однією та з'єднаною, щоб любити ближнього і дійсно є тим, щоб любити себе. 

 

Just like the field, when the sower went out to sow his seed, some places in the field were ready to receive the seed, but other places were full of obstacles to the word of God.  In the same way, there are places in us that are bright with the light of God, but there are also places in us that are dark and unfruitful, in which the Word of God does not enter.  Our challenge is to remove these barren places, rendering them hospitable to the Word of God.  Removing obstacles, our heart becomes one continuous field, in which the Word of God is able to grow everywhere. It becomes completely filled with light. When these obstacles are removed, we stop being "individuals." We become "persons." The meaning of the word "individual" is to be divided off from other people and things. A person, however, lives in relationship with other people and beings.  For persons, there is a sense of co-inherence, because human nature is one and united, so that to love ones neighbour really is to love oneself.

 

Ми мусимо дати Господеві доступ до цих неплідних і темних місць у наших серцях, бо Він тільки входить там, де Він має дозвіл. Треба дати Йому дозвіл у молитві, щоб оздоровити наші душі й знищити ці перешкодами у нас. У псалмах, наприклад, є дуже багато молитов за оздоровлення і реставрацію, і ми повинні використовувати ці слова як наші слова. Щоденне уживання Псалтиря́ є дуже похвальною практикою, яку ми можемо починати у цьому новому році.

 

We must give the Lord access to these barren and dark places in our hearts, since He only enters where He has permission. We need to give Him permission in prayer to heal our souls and destroy these obstacles in us. In the Psalms, for example, there are many prayers for healing and restoration, and we should use these words as our own. Daily use of the Psalter is a very praiseworthy practice, which we can begin in this new year.

 

Things Revealed and Things Hidden (An Allocution to the Legion of Mary)

In the context of Christian worship, there are always two important, distinct elements: things revealed and things hidden. This is the reason, for example, that certain holy things are veiled, with those veils being removed only at certain times and in certain circumstances. Something that was hidden is then revealed. Very often, the revealed things are an entry point. Through the things revealed, we enter more and more deeply into things previously hidden. As we seek God more and more, we find more and more of Him. As we knock at the door of deeper and deeper hidden things, those same realities are opened to us. We are invited into greater and greater intimacy with our God, the All-Holy Trinity. 

There are fundamental questions we must ask ourselves. First of all, we must always ask: "What is revealed and what is hidden?" Then, "why was this thing revealed? Why was it hidden?" Further, we must ask ourselves concerning the things hidden, which stand behind those things which are revealed. The things that God reveals to us, and the things that He hides from us are the substance of love.

What can be said about Christian worship generally is also true of the Holy Scriptures specifically. In the Scriptures, we find the same network (the warp and woof) of things revealed and things hidden. Just like in the context of worship, we allow our minds to prescind from things that God has revealed to the hidden things that those revealed things represent. In the Scriptures, as in worship, there is no limit to the depths into which God can call us. God summons us to greater and greater understanding, not because that understanding is the goal in itself, but because what is understood is the motive of our love.

In exactly the same way, the circumstances of our life in Christ are all composed of things revealed and things hidden. Today the handbook is talking about the active work of the Legion. It profits us immensely to remember that our corporal and spiritual works of mercy are liturgy (on the authority of no less a personage than St. John Chrysostom). Like all liturgy, our active work is composed of revealed things and hidden things. Even though your reports on your active work are concerned with the revealed things, allow your minds to ascend to the hidden things that are represented there. There are always hidden things attendant upon our works, and those hidden things are even more important than those things, which are revealed.

So, what things are hidden in the active work? First of all, the presence of the Most Holy Mother of God. In the context of the active work, we should strive with all our hearts and energy to remember her loving presence, assisting and blessing the work. Then too, we should be aware of the presence of her heavenly ministers, angels and saints that assist her and us in bringing all good works to fruition. Lastly, we should raise our minds to the Hidden Reality, God Himself, Whom we all together serve, and Who is assisting all of us together in ways that we are not even able to imagine.

The Revealed and the Hidden is a worldview that is based on faith. The world around us is today based on the scientific worldview. This worldview is fully confined to the spatial and temporal dimensions to which empirical science has access. It is little wonder that it does not understand worship and liturgy at all. Think of the well-known quotation from the Cure of Ars: "The eyes of the world see no further than this life; but the eyes of the Christian gaze deep into eternity." The scientific worldview does not admit of realities that are dimensionally different from the world we experience, because it has no access to them. It does not admit of things hidden. Worship and liturgy that are banal, that seem empty, are devoid of hidden things. Everything is revealed and therefore it is shallow. It is two-dimensional worship reflecting a two-dimensional gospel. Don't let your work be confined in this way. Use the eyes of faith to prescind to the hidden significance of everything that you do. Even if we utterly fail in our endeavors. These eyes of faith will reveal the hidden fruits.