«Будьте мужніми! Це я!» "Take Courage! It is I!"

У читанні Євангелія, коли Господь Ісус вперше з’являється, ідучи по хвилях, учні бачать Його і злякано крича́ть, бо думають, що Він привид. Він підбадьорливо відповідає їм: «Будьте мужніми! Це я». Ця євангельська історія є, по суті, короткою версією всієї історії спасіння. Ознайомившись із цим читанням у такий спосіб, ми можемо отримати уявлення про роботу Христа, як вона показана нам у Біблії та самій історії.

In the Gospel reading, when the Lord Jesus first appears walking on the waves, the disciples see Him and call out in fear, because they think that He is a ghost. He responds to them reassuringly, "Take courage! It is I." This Gospel story is, in fact a short version of the entire history of salvation. By coming to know this reading in this way, we can acquire insights into the work of Christ as it is shown to us throughout the Bible and history itself.

Перш за все, ми повинні побачити в історії, що космос стає страшним місцем для людей, представлених учнями в човні. Навколо них панує непередбачуваність постійного потоку. Усе відчуття стабільності покинуло їхнє життя. Так само, через реальність гріха і смерті, наше життя в цьому світі без Христа є місцем тривоги і страху, тому що життя позбавлене сенсу і порядку, встановленого Богом. Ми можемо намагатися надати життю якийсь інший сенс, якийсь інший порядок, але воно завжди не зможе бути нерухомим і незмінним. Якого б порядку та значення ми не надавали нашій реальності, вона матиме тенденцію змінюватись і рухатися разом із хвилями цього життя, яке, принаймні, часом нагадує шторм на морі в сьогоднішньому читанні.

First of all, we should see in the story that the cosmos becomes a fearful place for human beings, represented by the disciples in the boat. There is the unpredictability of constant flux all around them. All sense of stability has left their lives. In just the same way, because of the realities of sin and death, our life in this world apart from Christ is a place of anxiety and fear, because life is without the meaning and order that is ordained by God. We may try to invest life with some other meaning, some other order, but it will always fail to be immovable and immutable. Whatever order and meaning we give our reality, it will tend to shift and move with the waves of this life, which, at times at least, resembles the storm at sea in today's reading.

Проте Христос приходить до учнів, які йдуть по морю, досконало володіючи бурею цього життя. Спочатку учні сприймають Його як нове джерело страху та тривоги, оскільки вони називають Його привидом. Вважати, що Він привид, є природним припущенням для людей часів Христа. Їм здавалося, що світ природи тріщить по швах. Світ навколо них став настільки хаотичним, що загрожував їхньому життю. У стародавньому світі найглибшим симптомом руйнування природного порядку була поява мертвих у світі живих.

Nevertheless, Christ comes to the disciples walking on the sea, in perfect mastery of the storm of this life itself. Initially, the disciples take Him as a new source of fear and anxiety as they call out that He is a ghost. Thinking that He is a ghost is a natural assumption for people of Christ's time. It seemed to them that the natural world was coming apart at the seams. The world around them had become so chaotic that it was threatening their very lives. In the ancient world, the most profound symptom of the breakdown of the natural order was the appearance of the dead in the world of the living.

На велику тривогу Своїх учнів Господь Ісус підбадьорює: «Будьте мужніми, це Я!» Чому Його присутність повинна надавати їм відвагу в цьому контексті? Тому що, йдучи по морю, показуючи Свою владу над явним ха́осом цього життя, Він відкриває, що Він є Вічним Завітом, який повертає все до належного порядку. Він відкриває, що Він є Єдиною, Нерухомою і Незмінною Річчю, на яку вони можуть покластися в цьому житті, а через це життя — у наступнє життя. Псалми Давида посилаються на цю саму точну істину: «Бог для нас притулок і сила, Помічник під рукою в час лиха. Отже, ми не будемо боятися, хоч земля захитається, а го́ри впадуть у глибину моря." Для тих, хто покладається на Нього, Бог непорушний і незмінний. Це підводить нас до таємниці, яка є головною в Октоїху цього тижня: кажуть, що мученики знайшли єдиний шлях до життя: смерть за Христа. У цьому ми бачимо антиномічний характер віри в Христа. Тільки зрікаючись власного життя, живучи згідно з волею Христа, а не своєю власною, мученики могли чіплятися і приє́днуватися до того, що єдине є Непорушним і Незмінним.

The Lord Jesus responds to His disciples' great anxiety with encouragement: "Take courage! It is I!" Why is it that His presence should give them courage in this context? Because by walking on the sea, showing His mastery over the apparent chaos of this life, He reveals that He is the Eternal Covenant that puts everything back into proper order. He reveals that He is the One, Immovable and Immutable Thing upon which they can rely in this life, and through this life, into the next life. The Psalms of David refer to this same exact truth: "God is for us a refuge and strength, a helper close at hand in time of distress. So, we shall not fear though the earth should rock and the mountains collapse into the depths of the sea." For those who put their trust in Him, God is Immovable and Immutable. This brings us to a mystery that is prominent in the Octoechos this week: the martyrs are said to have found the only path to life: death for Christ. In this, we see the antinomic nature of faith in Christ on full display. Only by denying their own lives, living according to the will of Christ, rather than their own, could the martyrs cling to and join themselves to that which alone is Immovable and Immutable. 

Стародавні філософи виконували розумову вправу під назвою Amor Fati (Любов до долі). Згідно з цією вправою, мудра людина сприймає все, що з нею відбувається в житті, з любов’ю і прагне обернути події на свою користь, дивлячись на кожну подію як на можливість навчитися і практикувати чесноти. Завдяки Втіленню Господа нашого Ісуса Христа Amor Fati (Любов до долі) набула нових вимірів і нового значення. Сама доля перемінена на Провидіння, яке справді гідне любові, бо її Творець любить нас. Це Провидіння дається нам як дар любові, до якого ми прагнемо пристосуватися взаємною любов’ю. Це значення смерті для Христа як єдиного правдивого життя.

The ancient philosophers had a mental exercise that they would perform that is called Amor Fati (the Love of Fate). According to this exercise, the wise man receives whatever happens to him in life with love and seeks to turn events to his advantage by looking upon every happenstance as an opportunity to learn and practice virtue. Because of the Incarnation of Our Lord Jesus Christ, Amor Fati (the Love of Fate) has gained new dimensions and new meanings. Fate itself has been changed into a Providence that is truly worthy of love, because its Author loves us. That Providence is given to us as a loving gift, to which we strive to conform ourselves by a reciprocal love. That is meaning of death for Christ as the only true life.