Зобов’язання прощення: заради Бога, заради себе, заради інших The Obligation of Forgiveness: For God, For Ourselves, For Others

Сьогоднішнє євангельське читання, притча про немилосердного слугу, стосується ширшої теми прощення. У християнському житті прощення має велике значення, оскільки воно так сильно виявляється в житті Господа Ісуса. Таким чином, це стає одним із основних способів, якими ми пристосовуємося до Нього в наших думках, словах і діях. Насправді можна навіть стверджувати, що прощення є виключно християнською темою. В історії людства немає жодної іншої релігійної системи, яка містила б заповідь любити ворогів, що лежить в основі обов’язку прощати.

Today's Gospel reading, the Parable of the Unmerciful Servant, is concerned with the broader theme of forgiveness. In the Christian life, forgiveness is of great importance, because it is displayed so powerfully in the life of the Lord Jesus. So, it becomes one of the primary ways that we are conformed to him in our thoughts, words and actions. In fact, it might even be claimed that forgiveness is a uniquely Christian theme. There is no other religious system in human history that contains the commandment to love enemies, which is at the heart of the obligation to forgive.

Прощення є для нас обов’язком на трьох рівнях: заради Бога, заради себе та заради іншого. Перш за все, прощення – це обов’язок заради Бога. Саме святий апостол Павло нагадує нам, що ми не маємо права затаювати обра́зу на інших людей, тому що інші люди є слугами Бога, а не нашими слугами. Святий апостол ставить риторичне запитання: «Хто я такий, щоб судити чужого слугу?». Обра́за неприпустима, оскільки вона припускає такий вид судження як необхідний інгредієнт.

Forgiveness is an obligation for us on three levels: for the sake of God, for our own sake and for the sake of the other. First of all, forgiveness is an obligation for the sake of God. It is the Holy Apostle Paul that reminds us that we have no right to harbor resentment against other human beings, because other human beings are servants of God, not our servants. The Holy Apostle poses the rhetorical question, "who am I to judge another's servant?" Resentment is disallowed because it assumes this kind of judgment as a necessary ingredient.

По-друге, ми зобов’язані прощати заради себе. Бог хоче, щоб ми прощали іншим, тому що Він знає, що без цього нам неможливо зберегти нашу свободу. Бог створив людину вільною, тому що свобода є невід’ємною частиною о́бразу Божого. Від самих ранніх днів Церкви було відомим, що християнство врешті-решт знищить рабство, тому що внутрішня логіка Євангелія Христа була несумісною з таким інститутом. До кінця Високого Середньовіччя рабство перестало існувати в усіх християнських країнах. Воно би взагалі припинилося, якби піднесення ісламу не відновило його. Ні, просто немає сенсу, щоб будь-хто міг володіти образом Бога, тому що Бог живе в радикальній свободі, пов’язаний лише Своєю власною добротою та досконалістю, яких Він, звичайно, не порушить.

Secondly, we have an obligation to forgive for our own sake. God wants us to forgive others, because He knows that without doing so it is impossible for us to preserve our freedom. God created the human being to be free, because freedom is an essential part of being God's image. From the very early days of the Church, it was a foregone conclusion that Christianity was eventually going to destroy slavery, because the inner logic of the Gospel of Christ was inconsistent with such an institution. By the end of the High Middle Ages, slavery had ceased to exist in all Christian lands. It would have ceased altogether if the rise of Islam had not reintroduced it. No, it simply does not make sense that anyone can own the image of God, because God lives in radical freedom, bound only by His own goodness and perfection, which He will not, of course, transgress.

Коли ми зв’язані гнівом і образою, ми невільні. Є місця, куди ми не можемо піти. Є люди, з якими ми не можемо спілкуватися. Існують навіть блага, про які ми не можемо роздумувати, тому що це підтвердило б існування наших ворогів. Заради нашої свободи ми повинні вирішити повернутися до любові доброзичливості і бажати добра тим, з ким ми ворогували.

When we are bound by anger and resentment, we are not free. There are places we cannot go. There are persons with whom we cannot converse. There are even goods, upon which we cannot meditate, because to do so would validate the existence of our enemies. For the sake of our freedom, we have to decide to return to the love of benevolence and begin wishing the good for those with whom we have been at enmity.

Нарешті, прощення також необхідне заради іншого. Цю частину наших зобов’язань слід виконувати в останню чергу, тому що образа позбавляє нас будь-якого бажання принести користь тому, хто нас образив або поранив. Таким чином, ми маємо передусім розглянути наш обов’язок перед нашим Творцем, оскільки Він також є Творцем наших ворогів, і наш обов’язок перед собою усунути обмеження нашої свободи, які накладає на нас образа. Але, нарешті, ми можемо розглянути користь, яку дає прощення тому, з ким ми ворогували через образу чи травму. З цією метою ми замислюємося над тим, що заповідь Христа: «Так, як хочеш, щоб чинили з тобою, роби іншим» і «Люби свого ближнього, як самого себе». Іншими словами, те, що необхідно для зцілення наших власних пристрастей, є саме тим, що необхідно для зцілення пристрастей інших. Єдине, що може нас зцілити, це любов доброзичливості, любов, яка прагне нашого остаточного блага.

Lastly, forgiveness is also necessary for the sake of the other. This part of our obligation has to be dealt with last, because resentment removes any desire for us to benefit one who has insulted or injured us. Thus, we have to consider our obligation towards our Creator first, since He is the Creator of our enemies as well, and our obligation towards ourselves to remove the constraints on our freedom that resentment places on us. But then, lastly, we are able to consider the benefit, which forgiveness affords the one with whom we have been at enmity, because of insult or injury. For this purpose, we reflect on the fact that the commandment of Christ is "do unto others as you would have them do unto you," and, "you shall love your neighbor as yourself." In other words, what is necessary for the healing of our own passions is exactly what is necessary for the healing of the passions of others. The only thing that can heal us is the love of benevolence, the love that desires our ultimate good.

Повернутися до любові доброзичливості зовсім не так складно, як можна було б припустити. Навпаки, любов доброзичливості найбільше відповідає нашій природі. Для нас природно бажати власного добра та добра інших навколо нас. Отже, повернення до любові доброзичливості після того, як у наших серцях виникла образа через травму чи образу, означає просто відновлення природного порядку. Для цього нам потрібно лише прийняти рішення, а потім відкинути будь-які думки та бажання, які не узгоджуються з цим рішенням.

Returning to the love of benevolence is not anywhere near as difficult as might be supposed. On the contrary, the love of benevolence is what is most consistent with our nature. It is natural for us to desire our own good and the good of others around us. Thus, returning to the love of benevolence after resentment has arisen in our hearts on account of injury or insult is simply to restore the natural order. In order to do this, it is only necessary for us to make a decision and then to reject any thoughts and desires that do not accord with that decision.

Іноді ми ставимо умови щодо любові. Такого бути не повинно. Іноді ми думаємо, що наші вороги продовжують ранити та ображати нас. Нехай вони перестануть нас ранити і ображати, і тоді ми їх пробачимо. Тоді ми будемо любити їх любов'ю доброзичливості. До того часу ми можемо ненавидіти їх. Це неправильно. Прощення, повернення до любові доброзичливості завжди повинно бути наслідком образи чи травми. Любов не суперечить самозахисту. Ми можемо сильно боротися проти марення, божевільної людини, захищаючи власне життя та життя людей навколо нас, не маючи в серці злоби до нього. Навпаки, ми можемо лише жаліти таку людину і все одно здолати й підкорити її для загального блага. Так само наші вороги діють проти нас тільки через обмани демонів. Сам Господь Ісус говорить нам, що цар тих бісів був «вбивця від початку, брехун і батько брехні».

Sometimes we put conditions on love. This should not be. Sometimes we reason that our enemies continue to injure and insult us. Let them cease to injure and insult us, and then we will forgive them. Then, we will love them with the love of benevolence. Until then, we feel free to hate them. This is wrong. Forgiveness, the return to the love of benevolence, should always be consequent on the offense or injury. Love is not inconsistent with self-defense. We can struggle mightily against a delirious, crazy person, defending our own lives and those around us, while having no rancor in our hearts against him. On the contrary, we can have nothing but pity for such a person and still overpower and subdue him for the common good. In the same way, our enemies only work against us because of the deceptions of the demons. The Lord Jesus Himself tells us that the king of those demons was "a murderer from the beginning, a liar and the father of lies."