Святi Софія, Віра, Надія і Любов: Віра в Христа робить нас непроникними Saints Sophia, Faith, Hope and Charity: Faith in Christ Makes Us Impervious

У цю неділю перед освяченням цієї нашої нової церкви та святом Святої Софії та її дочок Святих Віри, Надії та Любові я хотів би присвятити деякий час роздумам над життям цих святих. Як наші небесні заступниці можуть допомогти нам своїм прикладом і заступництвом стати ближчими до Христа Бога нашого.

On this Sunday before the dedication of this our new church and the feast of Saint Sophia and her daughters Saints Faith, Hope and Charity, I would like to spend some time meditating on the lives of these saints. How is it that our heavenly patronesses can help us by example and intercession to become closer to Christ our God.

Власне, читання Євангелія цієї неділі дає нам чудову нагоду для цієї медитації, тому що в цьому читанні ми бачимо, як Господь Ісус запитує фарисеїв про те, хто Месія. Останнє запитання, «якщо Давид називає Його Господом, як Він може бути його сином?», є корисною відправною точкою для наших роздумів. Справді, єдиною відповіддю на це питання є те, що називається халкидонським православ’ям, віра в те, що Христос Ісус є єдиною Божественною Особою, Яка існує у двох природах: Його власній Божественній Природі та людській природі, яку Він взяв від Своєї Матері, Пресвятої Богородиці і Приснодіви Марії. Ця віра в те, що Ісус Месія є цілковито Богом і цілковито людиною, є вірою, за яку доньки святої Софії, Віра, Надія та Любов віддали своє життя, зазнаючи жахливого насильства.

Actually, the Gospel reading of this Sunday gives us a perfect opportunity for this meditation, because, in this reading we find the Lord Jesus questioning the Pharisees regarding the identity of the Messiah. The final question, "if David calls Him Lord, how can He be his son?", is a useful starting point for our reflection. Really, the only answer to this question is what is called Chalcedonian Orthodoxy, the belief that Christ Jesus is one single Divine Person, Who is subsists in two natures: His own proper Divine Nature and a human nature, which He took from His Mother, the Most Holy Mother of God and Ever-Virgin Mary. This belief that Jesus the Messiah is fully God and fully human is the faith for which the daughters of Saint Sophia, Faith, Hope and Charity laid down their lives, suffering terrible violence.

Згадаймо подробиці історії наших святих. У другому столітті, під час правління імператора Адріана, овдовіла патриціанка Софія та її три дочки, дванадцяти, десяти та дев’яти років, були визнані християнами та змушені постати перед імператором. Імператор Адріан наказав трьом дівчатам піднести ладан богині Діані. Дівчата категорично відмовилися, сповідуючи свою віру в Христа. Потім їх готували на решітці, закривали в розпеченій печі, варили в смолі і, нарешті, обезголовлювали. Їх мати Софія була змушена бути свідком тортур своїх дітей. Потім її змусили викопати їхні могили та залишатися на місці поховання без їжі та води, доки вона не померла через три дні.

Let's recall the details of the history of our saints. In the second century, during the reign of the Emperor Hadrian, the widowed patrician lady Sophia and her three daughters, aged twelve, ten and nine, were denounced as Christians and forced to appear before the Emperor. The Emperor Hadrian commanded the three girls to offer incense to the goddess Diana. The girls adamantly refused, professing their faith in Christ. They were then cooked on a gridiron, closed up in a hot oven, boiled in tar and finally beheaded. Their mother Sophia was forced to witness the torture of her children. She was then made to dig their graves and remain at the burial site without food or water until she died three days later.

Святі мощі всіх чотирьох наших святих залишалися в Римі до 777 р. Того року папа Адріан І передав мощі бенедиктинському абату святому Ремігію, який забрав їх із собою до свого абатства в Ешау в Ельзасі. Церква абатства існує досі, і мощі продовжують перебувати там донині. Тисячі католицьких і православних паломників щороку йдуть помолитися біля мощівниці, і вона продовжує бути джерелом зцілень і благодаті для кожного, хто з вірою приступає до святих.

The holy relics of all four of our saints remained in Rome until 777. In that year, Pope Adrian I gave the relics to the Benedictine abbot Saint Remigius, who took them back with him to his abbey in Eschau in Alsace. The church of the abbey still exists, and the relics continue to reside there to this day. Thousands of Catholic and Orthodox pilgrims continue to go every year to pray at the reliquary, and it continues to be a source of healing and grace for everyone who approaches the saints in faith.

Життя святої Софії та її дочок закликає нас до безкомпромісної відданості та посвяти Христу. Немає нічого такого, від чого ми не повинні бути готові відмовитися заради нашого Творця і Спасителя. Ми повинні твердо вірити, що наша відданість Христу і тільки Йому є справою вічної долі.

The lives of Saint Sophia and her daughters call us to uncompromising devotion and dedication to Christ. There is nothing that we should not be prepared to give up for the sake of our Creator and Savior. We must firmly believe that our dedication to Christ and Him alone is a matter of eternal destiny.

Водночас, однак, слід також зауважити, що віра, подібна вірі святої Софії та її дочок, також є для нас найсильнішим захистом від усіх можливих нещасть у світі. Ми чітко бачимо, як віра в Христа зробила Софію та її дочок несприйнятливими до будь-якої реальної шкоди, яку їхні вороги намагалися заподіяти їм. Віддавшись Промислу Божому, святі стали сильнішими за всі сили світу разом узяті. Смажили їх на решітці, пекли в печі і варили в смолі, а все це було ніби нічого. Святі знали, що Христос оберне їхні страждання на славу.

At the same time, however, we should also note that faith like that of Saint Sophia and her daughters is also the strongest protection for us from every possible misfortune in the world. We plainly see how faith in Christ made Sophia and her daughters impervious to any real harm that their enemies tried to do to them. By giving themselves up to the Providence of God, the saints became stronger than the entire world's forces put together. They roasted them on a gridiron, baked them in an oven and boiled them in tar, and yet, all of it was as if it were nothing. The saints knew that Christ was going to turn their sufferings into glory. 

Так само, віра в Христа може розвіяти наші страхи і змінити наші негативні емоції на плоди Святого Духа. Перед обличчям біди та нещасть, замість того, щоб бути домінованими страхом, гнівом, обуренням і депресією, віра в Христа може перетворити ці речі на любов, радість, мир і терпіння. Замість того, щоб страждання загрожували нашому існуванню, з Христом страждання стають середовищем, де ми можемо рости, розвиватися та розквітати новою чеснотою.

In the same way, faith in Christ can dispel our fears and change our negative emotions into the fruits of the Holy Spirit. In the face of trouble and adversity, instead of being dominated by fear, anger, resentment and depression, faith in Christ can transform those things into love, joy, peace and patience. Rather than suffering threatening our existence, with Christ, suffering becomes the environment where we can grow, bud and flower with new virtue.

За Провидінням Божим святі перенесли жахливі страждання, щоб ми, користуючись їхнім прикладом, могли перенести порівняно незначні страждання нашого життя, але розквітнути тими ж чеснотами, що й вони. Нехай приймемо добрі рішення наслідувати їхній приклад різними способами. Святі Софію, Віро, Надію і Любов, моли Бога за нас!

In the Providence of God, the saints endured horrific sufferings, so that we, profiting from their example, can endure the comparatively minor sufferings of our lives, and yet blossom with the same virtues as they did. Let us make good resolutions to follow their examples in a variety of little ways. Saints Sophia, Faith, Hope and Charity, pray to God for us!