ЦЕ МІЙ СИН УЛЮБЛЕНИЙ. СЛУХАЙТЕ ЙОГО: Читання Святого Письма з морального сенсу THIS IS MY BELOVED SON. LISTEN TO HIM: Reading the Scriptures according to the moral sense

Таїнство Переображення є сильною ілюстрацією відновлення нашої природи, тому що людська природа, яка бере участь у Божественному Житті, немає ніякої темряви у ній. Оповідання переображенського таїнства нам показує те, що ми мусимо діяти, щоб стати співучасниками у цьому житті.

The Mystery of the Transfiguration is a powerful illustration of the restoration of our nature, because human nature, which participates in the Divine Life, does not have any darkness in it. The story of the transfiguration mystery shows us what we must do to become participants in this life.

Перше, ми мусимо підніматися на гору. Гора, гірське місце, є символом присутности Бога. Ми мусимо піднімати наші уми над турботами, спокусами і задоволеннями  цього світу. І ми мусимо тримати небесні і вічні речі, бо тільки ці речі нам подають правдиве утішання на шляху цього сучасного життя. Отже, ми піднімаємо наші серця до того, яке є вічним, Царством Божим, ціле і святе у його чеснотах, навіть як цей світ є нечистим і порожнім. Дуже великий контраст між горою і полем під нею. Ось, контраст між повнотою і порожністю. Отож, ми присвячуємо наші розуми для роздумування Божих речей, і Христос нам показує те, коли Він піднімається на гору, щоб молитися. Він несе зі собою тільки ці речі, тільки ці спорідненості, які будуть корисними для Його спілкування з Отцем. Тим самим способом, це наш перший урок: Ми мусимо тримати тільки ці речі у нашому житті, які нам допомагають, щоб мати нашу увагу і пріоритет на нашій вічній долі.

First, we must ascend onto the mountain. The mountain, the high place, is a symbol of the presence of God. We must lift our minds above the troubles, temptations, pleasures of this world. We must hold onto heavenly and eternal things, since only these things give us true consolation on the path of this current life. Therefore, we raise our hearts to that which is eternal, the Kingdom of God, whole and holy in its virtues, even as this world is defiled and empty. There is a very great contrast between the mountain and the field below it. Behold, the contrast between fulness and emptiness. Thus, we consecrate our minds to the contemplation of the things of God, and Christ shows us this, when He ascends the mountain to pray. He takes with Him only those things, only those relationships, which will be useful to His communion with the Father. In like manner, this is our first lesson: We must hold onto only those things in our life, which help us to hold our attention and priority on our eternal destiny.

Господь і Бог наш Ісус Христос йде на гору з Петром і синами Заведея, Яковом та Йоаном. Але, як ми сказали, простота  нашого життя є тільки нашим першим уроком. Коли ми вирішили піднімати наші розуми над зміненими речами цього світу, неначе на гору, і ми несли тільки ці речі, які корисні для нашого спілкування з Богом і нашої вічної долі, тоді правдива робота молитовного життя починається. Що ця робота включає? Ми вже сказали, ми присвячуємо наші серця для роздумування над Божими речами—і особливо, Словом Божим. Наші роздуми над Мойсеєм і пророками, як Іллею, не є заради себе самого, але вони виявляють Живого Христа. Ми читаємо Мойсея, історії, пророків, але ми чуємо Христа, що промовляє до нас на тих сторінках.

The Lord our God, Jesus Christ, goes up onto the mountain with Peter and the sons of Zebedee, James and John. But, as we have said, simplicity of life is only our first lesson. When we have decided to raise our minds above the changing things of this world, as if onto a mountain, and we have taken only those things, which are profitable for our communion with God and our eternal destiny, then the true work of the life of prayer begins. In what does this work consist? We have already stated, we consecrate our hearts to meditation on the things of God—and especially, the Word of God. Our meditations on Moses and the prophets, like Elias, are not for their own sake, but they reveal the Living Christ. We read Moses, the histories, the prophets, but we hear Christ, speaking to us in those pages.

Так, як церковні отці завжди нам нагадують, коли ми читаємо Святе Письмо, ми не тільки розуміємо мудрі слова, але ми маємо просте знання Христа Живого, Хто говорить з нами і входить в спорідненість з нами. Він говорить, і ми мусимо слухати. Отже, наш перший обов’язок є тим, щоб читати, але другий, слухати. Ми мусимо слухати морально—тобто з моральним сенсом—бо це є первісним способом, яким Христос керує нами за установами Своїми. Христос нам каже: «Якщо ви любите Мене, дотримуйте мої установи.» Щоб дотримувати Його установи, ми мусимо слухати їх у Святому Письмі. Ми приймаємо це знання тільки коли ми прочитаємо з моральним сенсом. Це спосіб, яким ми повинні завжди читати так, як Святий Псалтир каже: «Блажен муж...хто на законі Господньому роздумає щодня і щоночі.» Коли ми це робимо, ми узнаємо те, що входимо в бесіду з Мойсеєм і Іллею (та іншими авторами найсвятіших книг) про страждання, смерть і воскресіння Господа нашого згідно зі способом, яким це пасхальне таїнство показується у нашому житті. Ми стаємо просвіченими невидимим і неосяжним світлом—світлом божественного життя, нашого присвоєння у божественній природі. Інша назва цього неосяжного світла—чеснота, бо навчання чеснот завжди називається оСВІТою. Це тільки правдива освіта, тому що вона виганяє темряву тління, яка присутня у нашій природі, і нам дає просвічення, яке виявляє Бога. Для цієї причини, у ранній Церкві (так, як ми бачимо на багатьох іконах) ці слова були завжди написаними на омофорі єпископа: «то Фос Христоу фаінеі пасі (Світло Христове просвічує всіх).» Справді, це світло є доступним, щоб просвічувати всіх, але ми мусимо слухати слова Божі так, як голос отцевий каже у євангельському читанні: «Це мій улюблений Син. Слухайте Його.» Ми слухаємо нашого Господа, Сина Божого, коли ми відкриваємо Святе Письмо і читаємо з моральним сенсом. Для цієї практики, ми потребуємо тільки один або два вірші, якщо ми розуміємо їх у контексті. І тут треба дати специфічний і достатній приклад. Ми роздумаємо над двадцять дев’ятим псалмом так: «Як буду хвалити Його, Господи,...» Як я схвалюю Господа у житті моєму? Як я анулював хвалити Господа нашого заради недбайливости? Проте, незважаючи на мою негідність, псалом каже: «Ти піднімав мене...» Таким способом Господь мене піднімав? Від якого Він рятував мене? Псалом тоді каже: «Ти не дозволиш ворогам моїм, щоб радіти наді мною.» Хто є моїми правдивими ворогами? Які гріхи є особливо перешходами для моєї споріднености з Христом?

Just as the fathers of the Church always remind us, when we read Holy Scripture, we not only understand wise words, but we have a direct knowledge of the Living Christ, Who speaks with us and enters into relationship with us. He speaks, and we must listen. Therefore, our first obligation is to read, but second, to listen. We must listen morally, that is, according to the moral sense, since this is the primary way that Christ guides us according to His commandments. Christ says to us: “If you love Me, keep my commandments.” In order to keep His commandments, we must listen to them in Holy Scripture. We receive this knowledge only when we read according to the moral sense. This is the way by which we should always read, just as the Holy Psalter says: “Blessed is the man, who…meditates on the Law of the Lord day and night.” When we do this, we discover that we enter into discussion with Moses and Elias (and the other authors of the most holy books) about the suffering, death, and resurrection of our Lord, according to the manner in which this paschal mystery manifests itself in our life. We become enlightened by an invisible and ineffable light—the light of divine life, our participation in the Divine Nature. Another name for this ineffable light is virtue, since the teaching of the virtues is always called “oSVITa” (education). This is the only true education, because it drives away the darkness of corruption, which is inherent in our nature, and it gives to us illumination, which reveals God. For this reason, in the Early Church (just as we see in many icons) these words were always written on the omophorion of the bishop: “To phos Khristou phainei pasi” (The light of Christ illumines all). Truly, this light is available to enlighten everyone, but we must listen to God’s words, just as the Father’s voice in the gospel reading tells us: “This is my beloved Son. Listen to Him!” We heed our Lord, the Son of God, when we open the Holy Scriptures and read according to the moral sense. For this practice, we need only one or two verses, if we understand them in context. Here it is necessary to give a specific and comprehensive example. We meditate on the 29^th psalm in this way: “I will praise Him, the Lord,…” How do I praise the Lord in my life? How do I omit to praise the Lord on account of my carelessness? Nevertheless, despite my unworthiness, the psalm says: “You have raised me….” In what manner has the Lord raised me? From what has He saved me? The psalm then says: “You have not allowed my enemies to rejoice over me.” Who are my real enemies? What sins are especially obstacles to my relationship with Christ?

Це тільки перший вірш цього псалму, і вже ми маємо матеріал для годин особистої молитви. Читання цього сорту з моральним сенсом повільно трансформує нас через бесіду з Христом Ісусом.

This is only the first verse of this psalm, and already we have material for hours of personal prayer. Reading of this kind, according to the moral sense slowly transforms us through conversation with Christ Jesus.