Що трапилося з Юдою? Ми повинні викорінити гріх і всю прив’язаність до гріха What Happened to Judas? We Must Seek to Root Out Sin and All Attachment to Sin

Під час Євангельського читання цієї неділі Церква вперше з багатьох разів Страсного тижня представляє нам образ Юди Іскаріота, апостола Господа Ісуса, одного з Дванадцятьох, який зраджує Спасителя владі Храму і безпосередньо викликає Його полон і смерть. Характер Юди є для нас предметом презирства, але він також повинен бути для нас попередженням. Юда показує всім нам, на що ми здатні. З образа Юди ми дізнаємося, що для нас можливо бути зовні дуже близькими до Христа, здаватися одним із Його близьких друзів, здаватися, що ми користуємося всіма Його благами, здаватися відданим Йому, і все ж, внутрішньо, бути невдячним за всі Його дари та Його ворогом.

During the Gospel reading of this Sunday, the Church presents us for the first of many times during Holy Week with the figure of Judas Iscariot the apostle of the Lord Jesus, one of the Twelve, who betrays the Savior to the Temple authorities and directly brings about His capture and death. The character of Judas stands for us a thing despised, but it should also present to us a warning. Judas shows us all what we are capable of. We learn from the figure of Judas that it is possible for us to be outwardly very close to Christ, to appear to be one of His intimate friends, to appear to enjoy all His benefits, to appear to be devoted to Him, and yet, within, to be an ingrate for all His gifts and His enemy.

Головне – це те, про що ми багато разів міркували раніше; а саме, що відстань і близькість вимірюються зовсім по-іншому в духовному світі, бо там близькість визначається лише подібністю до об’єкта наслідування, тоді як, відповідно, відстань вимірюється несхожістю.

The main point is what we have contemplated many times before; namely, that distance and proximity are measured in an entirely different way in the spiritual world, for there closeness is determined only by similarity to the object of emulation, while, correspondingly, distance is measured by dissimilarity.

Юда, на жаль, не перший приклад зради Бога тими, хто, здавалося, був Його великим близьким. У Книзі Виходу насамперед ми знаходимо приклад першого первосвященика Ізраїлю Аарона, брата пророка Мойсея. Після того, як Мойсей піднявся на гору Синай, щоб отримати Закон від Самого Бога, Аарон залишається біля підніжжя гори, ймовірно, з місією керувати народом у відсутність свого брата. Коли люди стають пригніченими та нетерплячими через тривале перебування Мойсея на вершині гори, вони просять Аарона (який за фахом є металургом) створити для них бога, якому вони могли б поклонятися. Аарон збирає різні металеві дрібнички людей і виплавляє їх у золотого тельця, яке він дарує людям для поклоніння. Коли Мойсей спускається з гори, він жорстоко карає людей за зраду, але Бог прощає Аарона. Незважаючи на Боже прощення, Аарон втрачає свою спадщину в Обітованій землі через свою участь у події із золотим тельцем. Аарону судилося померти і бути похованим в Аравії Парані, тому що Бог не дозволить йому увійти в Святу Землю. Подібним чином у Першій книзі Самуїла сини первосвященика Ілія, Хофні та Фіней, найвищі священики Господа, окрім свого батька, зрадили Господа Бога, зловживаючи своїм священицьким служінням, щоб скористатися людьми для грошової вигоди. Подібно до Юди через кілька століть після них, Хофні та Фіней крали жертви, які народ давав Господу, використовуючи священні речі для свого збагачення. Зрештою, Господь спричинив їхню смерть від рук ворогів Ізраїлю, филистимлян. Справді, через гріхи священиків Хофні та Фінея Господь дозволив, щоб Ковчег Завіту, найсвятіша річ у всьому Ізраїлі, потрапив до рук филистимлян і залишався в їхньому володінні протягом багатьох місяців. Іноді, як бачимо, Господь карає цілу громаду за гріхи її керівників, цілу парафію за гріхи священика.

Judas is, unfortunately, not the first example of God being betrayed by those who seemed to be His great intimates. In the Book of Exodus, first of all, we find the example of the first High Priest of Israel, Aaron, the brother of the Prophet Moses. After Moses has gone up the mountain of Sinai to receive the Law from God Himself, Aaron remains at the foot of the mountain presumably with the mission of governing the people in his brother's absence. When the people become dejected and impatient due to Moses long stay on the top of the mountain, they ask Aaron (who is a metallurgist by trade) to make them a god that they can worship. Aaron collects the people's metal trinkets of various kinds and smelts them into a golden calf that he presents to the people for their worship. When Moses comes down from the mountain, He severely punishes the people for the treason, but God forgives Aaron. Despite God's forgiveness, Aaron loses his inheritance in the Promised Land because of his part in the incident of the golden calf. Aaron is destined to die and be buried in Arabia Paran, because God will not allow him to enter into the Holy Land. Similarly, in the First Book of Samuel, the sons of the High Priest Eli, Hophni and Phineas, the highest-ranking priests of the Lord besides their father, betrayed the Lord God by abusing their ministry as priests to take advantage of the people for monetary gain. Like Judas centuries after them, Hophni and Phineas would steal from the offerings given to the Lord by the people, using the sacred things to enrich themselves. Ultimately, the Lord brought about their deaths by the hands of Israel's enemies the Philistines. In fact, because of the sins of the priests Hophni and Phineas, the Lord allowed the Ark of the Covenant, the holiest thing in all Israel, to fall into the hands of the Philistines and remain in their possession for many months. Sometimes, as we can see, the Lord punishes a whole community as a result of the sins of its leaders, a whole congregation on account of the sins of their priest.

Так само й у Другій книзі Царств слуга пророка Єлисея зраджує Бога. Коли пророк Єлисей своїми молитвами забезпечує зцілення сирійського чиновника Наамана, Нааман пропонує дати грошову/матеріальну жертву пророку в подяку за зцілення, а також допомогти пророку в його служінні. Єлисей відмовляється прийняти внесок. Однак після того, як Нааман виїжджає, щоб повернутися до Сирії, слуга Єлисея Ґехазі, сповнений жадібності та шукаючи фінансової вигоди від діл Господа, переслідує сирійця та чиновника та каже йому, що пророк передумав і тепер готовий прийняти внесок . Нааман передає гроші Гехазі, який має намір зберегти всю подію в таємниці. Тим не менш, за допомогою пророчого видіння Єлисей бачив усе, що сталося. Коли Гехазі повертається до нього, пророк запитує його про внесок Наамана. Гехазі бреше йому. Тоді Єлисей виголошує Господній вирок Гехазі за цю зраду. Ґехазі та всі його нащадки будуть уражені проказою.

Similarly, too, in the Second Book of Kings, the servant of the Prophet Elisha betrays God. When the Prophet Elisha brings about through his prayers the cure of the Syrian official Naaman, Naaman offers to give a monetary/material offering to the prophet in thanksgiving for the cure, as well as to assist the prophet in his ministry. Elisha refuses to accept the contribution. However, after Naaman leaves to return to Syria, Elisha's servant Gehazi, filled with greed and seeking financial gain from the works of the Lord, pursues the Syrian and official and tells him that the prophet changed his mind and is now willing to accept the contribution. Naaman hands the money over to Gehazi, who intends to keep the whole event secret. Nevertheless, assisted by prophetic vision, Elisha saw everything that transpired. When Gehazi returns to him, the prophet asks him concerning the contribution of Naaman. Gehazi lies to him. Elisha then pronounces the Lord's sentence on Gehazi for this treason. Gehazi and all his descendants will be afflicted with leprosy.

Те, що ми можемо з’ясувати зі Святого Письма в цих уривках, полягає в тому, що Бога часто зраджують люди, але серйозність зради пропорційна ступеню близькості та інтимності, яку людина, здається, має з Господом. Отже, нам потрібно щиро перевірити себе, прагнучи викорінити кожну невірність із нашого життя та звичаїв, бо ми знаємо з досвіду, що маленькі невірності з часом ведуть до все більших і більших.

The point that we can ascertain from the Scriptures in these passages is that God is often betrayed by human beings, but the seriousness of the treason is proportional to the degree of closeness and intimacy that a person seems to have with the Lord. Thus, we need to sincerely examine ourselves, seeking to root out every infidelity from our lives and customs, because we know from experience that small infidelities lead to greater and greater ones over time. 

Якщо ми чесно поглянемо на наше життя, ми можемо виявити багато прихильностей до гріха, які залишаються в нас. Ми повинні докладати зусиль, щоб викоренити в собі не тільки гріх, але й усі ці прихильності до гріха. Відмова від наших грішних звичок заслуговує похвали, але ми повинні піти далі. Тоді ми повинні усунути з наших сердець усю любов і прихильність до гріха. Якщо цього не зробити, ми не зможемо догоджати Богові і зрештою повернемося до гріха.

If we take an honest look at our lives, we may find many attachments to sin that remain in us. We must be at pains to root out of ourselves not only sin, but also all these attachments to sin. Giving up our sinful habits is praiseworthy, but we must go beyond this. We must then eliminate from our hearts all remaining love and affection for sin. Failing to do this, we will fall short of pleasing God, and we will ultimately return to sin.

Ми цілком можемо припустити наступне: коли Юду прийняли до колегії дванадцятьох, він відвернувся від гріха і повністю спрямував свій розум і серце на слідування за Господом Ісусом. Проте, оскільки в його серці залишилася любов до колишніх гріховних звичок, його рішучість повільно слабшала, і він повертався до своїх гріхів (у його випадку він знову впав у колишню скупість). Це може бути те саме для нас.

We might well conjecture the following: when Judas was accepted into the college of the Twelve, he turned away from sin and set his mind and his heart fully on following the Lord Jesus. Nevertheless, because there remained in his heart love for his former sinful habits, his resolutions slowly weakened, and he returned to his sins (in his case, he fell back into his former avarice). It can be the same for us too.

Отже, як ми можемо позбутися від наших сердець цієї прихильності до гріха? Через самозречення, яке вдосконалюється молитвою у вірі. Ми повинні просити Господа очистити нас не тільки від усякого гріха, але й від усякої прихильності до гріха. Треба просити Господа, щоб усе, що Йому не подобається, стало ненависним і для нас.

So, how can we eliminate from our hearts these attachments to sin? Through self-denial dignified by prayer in faith. We must ask the Lord to purify us, not only from all sin, but from all affection for sin. We must ask the Lord to make everything that displeases Him hateful to us as well.

О Господи Ісусе Христе, що об’явив Себе як єдину дорогу до Отця, очисти мене від усякої прихильності до речей, які Тобі не подобаються, як Твоя Церква молиться на Утрені: «О Христе, що світло засвітив, очисти душу мою від усякого гріха». Вибери з мого серця всю пам’ять і всю тугу про зло, від якого я тепер відвернувся. Натомість дай мені радість у тому, що подобається Тобі, і нехай ця радість стає все більшою й більшою, коли я прагну через молитву та самозречення стати подібним до Тебе. Нагадуй мені часто, що Твоя винагорода є безмежно більшою за все, що я жертвую для Тебе, як каже нам Твій святий Апостол: «страждання цього часу не варті порівняння зі славою, що має відкритися».

O Lord Jesus Christ, Who have revealed Yourself as the only way to the Father, purify me of all attachment and affection for things that displease You, as your Church prays in the Matins service, "O Christ, Who make the light arise, purify my heart from all sin." Strip away from my heart all memory and all longing for the evils from which I have now turned away. Instead, give me joy in the things that are pleasing to You and let that joy grow yet greater and greater as I seek through prayer and self-denial to become like You. Remind me often that your compensation is infinitely greater than anything I sacrifice for You, as your holy Apostle tells us: "the sufferings of this time are not worthy of being compared with the glory that is to be revealed."