Чесноти святого Івана Предтечі: убогість, лагідність і мужність The Virtues of Saint John the Forerunner: Poverty, Meekness and Fortitude

Служіння святого Івана Хрестителя є для нас нагодою поміркува́ти над чеснотами цього великого святого, особливо над чеснотами вбогості, лагідності та мужності. Як християн, вірних послідовників Ісуса, ці чесноти також повинні відігравати ключову роль у нашому житті. Ми також повинні поміркувати над тим, як ці чесноти ма́ли прецеденти в служінні пророків до святого Івана, і що ці чесноти складають істотну частину справжнього пророчого духу.

The ministry of Saint John the Baptist is an opportunity for us to reflect upon the virtues of that great saint, particularly the virtues of poverty, meekness and fortitude. As Christians, faithful followers of Jesus, these virtues should play a pivotal role in our lives as well. We should also reflect on the way that these virtues had precedents in the ministry of the prophets before Saint John, and that these virtues comprise an essential part of the true prophetic spirit.

Традиція пророцтва була дуже давньою в Ізраїлі, коли останній і найбільший з пророків святий Іван Предтеча почав своє служіння. Згідно з цією традицією, ми бачимо в житті святого Івана дух убогості, який включає любов до усамітнення. У Старому Завіті пророк Ілля, зокрема, відзначений своєю любов’ю до усамітнення. Цей пророк йшов у пустелю на періоди молитви та роздумування. З іншого боку, вбогість, яку можна побачити в одязі та харчуванні, присутня в багатьох місцях. Можливо, найкращим прикладом є пророк Ісая, якому Господь наказав носити лише набедрену пов’язку.

The tradition of prophecy was very old in Israel when the last and greatest of the prophets, Saint John the Forerunner began his ministry. In accord with that tradition, we see in Saint John's life a spirit of poverty that includes a love for seclusion. In the Old Testament, the Prophet Elias, in particular is noted for his love of seclusion. This prophet would go into the desert for periods of prayer and meditation. Poverty as seen in attire and diet, on the other hand, is present in many places. Perhaps the best example is the Prophet Isaias, who was commanded by the Lord to wear nothing but a loincloth. 

Чеснота лагідності також показана нам у багатьох місцях у Старому Завіті. Пророка Мойсея, наприклад, хвалять за його лагідність. Чеснота лагідності визнає всі наші обставини як волю Бога. Ми вчимося лагідності, добровільно зносячи страждання й труднощі заради Бога. Особливу демонстрацію чесноти лагідності Іваном можна знайти в його дуже глибокому розумінні своєї особистості та місії. Він дуже чітко розуміє, що його роль полягає в підготовці до Того, Хто більший за нього. Іван коротко висло́влює це в Євангелії від святого Івана: «Він має рости, я маю зменшуватися».

The virtue of meekness is shown to us in many places in the Old Testament as well. The Prophet Moses, for example, is praised for his meekness. The virtue of meekness recognizes all of our circumstances as the will of God. We learn meekness by enduring suffering and hardship willingly for God's sake. John's own particular demonstration of the virtue of meekness can be found forcefully in his very deep understanding of his identity and mission. He understands very clearly that his role is to prepare for One, Who is greater than he is. John puts it succinctly in the Gospel According to Saint John, "He must increase, I must decrease."

Третю вищезгадану чесноту, мужність, найкраще видно в старозавітному пророці Єремії, через його велику вірність своїй місії перед обличчям величезних страждань. Жоден пророк, ніж Єремія, є явним проявом мужності та стійкості, які необхідні, щоб ви́тримати страждання за щось більше, ніж ми самі. Іван дуже чітко продемонстрував цю чесноту. Він засуджував те, що було погано, незважаючи на ціну, тому що він знав, що Господь більший за його нещастя, і він знав, що Господь викупить його від його нещасть.

The third aforementioned virtue, fortitude, is best seen in the Old Testament Prophet Jeremias, because of his great fidelity to his mission in the face of tremendous suffering. No prophet more than Jeremias is a clear manifestation of the courage and steadfastness that it takes to endure suffering for something greater than ourselves. John displayed this virtue very clearly. He denounced what was wrong despite the cost, because he knew that the Lord was greater than his misfortunes, and he knew that the Lord would redeem him from his misfortunes.

Ці три чесноти дуже важливі і для нас. Ми маємо почати вчитися чесноти вбогості у пророка Ісаї, чесноти лагідності у Мойсея та чесноти мужності у великого Єремії. Ми повинні вдосконалювати те, чого навчилися, наслідуючи Івана Хрестителя, майстра всіх трьох.

These three virtues are so important for us as well. We should set out to learn the virtue of poverty from the Prophet Isaias, the virtue of meekness from Moses, and the virtue of fortitude from the great Jeremias. We should perfect what we learn by emulating John the Baptist, the master of all three.

Саме через вбогість ми задовольняємося малим. У світі, який одержимий споживацтвом і матеріалізмом, ми повинні ретельно оцінювати те, що справді потрібно. Давайте наслідувати святого Івана, усунувши надлишок і дух жадібності, який веде до цього.

It is by the virtue of poverty that we are satisfied with little. In a world that is obsessed with consumerism and materialism, we should carefully assess what is truly needful. Let's emulate Saint John by eliminating superfluity and the spirit of acquisitiveness that leads to it.

Навіть більше, лагідність повинна відігравати важливу роль у нашому щоденному християнському житті. Ми не повинні дозволяти собі засмучуватися і пригнічуватися перед лихом і нещастям. Бог контролює. Він дає нам ці речі як дорогоцінні можливості зростати у подібності до Нього. Він не дасть нам більше, ніж ми можемо впоратися. Зрештою, ми побачимо, як Його лагідна природа дорікає і випробовує нас до того моменту, який є для нас найбільш вигідним, і не далі.

Even more, meekness should play a role in our daily Christian lives. We should not allow ourselves to become upset and dejected in the face of adversity and misfortune. God is in control. He gives us these things as precious opportunities to grow in likeness to Him. He will not give us more than we can handle. In the end, we will see His gentle nature in chiding and testing us to that point that is the most beneficial to us, and no farther.

Подібним чином нам також належить зростати в чесноті мужності. Як і багато інших чеснот, ми виявляємо, що мужність багатозна́чна у своєму впливі на наше життя. З одного боку, вона контролює наш гнів і страх, зберігаючи спокій і зваженість. З іншого боку, це дає нам силу подолати страх і, таким чином, робити і говорити те, що правильно. Скільки всього є навколо нас у світі, що ми повинні безпристрасно докоряти і виправляти. Ми повинні пам’ятати, що Бог вважатиме нас відповідальними, якщо ми не відкриємо своїх ротів і не скажемо правду, не «нашу правду», як часто каже дух світу, а «правду». Правда лише одна. Світ має це почути, інакше буде втрачено назавжди.

In a similar way, it also behooves us to grow in the virtue of fortitude. Like so many of the virtues, we find that the virtue of fortitude is multivalent in its effect upon our lives. On the one hand, it controls our anger and fear, keeping us calm and our responses measured. On the other hand, it gives us the power to overcome fear and, thus, to do and to say what is right. How many things there are around us in the world that we should dispassionately rebuke and correct. We should remember that God will hold us responsible if we do not open our mouths and speak the truth, not "our truth" as the spirit of the world often says, but "the truth." There is only one Truth. The world must hear it or be eternally lost.

 

Одна зірка проти Воїнства небесного The One Star vs. The Host of Heaven

У сьогоднішньому євангельському читанні чільне місце посідає зірка. Дійсно, Вифлеємська зірка відома і стала загальновизнаним символом народження Христа. Присутність зірки в читанні Євангелія часто пояснюється посиланнями на астрологічні вірування різних неізраїльських релігій за століття до народження Христа. Вважається, наприклад, що така віра в астрологію може мати глибоке коріння в перському зороастризмі. Проте зірка також глибоко відповідає Біблії. Старозавітні єврейські Писання показують нам прецеденти Вифлеємської зірки. Її присутність у Євангелії від Матея є ще одним здійсненим пророцтвом.

In today's gospel reading, a prominent place is held by the star. Indeed, the star of Bethlehem is well-known and has become a universally recognized symbol of the birth of Christ. The presence of the star in the gospel reading is often explained by citing the astrological beliefs of various non-Israelite religions in the centuries leading up to the birth of Christ. It is thought, for example, that such belief in astrology may have deep roots in Persian Zoroastrianism. Yet, the star is also deeply Scriptural. The Old Testament Jewish Scriptures show us the precedents for the star of Bethlehem. Its presence here in the Gospel According to Saint Matthew is yet another fulfilled prophecy.

Святий Матей був особливо стурбований виконанням пророцтв, включених у Святому Письмі Старого Завіту. Це правда, тому що його Євангеліє було написано з явною метою переконати євреїв, що Ісус був довгоочікуваним Месією (помазаним правителем), на якого вони сподівалися. З цією метою, серед багатьох інших пророцтв, прямо згаданих у цьому Євангелії, Матей розповідає цей епізод, щоб продемонструвати виконання пророцтва в самій Торі, у Книзі Чисел. Там пророк Валаам, син Беора, пророкує: «Я бачу його, але не тепер; я бачу його, але не близько. Зірка вийде від Якова, скіпетр підійметься від Ізраїля і розіб'є чоло Моава. і знищити всіх синів бунту».

Saint Matthew was particularly concerned about the fulfillment of the prophecies included in the Old Testament Scriptures. This is true because his Gospel was written with the express purpose of convincing Jews that Jesus was the long-awaited Messiah (anointed ruler) for Whom they hoped. To this end, among the many other prophecies explicitly mentioned in this Gospel, Matthew relates this episode to demonstrate the fulfillment of a prophecy in the Torah itself, in the Book of Numbers. There, the Prophet Balaam, son of Beor, prophesies: "I see him, but not now; I behold him, but not near. A Star shall come out of Jacob, a Scepter shall rise out of Israel and batter the brow of Moab and destroy all the sons of tumult."

Отже, чому Зірка? Чому пророк називає Господа Вседержителя зіркою? Щоб глибше зрозуміти цей вислів, ми повинні пам’ятати, що народи, які оточували Ізраїль у роки становлення своєї релігії, поклонялися «воїнству небесному». Хоча небесне воїнство передусім стосується ангелів, як ми бачимо в Книзі Еноха, все ж видимим проявом цього «небесного воїнства» були зірки. Народи, які оточували Ізраїль, вірили, що зірки є видимою ознакою спільноти богів, яка керує світом. Сам Ізраїль дуже часто заражався поклонінням «воїнству небесному». Ми знаходимо, що пророки засуджують таке поклоніння багатьма способами. Про те ж зіркошанування конкретно згадується в тропарі сьогоднішнього свята. Там сказано: «У ньому ті, що зорям служили, від зорі навчилися поклонятись тобі, Сонцю Правди».

So, why a Star? Why does the prophet refer to the Lord Almighty as a Star? In order to understand this expression more comprehensively, we must remember that the nations surrounding Israel in the formative years of their religion worshipped the "host of Heaven." Although the host of Heaven is primarily a reference to the angels, as we see in the Book of Enoch, nevertheless, the visible manifestation of this "host of Heaven" was the stars. The peoples that surrounded Israel believed that the stars were the visible quality of the community of gods that ruled the world. Israel itself was very frequently infected with the worship of "the host of Heaven." We find such worship denounced in many ways in the prophets. The same star-worship is specifically mentioned in the tropar of today's feast. It tells us, "those who worshipped a star have learned from a Star to worship You, the Sun of Justice."

Таким чином, ми бачимо в Святому Письмі посилання на зірки як символи певних язичницьких богів, яким незаконно поклонялися в Ізраїлі. Один вірш у пророцтві Амоса, наприклад, навіть цитується пізніше в Книзі Діянь Святих Апостолів. Говорить Господь через пророка: «Прибери від Мене шум пісень своїх, бо не почую співу струнних інструментів твоїх, але нехай тече правосуддя, як вода, і правда, як потужний потік. Чи приносив ти Мені жертви і приношення в пустелі сорок років, о доме Ізраїлів? Ви також носили скинію Молоха та Хіуна, своїх ідолів, зірку ваших богів». Святий Стефан посилається на той самий уривок, коли він виступає перед Синедріоном і описує спосіб, яким історично Ізраїль був невірним Богові.

Thus, we see in the Scriptures the references to stars as the emblems of certain pagan gods, illicitly worshipped in Israel. One verse in the prophecy of Amos, for example, is even quoted later on in the Book of the Acts of the Holy Apostles. The Lord says through the prophet: "Take away from Me the noise of your songs, for I will not hear the melody of your stringed instruments. But let justice run down like water, and righteousness like a mighty stream. Did you offer Me sacrifices and offerings in the wilderness forty years, O house of Israel? You also carried the tabernacle of Moloch and Chiun, your idols, the star of your gods." Saint Stephen references the very same passage, when he speaks before the Sanhedrin and describes the way that, historically, Israel has been unfaithful to God.

Зірки, воїнство Неба, вважалися емблемами язичницьких богів або, в кращому випадку, армії ангелів, які допомагали Істинному Богу в управлінні Сотворіння. Проте зірка, що виходить від Якова, яскравіша за всі зірки і затьмарює всі зірки. Господь Ісус в Одкровенні називає Себе «Ясною Ранковою Зіркою». Він є найяскравіша Зірка з усіх, але Він також провіщає прихід нового Дня, Царства Небесного.

The stars, the host of Heaven, were considered the emblems of the pagan gods, or, at best, the army of angels assisting the True God in the governance of Creation. Nevertheless, the Star that comes forth from Jacob is brighter than all the stars and outshines all the stars. The Lord Jesus, in the Apocalypse, calls Himself "the Bright Morning Star." He is the brightest Star of all, but He also heralds the coming of the new Day, the Kingdom of God.

Отже, яка наша зірка? Що дає нам натхнення? Що дає нам надію? У нас лише один чи багато? У нас є фундаментальний вибір. Ми можемо поклонятися Господу Ісусу, Яскравій Ранковій Зірці, Яка перевершує всі інші зірки, або ми можемо служити множинності «воїнства небесного». Ми можемо допустити, щоб нас тягнули тисячею різних способів, обслуговуючи наші банківські рахунки, наші активи, наші стосунки, наш комфорт, розваги та наші задоволення, або ми можемо служити Єдиному, Яскравій Ранковій Зірці, Хто створив нас і любить нас зі самого початку. Є багато чого ми повинні уникати, щоб йти за Ним. Ми повинні відмовитися від багатьох зручностей, розваг, навіть, на жаль, від стосунків, щоб бути з Ним. Покиньмо страх, бо Він відшкодує нам. Сьогодні Він дає нам приклад, коли народився в бідності вифлеємському вертепі, уникаючи будь-якої почесті й слави. Сьогодні Він дає нам приклад. Відтепер Він дає нам Царство.

So, what is our star? What gives us inspiration? What gives us hope? Do we have only one, or do we have many? We have a fundamental choice. We can worship the Lord Jesus, the Bright Morning Star, Who outshines all the other stars, or we can serve the multiplicity of the "host of Heaven." We can suffer ourselves to be pulled in a thousand different ways, serving our bank accounts, our assets, our relationships, our comfort and entertainment and our pleasures, or we can serve the One, the Bright Morning Star, Who created us and has loved us from the beginning. There is much that we must eschew to follow Him. We must give up many of our comforts, entertainments, even, sadly, our relationships, in order to be with Him. Let us put away our fear, for He will compensate us. Today, He gives us an example, as He is born into the poverty of the stable of Bethlehem, eschewing every honor and every glory. Today, He gives us an example. Henceforth, He gives us a Kingdom.

 

Людина: Істота, яка міркує The Human Being: The Pondering Creature

Генеалогія Господа Ісуса, яку ми знаходимо в сьогоднішньому читанні Євангелія, взята з Євангелія від Матeя, нагадує багато-багато родоводів, записаних у Святому Письмі. Практично кожна важлива особа в історії спасіння представлена в Біблії за допомогою генеалогії. Наявність родоводів є постійним нагадуванням нам про те, що наша віра є історичною вірою. Людська історія — це безперервна історія стосунків Бога з людьми, яка має початок, середину та кінець. Серед цих генеалогій, родовід Господа нашого Ісуса Христа особливо нагадує нам про те, що спасіння – це історія. Бог міг би завершити Свою роботу споку́тування відразу, в одну мить, але замість цього Він вирішив спасти й освятити Свій народ з часом, відкриваючи Свою славу різними способами в наступних поколіннях. Чому Він зробив такий вибір? Біблія підказує нам, що Він зробив це як пристосування до людського розуму. Цар Давид говорить у Псалмах: «Я роздумую над діяннями Твоїми від давнини, роздумую над діяннями рук Твоїх і простягаю до Тебе руки свої. Наповнена душа моя, немов бенкет, уста мої славлять Тебе з радістю». Іншими словами, людина — це істота, яка міркує, яка намагається щось зрозуміти і, власне, отримує від цього величезне задоволення. Інші інтелектуальні створіння у Всесвіті, ангели, не роблять цього. Їм це не потрібно, тому що Бог дав їм глибокі знання про все створене.

The genealogy of the Lord Jesus that we find in today's gospel reading, taken from the Gospel According to Saint Matthew is reminiscent of many, many genealogies that are recorded in the Scriptures. Virtually every important figure in the history of salvation is introduced in the Bible by means of a genealogy. The presence of the genealogies is a constant reminder to us that our faith is an historical faith. Human history is the continuous story of God's relationship with human beings, and it has a beginning, a middle and an end. Among these genealogies, the genealogy of Our Lord Jesus Christ is especially a reminder to us that salvation is a story. God could have accomplished His work of redemption all at once, in one single moment, but He chose instead to save and sanctify His people over time, revealing His glory in various ways in the successive generations. Why did He make this choice? The Bible suggests to us that He did this as an accommodation to the human mind. King David says in the Psalms, "I ponder Your deeds from of old, I muse on what Your hands have wrought and to You I stretch out my hands. My soul is filled as with a banquet, my mouth praises You with joy." In other words, the human being is a creature that ponders, that tries to figure things out and, actually, takes great delight in doing so. The other intellectual creatures in the universe, the angels, don't do this. They don't need to, because God has given them an infused knowledge of everything in creation.

Люди — істоти, що розмірковують. Найкращим прикладом цього у фізичному світі є розвиток сучасної науки. Наука починається і закінчується запитаннями. Так само в духовному світі наші стосунки з Богом починаються і продовжують розвиватися через запитання. Це щастя для всіх нас, членів Божого народу, що другий цар Ізраїлю страждав від надзвичайного безсоння. Це безсоння принесло царю Давидові великі страждання, але Бог сказав йому: «Подумай на своєму ложі й замо́вкни». Сам Давид навчився використовувати безсоння, щоб поглибити свої стосунки з Богом. В іншому місці він каже до Бога: «Про Тебе я міркую всю ніч, бо Ти був мені помічником». У подібному коментарі про ці безсонні години він каже: «Я розмірковував, і мій дух сумнівався».

Human beings are pondering creatures. The best example of this in the physical world is the development of modern science. Science begins and ends with questions. Similarly, in the spiritual world, our relationship with God begins and continues to grow through questions. It is fortunate for all of us, members of God's people, that Israel's second king suffered from extreme insomnia. This insomnia gave King David great suffering, but God told him, "Ponder on your bed and be still." David himself learned to use his sleeplessness to deepen his relationship with God. In another place, he says to God, "On You I muse through the night, for You have been my help." In a similar comment about these sleepless hours, he says, "I pondered and my spirit questioned."

Бог хоче, щоб ми розмірковували над Його діяннями як у фізичному світі, так і в історії. Він створив нас для цього. Це наша особлива здатність, заради якої Він дав нам здатність пам’яті, щоб ми могли зберігати речі для роздумів на Його славу та покращення нашого життя. Усі люди мають цю здатність, але здається, що одні краще за інших. Певні культури краще, ніж інші, уміють роздумувати про роботу Бога у фізичному світі чи в історії. Здається, наприклад, що американці дуже добре володіють першим, але не дуже добре з другим. Наука процвітала в американському середовищі, але в той же час американці славляться тим, що майже не мають почуття історії. Нещодавно деякі американські медіа та політичні діячі́ бездушно припустили, що Україна має обміняти територію на мир, не беручи до уваги той факт, що існує шістсот років історії, які доводять, що це колосально погана ідея. З іншого боку, греки пам’ятають пограбування Константинополя в 1204 році так, ніби це було вчора, і часто розмірковують про це так, ніби це була особиста травма.

God wants us to ponder His works, both in the physical world and in history. He has designed us for this. It is our special ability for which He has given us the faculty of memory, so that we can store up things to reflect upon to His glory and the improvement of our lives. All people have this ability, but it seems that some are better than others. Certain cultures are better than others at reflecting on God's work in the physical world or in history. It seems, for example, that Americans are very good at the former, but not so good at the latter. Science has flourished in the American milieu, but, at the same time, Americans are famous for having almost no sense of history. Recently, some American media and political figures callously suggested that Ukraine should trade territory for peace with no consideration of the fact that there are six hundred years of history that prove that that is a colossally bad idea. Greeks, on the other hand, remember the sack of Constantinople in 1204 as if it were yesterday and frequently ponder it as if it were a personal injury.

Бог хоче, щоб ми розмірковували над тим, що Він зробив для Його слави та покращення нашого життя. Зрозуміло, що для цього ми повинні знати, що зробив Бог. Церква завжди наполягає на тому, щоб ми читали Біблію з цією конкретною метою. Ми повинні це читати і розмірковувати, намагатися зрозуміти все більше і більше. Ми робимо це тому, що таким чином ми дізнаємось і засво́юємо те, що Бог зробив у минулому. Крім того, ми дізнаємося, що Бог робить у нашому житті зараз. Подібно до того, як ми розмірковуємо над словами Біблії, нам призначено розмірковувати про своє власне життя в термінах Біблії. Просто, наприклад, коли ми читаємо історію страждань Божого народу в Біблії, ми дізнаємося, що наші власні страждання не є безглуздими, але важливими, справді дорогоцінними. Адже ми є народом Божим так само, як і наші предки.

God wants us to ponder what He has done for His glory and the improvement of our lives. It stands to reason that in order to do this we have to know what God has done. The Church always insists that we read the Bible for this specific purpose. We must read it and ponder it, try to understand it more and more. We do this because, in this way, we learn and assimilate what God has done in the past. Also, we learn what God is doing in our lives in the present. Just as we ponder the words of the Bible, we are meant to ponder our own lives in the terms of the Bible. Just for example, when we read the story of the sufferings of God's people in the Bible, we learn that our own sufferings are not pointless, but worthwhile, indeed precious. After all, we are God's people just as much as our ancestors were.

Пресвята Богородиця і Приснодіва Марія є ідеальним зразком для практики роздумів над Божими справами. Святий апостол і євангелист Лука докладає зусиль, щоб у двох окремих випадках сказати нам, що Мати Божа постійно роздумувала над своїми переживаннями, «все це зберігала, розмірковуючи в серці Своїм». Ми можемо бути впевнені, що вона постійно розмірковувала про своє життя в термінах Біблії, своєї історії, історії свого народу. Нам потрібно робити те саме, впевнені, що, якщо докладе́мо зусиль, Святий Дух приведе нас до всієї правди. Нам не потрібно багато читати, але достатньо, щоб мати над чим поміркува́ти під час ти́хого часу, але в ідеалі також протягом дня.

Our Most Holy Lady, the Mother of God and ever-virgin Mary is a perfect model for the practice of meditating on God's works. The Holy Apostle and Evangelist Luke goes out of his way to tell us on two separate occasions that the Mother of God's continuous habit was to ponder her experiences, "she kept all these things, pondering on them in her heart." We can be sure that she was constantly meditating on her life in the terms of the Bible, her history, the history of her people. We need to do the same, confident that, if we exert the effort, the Holy Spirit will lead us into all truth. We don't have to read a lot, but just enough to have something to reflect upon during our quiet time, but ideally also throughout the day.

 

Три спокуси: поле, кілька волів і нова дружина The Three Temptations: A Field, Some Oxen and a New Wife

Погляньмо на прекрасний пейзаж цього євангельського читання. Бог створив для нас упорядкований і прекрасний світ, наповнений річками та горами, поля́ми, деревами, тваринами та багатьма іншими речами. У цьому прекрасному ландшафті Він підготував розкішний бенкет Свого власного Божественного Життя. Він запросив усіх нас взяти участь у тому бенкеті.

Let us take in the beautiful landscape of this gospel reading. God has created an ordered and beautiful world for us to live in, filled with rivers and mountains, fields, trees, animals and many more things in abundance. In this beautiful landscape, He has prepared the sumptuous banquet of His own Divine Life. He has invited all of us to participate in that banquet.

Проте великі дари Бога для нас були обернені проти нас через дії диявола. Зрозумійте та оціні́ть те, як добрі й прекрасні речі цього світу стали для нас спокусами: замість того, щоб об’єдна́ти нас із Богом через вдячність і любов, вони відволікають нас від Бога і не дають нам прийняти Його милостиве запрошення.

Yet the great gifts of God to us have been turned against us, because of the actions of the devil. See and appreciate the way that the good and beautiful things of this world have become temptations to us that, rather than uniting us with God through gratitude and love, they distract us from God and keep us from accepting his gracious invitation.

Слова Господа Ісуса завжди такі чудові, тому що Він є Словом Божим, Яке говорило також у Старому Завіті, у Законі та Пророках. Ось чому ми кажемо, що Він є виконанням Закону та Пророків, тому що Слово, промовлене в давні часи людськими посередниками, звернулося безпосередньо до нас простими словами, які може зрозуміти наша людська природа. Коли Господь Ісус говорив притчі, подібні до тієї, яку ми сьогодні чули в Євангелії, Його слухачі пам’ятали незліченну кількість подібних посилань із Закону та Пророків. Таким чином, іноді вони розуміли всю Господню звістку в контексті всієї їхньої історії, навіть історії всього людського роду.

The words of the Lord Jesus are always so wonderful, because He is the Word of God, Who spoke also in the Old Testament, in the Law and the Prophets. This is why we say that He is the fulfillment of the Law and the Prophets, because the Word, that was spoken in old times by human intermediaries, has spoken directly to us in the simple terms that our human nature can understand. When the Lord Jesus would speak parables like the one that we heard in the gospel today, his hearers would remember countless similar references from the Law and the Prophets. Thus, they would sometimes understand the Lord's whole message in the context of their whole history, indeed the history of the entire human race.

Отже, погляньмо на три спокуси, які поставлені перед нами, запрошеними на розкішний бенкет Господній. Ми не можемо уникнути висновку, що всі вони, будучи творіннями Бога, добрі самі́ по собі. Перш за все, поле є образом Божого народу в дуже особливий спосіб. У Старому Завіті, в пророцтві Ісаї, Господь зображений як землевласник, який купує поле і са́дить на ньому виноградник. Тому в багатьох інших місцях ми бачимо, що Обітова́на земля порівнюється з полем. Бог дав землю Своєму народу, але вона не є самоціллю. Земля дана людям не для того, щоб відверну́ти їх від Бога, а щоб привести́ їх до Бога. У Старому Завіті земля стає спокусою і відволікає людей від стосунків з Богом. У пророцтві Ісаї Бог повинен проклясти тих, хто став одержимим «приєднати поле до поля, поки не залишиться мі́сця на землі». Бог проклинає дух користолюбства, який завжди повинен мати все більше і більше матеріальних речей. Зрештою, Старий Завіт говорить нам, що земля виривала людей з неї, тому що вони не робили нічого, крім зловживання дарами Божими.

So, let us look at the three temptations that are placed before us, who are invited to the Lord's sumptuous banquet. We cannot escape the conclusion that all of them, being creations of God, are good in themselves. First of all, the field is the image of God's people in a very special way. In the Old Testament, in the prophecy of Isaiah, the Lord is depicted as a landowner, who buys a field and plants a vineyard on it. Thus, we see in many other places that the Promised Land is compared to a field. God has given the land to His people, but it is not an end in itself. The land is not given to the people to distract them from God, but to lead them to God. In the Old Testament, the land becomes a temptation and a distraction from the people's relationship with God. In the prophecy of Isaiah, God has to curse those who have become obsessed with "joining field to field, until there is no room in the land." God curses a spirit of acquisitiveness that must always have more and more material things. Ultimately, the Old Testament tells us that the land vomited the people out of it, because they did nothing but abuse the gifts of God.

Ось далі, у нас є кілька волів, робо́чих тварин. Ці тварини були важко́ю сільськогосподарською технікою того часу. Коли народ Божий чує цю частину історії, розка́заної Господом Ісусом, вони одразу згадують про заклик пророка Єлисея. Єлисей орав на своєму полі, йшов за своїми волами, керуючи плугом, коли пророк Ілля підійшов позаду нього і одягнув на нього свій плащ. Єлисей точно знав, що це означає. Він благав Іллю дозволити йому піти і попрощатися зі своїми батьками та іншими членами своєї родини. Але зрештою Єлисей не зробив цього. Пам’ятаючи, що, як каже Господь Ісус, «хто руку свою на плуга поклав, але озирається назад, той не годиться для Царства Божого», він зарізав волів, приніс у жертву Богові приємні частини, а решту віддав своїм польовим робітникам їсти. Так, справді, коли чоловік із притчі сьогодні почув запрошення відвідати бенкет, він мав зарізати волів як жертву й піти, не озираючись назад, на Господній бенкет.

Here next, we have some oxen, work animals. These animals were the heavy farm machinery of that time. When the people of God hear this part of the story told by the Lord Jesus, they think immediately of the call of the Prophet Eliseus. Eliseus was out ploughing in his field, walking behind his oxen, guiding the plough, when the Prophet Elias came up behind him and put his mantle over him. Eliseus knew exactly what this meant. He begged Elias to give him permission to go and say goodbye to his parents and the rest of his family members. Yet, in the end, Eliseus did not do so. Remembering that, as the Lord Jesus says, "he who puts his hand to the plough but keeps looking back is not fit for the Kingdom of God," he killed the oxen, offered the acceptable parts as a sacrifice to God and gave the rest to his field workers to eat. Yes indeed, when the man in the parable today heard the invitation to attend the banquet, he should have killed the oxen as a sacrifice and headed off, without looking back, to attend the Lord's banquet.

Але що могли почути люди за часів Ісуса, коли Господь Ісус представив третю спокусу, нещодавно одруженого чоловіка? Як і саме́ сотворіння, шлюб є великим благом, але навіть він може відволікати від нашого життя в Бозі. Навіть це може завадити нам прийняти Боже запрошення. У Старому Завіті є дуже багато зга́док про шлюб. Шлюб завжди використовується як образ стосунків Бога з Його народом. Знову і знову в Святому Письмі люди зображені як невірні у своєму шлюбі з Богом. У Старому Завіті неодноразово дружина Бога вчиняє перелюб з іншими богами. У цьому контексті, коли чоловік каже: «Я одружився з дружиною і тому не можу прийти на бенкет», він має на увазі: «Я одружився з іншою; я відкинув запрошення Творця через мою любов до творіння». У контексті ми бачимо, що це найжахли́віше з усіх. Це ідолопоклонство – віддання переваги любові до створеного над любов’ю до Творця.

But what would the people in Jesus' time have heard when the Lord Jesus presented the third temptation, the recently married man? Like creation itself, marriage is a great good, but even it can be a distraction from our life in God. Even it can keep us from accepting God's invitation. In the Old Testament, there are many, many references to marriage. Marriage is always used as an image of God's relationship with His people. Again and again, in the Scriptures, the people are depicted as being unfaithful in their marriage to God. In the Old Testament, time and again, God's spouse commits adultery with other gods. In this context, when the man says, "I have married a wife and, therefore, I cannot come to the banquet," what he is saying is, "I have married someone else; I have spurned the invitation of the Creator because of my love for a creature." In context, we can see that this is the most horrible thing of all. It is idolatry– preferring the love of created things to the love of the Creator.

Звістка Господа Ісуса проста: не дозволяйте прихильності до матеріальних речей заважати вам прийняти запрошення Бога. Не дозволяйте своїй роботі, заня́ттям, кар’єрі відволікати вас від вічного життя в Божій Присутності. Ні, натомість пожертвуйте свою роботу, свою кар’єру Богові, використовуючи це як засіб просування до Царства Небесного. Якщо ви робите те, що не можете запропонувати Богові, тоді йдіть робити щось інше, незалежно від ціни́. Не дозволяйте любові до створених речей, якими б прекрасними та цінними вони не були, навіть до інших людей, змагатися з любов’ю до Того, Хто створив вас.

The message of the Lord Jesus is simple: Don't let attachment to material things keep you from accepting the invitation of God. Don't let your jobs, your occupations, your careers distract you from eternal life in God's Presence. No, instead, sacrifice your job, your career to God, using it as means to advance towards the Kingdom of Heaven. If you're doing something that you can't offer to God, then go do something else, no matter what the cost. Don't let the love of created things, no matter how beautiful and precious, even other persons, compete with the love of the One Who created you.